Сценарій конкурсу художньої самодіяльності «Моя Україна – це гордість моя».

Про матеріал

Етапи:

1) Починається програма із сюрпризу від бабуні - скринька, в якій багато років лежить гордість України.

2) Протягом заходу з'ясовують, що найцінішого має українець: пісня; геніальні діти свого народу; природа; сім'я; мова.

3) Завершення - феєрверк «Абетка побажань».

Перегляд файлу

Сценарій програми  «Пан та Пані» учнів ІІ курсу, групи Ф-19-15

конкурсу художньої самодіяльності «Моя Україна – це гордість моя».

 

Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до                                                                           рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні; формувати переконаність у нетлінності надбань і духовних скарбів народу; виховувати почуття любові й  щирої поваги до своїх батьків, відповідальність за свої вчинки, бажання підтримувати добру славу і честь сім’ї, родини, держави.

 

     З протилежних боків на сцену виходять хлопець та дівчина. На вухах — навушники. Вони захоплено слухають музику. Йдуть, неначе не бачать один одного, пританцьовуючи — хлопець плавно, дівчина в стилі року. Хлопець помічає дівчину, підходить ззаду і закриває очі.

 

Вона: (починає називати імена) Дімон, Кіріл, Олєг, Саньок?  Нікіта!

 

Він: Привіт!

 

Вона: Прівєт!

 

Він: Бачу ти вже взялася виконувати завдання.

 

Вона: Так. Ми ж з тобою повинні бути ведучими програми «Пан та пані» конкурсу «Моя Україна  – це гордість моя». Я шукаю для неї музичний супровід. Ну вже й вигадали. Які з нас пани?

 

Він: А мені подобається. Пан Микита й пані Анастасія.

 

Вона: А що, воно нічого! Ще б тільки відповідати всім вимогам вишуканого пана й пані.

(Штовхає його, а він її. Вона у відповідь робить реверанс. Обоє сміються).

 

Він: А що слухаєш? (бере її наушники). Звучить рок.

 

Вона: А що ти, пане, слухаєш?

(Бере його навушники). Звучить пісня «Несе Галя воду».

     Ти що з глузду з’їхав? Це ти так для програми пісні підбираєш?

 

Він: Так! Це ж мені бабуся порадила.

     Щоб повернути народу гідність, треба звернутись до його духовної спадщини. От я й почав з пісень.

 

Вона: Ти запізнився. Це ретро давно загубилось у роках.

 

Він: Слухай! А давай зробимо репетицію. Почнемо з привітання. Яке найбільше сподобається ми побачимо з реакції залу.

 

Вона: О-кей!  (до залу) Прівєт! Друзяки! Як воно, нічого? Все О-к!? 

(глядачі відповідають свистом, криками).

 

Він: Добридень, поважна громадо! Вітаю вас Пані й Панове!

(відповідь — оплески).

     А тепер я прошу мені допомогти. Якщо хтось з вас знає українські пісні, заспівайте декілька рядків.

(З місця називають декілька українських пісень)


1. Ніч яка місячна, зоряна ясная!

2. Чом ти не прийшов, як місяць зійшов?

3. Розпрягайте, хлопці, коні.

4. Ой на горі два дубки.


 

Вона: Ти знаєш, я трохи здивована. І звідки це наші ровесники знають українські пісні? Ми ж їх ніде не вчили.

 

Він: На щастя генетична пам'ять передає досвід світогляду рідної нації. Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання — відновити світогляд нації, розвивати, берегти і передати наступному поколінню.

 

Вона: Круто сказано. Мені понравилось.  

 

Він: Знаєш, в мене — сюрприз. Бабуня дала мені скриньку, в якій, за її словами, багато років лежить гордість України.

(Бере скриньку, яка стоїть за кулісами і сценарії, скринька залишається на сцені)

 

Вона: Інтєрєсно, інтєрєсно. Мона я дістану перша.

 

Він: Так. Будь ласка.

 

Вона:  (Дістає аркуш,читає) Пісня!?

    

Він: Українці співають весь рік і весь вік. Це нам дано від Бога, і в тому сила українського народу. Було заборонено мову, письмо. Але нація збереглася, і чи не завдяки пісенному вінку, що ним заквітчана Україна. Яке це диво дивне — українська пісня! Яку владну силу таїть вона в собі! Сьогодні ми ще раз в цьому переконаємося.

    

Вона: Пропонуємо вашій увазі пісню «Люди, як кораблі» на слова Кузьми Скрябіна у виконанні Кубовича Микити.

(Дмитро виносить гітару. Микита виконує пісню)

F:\атестація\худ. сам. 2016\люди, як кораблі.jpgЛюди, як кораблі

Я не твій брат, ти не сестра моя

Ніколи не розказуй мені

Хто і в чому є винен, на нашій землі –

Люди, як кораблі

Кожен пливе поки хвиля несе

І поки глибока вода

Глибока і темна до самого дна

До самого-самого дна

 

На глибині зустрічаються всі

Так ніби в морі місця нема

І труться бортами, аж стогне земля

Від зависті, підлості й зла

F:\атестація\худ. сам. 2016\люди, як кораблі.jpgХтось не доплив, бо йому помогли

Набрати повні трюми води

Бо стати героями тої війни

Дуже хотіли вони

 

Приспів

А до берега тихо хвилі несуть

Поранені душі живих кораблів

А від берега знову в море ідуть

Ті, хто вірив і правду знати хотів

 

Наш океан знає більше, ніж ми –

Секрети всі у нього на дні

А ми ходим зверху, великі й малі –

Люди як кораблі

Гордо пливем і не вірить ніхто,

Що ним зацікавилось зло

І серед вітрів ми не чуєм щурів,

Які прогризають нам дно

 

Приспів

 (Дмитро забирає гітару і виходить Анастасія)

 

Він: Тепер моя черга. (дістає і розмотує аркуш, читає) Геніальні діти свого народу.

   

Вона: Кожен край, його земля і небеса, сонце і води, ліси й трави мають свою неповторну красу, вдачу і долю свою.

     Кожен край народжує свого Поета, сподіваючись виявити себе через його Слово ...     Народження Поета завжди відчувається природою — замовкають ліси і вслухаються в свою тишу. На якусь мить зависає в повітрі краплина роси, що скотилася з соснової гілки. На якусь часину довше затримується призахідне вечірнє сонце, зволікає згаснути, чогось чекаючи.

 

Він: І голос зазвучав — тихий і ніжний, проникливий і мелодійний, пристрасний і променистий. Голос Лесі Українки — геніальної доньки українського народу. Кожне покоління, читаючи й пізнаючи письменницю та її творчість, знаходить щось особисте й важливе для себе. Пропонуємо і вам віднайти щось цікаве в інсценізації драми-феєрії «Лісова пісня».

(Спочатку інсценізація, потім пісня «Мавка»).

Лiсовик, щось воркочучи, закурює люльку, сiвши на заваленому деревi.

З очеретiв чутно голос сопілки.

Виходить Мавка, в ясно-зеленiй одежi, з розпущеними з зеленим полиском косами, розправляє руки i проводить долонею по очах.

Відео «Сопілка»

 

М а в к а

Ох, як я довго спала!

 

Л i с о в и к

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвiтати стала.

 

М а в к а

А хто мене збудив?

 

Л i с о в и к

Либонь, весна.

 

М а в к а

Весна ще так нiколи не спiвала, як отепер. Чи то менi так снилось? Лукаш знов грає сопілки. Нi… стiй… Ба! чуєш?.. То весна спiває?

 

Л i с о в и к

Та нi, то людський хлопець на сопiлцi грає.

Лукаш на ймення.

 

М а в к а

Я його не знаю.

Хотiла б я побачити його.

Вiн, певне, гарний!

 

Л i с о в и к

Не задивляйся ти на хлопцiв людських.

Се лiсовим дiвчатам небезпечно…

Грайся з вiтром, жартуй iз Перелесником, але минай людськi стежки, дитино, бо там не ходить воля. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш – і пропала воля!

 

М а в к а

Який-бо ти, дiдусю, став суворий!

(смiється)

Ну, як-таки щоб воля - та пропала?

Се так колись i вiтер пропаде!

(Відео звуки природи)

 

Лiсовик хоче щось вiдмовити, але виходить Лукаш iз сопiлкою.

Лiсовик i Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрiзати ножем березу, щоб сточити сiк,

Мавка кидається i хапає його за руку.

 

М а в к а

Не руш! Лукаш озирається

Не руш! Не рiж! Не убивай!

 

Л у к а ш

Та що ти, дiвчино? Чи я розбiйник?

Я тiльки хтiв собi вточити соку з берези.

 

М а в к а

Не точи! Се кров її.

Не пий же кровi з сестроньки моєї!

 

Л у к а ш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

 

М а в к а

Я – Мавка лiсова.

 

Л у к а ш

(уважно придивляється до неї)

Ааа, от ти хто! Я вiд старих людей про мавок чув не раз, але еще зроду не бачив сам.

 

М а в к а

А бачити хотiв?

 

Л у к а ш

Чому ж би нi?.. Що ж, ти зовсiм така, як дiвчина… ба нi, хутчiй як панна, бо й руки бiлi, i сама тоненька, i якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очi не зеленi?

(Придивляється).

Та нi, тепер зеленi… а були, як небо, синi… О! тепер вже сивi, як тая хмара… нi, здається, чорнi чи, може, карi… ти таки дивна!

 

М а в к а

(усмiхаючись)

Чи гарна ж я тобi?

 

Л у к а ш     зовсiм засоромлений

Ет, таке питаєш!..

 

М а в к а      щиро дивуючись

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясень їй киває в верховiттi:

«Найкраща в свiтi!»

 

Л у к а ш

(заслухавшись)

Як ти говориш…

 

М а в к а

Лукаш потакує головою.

Твоя сопiлка має кращу мову.

Заграй менi, а я поколишуся.

(Відео «Сопілка»)

 

Мавка сплiтає довге вiття на березi, сiдає в нього i гойдається тихо, мов у колисцi. Лукаш грає, прихилившись до дуба, i не зводить очей з Мавки.

 Мавка, слухаючи, мимоволi озивається тихесенько на голос мелодiї.

 

М а в к а

Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає бiлi груди,

серденько виймає!

 

На голос веснянки вiдкликається зозуля, потiм соловейко.

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усмiхається, а в очах якась туга, аж до слiз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.

 

Л у к а ш

Ти плачеш, дiвчино?

 

М а в к а

Хiба я плачу? Проводить рукою по очах

А справдi… Нi-бо! то роса вечiрня.

Заходить сонце… Бач, уже встає на озерi туман…

 

Л у к а ш

Та нi, ще рано!

 

М а в к а

Ти б не хотiв, щоб день уже скiнчився?            Лукаш хитає головою, що не хотiв би.

Чому?

 

Л у к а ш

Бо дядько до села покличуть.

 

М а в к а

А ти зо мною хочеш бути?                  Лукаш киває, потакуючи.

Бачиш,

I ти, немов той ясень, розмовляєш.

 

Л у к а ш       смiючись

Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута лiтувати.

 

М а в к а         радо

Справдi?

 

Л у к а ш

Ми взавтра й будуватися почнемо.

 

М а в к а

Ви - як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потiм кинути.

 

Л у к а ш

Нi, ми будуєм навiки.

 

М а в к а

Як навiки? Ти ж казав, що тiльки лiтувати будеш тута.

 

Л у к а ш     нiяково

Та я не знаю… Дядько Лев казали, що тут менi дадуть грунтець i хату, бо восени хотять мене женити…

 

М а в к а     з тривогою

З ким?

 

Л у к а ш

Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дiвки.

 

М а в к а

Хiба ти сам собi не знайдеш пари?

 

Л у к а ш   поглядаючи на неї

Я, може б, i знайшов, та…

 

М а в к а

Що?

 

Л у к а ш

Нiчого…

(Відео «Сопілка»)

 

Пограває у сопiлку стиха щось дуже жалiбненьке,

 потiм спускає руку з сопiлкою i замислюється

М а в к а     помовчавши

Чи у людей паруються надовго?

 

Л у к а ш

Та вже ж навiк!

 

М а в к а

Се так, як голуби…

Я часом заздрила на їх: так нiжно вони кохаються…

А я не знаю нiчого нiжного, окрiм берези,

за те ж її й сестрицею взиваю;

але вона занадто вже смутна, така блiда, похила та журлива, -

я часто плачу, дивлячись на неї.

От вiльхи не люблю - вона шорстка.

Осика все мене чогось лякає;

вона й сама боїться - все тремтить.

Дуби поважнi надто.

Дика рожа задирлива,

так само й глiд, i терен.

А ясень, клен i явiр - гордовитi.

Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на свiтi. …

Як добре зважити, то я у лiсi зовсiм самотня…

Журливо задумується

 

Л у к а ш

У лiсi ж не самiї дерева, -

таж тут багато рiзної є сили.

(Трохи ущипливо)

Вже не прибiднюйся, бо й ми чували

про вашi танцi, жарти та зальоти!

 

М а в к а

То все таке, як той раптовий вихор, -

от налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей, - навiки!

 

Л у к а ш     приступаючи ближче

А ти б хотiла?..

Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.

Г о л о с

Гов, Лукашу, гов! го-го-го-го! А де ти? А йди хутчiй!

 

Л у к а ш

(вiдзивається)

Ось я.    Та йду вже, йду!

(Подається йти)

 

М а в к а

А вернешся?

 

Л у к а ш

Не знаю.

(Iде в прибережнi хащi).

 

Пісня «Мавка» Тоні Матвієнко, виконує Пилипчук Олександра.

Мавка

Я мавкою була захованою сонцем,

Безкрилая душа влітала у віконце.

Долоні просягни, щоб сто ночей не спала.

Почувши слово "ти", роками б цілувала...

 

Приспів:

Тихо, як промінь, поніжу вуста,

І ти ніколи не взнаєш, що це була я...

Тихо, як промінь, поніжу вуста,

І ти ніколи не взнаєш, що це була я...

 

Я краплею з дощу, що впаде поміж нами,

Чекаю і молю хвилинами, роками.

Закохана у тінь, сама я тінню стала.

Почувши слово "ти", в обіймах я б розтала...

 

(Виступаючі поклонилися, виходять ведучі)

 

Вона: Подивимось, що ще твоя бабуля залишила у скрині. (дістає і розмотує аркуш, читає) Природа.

    

Він: Наша держава вміщує в себе сотні міст і тисячі сіл, і кожне з них по-своєму неповторне і різноманітне. З впевненістю можна сказати, що Україна – це міні–світ, У нас є вихід до Чорного і Азовського морів, тож кожен мешканець має можливість дізнатись, що таке ніжна і ласкава морська вода. Ми маємо можливість спостерігати за прекрасними краєвидами, створеними матінкою–природою з гори Говерли. Наша Батьківщина дає можливість насолодитись красою кожної пори року.    

 

Вона: Про особливу красу краєвидів України співає Олександра Пилипчук пісню Ірини Зіньковської «Заграва». Танцює колектив «Пори року». (Забирає скриньку)                       

(Пісня, танець. Уклін.)

 

(Виходять ведучі.  Анастасія несе скриньку,

Микита з-за куліс починає говорити, несе в руках аркуш)

 

Він: Цього слід було чекати! Мені бабуся ще в дитинстві говорила, що найціннішим скарбом кожного українця є батько й мати. Отже, (розмотує аркуш, читає) Сімя.

 

Вона: Сімя — це мама, яка, не покладаючи рук, працює заради своєї дитини. Це тато, суворий ззовні, але серцем ладен взяти страждання дитини на себе. Це донька, яка ніколи в житті не віддасть батьків до притулку. Це син, котрий з ім’ям батьків на вустах доб’ється будь-яких вершин.

(На останньому реченні Анастасії всі учні групи швидко виходять на сцену і сідають)

 

Він: Як говорить українська народна мудрість — три нещастя є в людини: смерть, старість і невдячні діти. Старість — невідворотна, смерть — невловима, перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити двері свого будинку. А від невдячних дітей дім можна вберегти. І це залежить тільки від нас.

(Микита бере гітару, сідає на край сцени)

 

Вона: Будьмо хорошими дітьми! Бережімо наших батьків! Вміймо відчути найважчі їхні душевні муки, будьмо добрими у думках, почуттях і діях.

     Пісню «Тримайтеся браття» виконує колектив групи Ф-19-15.

(Анастасія сідає на краю сцени, виконують пісню)

Тримайтеся разом

Хлопці

Плекала, ростила матуся синів

Людям на радість, на втіху собі,

Настала пора у дорогу збиратись

Збирає і просить її памятати.

 

Дівчата

Керуйтесь любовю, тримайтеся разом

Миру і спокою також вам бажаю

Живіть діти дружно і я буду рада

Бо це важливіше ніж злато і слава

Тримайтеся разом за вас я молюсь

Розбрат не винесу, цього боюсь

 

Разом

Забули орлята про своє гніздо

Про маму рідненьку і ніби на зло

Гризуться за злато, за владу і славу

Про дружбу забули і про повагу

 

Дівчата

А їхня матуся все бачить й мовчить

Тому що не може уже говорить

Лиш стогін здалека почули сини

Згадали про матір, що не берегли

 

Хлопці

І ось тобі розбрат, не в тім лиш - печаль

А ще й в тім що бачить мама на жаль

Серце щемить і навпіл голова

Забули про мудрі важливі слова

Серце щемить і навпіл голова

 

Дівчата

Тримайтеся разом за вас я молюсь

Розбрат не винесу, цього боюсь

Розбрат не винесу, цього боюсь

Тримайтеся разом за вас я молюсь

 

Хлопці

Пробачте нам мамо шепочуть - сини

Тільки з роками мудрішаєм ми

 

Разом

Шануй свою неньку, бо рідна вона

А то чужа стане і ти сирота

(Всі ще сидять)

 

Він: Будьмо гідними своїх батьків!!! Адже ми є синами й доньками неньки-України. Адже ми – це і є Україна!

 

Вона: (сумно) То шо всьо?

 

Він: Залишилось останнє. (дістає аркуш, розмотує, читає про себе) І це, напевно, адресовано тобі.

 

Вона: З якої це радості?

 

Він: Читай! (передає хлопцями)

 

Вона: (розмотує, читає вголос) Мова? А при чому тут я?

 

Він: А давай запитаємо у друзів (звертається до  глядачів) чи подобається їм як ти інколи висловлюєшся.

 

Вона: Не потрібно, (встає, присоромлено) я зрозуміла.

Мова — краса спілкування,

Мова — як сонце ясне,

Мова — то предків надбання,

Мова — багатство моє.

Володіння рідною мовою — не заслуга, а обов'язок кожної людини.

(Підводиться Микита і за ним всі інші, літери тримають на рідні грудей)

 

Він:

Над усі багатства і припливи мод

Шануймо мову серцем і вустами,

Народ без мови — це вже не народ,

Без мови всі ми б сиротами стали.

 

Вона: Бережімо, шануймо, вивчаймо  рідну мову – цей невмирущий голос України!

 

Він: Прийміть від групи Ф-19-15 «Абетку побажань».

 

Вона: Бажаємо вам!

(Микита підносить мікрофон учням, ті говорять побажання і підіймають літери над головою. Ведучі підходять на «язичок» сцени, тримаючи в руках великі літери).

 

АНГЕЛА ОХОРОНЦЯ

БАРВИСТИХ БУДНІВ

ВІРИ В КРАЩЕ

ГАРМОНІЇ

ҐРУНТОВНИХ ЗНАНЬ

ДИВА НА МИКОЛАЯ

ЕМОЦІЙ ПОЗИТИВНИХ

ЄДНОСТІ

ЖИТТЯ ВІЧНОГО

ЗАТИШКУ СІМЕЙНОГО

ІДЕЙ КРЕАТИВНИХ

ЇЖІ СМАЧНОЇ

ЙОДУ В ОРГАНІЗМІ

КРУГОСВІТНІХ ПОДОРОЖЕЙ. ЩОРОКУ!

ЛОГІКИ У МИСЛЕННІ

МРІЙ ЗДІЙСНЕНИХ

НАДІЙНИХ ДРУЗІВ

ОБІЙМІВ ЩИРИХ

ПРОФЕСІЙНИХ ПЕРЕМОГ

РІШУЧОСТІ У ДІЯХ

СТАБІЛЬНОСТІ В УСЬОМУ

ТЕПЛА РОДИННОГО

УПЕВНЕНОСТІ У СВОЇХ СИЛАХ

ФОТОГЕНІЧНОСТІ

ХАРИЗМИ

ЦІННОСТЕЙ ВІЧНИХ

ЧЕСНОСТІ ПЕРЕД СОБОЮ

ШИКУ І ШАРМУ

ЩЕДРОСТІ ДУШЕВНОЇ

ЮВІЛЕЮ СТОРІЧНОГО

ЯСКРАВОГО МАЙБУТНЬОГО

 

Вона: И.

 

Він: Мякий знак.

(Зупинена мить на фото, всі швидко спускаються і проходять в кінець зали, залишаючи великі літери на краю сцени, а маленькі беруть з собою)

 

Разом: З вами були

 

Вона: Пан Микита

 

Він: Пані Анастасія

 

Разом: і колектив групи Ф-19-15.   

 

Разом: Дякуємо за увагу!  (Феєрверк побажань)

 

(Виходячи за куліси) Вона: Знаєш, Микито, мені здається, що в нас вийшла не репетиція, а справжнє цікаве свято.

 


 

1

 

docx
Додано
7 березня 2020
Переглядів
555
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку