Сценарій " Ми чуємо тебе,Тарасе , крізь століття"

                                             Свято Шевченка

Ведуча: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини (запалює свічку, що стоїть біля портрета Шевченка). В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. Скільки років минуло з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі.

 

 Хай палає свічка,хай палає,

 Поєднає нас вона в цей час.

 Друзів голоси нехай лунають,

 Слово й музика нехай єднають нас.

 

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

 

Ти,Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

 

Ти зорею сяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

Крила волі і правди за плечима у нас.

Височіє над світом великий Тарас.

 

Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили і боролись, -

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім’я…

 

Шевченко - наш. Він для усіх століть,

Він - як Христос для неньки України .

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І з цим вогнем виходьте із руїни.

 

 Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

 

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

(Входить молода мати з немовлям на руках)

 

Мати: Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

Батько: Синові Тарасику з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком; з його буде або щось добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить або нічого не поможе

 

Навесні прийшов у світ цей геній людства, « щоб всіх од сну нас розбудить» .   9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко у бідній сім'ї .Усі дні батьки тяжко працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати.Тарас був четвертою дитиною в сім'ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем.

 

                     Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю» 
Хлопчик. Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть?

Мати. Так синочку правда (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї).
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати. Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся, мій хлопчику.

Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка « в науку». За найменшу провину дяк карав своїх учнів різками.Гірке дитинство випало на долю Тараса.
Коли йому було 9 років радість і втіха потьмарилися горем: померла мама. І почалося страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою.
 

 

Учень (Тарас).І золотої й дорогої,

Якби ви знали, мені не жаль

Моєї долі молодої.

А іноді така печаль

Обступить душу, аж заплачу.

 

З самого дитинства Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особливою була любов до малювання. Шевченко дуже любив рідну природу і зображував її на своїх малюнках.
                             

                                Читання поезії « Мені 13 минало»
 

Малий Шевченко пішов у найми до пана Енгельгардта спочатку кухарчуком, а потім – козачком.Тарас наймитує, а випаде вільний час — читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Щоб мати дворового маляра, Енгельгардт у Петербурзі віддав його на 4 роки в науку до живописця Ширяєва.

 

Там Тарас починає писати вірші. Він познайомився зі своїми відомими земляками — художниками, поетами.25 квітня 1838р. зусиллями друзів молодого поета викупили з кріпацтва. Далі Шевченко навчається в Академії мистецтв.Однак,незважаючи на радісні події в Петербурзький період життя,думи поета про Україну стають «сумними рядами». Життя на чижині гнітило його. Іось після довгої розлуки в 1843 році поет вперше відвідав рідну землю,а в 1845р. відбулася друга поїздка в Україну.

 

1840-1847 рр.-період розквіту творчості Шевченка.У цей час був виданий  «Кобзар», написано багато відомих його творів.

 

Шевченко таємно вступає до Кирило-Мифодіївського  товариства. Поет любив і знав історію рідного краю. Багато своїх віршів Тарас Шевченко присвятив різним історичним подіям: козацькій добі, Гайдамаччині, Коліївщині.Та невдовзі  його членів заарештовують, а самого поета відправляють на заслання до Орської  фортеці.

Це була глуха фортеця в пустельних пісках.Вербову гілочку, як символ України, повіз Шевченко із собою на заслання і посадив там. Виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса.І ще 200 вербинок посадив поет на чужині. Вербовий гай на чужині став згадкою про рідну Україну.

 

Мандруючи Тарасовими шляхами, зупинимося в холодних казематах .

 Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, туга за рідним краєм, хвороба… Але поет не просить помилування.

 

Співець-патріот Тарас Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах.

 

Україно! Україно!Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —заплаче серденько.

 

Лічу в неволі дні і ночі,і лік забуваю.

О Господи, як-то тяжко тії дні минають.

 

Воскресну я! Воскресну нині!

Ради їх, людей закованих моїх,убогих, нищих.

Возвеличу малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх поставлю слово.

 

Десять довгих років життя поета забрала солдатчина, обшуки, знущання. А найголовніше - заборона писати й малювати - те, заради чого жив поет.

  

Забрали олівця. Папір забрали.

Здається, уже гірше не бува.

Краще б на горло ви мене скарали!

А ви ж у мене вкрали всі слова...

.. .Мовчати...Ні!...Це не моя стихія;

Боротись - так боротись. До кінця!

Терпіти буду. А мовчать - не вмію...

О, дайте хоч огризок олівця!

                        

Страждав Шевченко у неволі,

Та не скорився грізній долі.

Він і в кайданах на царя

Спалив обух вогнем пера!

 

Моя пречиста зоре, освіти

Казармову печаль хоч тимчасово.

Високістю своєю освяти

Моє трудне і страдне моє слово.

 

Вдивляючись в поетову судьбу

Із кожним роком глибше і пильніше,

Я думаю : а що, коли б він був

Всього лише художником, не більше?

 

Домалювався б і до нагород,

До визнання, бо ж хист мав величезний.

Але ж за ним стояв його народ.

Німі раби стояли за Шевченком.

 

За них сказав. За нас усіх сказав.

Сказав за всі прийдешні покоління.

Його свята апостольська сльоза

Пропалює чорнобильське каміння.

 

Якби мовчав... Та не гнівив...

Та малював… То мав би й нагороди...

То був би тільки дзеркалом доби,

А став душею рідного народу.

 

Хай кожен з нас подумає собі:

«А що ж бо я зробив для України?

А що ж бо я? І відкіля мій рід?

Чи я не осквернив свойого роду?»

Я хочу бути гідним мойого народу.

 

                         1. Вікторина «Чи знаєте ви твори Шевченка?

 

Неначе сонце засіяло,
неначе все на світі стало
моє... лани, гаї, сади!...
І ми, жартуючи, погнали 
Чужі ягнята до… (води).

Дивлюсь, аж світає,
край неба палає,
соловейко в темнім гаї 
сонце… (зустрічає).

Не називаю її раєм – 
тії хатиночки у …(гаї).

На панщині пшеницю жала,
втомилася; не спочивать 
пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина …( годувать).

Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
плугатарі з плугами йдуть.
співають ідучи …(дівчата).
 

В лиху годину,
якось недавно довелось
мені заїхать в …(Україну).

2 завдання. З'єднати частини прислівїв.

3. Шкільний конкурс на краще прочитання поезій Т.Г.Шевченка.

 

Багато віршів, написаних Т.Г.Шевченком, покладені на музику.  72 вірша Кобзаря стали піснями.
 

Т. Г. Шевченко був не лише поетом, а ще був й талановитим художником. Багато своїх живописних творів залиш нам у спадок.Він написав понад 1000 картин.За свої малюнки Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.

9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

 

 Ведуча: 9 і 10 березня. Між цими двома березневими днями – 47 років життя, яке стало славою і гордістю українського народу.Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років –невільником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною. І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний “Кобзар”, написав 9 повістей, п'єсу "Назар Стодоля", кілька уривків інших драматичних творів, щоденник та листи, став Академіком Академії мистецтв.

                                                                                                                                                     Пам'ятає народ свогоКобзаря,вшановує його пам'ять щороку.Його іменем названо вулиці, театри. На майданах міст,сіл споруджено памятники поетові. Шевченко не лише наша гордість, гордість України. Це – геній планетарного маштабу.

Між берегами вічності клекоче час,                                                                                                                     дзвенитьнового дня весела повінь.                                                                                               Живуть,Тарасе,рідний поміж нас                                                                                                                 і пензель твій, і голос твій, і слово.                                                                                                                                                       

Я, маленька українка,
Дев’ять років маю,
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
                                                                                                                                                  Він – дитя з-під стріхи,
Він – в подертій свиті,
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
                                                                                                                                                                  А та наша слава
Не вмре,та не загине.
Наш Тарас Шевченко – 
Сонце України.

Віддав він народу всі сили в борні                                                                                                  За долю його соколину                                                                                                      І,сповнений віри у сонячні дні                                                                                                     Він кликав любить Україну.

Шевченко- це буря                                                                                                              Шевченко-це гнів.                                                                                                                  Огненного серця удари.                                                                                                                               Як блискавка в небі,                                                                                                                                     Як жайвора спів,                                                                                                                                              Зорі золотої пожари.

Йшов він долею своєю                                                                                                                         Так, як бог сказав.                                                                                                                                                                          І в кінці дороги тої                                                                                                                                           Книга книг «Кобзар»

А скільки раз його було розіпято                                                                                                               За правду, за «Кобзар» і заповіт.                                                                                                    В душі народу словом заповітним він                                                                                        Залишив вічний і глибокий слід.

Ось тут перед тобою,                                                                                                     ми,українські діти,                                                                                                                          святочно присягаєм,                                                                                                                          сповняти ті завіти                                                                                                                                         на службі України,                                                                                                                                  на міцне діло гоже,                                                                                                                              в ім'я святої правди.                                                                                                                 Благослови нас, Боже!