Сценарій "Не забудьте пом'янути..."

           Не забудьте пом’янути…

1.Голос із мікрофону:

 

Кличте калік і дітей понесіть,

Станьте вгорі на зруйнованих мурах,

Землю святую сльозами зросіть…

Тихо заграйте на рідних бандурах.

 

(Звучить мелодія  бандури.На фоні мелодії)

 

Поет

                      Воскресну я!

                      Воскресну нині! Ради їх,

                      Людей закованих  моїх,

                      Убогих,нищих…Возвеличу

                      Малих отих  рабів німих!

                      Я на сторожі коло їх

                      Поставлю слово.

 

(Виходять ведучі)

 

-         Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа.

-         Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури.

-         Він був самоуком - і вказав нові, світлі,вільні шляхи професорам і книжним ученим.

-         Доля переслідувала його в житті, скільки лиш  могла,та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу,ані його любові до людей в ненависть і погорду…

-         Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті-

невмирущу славу і всерозквітаючу  радість ,яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

-         Отакий був і є  для нас ,українців,Тарас Шевченко.

                                                                                           

 

 

                                            

 

                                                

Поет           Все йде,все минає і краю немає.

                    Куди ж воно ділось?Відкілля взялося?

                    І дурень,і мудрий нічого не знає,

                    Живе…умирає…одно зацвіло,

                    А друге зав’яло,навіки зав’яло,

                    І листя пожовкле вітри рознесли.

                    А сонечко встане,як перше вставало,

                    І зорі червоні ,як перше плили…

 

(Звучить мелодія пісні»Думи мої…»)

 

Вірш»Розрита могила»(Т.Г.Шевченко)

 

(На сцену виходить  Перебендя з хлопчиком-поводарем,сідає)

 

Читець              Перебендя старий,сліпий-

                           Хто його не знає?

                           Він усюди вештається

                           Та на кобзі грає.

                           А хто знає,того знають

                           І дякують люди:

                           Він їм тугу розганяє,

                           Хоть сам світом нудить.

                           Попідтинню сіромаха

                           І днює й ночує;

                           Нема йому в світі хати;

                           Недоля жартує

                           Над старою головою,

                           А йому байдуже…

                           Сяде собі,заспіває:

                           «Ой не шуми ,луже!»

 

(Звучить мелодія пісні »По діброві вітер віє…»)

 

З’являється лілея.Читає вірш»Лілея»(Т.Г.Шевченко)

 

(Стає коло сліпого кобзаря)

                                                       

 

Вірш «Нащо мені чорні брови…»(Т.Г.Шевченко)

 

Катерина(Проходить сценою з дитиною на руках і тихо говорить сама до себе)

                   Утік..!Нема..!Сина,сина

                    Батько одцурався!

                    Боже ти мій..!Дитя моє!

                    Де дінусь з тобою?

                    Москалики!Голубчики!

                    Візьміть за собою…

                    Візьміть його…бо покину

                    Як батько покинув…

 

(Стає біля Лілеї)

 

Пісня «Така її доля»

 

Наймичка(вийшла і дивиться у зал)

                    А я ледве додибала

                    До вашої хати,

                    Не хотілось на чужині

                    Одній умирати!

                    Коли б Марка діждалася…

                    Так тяжко стало!

 

(Заходить Марко)

                                   …Марку!

                                  Прости мене!Я каралась

                                  Весь вік в чужій хаті…

                                  Прости мене,мій синочку!

                                  Я…Я…твоя мати.

 

(Марко обіймає матір  )

 

Сова(виходить  старенька жінка-Сова,йде сценою,здіймає руки вгору на фоні слів читця)

                                                              

 

Читець

                     Скалічені старі руки

                     До Бога здіймала,

                     Свою долю проклинала,

                     Сина вимовляла…

                     А у ночі розхристана

                      І простоволоса

                     Селом ходить – то співає,

                      То страшно голосить.

 

(Підходить до інших героїв і всі повільно виходять)

(На сцену виходить козак і поет)

 

Козак

            Україно – Україно!

            Серце моє,ненько!

            Як згадаю твою долю

            Заплаче серденько.

 

Поет

          На ґвалт України орли налетіли;

          Вони рознесуть

          Ляхам, жидам кару;

          За кров і пожари

          Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.

 

Гонта

            Не за горами кари час!

            Крепітесь,братіє,борітесь!

            Україну захищайте!

            Не дайте матері,не дайте

            В руках у ката пропадать.

 

(Виходить Ярема)

 

Ярема

                                                                

             Нехай ворог гине!

             Беріть зброю!Освятили!

 

Разом

              Гине шляхта!Гине!

 

Гонта

            За віру!За волю!За Україну!

 

(Виходять)

 

Звучить  мелодія пісні »За байраком,байрак…»)

 

Вірш «Гомоніла Україна»(Т.Г.Шевченко)

 

(Виходить Кобзар)

 

Кобзар

              Було колись - в Україні

              Ревіли гармати;

              Було колись – запорожці

              Вміли панувати.

              Панували,здобували

              І славу і волю;

              Минулося- осталися

              Могили на  полі.

              Високії ті могили,

              Де лягло спочити

              Козацькеє біле тіло,

              В китайку повите.

              Високії ті могили,-

              Чорніють,як гори,

              Та про волю нишком в полі

               З вітрами говорять.

(Сідає,думає)

 

Пісня»Чорна рілля…»

 

(Виходить муза)

 

Муза

           Було колись- в Україні

           Лихо танцювало,

           Журба в шинку мед-горілку

           Поставцем кружала.

            Було добре колись жити

            На тій Україні…

           А згадаймо!Може, серце

           Хоч трохи спочине.

 

Кобзар,встаючи

                               Було колись- минулося,

                               Не вернеться знову…

                               Полетів би ,послухав би.

                               Заплакав би з ними…

                               Та ба!Доля приборкала

                               Між людьми чужими.

 

(Виходить)

 

(За столом сидить поет.Ніч.Місяць.Вікно-грати.На столі горить свічка.)

 

Поет

          І день іде,і ніч іде,

          І голову схопивши в руки,

          Дивуєшся,чому не йде

          Апостол правди і науки?

                                                               

 

Читець

              Хто б міг подумати,як ворожка могла йому вгадати цю    

              невеселу подорож.Два тижні тому він був ще вільним    

              соколом,а нині знову в Петербурзі під наглядом жандармів,

              ніби якийсь варнак.

 

Поет

          Лічу в неволі дні і ночі

          І лік забуваю.О господи,як то тяжко

          Тії дні минають.

          А літа пливуть за ними,

          Пливуть собі стиха,

           Забирають за собою і добро, і лихо.

 

 

(На фоні мелодії пісні»Думи мої…»поет ходить схвильовано)

 

Поет

          Молюсь,сумую і ридаю

          І знову сльози виливаю

          І думу тяжкую мою

          Німим стінам передаю.

          Озовітеся,заплачте,

           Німії,зі мною.

           Над неправдою людською,

          Над долею злою.

          Озовітеся!

 

(Пауза.Звучить мелодія пісні»Думи мої…»)

 

Поет

          Неясний день мій; вже смеркає;

          Над головою вже несе

          Свою неклепаную  косу

          Косар непевний…Мовчки скосить,

          А там -  і слід мій занесе

           Холодний вітер…Все минає!..

           Серце в’яне,засихає,

           Замерзають сльози,

           І втомився я одинокий…

 

(Звучить мелодія пісні»Думи мої…»)

 

(Виходить муза)

 

Муза

           І смеркає,і світає,

           День божий минає,

           І знову люд потомлений,

           І все спочиває…

 

Пісня»Сонце заходить»

 

(Поет встає з-за столу)

 

Поет

          Тільки я, мов окаянний,

           І день і ніч плачу

           На розпуттях велелюдних,

           І ніхто не бачить.

           І не бачить,і не знає -

           Оглухли,не чують;

           Кайданами міняються,

           Правдою торгують.

           І Господа зневажають,-

           Людей запрягають

           В тяжкі ярма.Орють лихо,

           Лихом засівають…

 

(Сідає за стіл)

 

Муза

                                                            

           За думою дума роєм вилітає,

           Одна давить серце,друга роздирає,

           А третя тихо, тихесенько плаче

           У самому серці,може,й Бог не бачить.

 

Поет

          Кому ж її покажу я,

          І хто тую мову

          Привітає,угадає

          Великеє слово?

          Кругом мене,де не гляну,

          Не люде,а змії…

          І засохли мої сльози,

          Сльози молодії.

 

(Звучить музика)

 

Поет

          Я й тут чужий,одинокий…

 

Муза

           Одинокий…А Україна!

           А степи широкі!

           Там повіє буйнесенький,

            Як брат заговорить,

            Там в широкім полі воля,

            Там синєє море

            Виграває,хвалить Бога,

            Тугу розганяє,

            Там могили з буйним вітром

            В степу розмовляють…

 

Поет

          Заросли шляхи тернами

          На тую Вкраїну.

          Мабуть, я її навіки,

          Навіки покинув.

          Мабуть, мені не вернутись

          Ніколи додому…

 

Пісня»Ой три шляхи…»

 

Муза

           Не гріє сонце на чужині,

           А дома надто вже пекло.

 

Поет

          Мені невесело було

          Й на нашій славній Україні.

          Мені аж страшно,як згадаю

          Оту хатину край села!

 

Пісня «Садок вишневий коло хати».

 

Поет

          Такії,Боже,наші діла.

          Ми творимо у нашім раї

          На праведній твоїй землі.

          Ми в раї пекло розвели,

          А в тебе другого благаєм.

          З братами тихо живемо,

          Лани братами оремо

          І їх сльозами поливаєм!

 

Читець

              Раби,подножки,грязь Москви,

              Варшавське сміття- ваші пани,

              Ясновельможнії гетьмани.

              Чого ж ви чванитеся,ви!

              Сини сердешної України!

              Що добре ходите в ярмі,

              Ще лучче,як батьки ходили.

 

 

                                                          

Читець

               …Так сміються з України

                Стороннії люди!

               Не смійтеся,чужі люде!

               З-під руїни встане Україна,

               І розвіє тьму неволі,

               Світ правди засвітить,

               І помоляться на волі

               Невольничі діти!..

 

Читець

               І на оновленій землі

               Врага не буде, супостата,

               А буде син,і буде мати,

               І будуть люди на землі.

 

Читець

               Наша дума ,наша пісня

               Не вмре,не загине…

               От де,люди,наша слава,

               Слава України!

 

Пісня»Реве та стогне Дніпр широкий…»

 

Читець

              Це хто сказав,що помер Тарас,

              Мовляв,сто літ минуло,навіть більше,

              Неправда,ні!Він завше серед нас,

              Всіма світами линуть його вірші.

 

Читець

              В минулім часі не кажіть про нього-

              Він з нами нині в майбутнє йде!

              Його слова- то нам пересторога

              У наших діях,і на кожен день.

              Якщо вам мова,і земля,й родина,

              І пісня українська дорогі,-

              Любіть,як він,страждальну Україну,

             Як він – і ненавидьте ворогів.

                                                    

 

Читець

               Свічку поставлю,свічку поставлю

               Мов перед образом,перед тобою.

               І хоч у мріях народ свій заставлю

               Стати навколішки ,поряд зі мною.

 

Читець

              Заграйте,бандури,на всю Україну,

              Складаючи шану великому сину.

              Душа його – пісня – живе,не заснула,

              Поезія – доля,що славу здобула.

 

Читець

              Іде Кобзар,нескорений,величний,

              Дивуючи весь білий світ,

              Нехай же в душах споконвічно

              Звучить Тарасів «Заповіт»!

 

 

 

 

 

             

            

                 

 

 

              

 

 

 

І