Сценарій "Родичі" за мотивами творів І.Нечуя-Левицького та М.Гоголя.

Комедія «Родичі»

(використано мотиви творів: Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я, Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом» )

Автори: І.О. Кудирко, Н.Д. Григорук

 

Омелько Кайдаш

Маруся Кайдашиха

Солоха ( шинкарка, подруга Омелька, Ганни, Галини)

Карпо (старший син Кайдашів)

Мотря (дружина Карпа)

Лаврін (молодший син Кайдашів)

Мелашка (дружина Лавріна)

Галина (матір Мотрі)

Ганна (матір Мелашки)

Катерина (сестра Омелька)

Палажка (подруга Марусі)

Параска (подруга Марусі)

Одарка (подруга Мотрі й Мелашки)

Оксана  (подруга Мотрі й Мелашки)

1 дія

 (Музика)

(Батько Омелько Кайдаш точить косу на подвір’ї, сини Карпо та Лаврін сидять на травичці під парканом)

Лаврін:  Карпе!   А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить. (Накручує на руку мотузку)

Карпо:  Посватаю, кого трапиться.  ( знехотя обізвався , вирізає сопілку з дерева)

Лаврін:  Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо:    То сватай, як тобі треба.  

Лаврін:     Якби на мене, то я б сватав Палажку.  В Палажки брови, як шнурочки, моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби. Лаврін:  То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо:  І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

 Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо:  Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

(Батько перестав стругати і почав прислухатись, потім встає.)

Омелько:  А чого це ви посідали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

Карпо: В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна.

Омелько: Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся.

Карпо:   Хіба що з корчми йдучи...  

Омелько: Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами... Тьфу!

   ( Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку точити косу.)

 (Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.)

Лаврін: Карпе!  (тихо) Скажи-бо, кого ж ти будеш сватать?

Карпо: Ат! Одчепись од мене

Лаврін: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо:  Гарна... мордою хоч пацюки бий.

      ( Старий Кайдаш аж підскочив, кидає точило на землю)

Омелько: А бодай вам язики повідсихали, злидні.  ( перехрестився)

Лаврін:  То сватай Хотину Корчаківну  (засміявся).

Карпо:   Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

Лаврін: Ну, то бери Ганну.

 Карпо:   Авжеж! Оце бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

     (богомольний Кайдаш плюнув і знов вибіг з повітки)

Омелько: (б’є батогом синів, ті стрибають через паркан і тікають)  Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите, та тільки язиками чортзна-що верзете!  Ледацюги! Марш до роботи, поки матір не покликав.

Лаврін: Тату! Ви покинули майструвать, а ми вам нічого не кажемо. Омелько: Ти вже в нас великорозумний.  А хай вам грець. Чекайте, будете мати за гріхи.

Лаврін:  Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в  лузі, а тиху, як тихе літо. Мелашку… (замріяно)

 Карпо: Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.

 Лаврін:  О!.. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Карпо: (замріяно) Може… і Мотрю… (йдуть, але прислухаються до розмови батьків за парканом)

Кайдашиха: (вибігає) Омельку! Омельку!  Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі ярмарок. (пританцьовує) Треба багато чого купити перед тим, як синів женити. Чи чуєш?

 Омелько: Та чую, чую!

 Кайдашиха:  (в’їдливо) Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп'єш гроші, не матимеш з чим іти на ярмарок. Треба солі, треба горшків, треба смоли. (йде до синів)

Омелько: І на якого нечистого вона розпустила язика! ( про себе) Дулю візьмеш, а не гроші. (дістає пляшечку і йде, пританцьовуючи)

(Карпо та Лаврін сміються) (музика)

 

 

 

 2 дія

Омелько в Солохи

Омелько:Дайте, будь ласка, вашу ручку, незрівнянна Солохо!

Солоха:  Беріть!

Омелько: Ох, незрівнянна Солохо, моє серце належить тільки вам!

Солоха: Та що ви кажете!

Омелько: Незрівнянна Солохо, якщо ви не згодні мені повірити, то я готовий на, готовий на...

Солоха: Готовий на що?

Омелько: Я кинуся у воду, а душу відправлю прямісінько в пекло.

Солоха: Оце так!

Омелько: Налий но мені, Солохо, чарчину, а то в горлі пересохло. Послав же Бог синів-дурнів і жінку сварливу.

Солоха. Усі ви так кажете, але самі обирали. Солохо, да Солохо, а я вдова уже років зо 20, а ви всі Солохо….

Омелько. Та, ти, найкраща жінка на селі, правда ще та жіночка….. Не дай Боже Маруся дізнається, та вона вб’є мене

Солоха Ах ти чорт рогатий, ану… пий, гроші давай, і ану звідси. Бач, соромно мені. Я Солоха!!!!

Омелько: Солохо, на все воля Божа. Значить, і мені можна, користуючись нагодою, що вдома знову сварки, то жінка, то сини, погуляти трохи у вас, досточтімая Солохо. І мушу зізнатися вам, цьому сердечно радий. (Підходить до Солохи, торкається її руки.) А що це у вас, пані Солохо?
С о ло ха: Як то що? Рука
Омелько: Гм. Рука! Хехе-хе! (Торкається ….. Солохи.) А це що у вас, дражайшая Солохо?
Солоха: Ніби не бачите…..

Заходить Галина

Галина: Що знову Омелько в теє. Ану забирайся геть. Іди додому (до Омелька. Той виходить). Ти геть здуріла, що про тебе на селі говорять. Ти старої Кайдашихи не знаєш, проблем тобі треба.

Солоха: А що говорять??? Що Карпо твою Мотря буде сватати, з Кайдашами поріднишся.

Галина: Геть здуріла. Да щоб я і моя донька, та щоб з тими клятими Кайдашами, та щоб я з місця не ступила. Ану клата, Мотре, ти у мене заспіваєш. (Галина вибігає розгнівана від Солохи)

Монолог  Галини:

А що??? Моя Мотря не дура. Кайдаші поважні люди на селі, і багаті і роботящі. Ото дівка розумна. Ото я утру носа Солосі. Бач, яка пані??? І шинок у неї, і парубки у неї, правда старезні, але вже сама не дівка. А тут я, да родина Кайдашів. Треба розказати Ганні, а то вона тільки мріяла, щоб її спокійна Мелашка Кайдашихою стала. Але Мотря все таки клята дочка, матері і слова не сказала. Клята, вродлива, вся в мене.

3 дія

П а л а ж к а. Марусе! Ти спиш? Виглянь на хвилину! Щось таке скажу, що ти вже й до ранку не заснеш!

  Світло у вікні засвічується, двері відчиняються. В одвірку виникає постать Кайдашихи.

К а й д а ш и х а. Ну що сталося? Може Семигори перевертаються, а ми спимо та не чуємо?

П а л а ж к а. Гірше, Марусе, гірше! Що там ті Семигори? Омелько твій на греблі перевертається! Взяв курс із шинку додому на двох, а це вже на чотирьох, як кнур, всі реп’яхи витовк.

К а й д а ш и х а. Побила мене лиха годинонька та нещаслива, що за таким п’яницею свій вік занапастила!

П а л а ж к а. Шинкар Берко каже: гарно пан Омелько сьогодні посидів. Як ніколи!

К а й д а ш и х а. Не посидів, а просадив гроші за вози! Клуню думали перекрити. Хлопців он женить пора …(Хоче йти в хату).

П а л а ж к а. Може б послала синів, щоб забрали батька? Там серед греблі така дуга, що, не дай, Боже, не впишеться!

К а й д а ш и х а. Ми його до того шинку не посилали! Хіба йому по тій греблі вперше повзти? Ще до схід сонця встигне нас розбудити!

 

Кайдашиха зачинила за собою двері. Світло у вікні гасне. Баба щезає. Місяць ще світить, а соловейко щебече вже сонно. Через якусь мить кущ під хатою на вулиці трясеться. Перебираючи кілочки тину руками, до перелазу просувається Омелько. Співає.

 

К а й д а ш. І сюди гора-а-а, і туди друга-а-а-а. Поміж ти-и-ми крутими го-о-о-рами-и-и сходила зо-ря-а-а-а...(Стає, роздивляється подвір’я). О, а гори нема! Де ж це вона поділася? Може, Карпо розкопав? Я ж йому загадував розкопать дорогу навскоси, щоб вози не ламалися, а він всю гору розкопав... (Озирається). О, є гора! Ніхто й разу не копнув! Каже мені кум у шинку: “Застав синів трохи розкопати шлях’. А  хіба я один тудою снопи возитиму? Були пани – шляху не розкопали, настала волость, а шлях не розкопаний... Не буду ж і я його копать. Бо треба разом... О! (підіймає палець вгору, співає) Ра-а-зом! Разом нас багать-о-о-о, ра-а-зом!.. (Перелазить через тин, бреде до вікна, стукає).

К а й д а ш. Жінко, одчиняй!

Голос К а й д а ш и х и з-за вікна. А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу? Ночуй надворі, коли пропив гроші. Про мене, лягай хоч і під тином!

 К а й  д а ш (Лупить у двері ногою, потім кулаком у вікно). Одчини, бо вікна поб’ю!

К а й д а ш и х а. Як поб’єш, то й повставляєш! Завтра в Богуславі ярмарок – нового скла купиш.

 К а й д а ш. (Зачепив горщик на підвіконні і той упав йому на ногу). Яка це іродова душа кидається горщиками? Марусю! Не кидайся-бо! При... присягаюсь, що більше не буду. (Крутиться навколо себе, шукає руками дверей). Жінко! Де ти у вражого сина діла двері? Чи це я вліз у ставок? Покарала мене свята п’ятінка! Прийдеться пропасти. (Побачив дерев’яне відро з водою, підходить, зазирає). Ну, ти диви! Там (вказує пальцем вгору) місяць і зорі, і тут місяць і зорі! (Сідає поруч з відром, зазирає) Тю-у-у!.. Якщо наді мною зорі, і піді мною зорі, значить, я вже на небі? (Голосно затягає, диригуючи сам собі рукою) Сиджу я на не-е-бі, та й думку га-а-а-даю-ю-ю!..

 

 Засвічується світло у вікні. На подвір’я в самій сорочці виходить Кайдашиха, у полотняних шароварах голий до пояса Карпо, у довгій нижче колін сорочці Лаврін. Через перелаз хутко вскакують баби  Параска і Палажка.

 

 К а р п о. Злазьте, тату, вже з неба, бо ми силоміць зсадимо!

 К а й д а ш. Нікого не бачу! Може це кум повидирав мені баньки з лоба! Оце лиха моя годинонька! Їй-Богу, нічогісінько не бачу!

 К а й д а ш и х а. Побила мене лиха година та нещаслива! З чим поїдеш на ярмарок, коли пропив усі гроші? Треба солі, треба горшків, треба дечого ік весіллю – думаєш сина женить...

 К а й д а ш. Брешеш! Я не пропив грошей – осьдечки вони! Та тобі не дам! Дулю тобі, а не гроші!

 К а й д а ш и х а. Треба смоли – настає возовиця, чим будеш мазати вози?

 К а й д а ш. Дулю-у-у...

К а р п о. Тепер, тату, вже не будете в воді потопати та од наглої смерті помирати.

К а й д а ш и х а. Не їсть, дурне, цілий день нічого, а тоді вип’є натщесерце, воно й валить з ніг(трясе кулаком до Омелька).

Одарка  (Бігає довкола відра, Омелька і  Марусі за годинниковою стрілкою) Од самого ранку нічого не їсть, бо сказано, хто буде постить у п’ятницю, той не буде у воді потопати.

Оксана (Бігає довкола всіх проти годинникової стрілки), Шинкар каже, гарно пан Омелько сьогодні посидів, ще ніколи так не розкошелювався.

К а й д а ш. Киш, кляті! Як це ви сюди попали? Скільки вас, та всі зозулясті? (Намагається рахувати), Тут дві... і тут дві... О, вже шість... вісім... У п’ятницю не поститесь, а теж зі мною на небо припхалися! Киш!

К а р п о. Ану злазьте, тату, з неба, бо нам скоро до роботи вставати, а ми через вас товчемось, як Марко в пеклі.

 

Сини вхопили батька під руки і поволокли в сіни задом наперед. Він перебирає ногами, бурчить, співає.

К а й д а ш. Матері твоїй сторч та в борщ! Яка це лиха сила тягне мене з неба? Мі-і-сяць на не-е-ебі, зі-і-іроньки сяа-а-ають...

 

Двері зачиняються. Світло в вікні гасне. Баба Палажка змовницьки манить до себе пальцем бабу Параску.

На сцені звучать весільні пісні. Актори розігрують весілля.

 4 дія

 

Шинок Солохи

Ганна, Галина, Солоха – сидять за столом

Солоха. То що – поріднилися, обидві уже з Маруською воюватимете??? Хочу я на це подивитися.

Ганна: Да Бога ради. Чого воювати. Донька моя добра господиня, роботяща, і в сім’ю путню попала. Я тільки рада. Ото до Києва на прощу піду, буду Бога молити, щоб у дітей добра доля була.

Галина : ото іди і нема чого тут з кумами квас  розпивати. Солохо, а моя Мотря дасть перцю Кайдашам. Омелько до тебе втече…

Солоха: дідько з тобою, але я не проти, хоча кому той п’яниця потрібний, головне що виторг дає. От голова,  друге діло

Галина: Ех, Солохо, і голова, а от до мене дяк заходив

Ганна: дяк, голова, розпусниці…..

Ганна виходить (монолог Ганни)

От кумоньки, ну я вам ще покажу, хто я. Піду усе Марусі розповім. Вона вам дасть раду. Маруся жінка вродлива і розумна, тай Мелашці моїй допомога буде

Ганна зустрічає  Катерину (сестра Омелька)

Катерина: і ти тут клята, іти з цими пройдисвітами діло маєш. А я думала ти подруга моєї невістки Марусі, я думала ти мого брата Омелька поважаєш. Сама говорила, що господар добрий, що рідню знайшла. А сама у клятої пройдисвітки Солохи, щоб її добра не знати….

Ганна:. Чого репетуєш, чого сказилася, на себе себе в дзеркало дивилася??!!

Катерина: Чого репетую?? Та як ти смієш… Підібрав тебе мій Омелько з Марусею і твою дівку з синьою козою, а придане яке??? Маруся її за донь має… А ти?? У Солохи, у першої відьми, у першої… та слів нема, як це його .. та до неї усі чоловіки ходять, та вона відьма, та вона вдова з чоловіками, і без чоловіка вдова

Ганна: ти себе чуєш? Солоха добра господиня , із знатними людьми дружбу водить, з нею дружити треба, а ти .. Ти ж сама її подруга, Ану геть з дороги, ще ти мене не вчила куди мені ходити.

Катерина заходить до Солохи, там же Галина

Катерина: День добрий, кумоньки

Галина: І тобі добрий! Чого репетувала! Прийшла пройдисвітку Маруську захищати, яка твого брата скоро на той світ відправить. Слава Богу моя Мотря їй перцю дає… Вся у мене… Своє діло знає. Скоро там лад наведе. Я буду господинею у Кайдаша.

Солоха: Ти?? Кайдаш Омелько мій. Ану слова добирай. Хто його кожний день утішає, до кого він в гості приходить про долю свою важку поговорити, розказати, як йому тяжко на цім білім світі живеться.

Галина: До тебе приходить, а на мене задивляється

Катерина: Та ви що подуріли, у вас уже внуки є, а ви ніяк Омелька поділити не можете. Що утерла вам носа Масуся, коли Омелько на ній женився. Бачу, що утерла….

Солоха:  Радій, це ти його до клятої отої Маруськи відправила, що вона не розповіла про твої походеньки з нашим паном, а то ….

Катерина: Ану замовкніть. Це вас жаба давила, що пан мене поважав, що я у його покоях служила, та панське вбрання носила, А які мені він сережки дарував

Солоха і Галина регочуть

Катерина: Значить так!!! Щоб мій брат Омелько… Щоб його нога більше поріг шинка не переступала, і йому горілки не наливати… Вам дяка, свата, голови, писаря, пана, попа, управителя, козака Чуба, Панаса, Степана, мало. Та тут усе село Диканька кожен день відпочиває. Та тебе , Солохо, усі жінки  Диканьки і не тільки проклинають тобі слави мало… І ти Галино тут трешся і Ганна. Щоб мого Омелька тут більше не було. А то як прийде та проклята, Кайдашиха, щоб її узяла лиха година, що б мені очі повилазили, як я за неї брата сватала, то вонаж утре вам носа. Кумоньки, та я ж за вас переживаю, я ж вас уберегти хочу… (Ганна усю розмову підслуховує)

Галина: Ах, кумасю (обіймає)

Солоха: Ну , Катерино (чарку наливає)

Ганна: Ну кляті, і як тільки Бог вас на цім білім світі тримає, а ще своїх дівок бідній Марусі в невістки віддадли

Катерина: То ж ти і віддала…

Усі регочуть …

 

5 дія

Одарка і Оксана йдуть біля двору Кайдашів і співають

Одарка: Бач, Оксано, казала я тобі, що треба щось робити, а ти

Оксана: Що робити? Іти проти Мотрі, та вона мені і так усе волосся повидирала…

Одарка: Мотря Мотрею, на мене Лаврін ціле літо заглядав, поглядав, а женився на отій дурнуватій задрипаній курці Мелашці, ні краси, ні характеру

Оксана: А Карпо у коханні клявся, а та дика задрипана коза Мотря забрала. Кажу, що приворожила. Характер як перець, клята як цибулина, а на вигляд, а скупа, а дурна, а ….

Одарка: Вся у свою матір Галину і ту пройдисвітку Солоху

Оксана: А матір твоєї спокійненької, миленької, як часник клятої, пропади вона пропадом,  Мелашки з ними дружбу водить

Разом: (криком) Приворожили

Оксана: Я думала стара Кайдашиха утре їй носа, а вона усім своє місце показала, спокою нікому нема

Одарка: Який спокій, яка ганьба, усе село цілий день, і цілу, ніч, і цілий вечір не спить, слухають, як вони лаються

Оксана: А я тобі кажу, що Солоха, це ще та Солоха, до неї усе село ходить, і батько мій теж. Вона, кажуть з самим чортом у Київ літала, до княгині, кажуть у неї панські черевики є. Кажу треба, піти до Солохи, щоб вона Мотрю і Мелашку зі світу вижила,

Одарка: У тебе розум та дурість, а дурість, за твою дурну голову зайшла, що ти мелеш. Тобі Петра мало, а Василь, який парубок, навіщо тобі той клятий Кайдаш

Оксана: А тобі навіщо??? Думає не знаю, що ти до його тітки Катерини бігала, а вона що… відмовила…

Одарка: У Кайдашів весело, одні сварки та плітки, а я люблю пліткувати, і люблю сваритися, чого тільки не зробиш заради такого кодла, такого веселого життя, чого одна стара Кайдашиха варта

Оксана: І я люблю комусь солі підсипати. Ніколи не забуду, як мене старий Омелько від своєї яблуні гонив а зараз чула грушку не можуть поділити. Не позаздриш Мелашці і Мотрі. Треба буде навідатись, та підсолити, якусь курку дохлу підкинути, чи цибулю вирвати, чи буряки потоптати, чи кабанчика поцупити, ото будуть гулі …

Одарка: Правду кажеш. Якось треба навідатись…

 

 

6 дія

(Кайдашиха лежить на сцені)

Кайдашиха: (солодким голосом)  Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі. А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря: (заходить Мотря, зав’язує хустку) Добре, мамо. (Мотря порається)

Кайдашиха: Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!

Мотря: Та зроблю, мамо.

Кайдашиха: Візьми ж, моє серце, начисти картоплі на борщ та накриши буряків. Ой!

Мотря: Авжеж, мамо.

Кайдашиха: Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накриши сала на вишкварки до каші. Ой, як мені недобре.

Мотря: Звичайно, матусю.

Кайдашиха: (встає тихо з ліжка і слідкує за Мотрею)  Мотре! ( крикнула вже не дуже солодким голосом)  Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти. Звідси чую, що щось смердить, мабуть пригоріло.

Мотря: ( про себе) І як , стара гадюка, все бачить. А здорова ж як віл. (починає сердито  скребти каструлю ножем)

Кайдашиха: Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить.

Мотря: Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить.

Кайдашиха: (торкається підлоги) Мотря, а чого це ти ще хати не мела і полотна не пряла?

Мотря: А я вам не наймичка все робити. (стукає пательнею по столі)

Кайдашиха: (піднімається) Казали твої батьки, що дадуть за тобою багато добра, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли. Тільки добре знаєш,  як хліб їсти. (Мотря бере зі столу огірок і їсть, потім кидає його на стіл)

(Заходить Омелько та Карпо, сідають до столу, їдять)

Омелько: Знову сваритесь?

Карпо: Знову не миритесь?

Кайдашиха: (біжить до чоловіка)  Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

Мотря: (порається біля столу, дає їсти чоловікам)  Од кобили чую! Що й одної сорочки мені не справили, а судите на все село. А я  пряла тонке полотно сама на всю сім’ю.

Кайдашиха: А де ж твоя придана скриня, в якій усього повно? Омельку, Карпе, ви чули, що вона витворяє? Ви бачите, що вона виробляє?

Карпо: Дай боже вам побиться, а нам подивиться. (продовжують з батьком їсти)

Мотря: Ви, мамо, лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки бандуру, куріть люльку, як наша пані економша. (кривляє на лавці) Ой, у мене нога болить, ой спина гуде, ой голова ниє.

Кайдашиха: І до чого я дожила на старості років!  (п’є з горщика) А хай тобі в горлі пересохне!

Мотря: Моя мати квітчала мене, як рожу, а ви водите мене, неначе старчиху. (підходить до Карпа, обіймає) Попроси, Карпе, батька, щоб дав мені грошей на нову хустку та на спідницю. А ще краще, хай нас відділить.

( Кайдашиха вскакує, бере качалку, біжить за Мотрею, Мотря тікає)

Кайдашиха: Я тебе зараз так відділю, що ти забудеш , як тебе звати… (Музика)

До хати забігають Галина, і Ганна усі б’ються і лаються.

 (Чоловіки хапаються за голову та розбігаються зі стогоном  в різні боки)

 7 дія

(музика)

(Мелашка замітає підлогу)

Мотря:(єхидно)  Як вимела рівненько! Чи не поясом , бува,  міряла сіни?

Мелашка:  А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття.  Я вам не наймалась.   (ногами відкидає сміття)

Кайдашиха: (вішає рушник на паркані  і до Мотрі) А хіба ж ти сама не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни?

Мотря: Міряєте ви, бодай: вже міряла вас лиха година!

Мелашка: Собі за пазуху кляни.

Мотря:  Ач як нова невісточка заговорила! Чи це не ви перебили моєму півневі ногу?

Мелашка:  А то ж хто? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх поріжу та поїм.

Мотря: То й заплатите! Хіба в нас волості нема, насадили під самим нашим перелазом огірків. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

Мелашка: Лавріне, ти чуєш, що вона каже? (Виходять Карпо та Лаврін, Карпо викладає з мішка цибулю та капусту, а Лаврін ремонтує серпа)

Мотря:  Карпе, кажу! Піди до матері та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей.

Карпо:  Гм? Кхе-кхе…

Мелашка:  Лавріне! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Іди  та вилай Мотрю.

Мотря:   Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та вилай свою матір.

Карпо:  Іди та й лайся сама, про мене, хоч до самого вечора (спокійно).

Мелашка: Лавріне, зроби щось.

Лаврін: Та що? Хто бреше, тому легше.

Мотря: Нехай Лаврін заплатить за півня! (голосно на вухо Карпу)

Лаврін: Підсипай, Мотря, перцю, підсипай.

Мотря:  Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті.

Карпо: Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила! (трусить її за плече)

Мотря: А ота ваша лагідна Мелашка нехай загоїть.

Мелашка: Що? А це хто перебив спину нашому кабанцеві?

Мотря:  Я перебила! Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня. (обливає водою з цеберка Мелашку)

Кайдашиха: (вискакує з-за паркану і до людей)  Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо!  Пан отець! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?

 Мотря:  І що ж?  Знаю, знаю, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Ось його нога з вашого борщу. Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене! (кидає півневою ногою у свекруху)

Кайдашиха: Ова! Я зараз тобі в очі плюну. (хапає півневі ногу і біжить за Мотрею. Звучить музика)

Ганна  (вбігає). Ти клята Мотре, ти як з матір’ю говориш. Щоб тебе чорти побили. Бідна моя Марусе, ото Бог послав невістку. І в усьому винна Солоха.

 

 

 

 

Дія 8

Двір Кайдашів розділений навпіл. На Карповому боці росте груша. Лаврінові діти рвуть груші, Кайдашиха з перев’язаним одним оком навчає їх.

К а й д а ш и х а. Рвіть, діти, цю грушу  прищепив на старому пні своїми руками ваш батько. (Пішла в хату).

 Зі своєї хати вийшла Мотря, вгледіла дітей.

М о т р я. А нащо це ви рвете наші груші?

Д і т и (хором). Це не ваші груші. Бабуся казали, що це батькова груша, а не дядькова.

М о т р я. Ось я вам дам груш! Я дам таких груш, що не потрапите кудою втікати! (Хапає палицю, б’є дітей, ті з вереском тікають на своє подвір’я).

 З хати вибігає Мелашка.

М е л а ш к а. Навіщо ти, Мотре, б’єш моїх дітей?

 М о т р я. За те, щоб не крали моїх груш.

 М е л а ш к а. Хіба ти не знаєш, що це наша груша?

 М о т р я. Ще що вигадай! На нашому городі та виросла ваша груша! Це, мабуть, свекрушище тобі наговорила на вербі груші, а на осоці кислиці!

 

 Ревуть побиті діти. З хати вибігають Лаврін і Кайдашиха, зі своєї – Карпо.

 К а й д а ш и х а. Йдіть, діти, та рвіть груші сміливо! Це наша груша!

 М о т р я. Нехай тільки влізуть в мій город вдруге, то я їм ноги ломакою поперебиваю!

Заходить Галина з подругою Солохою

Солоха: Знову на мою доньку всі гріхи вішаєте

Мотря: Яка я вам донька

Солоха: Тобто на доньку моєї куми, а значить і на мою

Галина: Грушки наші. Я вже домовилася за ціну, щоб у шинку продати…..

 

 Л а в р і н. Ти вже зовсім сказилася, щоб за мої груші та моїх дітей калічити, щоб мої грушки продавати,

 К а р п о. Це наша груша, бо росте на нашому подвір’ї!

 К а й д а ш и х а. Ти таке мелеш язиком, ніби та відьма тебе маком обпоїла. Згадай, якщо є чим ще згадувать, хіба тут, коли Лаврін щепу прищіпав, було два подвір’я?

 Л а в р і н. Ти хіба забув, що батько подарував мені щепу на багату кутю і я своїми руками її прищепив?

 К а р п о. Раз груша росте в моєму городі, то вона моя!

 Л а в р і н. Я маю право на половину груш, бо вона моя. Хоч позивайся у волость!

 К а р п о. Ба не дам і половини, бо груша росте на моїй землі!

  П а р а с к а. Правильно! Зразу видно, що старший брат!

  П а л а ж к а. У старшого очі завидющі, а руки загребущі. Та ще як є отакі як ти, пройдисвітко, радники зі сторони!

 М о т р я. Може ви захочете ще й половину нашої картоплі та буряків? Це все свекруха намовляє!

 К а й д а ш и х а. Це ти, сатано, всім колотиш, бодай ти вдавилася тими грушами!             

 Гримить грім. Лунає музика “Ідьоть война народная, священная война’. До Карпа приєднується баба Параска, а до Лавріна баба Палажка. Син Карпа під хатою б’є дерев’яними ложками у перевернуте відро сигнал наступу. Карпо закачує рукава, Мотря з макогоном і баба Параска шеренгою дружно підступають до тину.

 П а р а с к а. Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за хати.

 Л а в р і н. Це моя груша!

 К а р п о. Не дам ні половини, ні навіть однієї!

 К а й д а ш и х а. Через твою жінку, через оте ледащо та я буду на старість таке лихо терпіти? (Б’є до Мотрі кулак об кулак).             

 Дві шеренги сходяться обіч тину. Мотря й Кайдашиха фехтують на макогонах. Карпо і Лаврін тягають один одного за плечі через тин. Баба Параска махає на бабу Палажку граблями.

 П а л а ж к а. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара Кайдашиха з Лавріном і Мелашкою.

П а р а с к а. Грапине, грапине! Попова дівице! Хіба я не знаю, що ти ходила до попа на мене брехати, бодай тобі добра не було!

П а л а ж к а. А щоб ти пішла навпроти сонця та й не вернулася!

 П а р а с к а. Йде вона до Києва та кланяється всім: “Простіть Христа ради, в чому я винна!’, А йде з Києва, то ще за селом роззявить рота, ладна всіх поїсти!

 П а л а ж к а. Щоб ти своїм язиком вдавилася! Нема мені де сховатися від тебе, як од мух у Спасівку, хоч лягай у домовину! Так уже, проклятенна, допекла, що хоч з мосту та в воду!

Л а в р і н. Це моя груша!

К а р п о. І гнилої не дам!

К а й д а ш и х а. Та сказать кому у Богуславі про цю кобилу під грушею – кури сміятимуться!

М о т р я. Кажіть хоч і Василькові чи й самому Києві, а груша наша, бо росте в нас!

Кайдашиха  вибиває з рук Мотрі макогона, а Мелашка запускає в неї ще й глечиком. Баба Палажка вихоплює в Параски граблі і молотить ними її по спині: під натиском шеренга Карпа відступає. На вереск збіглися сусіди, стоять на вулиці за тином, вболівають, свистять, плещуть в долоні.

 П а р а с к а (до Палажки). Чого ти пишаєшся, як собака в човні?

П а л а ж к а. Це ти пишаєшся, убралася, неначе дурна дівка на весілля. Вже давно час тобі готувати на смерть ладан, намітку та воскові свічки, а вона добре намисто начепила, щоб ти на ньому до сухого дуба причепилася!

До атаки виступила шеренга на Лавріновій половині. Чути гарматні залпи, свист куль, лунає “Козацький марш”, син Лавріна лупить у перевернуте відро. Кайдашиха показує макогоном на Мотрю.

К а й д а ш и х а. Вперед! Вона перебила спину нашому кабанцю, а я їй зараз ноги поперебиваю!

М о т р я. Нащо ви одв’язали нашого коня та заперли в свій хлів?

К а й д а ш и х а. Одчепись, сатано! Он глянь на тин! Це твій кінь звалив. Заплати три гривні та оддай нашого кабана, тоді забереш коня!

 М е л а ш к а. У нас кабан як грім, а ваш кінь гнилий та червивий.

 М о т р я. Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала!

 К а р п о. Оддай коня! Бо як не оддасте, то я сам візьму!

 Л а в р і н. Ба не візьмеш! Оддай половину груш і кабана!

 Г о л о с з вулиці. Та годі вже вам лаятись!

 М о т р я. Як же годі, як ми тільки почали? Це ж ті підтикані, задрипані Балаші! Це ж  ті бієвські лобурі, що старців по ярмарках водять! Он зав’язалась, як на Великдень, а батько ходить по селі з торбами!

 М е л а ш к а. Брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе й до того розуму та хисту нема!

 М о т р я.  Зате в тебе розуму стільки, як у твоєї свекрухи!

 К а й д а ш и х а. Що я тобі, кобило, винна, що ти мене потріпуєш? Лавріне, напирай по центру! Ти, Палажко, граблями, граблями їй по спині! (Вказує макогоном).

 П а л а ж к а. Тобі б, Марусе, генералом бути!

 К а й д а ш и х а. Я й не проти, але де ти в наш час такого президента візьмеш, щоб мене призначив? Вперед! Дружно вперед!

 Шеренга Лавріна пішла в наступ, подолала тин і опинилася на Карповому подвір’ї.Палажка потягла граблями за плечі  Параску і повалила на землю. Кайдашиха зацідила макогоном по ногах Мотрю, та впала – Карпо кинувся піднімати, погнався за матір’ю.

 М о т р я.  По спині лупи її, по спині! Виколи дрючком їй друге око!

 К а й д а ш и х а. Ґвалт! Рятуйте, хто в Бога вірує! Він батька зі світу звів, він і мені віку вкоротить!

 К а р п о (сплюнув у бік матері, повернувся до Лавріна). Оддайте мого коня!

 Л а в р і н. Оддай перше кабана, та ще й доплати!

 К а р п о. А за віщо я буду тобі платить?

 Л а в р і н. За моральні збитки нам, і за стрес – кабану: ви його насильно дрючками заганяли, то тепер сало буде як у чобота підошва!

 М о т р я.  Нащо нашого коня заперли? Нащо ваш півень співає на нашому тину? Нащо, коли піч топите, дим у наші вікна пускаєте?

 К а й д а ш и х а. Ах ти ж помийнице богуславська, задрипанко бердичівська, перекупко яготинська! Кінь ваш у займанні – викупіть та й заберіть!

 Одарка  ( до людей на вулиці). Чого це ви стоїте, як той електорат недоколиханий? На ваших очах вами ж обраного десяцького кривдять, а ви не тільки не оступаєтесь за обрану владу, а ще й гійкаєте!

Оксана (до іншої частини сусідів). А ви чого заніміли, як та опозиція недороблена? Ставайте з нами, нащо нам така недолуга влада, яка тільки про свою грушу печеться, а народ їй до одного місця?

 Деякі сусіди стали на бік Карпа, інші – за Лавріна. Прискорюється звучання музики, дробу по відрах, свисту куль і вибухів, рухів учасників поєдинку. Одні одних валять на землю, вовтузять за плечі, клепають по вуху. Шум, свист, гам, тарарам, миготіння світла, сцена ходить ходором.

Л а в р і н. Оддай половину груш!

К а р п о. Не те що половини, ані одної грушки не дам! Та я її краще зрубаю! (Хапає під хатою сокиру, кидається до груші).

 Кайдашиха: А вдавіться ви тими грушками.  Карпе, Лавріне, рубайте до біса ту грушу, поки ми один одного не повбивали. Чи хай би вона всохла.

Діти: (разом) Бабо, бабуню. А подивіться на грушку. А груша-таки всохла…

Всі: Ой!..

 (музика) (Німа сцена)