Сценарій позакласного заходу "Мелодії весни"
Сценарій свята «Мелодії весни»
Мета: здійснювати народознавче та екологічне виховання, поглиблювати знання учнів про звичаї і традиції українського народу; прищеплювати любов та повагу до жінки, виховувати шанобливе ставлення до сім’ї, родини; розвивати творчі здібності учнів.
Святково прикрашена сцена яблуневим цвітом, квітами, у глибині сцени –весняне блакитне небо із зображенням журавлиного ключа.
На сцену виходять ведучі в українських костюмах.
Ведучий: Весна – це сонце і тепло.
Ведуча: Весна – це радість усьому живому, що прокинулось від зимового сну.
Ведучий: Весна – це зеленцвіт і пахощі квітів.
Ведуча: Весна – це світлі надії.
Читець: (на фоні ніжної тихої мелодії).
Радійте, люди, йде весна
На рідну Україну.
Весела пісня голосна
Нехай над світом лине.
Радійте, люди, все від сну
Прокинулось, цвіте.
І вітерець легкий, ясний
До нас весну несе.
(Мелодія посилюється)
Ведучий: У давнину повсюди на початку весни збиралася молодь, співала веснянки. Отже, сьогодні ми з вами також спробуємо зустріти весну так, як зустрічали її наші далекі предки – давні українці. Давайте помандруємо на багато років у минуле. аж у Київську Русь. Тоді люди повністю залежали від природи – від сонця, від морозу, дощу. Але вірили в те, що вони можуть вплинути на сили природи словом, піснею, магічною дією. Вірили, що і весна швидше прийде, якщо її покликати.
Ведуча: Ще подекуди лежав сніг, а природа уже пробуджувалася. І українські дівчата починали обряд закликання весни. Збереглася найдавніша пісня, яка розпочинала цей обряд…
Звучить заклична «Благослови, мати…»
(На сцену виходять дівчатка в українських строях, ходять по колу, дзвонять в дзвіночки, у кінці голосно декламують).
Благослови, Мати,
Весну закликати,
Весну закликати.
Зиму проводжати.
Зимонька в Возочку,
Літечко в Човночку.
Пташок викликаєм
Із теплого краю.
Летіть, жайворонки,
Із теплої сторононьки.
Летіть, соловейки,
На нашу земельку!
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!
Благослови , Мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
(На сцену виходять дівчатка у костюмах на зразок давньослов’янських. Танець «Леля»).
Ведучий: Приліт пташок із теплого краю, із далекого вирію у наші рідні краї – характерна ознака весни.
Учениця:
Помилуйся, весна йде до тебе,
Журавлі караваном летять.
Тане день у щирім золоті неба,
І струмки по яругах шумлять.
Як сюди загостить внезабарі,
Скільки гнізд назвиває пташня!
Що за співи поллються, за чари,
Спозарання до смерку, щодня.
(За сценою лунає запис пташиного щебету).
Ведуча: Слов’яни з давніх-давен вірили у природні сили, поклонялися богу Сонця, богу Вітрів, богині родючості – Деметрі. Тому весною, в березні, всюди по селах лунали веснянки, сміх. організовувалися ігри. у яких закликали природні сили бути до людей милостивими, добрими. Наші предки вірили, що природа жива, кожен луг. ліс чи поле заселені міфічними істотами. І саме весна пробуджує їх зі сну.
(Сценка «Лукаш і Мавка»).
(Мавка виходить із-за берізки. Мелодія на сопілці).
Мавка. Ох, як довго я спала!
А хто мене збудив? -
Либонь, весна…
Весна… ще так ніколи не співала,
Як отепер. Чи то мені так снилось?
(Хтось грає за сценою). Ні!.. Стій!.. Чуєш, то весна співає…
(Входить Лукаш)
Лукаш. Хто ти, дівчино? З якого краю?
Скажи мені, де ти взяла таку красу ранкової зірниці
І прохолоду рути-м’яти?
О! У тебе запах теплої живиці.
Боюсь, щоб не сполохати твою ніжність і вроду.
Хто ти?
Мавка.
Я – Мавка.
Я донька українського краю.
Я казка поліська, що довго блукала…
Мене чарівниця покликала з гаю.
І вийшла я з казки і піснею стала.
Від серця до серця, від краю до краю
Несли мене Лесині крила невпинні.
Та де б не була я – завжди пам’ятаю,
Що рідна оселя моя в Україні.
Я знаю,
Що коси мої – це берізки.
Я знаю,
Що очі – озера блакитні.
Я знаю,
Що серце моє – українське,
В якому вогні засвітились досвітні.
Лукаш. Як ти говориш гарно.
Мавка.
Твоя сопілка має кращу мову.
Заграй мені, а я потанцюю. (Танцює повільний танець)
Ведуча: Уже в самому слові «весна» є щось веселе, світле, тепле. Весна – пора квітів і радощів, пора засіву, надій і сподівань. Її приходу радіє все живе: від травинки, бджілки і пташини – до людини. Хлібороба кличе земля, вселяючи радісні надії – на врожай. на добробут, на життя.
(Сценка. Хлопці і дівчата. Вибігає одна дівчина).
Дівчина. Ой, подруженьки, виходьмо,
Та всі дружно хороводьмо.
Про земну красу співаймо,
На врожай благословляймо!
Сіймо гречку, просо, мак,
Урожай буде на смак!
(Виходить гурт хлопців, стає навпроти гурту дівчат, виконують пісню з рухами).
-
А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.
– А ми просо витопчем, витопчем.
Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.
– А чим же вам витоптать, витоптать,
Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?
– А ми коней випустим, випустим,
Ой дід-ладо, випустим, випустим.
– А ми коней переймем, переймем.
Ой дід-ладо, переймем, переймем.
– А чим же вам перейнять, перейнять,
Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?
– Ми шовковим поводом, поводом,
Ой дід-ладо, поводом, поводом.
– А ми коней викупим, викупим,
Ой дід-ладо, викупим, викупим.
– А чим же вам викупить, викупить,
Ой дід-ладо, викупить, викупить?
– А ми дамо сто рублів, сто рублів,
Ой дід-ладо, сто рублів, сто рублів.
– Нам не треба й тисячу, тисячу,
Ой дід-ладо, й тисячу, тисячу.
– А ми візьмем дівчину, дівчину,
Ой дід-ладо, дівчину, дівчину.
–Ми дівчину віддамо, віддамо,
Ой дід-ладо, віддамо віддамо!
Учень декламує вірш.
А весна кожне серце чарує,
Аромат нам чудовий несе
І любов неповторну дарує,
В серце шле найпрекрасніше все:
Сонце, ніжність і радісну казку,
Щастя, світло і миле тепло.
І красу небувалу, та ласку
Щоб на серці чарівно було.
Наші очі квітками милує,
Кличе в сині, ясні небеса.
І промінчиком ніжно цілує,
Роздає нам свої чудеса.
Вітерцем часом ніжно пригорне
І метеликом в душу зайде.
Є в весні щось таке неповторне,
Що не знайдеш ніколи й ніде.
Гімнастичний номер «Пробудження».
Ведуча: Весна… Весна – це тепле блакитне небо, яскраве сонце. Весна – це перші квіти, веселі пісні пташок. Весна – це магія, це свято жінок.
Учень:
А жінка буває на весну так схожа:
То тиха й привітна, а то й непогожа.
То скропить сльозою, то сонцем засвітить.
То прагне зими, то вертається в літо.
Весна у природі - це завжди, як диво,
Так само і жінка: буває вродлива.
Буває примхлива, буває зрадлива...
Нехай тільки кожна з них буде щаслива.
Промінь сонця запалить ранкову росу, -
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.
Ніжний погляд і довга русява коса
Та смаглявого личка привабна родзинка...
І, хоч кажуть, що світ порятує краса.
Та врятує його тільки жінка.
Пісня про весну
Ведучий: У дні весняного пробудження і оновлення вшановують жінку! Неможливо навіть уявити собі життя без тебе: чарівна, лагідна, щира на любов, берегине родинного вогнища, мудра наставнице, просвітнице душевного спокою, доброти та злагоди!
Хлопчик: О жінка! Через всі літа,
Ти всіх красою полонила!
Твоя любов і доброта —
Могутня, нездоланна сила.
О жінко! Ти — сестра, ти — мати,
Кохана, дівчина, дитя.
Лиш ти єдина існувала
Через безоднє небуття!
Читець: І на зорі ще в ранній час,
Йде славний березень вітати
Живими пролісками вас!
Несе надії вам святкові,
Мов подих радісної весни,
За вашу вірність у любов,
Що незгасна до сивини.
Іде він молодо і дзвінко
Світ осіває у цвіту.
Сердечно вам спасибі, жінко,
За щедру вашу доброту,
За колискову ніжну казку,
Що задаровує дітей,
За щиру усмішку і ласку,
З якими йдете до людей.
ВИ — добра подруга в дорозі,
Ви — співу ніжне джерело.
Завжди у радості й тривозі
ми чуєм ваших рук тепло.
(Пісня «Дівчина-весна»)
Ведучий: Існує давня Легенда про створення жінки: Створив Бог чоловіка. Звісно, Йому було дуже нудно одному. І тоді Господь вирішив створити і жінку. Проблема була в тому, що весь людський матеріал пішов на чоловіка. Тоді Бог узяв кілька яскравих променів сонця, усі чарівні фарби зір, задумливий смуток місяця, красу лебедя, грайливість кошенят, граційність газелі, ласкаве тепло хутра, притягуючу силу магніту.
Ведуча: Змішав усе разом, а потім додав туди: холодне мерехтіння зірок, упертість віслюка, в’їдливість мухи, зажерливість акули, ревнивість тигриці, сміливість пантери, кровожерливість п’явки, отруйність змії, дурман опіуму, безпощадність стихії. Усе це змішав, оформив фігуру і вдихнув у неї життя. Як наслідок — вийшла жінка. Цю жінку Бог передав чоловікові й промовив: “Бери її такою і не намагайся переробити, блаженствуй з нею все життя і терпи муки від неї до самої смерті”.
Ведучий: Легенда – це жарт, але в ній є доля істини. Жінка – це вічний біль і вічна втіха. Вона може перетворити життя на рай і на пекло. Від її любові і нелюбові залежить дуже багато.
Дівчина:
Я жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я ніжна, я кохана,
Я та, яка на світі найрідніша.
Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
Я писана у золотій іконі…
У муках я життя даю,
Зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка …
Я та, якій присвячують пісні,
Я та, якій гукають просто «Мамо…»
Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібно щастя, а не слава.
Читець:
Я — жінка! Ви чуєте, люди, — я свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я — ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.
Я — жінка. Я річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Читець:
Я — жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я — мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,
Я щось незбагненне для чоловіків.
Я — жінка. Я дійсно слабка половина.
Нехай переможцям — лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!
Інсценізація гуморески Павла Глазового «Як Кузьму провчила жінка його мила».
На сцені інтер’єр кімнати. Стіл, крісла, диван, жінка в халаті замітає підлогу, накриває на стіл, метушиться.
Дійові особи: автор, жінка, чоловік.
Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає журнали й газети.
А дружина варить, смажить, готує котлети.
Пообідав Кузьма смачно, запалив "Казбека".
— Ну чого ти, — пита жінку, — така недалека?
Тільки в тебе і балачки про борщі й олію,
І ні слова про театри, про драматургію.
А є жінки! Збоку глянеш — ходить, як Аїда.
Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,
Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні…
А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
Ти забула, що є в світі жіночі принади —
Перманенти, манікюри, духи та помади.
Я хотів би бути мужем культурної дами,
А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
Що побачиш — вишні, сливи, — пхаєш у консерви…
Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.
Через добу повернувся наш Кузьма додому.
Зустрічає його жінка в платті голубому.
Очі чорним підведені, на губах помада.
Закрутило Кузьмі в носі від духів "Еллада".
Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!
Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
Як французька кінозірка, виставила ноги.
У Кузьми від здивування потилиця змокла.
А дружина запитує: — Ти читав Софокла?
Тобі, може, до вподоби п'єси Евріпіда? —
Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать.
Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п'єси?
— А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
Що немає шику-блиску, манери негарні.
Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
Перукав просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
Не було у мене часу возиться з обідом,
Так я тобі й замінила обід Евріпідом.
Сцена закривається.
Дівчинка:
Жінка — чарівне слово.
Жінка — життя прикраса.
Жінку віншуєм знову,
І непідвладна часу.
Жінка — кохана й мати
Жінка — сестра й бабуся
Жінка — життєве свято,
Свято, що вічно в русі.
На сцену виходять всі учасники свята. Всі по черзі говорять привітання.
Учень:
Ми зі святом вас щиро вітаєм, Вам любов і тепло віддаєм. Хай у серці весна розквітає, І життя щасливішим стає.
Учениця:
Бажаєм щастя і тепла, Весни, усмішок, сонця. Щоб доля світла увійшла До кожного віконця.
Учень:
Хай навкруги цвіте бузок Та небо буде ясним; І щоб життя було в жінок Щасливим і прекрасним.
Учениця:
Аби завжди в душі у вас Горів вогонь кохання. І хай у цей весняний час Здійсняться всі бажання.
Учні говорять по два рядки привітань.
Ми вітаєм вас зі святом! Хай життя буде багатим. На здоров’я, і на силу, І на доленьку щасливу! На яскраві довгі роки Без турбот і без мороки. На прибутки і достаток, І фінансовий порядок! На підтримку і повагу, На рішучість і відвагу, На тепло і розуміння, На удачу і везіння. На шикарний стиль та моду. Елегантність і на вроду. На круїзи при погоді, Відпочинок на природі. На розумне, добре, вічне, На строкате й різнобічне. Словом, на усе прекрасне – На постійне й своєчасне.
Ведучий:
І хочем усім побажати
Щастя у кожному домі,
Злагоди в кожній родині,
Миру в нашій країні.
(Звучить пісня «Бажаємо щастя»)
Використана література:
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку