Сценарій "Слов'янський світ: зустріч з народознавчою книгою"

Слов'янський світ: зустріч з народознавчою книгою

Т. Д. Шелест, бібіліотекар КЗ КОР “Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж”

Традиційно українська система національної освіти і виховання ґрунтувалася на пізнанні дитиною світобудови, світотворення, формування на цій основі широкого світогляду, розуміння загальної картини світу, органічної єдності людини-природи-суспільства, нерозривності й наступності часів і поколінь. Потреби сьогодення зумовлюють необхідність оновлення змісту національного виховання, головною метою якого є набуття молоддю соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, його історичного минулого,  національної свідомості, а також принципово новому її ставленню до нації, суспільства, громади, у якій вона живе, природи, людей, розумінню самої себе, матеріальної і духовної спадщини населення рідного краю.

Цілі:

•        детально ознайомити студентів з чарівним світом праслов’янського міфовсесвіту, з багатством народних обрядів;
•        розвивати національну свідомість особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, пробуджувати кращі ментальні риси, повагу до символів, традицій та звичаїв українців;
•        виховати повагу до надбань українського народу, його історичного минулого;
•        викликати й активізувати інтерес до читання історичної літератури;
•        підвищити загальний рівень ерудиції.

Обладнання:

•        медіа дошка та ноутбук;
•        електронний носій з презентацією;
•        книжково–ілюстративна виставка "Етнопедагогіка: вірність традиціям"

"Слов'яни з'явились на історичній арені несподівано, як великий і вже сформований народ; ми навіть не знаємо, звідки він прийшов і якими були його стосунки з іншими народами"

                                                                      Л. НІДЕРЛЕ

Батькам, дідам, прадідам…

Дітям, онукам, правнукам…

                     присвячуємо

Бібліотекар. Україна впевнено крокує шляхом духовного відродження з перших років своєї незалежності. Це – дорога, що веде до стабільного розвитку й щасливого майбутнього нашої держави. Важливу роль у цьому відіграє національне усвідомлення історичної та культурної спадщини України.

Сьогодні у нас популяризація книги. З чарівним світом праслов’янського міфовсесвіту, з його магією, метаморфозами, з ієрархією в ньому богів, духів, з багатством народних обрядів нас сьогодні познайомить книга "Слов'янський світ" – ілюстрований словник–довідник міфологічних уявлень, вірувань, обрядів, легенд та їхніх відлунь у фольклорі і пізніших звичаях українців, братів-слов'ян та інших народів (Слайд 1). Чому саме вибір випав на неї, адже словник випущений при сприянні Асоціації ділового співробітництва «Український міжнародний культурний центр» видавництвом «Фенікс» у 2008 році? Тому що ми з вами слов’яни і щиро хочемо, щоб наша земля квітла і багатшала. Тисячолітній досвід, отриманий у спадок від попередніх поколінь, свідчив, що те омріяне бажання справдиться, якщо кожен день їхнього життя закарбується в пам’яті й стане надбанням нащадків. Отож заповідали вони своїм дітям народну мудрість: «Майбутнє неможливо без минулого». Зацікавлення молоді до вивчення  історії України – це пропагування кращих здобутків національної культури та духовної спадщини, популяризація  духовних скарбів далеких предків з їхньою чарівною образністю та символікою.

На основі різних досліджень, етнографічних праць, спостережень, розвідок по крихті дбайливо зібраний і систематизований великий матеріал – з маленьких осколків знань і відомостей, що дійшли до нас, складається велична картина світобачення нашого далекого слов'янського предка (Слайд 2). Міфи, легенди, вірування, замовляння, заклинання… Як на крилах вони перелітають із століття в століття, від покоління до покоління. Ці нетлінні духовні скарби наших далеких пращурів виповідають нам про життя прадавніх людей, їхній світогляд, засвідчують еволюцію їхньої моралі, психології. Не пізнати їх – просто обікрасти себе.

Ми – люди іншої епохи, яким потрібен особливий "ключ", щоб увійти в міфосвіт, зрозуміти, чому ми засмучуємось, коли розбивається дзеркало або зупиняємось, коли чорна кішка перебігла дорогу. Міфи і фольклор – не лише дивовижно прекрасні зразки народної творчості, а й "зашифровані" світи, які для допитливого розуму можуть відкрити безліч таємниць. Нині ми знаємо, що впродовж майже двох з половиною тисяч років на землях України, від Карпат до Дніпра жили люди, які створили одну з найдавніших аграрних цивілізацій Європи. Вони будували тисячі поселень, вирощували хліб, видобували метал, вшановували Богів, створивши шедеври прикладного мистецтва, користувалися піктографічною писемністю.

Студентка. Вчені-слов'янознавці пишуть, що поняття слов'ян-язичників про земне влаштування були дуже складні  і заплутані (Слайд 3). Світ здавався їм схожим на велике яйце, в міфології це яйце було знесено "космічної птахом". У слов'ян збереглися відгомони легенд про Велику Матір Землі і Неба, праматір Богів і людей. Ім'я її було Жива.

Посередині слов'янського Всесвіту, подібно жовтка, розташована сама Земля. Верхня частина "Жовтки" - наш живий світ, світ людей. Нижня "спіднє" сторона - Нижній Світ, Світ Мертвих, Нічна Країна. Коли там день, у нас панує ніч.

Землю тримає Риба-Кит. Уявлення про воду як першооснову Сущого ми знайдемо також і в грецькій міфології. Океан тут є прабатьком богів і титанів. Зображення тризуба знаходимо у трипільців і зараз він є державним символом України. В Хаосі поняття життя та смерті нерозділені; вони взаємодіють та взаємопереходять. Це відчувається в корені слова "mor" ("смерть" та "море"). Можливо, одним з найдавніших способів поховання людини було її повернення у рідну стихію, тобто утоплення. До речі, з кореня "mor" веде початок ім'я римського бога війни Марса, що був пов'язаний зі смертю.

Навколо Землі, подібно яєчним жовткам і шкаралупі, розташовані дев'ять небес (дев'ять - тричі три - священне число у самих різних народів). Кожне з дев'яти небес слов'янської міфології має своє власне призначення: одне - для Сонця і зірок, інше - для Місяця, ще одне - для хмар і вітрів. Сьоме за рахунком наші предки вважали "твердю", прозорим дном небесного Океану. Слов'яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, піднявшись по Світовому Древу, яка пов'язує між собою Нижній Світ, Землю і всі дев'ять небес. На думку древніх слов'ян, Світ Древо схоже на величезний розлогий дуб, однак на цьому дубі зріють насіння всіх дерев і трав.

Бібліотекар. В глибині первісних епох зародилися паростки слов'янського фольклору: велети і богатирі, Велес і Стрибог, шанування тварин і замовляння природних стихій (Слайд 4). Першослов'яни поклонялися упирям і берегиням, Роду й рожаницям, обожнювали Матір Сиру Землю, небо (Сварога), сонце (Даждьбога). Потім головним богом став грізний Перун, покровитель князів і воїнів.

Студентка. Перунів пагорб. Сьогодні це Володимирська гірка в Києві. В "Повісті минулих літ" є свідчення, що тут відбувався обряд жертвоприношення богам. Віддавали їм люди частку з урожаю, приплоду, жертвували зілля, тварин, інколи навіть юнаків чи дівчат племені, аби боги були добрими і милостивими. Жертвоприношення у слов'ян відбувалося під час великих свят на честь богів та різних важливих подій в житті племені.

Залишки цього обряду можна зустріти й сьогодні. Це квітчання травами та квітами домівок – клечання – під час Зелених свят; виставляння їжі, напоїв на підвіконня, на стіл, за поріг під час Різдва; кроплення горілкою та принесення їжі на могилки під час поминальних днів.

Бібліотекар. Давні слов'яни всьому природному оточенні вбачали живих духів, від яких залежало життя. Вогонь, вода, грім, вітер та інші явища природи могли нашкодити, були сильнішими від  людини. Тому треба було умилостивити їх, щоб природні духи допомагали жити в злагоді і гармонії з навколишнім світом.

Студентка. Слов'яни обожнювали воду, вважали її сестрою. Поклонялися воді скрізь і всякій: морю, річці, озеру, джерелу, криниці, росі, дощу. Пили воду з непокритою головою, не кидали сміття, не плювали в неї, чистили джерела, росу збирали. Вода – кров землі. Вважали, що великий запас життєдайної сили має піт. Ніби одяг, просякнутий потом, рятівний для господаря. Очищувальну і цілющу силу мають сльози. Плачучи, людина очищається від провини – так вважали давні слов'яни.

Вода в обрядах – символ розмноження й парування. Здавна слов'яни умикали наречених біля води, пізніше шлюби бралися біля води, пару собі шукали біля річки, озера, криниці. Давній обряд умивання молодих з однієї посудини зберігся подекуди і нині як весільний ритуал. Вода має цілющу силу, вона присутня в гаданнях. На Святки дівчата дивляться у посудину з водою в надії побачити там свого судженого. На Купала пускають вінки у воду – куди вінок попливе, туди й заміж іти.

Вода буває жива і мертва, цілюща й безсила. Від давніх жерців –волхвів  пішло те, що воду для ворожінь треба брати особливу,

живу, цілющу. А такою вона буває, коли з криниці чи джерела "непочатого", яку ще ніхто не встиг після крику півнів звідти зачерпнути. Чиста вода з того місця, де сходяться три води (річки, джерела), з семи криниць – таку воду вважали дуже сильною, цілющою.

Бібліотекар.  Першопредки, прародичі, прабатьки… Мотив трьох першопредків–героїв притаманний багатьом народам, у тому числі і слов'янам (Слайд 5). Брати Кий, Щек і Хорив – генеалогічні герої полян.

Студентка. Кий у слов'янській міфології першопредок племені полян.  "Повість минулих літ" свідчить про те, що Кий разом з молодшими братами Щеком і Хоривом заснував місто Київ. Кожен з братів збудував поселення на одному з трьох київських горбів. "Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековиця, а Хорив – на третій горі, яка прозвалась по ньому Хоривицею.  І збудували містечко на честь старшого брата і назвали його Київ. Був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, а були ті мужі мудрі і розумні, і називалися вони полянами, від них поляни і донині в Києві" ("Повість минулих літ").

 Українські перекази походження Дніпра пов'язують з божим ковалем: він переміг змія, запряг його в плуг і зорав землю; так виник Дніпро, дніпровські пороги та вали (Змієві вали).

 Щек з частиною полянського племені відокремився, пішов на захід, осів там і став родоначальником чехів (Щек – Чех). Хорив зробив теж саме і від нього пішли хорвати.

 Либідь – сестра Кия, Щека і Хорива – родоначальників племен.  Давньоруський переказ про походження полян, що подається в "Повісті минулих літ", споріднений міфологічному сюжету, в якому беруть участь три брати і сестра; а також казковому сюжету, де Біла лебідка володіє живою водою та молодильними яблуками, за якими послані брати. Можливо, Либідь пов’язане з гористою місцевістю, горбами над Дніпром. Слов'янське "либ" – верх.  У Києві над річкою Либідь є Дівич–гора.

Бібліотекар. Слов’яни – найбільша в Європі група споріднених народів загальною кількістю близько 300 млн. чоловік. Слов’яни діляться на три гілки: східні (українці й білоруси), південні (болгари, серби, чорногорці, хорвати, словенці, боснійці-мусульмани, македонці),  і західні (поляки, чехи, словаки, лужичани). Питання про походження ентоніма слов’яни та прабатьківщини слов’ян  залишається дискусійним. Можливо ентонім проростає від загальноєвропейського кореня «славак», «цлавак», смисловим поняттям якого є «чоловік», «людина», «люди, які розмовляють».

Одну з перших спроб вирішити походження слов’ян зробив легендарний літописець Нестор у «Повісті минулих літ»: «По довгих же часах сіли слов’яни на Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська».

Відомий чеський славіст Л. Нідерле в праці «Слов’янські старожитності» започаткував теорію походження слов’ян, прабатьківщиною яких був широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром правічних слов’янських земель – Волинь. Визначення місця історичної прабатьківщини слов'ян – перша ланка у відновленні родоводу української нації, ключ до розуміння вітчизняної історії.

 Студентка. Основне населення України ­– українці, які також проживають в Білорусії, Казахстані, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Португалії, Італії, Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Австралії та інших країнах.

Формування українців відбувалося на основі східно–слов'янського населення, що входило до складу Київської Русі (ІХ–ХІІ ст.). Український етнос – творець і нащадок усіх культур і цивілізацій, що існували на теренах сучасної України.

Найдавніша стоянка людей на території України виявлена біля селища Королево Виноградівського району на Закарпатті. Тут досліджено 15 культурних шарів, останній датується 25 тисячами років до нашої ери – тобто Королевській стоянці понад 1 мільйон років.

Полісся – територія у межах Подільської низовини, що займає північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей України. Найдавніші поселення на нашій землі датуються Х–VIII тисячоліттями  до нашої ери. У ІХ–Х ст. нашої ери тут жили племена дулібів, волинян, древлян, дреговичів. З Х ст. територія увійшла до складу Київської Русі.

Примхливий хід історії  відображений у своєрідному етнічному складі населення країни, 73% якого складають українці. Етнічні території розселення виділяються такі: Берестейщина, Бессарабія, Бойківщина, Буковина, Волинь, Гуцульщина, Закарпаття, Лемківщина, Надсяння, Опілля, Південь, Поділля, Покуття, Полісся, Слобожанщина, Прикарпаття і Таврія.

Бібліотекар. Боги – могутні, надзвичайні істоти, головні персонажі язичницьких  і пізніших релігійних міфологій (Слайд 6). Крім віри у головних богів,  існувала віра в багатьох інших божеств, які населяли ліси, поля, води, були покровителями найважливіших природних стихій (вода, вогонь, небо, земля), різних галузей господарства (землеробство, мисливство, війна), людських почуттів (кохання, дружба). Свідчать літописи, що у 980 році на Володимирській гірці князем Володимиром були встановлені ідоли язичницьких богів Перуна, Стрибога, Даждьбога, Хорса, Симаргла і Макоші. З часом у вищих релігіях створюється образ єдиного бога–творця і володаря Всесвіту.

Студентка. Берегинею наші предки називали богиню, яка берегла їх від усілякого лиха і дарувала добро. В наш час у народі так називають жінок, які бережуть і підтримують домашнє вогнище, є покровительками роду. Жінка-берегиня стоїть біля витоків нового життя, в якому її боже призначення, найголовніша суть.

Берегині – божества води (річок), землі, яким поклонялися слов’яни і вважали, що вони охороняють оселі. Берегиня – найдавніша богиня за згадками про слов’ян, мати усього земного, захисниця племені-роду.

Жива – у західнослов’янській міфології головне жіноче божество, яка є втіленням життєвої сили і протистоїть міфічним силам смерті. Жива (Сива) – богиня життя, жіночого щастя, вагітних жінок, породіллі, яка сприяла добрим пологам. Археологічні розкопки свідчать, що скульптурні зображення цієї богині вкриті маленькими фігурками дітей із виноградним гроном чи яблуком в руці.

Мати Сира Земля – так слов’яни називали Землю, обожнювали її. Свідченням цього є земні поклони, цілування Землі та присягання нею при клятві. За повір’ями, Земля – свята і чиста, джерела і криниці цілющі, бо вони виходять із благодатних надр Землі. Усі богатирі руські в казках, легендах, билинах беруть силу від матері Землі.

Орачі перед сівбою замовляли Землю дати добрий урожай. Чекаючи врожаю, зверталися до Землі, бо вона сама підказує коли орати, сіяти чи врожай збирати. Просили благословення у Землі на збір плодів і зілля: «Земле-матінко, благослови трави рвати, твої плоди брати: твоє зілля до всього гоже».

Землю припрошували, годували добривом, поливали-напували в засуху, любили і берегли. В далеку дорогу брали з собою грудочку рідної Землі, щоб знову повернутись додому. Землі віддавали померлих. За легендою від шлюбу Сонця й Землі народилися трави, дерева, звірі і люди. Культ Матері Сирої Землі за часів християнства поєднався з культом Богородиці.

Бібліотекар.  Пошанування тварин іде з глибокої давнини (Слайд 7). Слов’яни, живучи в лісах і степах, часто стикалися з представниками тваринного світу. Деякі звірі ставали потрібними в житті, інші поважалися за силу. Тварини-захисники роду чи племені називалися тотемами.

Тотемного звіра заборонялося вбивати, але і було і навпаки: щоб стати поважним чоловіком, треба взяти шкуру чи зуб, з’їсти печінку чи серце священного звіра. Назви звірів мужі та воїни брали собі за імена, які збереглися до сьогодні в прізвищах: Ведмідь, Лисиця, Вовк, Тур, Орел тощо.

Тотемність, співвіднесення тварин з божествами, природними стихіями, перевтілення людини в тварину дійшло до наших часів в казках та легендах.

Студентка. Собака – одна з найперших домашніх тварин, символ вірності, обов’язку, охоронець. Собака походить від вовка. Взагалі вовки полюють на собак, але коли вовків стає критично мало, інстинкт продовження роду змушує вовчицю шукати партнера серед собак.

За народними переказами, собаку створено самим Господом з тієї самої глини, що і людину, тому він такий розумний і щиросердний. Вірили, що собака наділений пророчим даром, за його поведінкою можна визначити яка завтра буде погода, навіть можна взнати свою подальшу долю, придивляючись як себе поводить собака. Наприклад, за однією з прикмет, якщо собака виє, низько опустивши голову, чи риє ями по подвір’ю, то неодмінно когось з господарів тварини чекає смерть, а коли виє як вовк, то неодмінно станеться пожежа.

Бібліотекар.  Слов’яни ставились до дерев з особливою пошаною (Cлайд 8). Дерева мали цілющі, животворні властивості, особливо ті, яких торкнувся своєю блискавицею небесний владика. Вірили, що старі могутні, з подвійними стовбурами дерева мають особливу цілющу силу. Особливо шанували дуб, бук, липу, березу, вербу, бо вважали, що ці дерева люблять боги і живуть на них.

Вшановувалися слов’янами також квіти і трави. Травник – старовинна книга, у якій описувалися лікувальні рослини і давалися поради, як їх використовувати у народній медицині та магії. Корисні трави були вживані у побуті, харчуванні, лікуванні, а гарні та приємні були атрибутами ворожінь, обрядів, свят. У народній медицині з лікувальною метою вживали і отруйні рослини – дурман, беладонну, купину, розхідник, багно болотяне, чемерицю, ряст, чистотіл, блекоту, папороть  тощо.

Травознаї та зелейники, знахарі і відуни знали властивості кожної билинки:  коли збирати і як приготувати,  від якої хвороби, і на зло чи добро.

Студентка. На слов’янських землях поширена калина звичайна. Широко вживана в народній обрядовості, червона калина символізує дівочу красу і вірність, білий цвіт її – дівочу цноту та незайманість. Ягоди калини завжди вважалися уособленням чистого і світлого кохання. Сонячно-вогняними калиновими гілками-китицями прикрашали весільний коровай і гільце, яке стояло на столі перед молодими.

Калина в народі також символ смутку і журби. Це дерево садили на козацьких могилах, на могилах молодих дівчат  і  хлопців, що загинули наглою смертю. Зламана калина – символ зґвалтованої дівчини, покинутої жінки.

Про походження калини є багато легенд. За однією з них на калину перетворилась дівчина, яка не питаючи згоди батьків і їхнього благословення, втекла разом із своїм коханим. Святий Петро став прохати Господа покарати відступників. Тоді Господь перетворив молодят на терен і калину. З тих пір сіються ці дві рослини в полі людям на користь.

З калини робили сопілки. Калину (ягоди, кору, цвіт) використовують у народній медицині: при кровотечах, спазмах, хворобах печінки, жовтяниці, серцевих захворюваннях. Чай з калинових ягід та меду вважався найкращим засобом проти кашлю, застуди, пропасниці.

Любисток лікарський привертає увагу терпким, незвичним ароматом. За народними повір’ями, купання в любистку допомагає подобатися протилежній статі, особливо допомагає хлопцям, навіть прислів’я існує: «Купати в любистку – будуть дівчата любити».

Дівчата умивалися настоєм цієї трави, щоб лице було білим, намагалися додати відвару з любистку до якогось напою парубкові, щоб на кохання відізвався. Любисток викрадали із тих квітників, де чоловік і жінка жили у любові та злагоді.

Любисток – оберіг хати, обійстя і всього навколишнього. Любистком та іншим зіллям клечали хату на Трійцю. У народній медицині настої та відвари вживали від головного болю, при шлункових та ниркових хворобах. Любисток знали у давній Персії, Греції, Римі. На Україні він з/явився в середніх віках минулого століття.

Бібліотекар. Віра в камені та метали у давніх народів тісно переплелася з віруваннями в силу природних стихій, з чарівними властивостями тварин, з впливом календарних відрізків часу. Сучасні астрологи приводять велику кількість схем, таблиць і гороскопів, в яких кожна людина згідно свого знака Зодіаку має свій власний камінь. «Книги про камені» з давніх давен розповідали про магічний зв’язок між планетами, типами людей і «Каменями, що надають силу» і «по-різному впливають на людей». В астрологічній символіці 12 знакам Зодіаку відповідають 12 дорогоцінних каменів, що символізують силу кожного знака. У всьому світі дорогоцінним каменям надавали краси, обробляючи їх,  і вони ставали символами благородства.

Студентка. Аметист – рожевий, пурпуровий або фіолетовий різновид кварцу. Давні слов’яни вважали, що людина, яка носить при собі аметист, має силу протистояти спокусі пияцтва та іншим гріхам. Аметист відганяє лихі наміри, робить розум добрим і ясним, покращує пам’ять і фізичний стан, сприяє здоровому і осмисленому способу життя. Аметист є офіційним канонічним каменем церкви. Вищі церковні чини при рукоприкладенні отримували аметистові каблучки як символ смиренності та утримання від мирських спокус.

Мінерал також має лікувальні властивості. Вважалося, що напої, настояні на аметисті, лікують розум і шлунок, знищують язви та зморшки на шкірі, допомагають позбутися ластовиння. Неплідні жінки, випивши джерельної води, настояної на аметисті, могли сподіватися на народження очікуваної дитини, вояки – на швидке одужання. Допомагав аметист і в успішному завершенні усіх добрих справ: володарі аметистів повертались неушкодженими з далеких походів, полювання, мандрів. На Русі вірили, що аметист – втілення вірності,  позбавить від нещасливого кохання, відкриє серце для добрих людей.

Бібліотекар. У давнину народи  споживали напівсиру їжу, м’ясо, ягоди, трави (Слайд 10). Щоденна їжа була простою і калорійною. Виставлення на свята побільше різної їжі – дяка за урожай минулого і накликання урожаю наступного року.

Святинею, символом життя у слов’ян є хліб. Це найважливіший продукт харчування, який присутній у всіх ритуалах та обрядах, свідчить про визнання його святим. Слова пшениця, жито, просо, ячмінь, сніп – однакові у всіх слов’ян.

Кругла форма печеного хліба пов’язана із язичницькими поглядами слов’ян на сонце: хліб був емблемою сонця, яке давало життя, живило всю навколишню природу.

Студентка. Хліб, який господиня забувала в печі – забудько. Це міг бути і пиріжок, коржик чи інший виріб з тіста. В українців є чимало повір’їв, пов’язаних з цим хлібом. Їсти його не можна, бо пам’ть втратиться. Багато є оповідок про те, як чоловік чи дитина, відкусивши забутого хліба, забуває дорогу додому, забуває своє ім’я.

Як поїдять забудька дівчата на виданні – старости забудуть дорогу до хати. Коли ж дівчина хотіла відкараскатись від хлопця, вона навмисно залишала в печі хліб, а потім при нагоді пригощала нелюба. Щоб розлучити хлопця й дівчину, їм давали по шматочку забудька. Забудька давали молодій, коли вона йшла жити до свекрухи, аби за домівкою не журилася.

Бібліотекар. Найдавнішим у багатьох народів був місячний календар (Слайд 11). Знання про природу фіксувалися в пам’яті і на цій базі формувалася система обліку проміжків часу, яка співвідносилася з сонцем, місяцем та іншими планетами.

Слов’яни запозичили у латинян слово «календар» (лат. «calendarium» - книга обліку боргів). «Календами» в Римі називалися перші дні кожного місяця, коли відбувалися розрахунки боржників з кредиторами. У слов’ян існували аграрні календарі, за якими визначалися свята, періоди холодів, дощів, польові роботи і т. ін. Головна ідея свят народного календаря – пошанування сонця, життєдайного вогню, води, явищ природи, покійників – родичів; турбота про урожай, а в зв’язку з цим пророкування, застереження, поради, угадування.

Студентка. Тиждень з семи днів був прийнятий мусульманською і християнською релігіями, пройшов через тисячоліття і зберігся донині. Числу «сім» здавна придавали магічного значення: було відомо сім планет, сім металів, за сім днів був створений світ.

У слов’ян дні тижня мають назви від чисел, якими вони пронумеровані від неділі: понеділок – по неділі; вівторок – другий, вторий; середа – середина тижня; четвер – четвертий; п’ятниця – п’ятий день. Склалися такі поняття, як чоловічий день (понеділок, вівторок, четвер), жіночий день (середа, п’ятниця, субота, неділя).

Бібліотекар.  «… Стара українська хата з високим порогом та маленькими віконницями (Слайд 12). На стінах вишиті та виткані квітами, птахами, зірками рушники, застелений білою скатертиною стіл, на ньому хліб і сіль, розмальовані піч і скриня, череп’яний мальований посуд на полицях, пахне травами і свіжоспеченим хлібом.

В українській хаті зростало кілька поколінь, минало життя багатьох людей. Хата бачила горе і радість родини, була веселою на свято і сумною у чорний день» (Лідія Орел)

Студентка. Колиска – перше житло новонародженої людини – була родинним символом, берегинею роду, традицій. Виготовляли колиску майстри одну для роду з «чистих» порід дерева: ясена, клена, калини, ліщини, горіха, верби. Колиску робили човником, щоб пливло немовля у добрий путь по життю. Гойдали колиску не тільки, щоб заспокоїти немовля, а й таким чином стимулювали розвиток дитини.

До немовляти в люлю клали посвячений часник, хліб, трави, гострі металеві речі, інші обереги, щоб нечиста сила не підступилася. Коли дитана виростала, колиску виносили на горище, де вона зберігалася, бо її не можна було спалювати, знищувати.

За повір’ями, не можна колисати порожню колиску, бо «нічниці» можуть спричинити хворобу дитини. З тієї ж причини не можна колисати колиску удвох. Не можна класти на колиску одяг та інші речі – у дитини сон пропаде.

Заколисуючи немовля, співали колискових пісень, під магічну мелодію яких дитина швидко засинає. Українські колискові пісні є унікальним пластом духовної культури народу, своєрідні замовляння, обереги.

Бібліотекар. Усна народна творчість або фольклор – складова художньої культури народу(Слайд 13). Слово, особливо поетичне, високо шанувалося давніми слов’янами. Воно з давніх давен пов’язане з традиціями, обрядами, ритуалами, з різними видами життя і творчості людини. Фольклор узагальнює життєвий досвід, світогляд, естетичне ставлення до дійсності. Уснопоетичне художнє слово супроводжувало людину з її першопочатків, з часів виникнення мови. Воно ввійшло в життя і побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби у прекрасному і як органічний компонент її вірувань та світоглядних уявлень. За своїм походженням воно таке ж давнє, як і примітивні наскельні малюнки первісної людини чи предмети побуту з різноманітними орнаментальними прикрасами.

Студентка. Споконвіків в народі переказували легенди та казки, байки та міфи. Вони виникли задовго до того, як з’явилася перша писемність. Кожен народ має свої легенди. З плином часу легенди нарощували все нові подробиці, але основна думка, закладена в них із давніх-давен, лишалася незмінною у віках. Переказ чи легенда – це народне, оповите казковістю оповідання, яке тлумачить ті чи інші вища природи, походження назв на карті України, висвітлює героїчні історичні звершення.

Як лелеки дітей врятували (легенда). Давно це було, коли на українську землю нападали орди кочівників. Налетять, підпалять хати, виженуть худобу, заберуть у полон жінок і дітей. А малюків кидали напризволяще на згарищах. Це побачили лелеки і стукотом дзьобів почали кликати козаків на допомогу. Але далеко були козаки, не почули. І тоді птахи, підхопивши на крила потерпілих малюків, піднялися високо - високо над землею. Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів. А лелеки кружляли над ними, вказуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і порубали. З того часу лелекам в Україні завжди раді.

Бібліотекар.  Фольклорні образи та персонажі – герої казок, билин, переказів здійснюють подвиги за допомогою надлюдської сили, яку мають від народження або здобувають хитрощами. Випробовування героїв є у формі переслідування з боку божества, сутичок із злими силами, нечистю. Розповідь про чудесне народження героя, його надзвичайні властивості, навчання, випробування, героїчне дитинство попереджає переказ про подвиги.

У більшості випадків герой виступає борцем із стихією, природними силами – зміями, чудовиськами, демонами, які порушують усталений порядок, захисником свого народу, роду-племені, родини.

Студентка. Доля – персонаж, божество східнослов’янської міфології, персоніфікація щастя, талану. У противагу Недолі, Доля – чепурна, прибрана, гарна, та весела.

За переказами, кожен має свою долю, яка визначає вік, добробут та благополуччя. Щоб приглянутися долі, треба народитися у певну годину під відповідною планетою, займатися відповідними справами.

У казках та легендах Доля у людській подобі дбає про справи свого двійника-людини, допомагає у господарстві, рятує від неприємностей. Якщо ж людина не удатна, не беручка – Доля теж не дуже береться допомагати, спить та вилежується. Вірили у те, що людина сама має подбати про своє життя, шукати свою долю. Якщо знайшов Долю, викохав її, не слід гордитися і вихвалятися, бо Долю можна легко втратити. Її можуть відібрати чаклунськими чарами, відьомською ворожбою, якщо не дбати – перейде до іншого.

Нещаслива, зла доля-Недоля. Давні образи Долі і Недолі – дві сестри-пряхи: одна пряде гладеньку, шовкову, міцну золоту нитку, а інша – нерівну, тонку, яка може у будь-який час обірватися. Християнство принесло свою догму: Доля людині дається від Бога і уникнути її неможливо. До Долі часто звертаються як до живої істоти, порадниці і покровительки.

Бібліотекар.  Давній календар язичників був тісно пов’язаний з природою, усі свята мали основну ідею – вшанування сонця, яке було головним божеством для хлібороба, а також вогонь і воду, землю, дерева і трави, предмети , які були значущими в побуті. Те, що в обрядах слов’янських народів багато спільного, свідчить про їхні тісні стосунки і взаємовплив у давні часи(Слайд 15). 

     Студентка.  Святки - головне зимове свято в народному календарі, яке знаменувало перехід від старого року до нового. Святки були дванадцять днів, починалися  Різдвом, Новим  роком  і закінчувалися Хрещенням. На Святки відбувалося багато обрядів. Колядували (славили давнє божество Коляду), ходили з вертепом, засівали помешкання зерном на добрий урожай, віншували піснями старий рік і запрошували новий, ходили полазники  (щоб принести в дім добро і багатство), влаштовували оглядини наречених, гадали, ворожили, влаштовували ігри-забавки, рядилися в нечисту силу, одягали личини тварин.

 На Святки вечори ділилися на «святі» і «страшні». Вважали, що у «страшні»  вечори особливо гуляє і святкує нечиста сила, тому на вулицю старались не виходити. У день Хрещення Господнього – давнього свята на честь божества весняного ярого сонця Ярила і богині води Дани – Йордань, Ярдань) нечисть за народним уявленням зникає під воду. Воду освячує сонце. Святою водою омивалися, кропили дітей, немічних, обійстя, худобу на здоров’я та благополуччя.

Використана література:

1.               Іватьо М. Р. Перлина: навч. посібник з народознавства / М. Р. Іватьо, С. С. Коструба, Т. М. Коструба. —  Київ : Навчальна книга, 2001. — 167 с.
2.               Культура і побут населення України: навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. — 2 вид., доп. та перероб. — Київ : Либідь, 1993. — 288 с.; іл.
3.         Літературознавча енциклопедія: у двох томах. Т.1 / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : Академія, 2007. — 608 с. (Енциклопедія ерудита)
4.         Літературознавча енциклопедія: у двох томах. Т.2 / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : Академія, 2007. — 624 с. (Енциклопедія ерудита)
5.               Слов’янський світ: ілюстрований словник-довідник міфологічних уявлень, вірувань, обрядів, легенд та їхніх відлунь у фольклорі і пізніших звичаях українців, братів-слов’ян та інших народів / упоряд. О. А. Кононенко. —  Київ : Український міжнародний культурний центр, 2008. — 784 с., іл.
6.               Українська етнологія: навч. посібник / за ред. В. Борисенко. —  Київ : Либідь, 2007. — 400 с.