Сценарій показового заходу "Кривава ціна українського хліба XX ст"

Сценарій вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років

Діма– ведучий №1                                                                    Богдан – ведучий №2

В1:  Вітаємо вас, шановні присутні!

В2: Сьогодні ми зібралися  на урок пам’яті.

В1: Наш урок, присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору

 1932-1933 років.

В2: У світі відбулося багато трагедій. Страшних трагедій.

В1: І однією з них для нашої країни стали роки штучно створеного голоду.

В2: Просимо вас бути уважними і вдуматись у те, що відбулося в ті часи на Україні.

В1:Вашій увазі пропонуємо трохи статистичних даних і послухати спогади живих про ті страшні часи. Увага на екран.

( відео «Спогади живих»)

Діма

Мільйони їх,- мов колосків на ниві,

 було – й нема, було й нема…

 Що сталося – з народом українським

 у ті смертельні сталінські жнива?

Учні у сірих накидках

Ярослав Чия рука крутила люті жорна?

Голодну смерть хто сіяв між людьми?

Чиє обличчя мала напасть чорна?

Чия ненависть дихала з пітьми?

Владислав

То Сталін – вождь і вчитель лютих звірів…

То Каганович – його вірний учень…

Як перший наказав – так другий діяв

– і Україну до нестями мучив.

Артем

Мільйони тих, що голодом убиті,

навіки стали пам’яттю і болем,

пшеничним білим хлібом, чорним житнім…

І просто – полем, українським полем.

В1: В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села.

В2: Від голоду помирали і старі, і молоді. А найстрашніше – помирали діти.

В1: У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.

В2: Голодні люди снували як примари

Віка (сидить біля колиски) :

Спіте, діти, спіте, любі. І не просинайтесь!

Вже не буде мучить згуба, Забере вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте, діти. Янгол Божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись. І не будуть пухнуть нозі.

Натопила маковинням. Затулила рядном комин

І в тумані темно – синім. Заспівала колискову.

Спи, синочку, горе – паску, Засинай… навіки, доню.

То моя остання ласка. З материнської долоні.

 

В 1:Прагнучи врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх у міста і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Ось що згадує Катерина Рябко, жителька Запорізької області.

 В 2: Зі спогадів Катерина Рябко, село Дорожнє Гуляйпільського району Запорізької області: „ Служила я тоді наймичкою в заможних євреїв. Через день рано – вранці ходила по молоко. Проходячи через базарну площу, я завжди бачила там мажару. В яку чоловіки зносили і викидали померлих з голоду дітей. Живі – просили в перехожих їсти, плакали, а деякі тільки жалібно простягали руки. Не можу досі забути одну дитину років 6-7. воно простягло до мене руки і прохало, благало: „ Тьотю, дорогесенька, не проходь! Дай мені щось поїсти!..” Я погладила його по голівці і сказала, що зараз щось принесу. Це було недалеко, то я вернулася, взяла з дому, де служила, трошки супу, що закінчився від сніданку. Принесла йому й трошки хліба. Воно, бідне, їло, аж давилося…Я пішла по молоко, вирішивши забрати миску, як повертатимусь. Яким був мій жах, коли я, вернувшись, побачила, що воно вже мертве. Положило голівку на камінчик і лежало отак під лотком базару…”

(відео «Голодний дух»)

В1: Минуло вже 89 років з часу, коли відбувалися ці страшні події. Але ще й досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші прабабусі, прадідусі. Історики дбайливо збирають у них відомості про Голодомор.

В2: Для чого запитаєте ви? Навіщо вам знати про такі страхіття?

В1: Для того, щоб ця трагедія більше ніколи не повторилася, щоб пам'ять про це не дозволила більше такому статися.

В2: Адже, якщо бути чесними, друзі, дехто вже зараз забуває про минуле і не цінує те, що має тепер

Сценка про минуле і сучасність.

Софія  -Минуле:

Боженько милий, я знаю, що ти є на світі!

Хоч знову до нас приходив отой дядько, якого мама називає активістом.

Недобрий він…

Кричав, що тебе немає. Що ніхто не врятує нас, ворогів народу.

А мама казала, що народ – це люди. І ми теж народ.

Господи, я завтра піду в ліс шукати ягоди.

Вийду ще вночі, щоб не бачив той активіст та й не доберусь швидко.

Чомусь ніженьки почали боліти і пухнути стали.

Осінь вже. Може хоч шипшини знайду.

Принесу мамі… А сьогодні пошли нам, Господи, хоч крихітку хліба, хоч жменьку зерна…

А краще дві, бо мама не дочекається завтрішнього сонечка.

А як же я без неї, Боженько? Схиляє голову і завмирає.

Сучасність: ВІКА: Виходить дівчинка, дістає з рюкзака лоток з їжею, відкриває і обурено говорить:

Фу, знову мені мама цей не смачний хліб поклала!

Кидає шматок у бік Минулого, розлючено розвертається і йде.Дівчинка з минулого хапає шматок хліба, нюхає, цілує, пригортає, говорить, дивлячись у небо:

Дякую Тобі. Ледве йде, посміхаючись.

В1: Сподіваємося, що поведінка героя нашої сценки не нагадала вам власної поведінки.

В2:  Адже саме від нас з вами залежить, щоб не приведи Господь, не повторилось нічого подібного до Голодомору у майбутньому.

В1: Сподіваємося, що цієї суботи, 27 листопада, о 16 годині, коли на вулиці стемніло, ви всі засвітили власні свічки.

В2: Цих вогників має бути якнайбільше. Вони потрібні для кожного з нас.

В1: Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших українців. Ці вогники зігріють душі загиблих.

В2: Це - знак  нашої пам’яті.

Це – символ очищення задля нашого майбутнього.

Учні у білих накидках

Максим

Все таємне стає колись явним.

Як би вже і куди не ховав!

Тую істину знають спрадавна

Архіви всіх держав.

Ярослав

Та і як заховати той голод?!

Не поміститься в жодний архів.

Він тече через страдницький жолоб

І ні дна в нього, ні берегів.

Катя

Та і як заглушити той стогін?

Його вперше почув цілий світ.

Ні зрівняння, і ні аналогій

Втаємничений весь небозвід.

Діма

Не забути ні болю, ні гніву

Чоловіче, собі помолись!

То таємні посли і архіви?!

Час усе проявляє колись.

В1: На останок ми б хотіли ще дещо зробити разом з вами.

В2: Справа у тому, що влада Радянського Союзу активно заперечувала мільйони жертв, замучених штучно створеним голодом на території України зимою 1932 – 1933рр.

В1: Але пам'ять про Голодомор зберігалася, а інформація про події минулого та жертви – поширювалася.

В2: З  2015 р. за ініціативи співробітника Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Ярослави Музиченко, по різних куточках України поширився символ незабудки.

В1: І сьогодні такі «незабудки» є і в нас.

В2: Ми приєднаємо її до карти України на згадку, що пам’ятаємо про дні голодомору.

В1: І не просто пам’ятатимете, а намагатиметеся розповідати молодшим про шану до хліба і любов до рідного народу та історії своєї Батьківщини.

Під пісню  «Свіча» прикріплюють на карту  квіточки.

В2: Ми бажаємо миру та спокою вашим сім’ям.

В1: На все добре.

В2: До побачення!