Сценарій свята "Андріївські вечорниці"

АНДРІЇВСЬКІ  ВЕЧОРНИЦІ

Мета: закріпити уявлення учнів про традиції українського народу; вивчити українські народні пісні, ігри; розвивати драматичні здібності; виховувати любов та повагу до українських народних традицій та звичаїв.

Українська світлиця прикрашена вишитими рушниками, домотканими килимами, Іконою з рушником. Збоку — піч, посередині — стіл, застелений вишиваною скатертиною, лавки, вкриті килимами.

Хід свята

Дівчата пораються біля печі.

Галя. Оксано! Оксано!

Оксана. Що тобі, Галю?

Галя. А як гадаєш, чи пустить мати сьогодні на вечорниці? Дівчата будуть і хлопці мають прийти, буде весело.

Оксана. Не знаю, Галю. Мати зрозуміє, відпустить, сама ж колись дівувати любила. А от батько!

Галя. А що батько? Батько вже своє відгуляли. От нехай лізуть на піч та, носом свистять.

Заходить мати

Мати.  А про що це, ви голубоньки, балакаєте? Невже оце вже все переробили, що я вам загадала.

Галя. На вербі грушки, а на осиці – кислиці. Вам, мамо, як до роботи, то   хисту не займають, а про вечорниці вдаєте, що зовсім забули. До роботи, то велика. А на часок погуляти – то й мала. (Туп ногою).

Мати.  Ох і бриклива ж ти на язик, Галю! Важко колись тобі із свекрухою прийдеться!

Оксана. Матусенько, не зважайте! Пустіть, лебідонько, на часинку, пустіть!

Мати. Ой, Оксано! Завжди ти серце розкраєш, дитино моя люба! Але не час іще, зажди, настане цьому пора! Ну та добре, зараз допоможу батькові по господарству, а ви вечерю готуйте, та за вечерею і поговоримо.

(накидає хустку, виходить)

(під музику  з піснею «Моя мама добре серце має» ідуть Голохвастов та компанія)

СЦЕНКА (Галя і Голохвастов)

Голохвастов (уздрівши її) А, на ловця і звір біжить, ціп-ціп, куріпочко!

(Галя хоче його обійти, а Голохвастов заступа їй дорогу)

Голохвастов.  Господи! Це ж та сама красунечка, що я вже бачив. От ціпонька! Не тремтить-бо: чого лякатись, моя зозулечко,- хіба з’їм?

Галя. От, їй-богу, коли не пустите, то калавур закричу.

Голохвастов.  Вигадайте! Тільки крикніть, то я такого наговорю, що зараз і в часть вас посадять.

Галя.  За що? Що ви гвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?

Голохвастов.  Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочка красна. Як повидів я вас, то з того часу і пропадаю, - просто вхопили моє серце щипцями, гвоздиком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!

Галя. Чого переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!

Голохвастов.  Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою!

Галя. Так і повірили. Шукайте собі панночок!

Голохвастов. Да ви луччі за самих  найкраших панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, - вірте!

Галя. Хороша пороша, та не для вас!

Голохвастов.  Чого ж не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубонько, всякого добра. Да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ...

Галя.  Обсипайте  кого іншого, а мені вашого золота не треба.

Голохвастов. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...

Галя. Та що – що гарні!

Голохвастов (бере її за руки): Серденько, моє! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!

Галя.  Ой, що ви кажете?

Голохвастов. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить... Куріпочко моя! (Обніма)

Галя. Пустіть-бо! Пустіть, бо кричатиму! (виривається)

Голохвастов. У-ух! Пропав я! Пожар!

(Голохвастов  прямує до виходу)

Заходять батько і мати

Батько. Ох і мороз,  Ярино! До вечора і клуні не відкриваємо! Але я дякувати Богу, коней напоїв, і корівчину підгодував, можна й одпочити!

Жінко , а де ж це вечеря? Чому ще й досі на столі не парує? Чого це ви тут розбалакалися?

Мати. Ой, Семене, не до вечері тут! дочекався дівок, то й вирішуй, чи пустити на вечорниці, чи ні!

Батько. А що, Оксано, Галино, не пускає вас стара мати? Та пусти вже їх, Ярино? Чи ти не пам’ятаєш, як була молодою? Виморгувала очима на всі боки і таки мене не оминула! Вразили мене тії оченята в саме серце. Після тих перших вечорниць протоптав я стежину до твоєї хати, і таки посватав я тебе, Ярино!

Мати. Раз так, Семене, згадаю і я тобі твої грішки: чи це не ти, голубчику, мою козу Бирку прив’язав до Грунькової яблуні. Га?!

Батько. Ой було! Було всього. Але ми все пережили, нівроку  вже дівчата, вже й старостів чекати можна.

(Тихо): Йдіть, дітки, йдіть, не баріться, гуляйте та розуму майте!

Мати. Ой ти, старий бісе, забалакав мене, а вишкварків на твою сивину. Оксано, Галино! Не баріться там, діти. (Здихнула). Ох молоді, молоді!…

Всі виходять

Дівчата стукають у двері.

Дівчина 2.  Агов, тітко Катерино, відчиняйте. Ми прийшли до вас Вечорниці справляти!

Ніхто не відповідає. Заходять у кімнату.

Дівчина 1. О, а тут немає нікого !

Дівчина 2.  А де ж це тітка Катерина поділася? Час уже Вечорниці розпочинати!

Дівчина 3. Може корову доїти пішла?

Дівчина 4. Та, нічого, зачекаємо. А поки що можна і пісню заспівати!

Дівчата співають пісню

Господиня . Доброго вечора, дівчата. А. ви вже тут? А я трішки забарилася, поки до свята готувалася. (викладає з кошика на стіл). Не сумували тут без мене?

Наталя.  Добрий вечір у вашій хаті, будьте здорові й на добро багаті.

Ганнуся. Ми побачили, що у вас вогник не погас.

Катерина. Так, дівчатонька любенькі, мої кралі солоденькі. Я давно вже вас чекаю, у віконце виглядаю. Тож усіх добром благословляю не на день і не на рік, а на цілий-цілий вік!

Оленка.  Спасибі, пані, на доброму слові, будьте веселі, щасливі й здорові.

Господиня. О, де то щастя?-Пішло за водою. Вода його навіки взяла з собою.

Ганнуся. Та сьогодні ми прийшли до вашої хати, щоб вас розвеселити, собі відпочити та пожартувати.

Господиня. Сьогодні вечір, у який мають здійснитися ваші надії. Хочете знати свою долю, дівчата?

Дівчата. Хочемо!

Господиня. Бач, які бистрі й розумні! Ну, та добре вже! Було колись так: «Як зацвіте півонія чи рожа, то її стережуть, щоб ніхто не зрізав і дівочу долю не вкрав. Мати цю першу квітку зриває і миє нею дочці коси, щоб мала добру долю. Дівчата в любистку, чебреці та м’яті голову мили, щоб хлопці любили.».

Дівчина. Було колись так: як дівчина вже мала шити сорочку на весілля своєму молодому, то ще й чари до того робила. Знайде десь крильця з кажана, сховає їх на дорозі і чекає, поки її хлопець, три рази через них переступить. Тоді намотає на них червоні нитки, закопає той клубок під порогом або десь там, де худоба пасеться і чекає 9 днів. Через 9 днів викопує і тими нитками вишиває сорочку. То вже означає, що її милий ніколи не зрадить.

Дівчина. Мене бабуня вчила, що треба насипати в миску каші і йти на двір, кликати судженого на вечерю, бити ложками по долонях. Звідки пес загавкає, туди заміж підете.

Дівчина. Півня принесуть, кинуть  перед ним жменю зернят, поставлять дзеркальце, водичку й горнятко. Яким буде майбутній чоловік? Чи господарем, чи п’яницею, чи франтом?

Оксана. Але щось хлопців наших не видати.

(На вулиці чути спів. Ідуть хлопці з піснею «Розпрягайте, хлопці, коней..»)

Хлопець.  Дівчата, до хати впустіть, двері відчиніть!

Дівчина.  А ви нас гарненько попросіть!

Хлопець.  Коли ваша ласка, то будь ласка, впустіть нас до хати.

Хлопець. Ми хочемо з вами «Андрія» справляти.

Господиня. Ой, дівчата! Хіба то вечорниці без хлопців? Ми їх будемо пригощати, а вони нас звеселяти. Заходьте, соколи, без вас вечорниці не відбудуться ніколи. Спішіть і нам цікаве розкажіть. Де ви бували і що чували? Будьте сьогодні разом із нами!

(Заходять хлопці у світлицю. Знімають шапки і вклоняються)

Хлопець. Добрий вечір, пані Марія!

Хлопець. Добрий вечір. шановні дівчата. Від вашої присутності навіть побільшала хата.

Хлопець. І сказати ще треба, що ви ніби зіроньки з неба.

Хлопець. Ми вам привели Андрія.

Дівчина. О, та без Андрія не може обійтися сьогоднішня подія.

Господиня. О, прошу до кімнати, прошу сідати! Хай старости на весілля чекають, свого судженого виглядають.

Дівчата, а що це ви засумували? Ну–мо пісню заспівайте, та хлопців розвеселіть!

              (Дівчата співають пісню «Мене мати полюбила…»)

Господиня: Іване, ану познайом нас з своїми друзями. Може, хто піде за жениха для моєї доньки?(сміються)

Хлопець 1. А чим я не жених? Може, й не зовсім гарний, та роботящий. Вже як за щось візьмусь – за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже

обідати люблю! Обідав би до самої вечері, вечеряв би до само сніданку.

Вибереш мене – горя не знатимеш.

Хлопець 2. Не хоче вона тебе, - ти роботящий, а вона хоче багатого. Мене звати…. Я хазяйський син. Багатий. Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться. Зате, бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і гусінь, і мухи, а що вже комарів – світу білого не видно!

Хлопець 3. Не підходите ви їй! Вона хоче роботящого, розумного та гарного! А мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний, як п’ять писарів вкупі. Мені б ще таку жінку, як я. А то візьму гіршу – люди сміятимуться. Ти не дивися, що я такий замурзаний, ти мене вмий, причеши, - і можна під вінець шкандибати! А цілуватися я й зараз готов.

Хлопець 4. Сидів би вже тихо!

Хлопець.

Ой кувала зозуленька,

Та й сіла на дубі.

Були б ви дівчата файні,

Як мали б всі зуби.

Дівчина.

Ой кувала зозуленька

В селі Вороняки.

Є у всіх нас файні зуби,

Ну, а вам подяка.

Дівчина.

Ти думаєш, хлопче,

Що я тебе любила.

Якби став біля води,

Я б тебе втопила!

Хлопець.

Ти думаєш, дівчинонько,

За тобою гину,-

Я таких 24 маю за годину!

Дівчина.

Ти думаєш, дурний дурню,

Що я тебе хочу,

Я такими легенями

Коноплі волочу.

 

Дівчина. (Бере пиріг і підходить до хлопця)

З’їж ,  Андрійку, пиріжок,

Він дуже смачненький,

А у нього всередині

Сирочок  дрібненький.

Хлопець. (кусає пиріг і кривиться)

Чи ти,  дівча, зроду-віку

Пирогів не їла,

Що ти свої пироги

Клоччям начинила?

Нехай тебе лихий знає

З цими пирогами,

Ти би краще розкидала їх помежи псами.

Дівчина. Чи я не хазяйка, чи на господиня,

Сім днів в хаті не мела, печі не топила.

Сватай мене, хлопче, премудрую швачку.

Рушник на кілочку, сміттячко в куточку.

Туди – хить, сюди – хить ,за сміттячко вісім кіп.

А дев’ята кіпка, щоб вимела тітка.

Ідуть люди з міста та й з мене сміються,

Що на моїх подушках ворони несуться!

Не смійтеся, люди, якось воно буде,

Обскубаю вороння, ще й перина буде.

Пісня

Галя. Ой, дівчата, розкажу вам зараз, яка зі мною сьогодні оказія трапилась. Уявляєте, готуємо ми сьогодні з Оксаною вечерю, поки батьки по господарству вправлялися, та думаємо, як би в батька на вечорниці відпроситися. Раптом чуємо- собаки гвалтують, музика грає, та ще хтось і співає.

Хлопець. А то, мабуть, хлопці із сусіднього села прийшли до вас ворота знімати.

Оксана. Та де там! То ж Галин залицяльник Голохвостий із своєю компанією приходив. У коханні їй зізнавався.

Хлопець. І що?

Галя. Ледве відкараскалась я від нього. Відправила он до Проньки, її ж учора з пансіону вингали. Мабуть, така ж грамотна тепер як і наш цирюльник.

Хлопець. І що?

Оксана. А ось, дивіться, що!

Інсценізація  уривку п’єси «За двома зайцями» (Проня із Голохвастовим)

Пісня

Господиня . Дівчата, а чи не забули ви, який сьогодні день?

Дівчина. Розкажу вам, що я від  своєї бабусі чула.

Андрій - один з апостолів Ісуса Христа. Його ще називають Первозваним, бо саме його та його брата Симона - Петра Ісус зробив своїми першими учнями. Обидва були рибалками, обидва без вагань прийняли вчення Христа і були наділені властивостями зцілителів. В апостолів вірили , бачили їхні надзвичайні вміння зцілювати хворих, калік, незрячі, кволі, після зустрічі з ними ставали здоровими. З роками народ звертатися до Андрія - Первозваного ,як до свого зцілителя. Люди вірили, що саме в ніч народження апостола можуть збутися ті бажання, які омріяв кожен. Особливо дівчата. І ще старі люди кажуть, що все загадане збудеться тільки тоді, коли в нього віриш. Без віри гадання не буде мати ніякої сили. От так мої любі.

Господиня. 13 грудня-одне з трьох важливих свят передріздвяного посту. Перше - Введення Марії у храм (4грудня), друге - Андрія Первозваного ( 13 гру дня) і третє - Миколи Чудотворця (19грудня ) Ці свята ніби регулюють поведінку людини і певною мірою мають дидактичне значення: Саме від Введення починається піст. У цей час молодь навчають різних ремесел, співаючи чи ведучи розмови. Розповідають казки та легенди повчального характеру. В них засуджуються брехня, розпуста.

Дівчина. А про головне то ми забули. А калиту кусати ?

(Входить «пан Калитинський» з калитою і квачем)

— Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати!

(Коцюбинський ніби іде на коцюбі).

— Добрий вечір, пане Калитинський!

— Доброго здоров'я, пане Коцюбинський!

— Куди ідете?

— Іду калиту кусати.

— А я буду по писку писати!

— А я вкушу!

— А я впишу!

(Коцюбинський намагається не сміятися і вкусити калиту.  Підходять інші).

— Добрий вечір, пане Калитинський.

— Добрий вечір, пане Коцюбинський.

— Відкіль приїхав ти?

— З Литви.

— Чому так здалеку приїхав?

— Калиту кусати.

— А ти ж куснеш?

— Кусну!

— А я мазну!

Хто ще буде калиту кусати?

(«Калитинський» смішить, пробують вкусити, Співають або говорять).

А наша калита

Нам набила живота.

А тепер ми її з’їли

І за пером полетіли.

А наша калита

Та й з маком і медом.

Йди до неї, кусай її,

Сторожа не бійся.

Кусай, кусай калиту,

Але не засмійся,

Йди до неї,

Кусай її,

І назад не вертайся,

А як вдасться вдало відкусити,

Пару сподівайся.

(Ще кусають).

Ану, фанти, давайте викуп. Громадо шановна, скажи, що цьому фантові присудити?

Хлопці. Заграти (Один з хлопців грає на сопілці)

Дівчата знімають калиту,  ділять хлопцям, просять викуп).

Пісня

Хлопець.  А давайте, хлопці, небилиць розкажемо, тільки  не перебивати і не казати «брешеш».

 Хлопець. В раю річка сметани тече. Над річкою дерева, замість листя – гречані вареники: пухкі та свіжі, ніби щойно з печі. Під тими деревами люди лежать, і як тільки котрий їсти захоче - рота роззявив, а вареник з дерева та в сметану -  бовть! Винирнув, перевернувся, а тоді прямісінько в рот, тільки встигай жувати.  Вирішив я і собі пристати до них. Підходжу до крайнього -  таке розпаслось, що й дихати йому важко, питаюсь: « Чи не можна, пане-брате, й мені коло вас тут прилягти?»

А він - луп очима та й каже: «А ти хто такий, твій батько чим займався?»

- Та звісно,  хлібороб.  А він як визвіриться на мене: «Іди звідси, тут самі нероби лежать».

 Хлопець:.Це ти про рай розказував, а ось послухайте про пекло!  Іду я, іду, дійшов до самісінького пекла. Дивлюсь: скрізь темно і смола ніс забиває. Давлюся: сидять чоловіки і смола в них із носа, і з рота сиплеться. Я питаю, що це з вами. А один каже: «Це через те, що на тім світі абак курив і полюбляв сміятися». Я скоріше від них, а далі ще гірше. Тут людей стільки, та все в казанах зі смолою  вариться, а сморід такий іде, що аж в носі крутить.  «За що вам така кара?» - питаю. « А через те, що колись брехали, уроки в школі пропускали, людей старших не поважали». Я як злякався, так одразу і прокинувся, та скоріш до вас, на вечорниці.

Хлопець. А от я вам розкажу бувальщину. Знаєте дядька мартина Борулю, того що все мріє шляхтичем стати та нові порядки в домі заводить? Так от, наймит його, Омелько, вчора поїхав до міста по жениха для Мартинової дочки. А в місті з ним пригода ось яка сталася…

Інсценізація уривка з п’єси «Мартин Боруля»

(Омелько розповідає, як його в місті пограбували)

Пісня

Господиня. Ой, як же добре вмієте ви співати! А я б хотіла пересвідчитись, чи розумні ви, чи дотепні?

Дівчина.  А давайте ми хлопцям загадки загадаємо!

Дівчина. В лісі росло, в столяра пишалося, в гарного господаря прядивом вкривалося.

Хлопець. Подумаєш, ну й загадка! Стіл то, бо його скатертиною вкривають.

Дівчина. Входить, входить, а в хату не заходить.

Хлопець. Двері.

Дівчина. У хлів іде без шкіри, а виходить з шкурою.

Хлопці. Хліб.

Дівчата. А в мене така загадка: «Чого хочеш – не купиш, а що хочеш продати – не продаси?!»

Хлопець. Такого нема. За гроші все купиш.

Господиня. Е ні, всього, діти не купиш. Моя відгадка така «Це молодість і старість». Бережіть, дівчата, молодість, бо минає вона, як та весна, як у пісні тій: «Літа молодії, де ж ви полинули, чи в огні згоріли, чи в морі втонули? Як в морі втопились, припливіть близенько, як в огні згоріли, то болить серденько».

Пісня

Хлопець 1. Хлопці, а пам’ятаєте, як ми в минулому році на Андрія побешкетували?

Хлопець 2. Ага, я в тітки Наталки та дядька Віталія хвірточку зняв та на Виполоч відтягнув за те, що Катерину на вулицю не пускали.

Хлопець 3. А ми в дядька Михайла та тітки Тетяни ворота зняли та в річку кинули. Так дядько Михайло з рушницею гнався за нами аж на Брідок.

Хлопець 4. А от у тітки Олени та дядька Віталія не довелося воріт зняти. Бо в них така собацюра, що позаганяла нас на ті ж ворота, довелося до світанку там кукурікати поки вони не повставали, та собак не відігнали.

Хлопець 5. А чого ж це ми сидимо? Поки вони концерт подивляться, а ми свою справу зробимо. Гайда!

(Хлопці виходять)

ПІСНЯ

Дівчина. Дівчата, а ви чули, який у сусідньому селі переворот стався?

Дівчина. Ні.

Дівчина. Уявіть собі, чоловіки стали жінками, а жінки – чоловіками!

Господиня. Та ні, не так! Просто де були чоловіки – там стали жінки, а де були жінки – стали чоловіки - помінялися місцями. Ось дивіться!

Інсценізація уривку з «Фараонів»

Пісня

Господиня. Ну, а зараз, мабуть прийшов час і поворожити, вам, дівчата, та дізнатись про свою долю. Колись у ніч на Андрія дівчата ставили на підвіконні у воду гілочку вишні чи яблуні, або бузку чи черемшини. Коли розпуститься гілочка до Різдва, то дівчина буде щасливою. Ставлячи гілочку, говорили: «Святий Андрію, маю на тебе надію. Дай, щоб гілка зацвіла, мою долю на поріг привела».

А ще,  колись, щоб знати, котра з нас швидше заміж вийде, ми складали чоботи до порога. Чий перший на поріг стани та і заміж швидше вийде. Ану , дівчата, спробуйте і перевірте. Роззувайтеся! Ти, Оксано, перша, і так капчик за капчиком. Потім перший знову переставляє вперед і так аж до порога.

Дівчата міряють чоботами підлогу

Дівчина. Я принесла ось це зілля. Бабця казала, що вони  колись сплітали з нього віночок і підкидали в гурті дівчат вгору. На кого віночок впаде, той заміж перший піде.

Дівчина.  Поки плестимуть віночок, давайте підготуємо стіл до іншого ворожіння.

(Обкладають стіл волочком, з одного боку рушника ставлять різні предмети. Кожна дівчина загадує на предметі імена хлопців, кожна своїх. Пускають перстень, до якого предмета перстень покотиться, так буде називатися її суджений).

Дівчина. Ой, Андрію, Андрієнку,

Даруй мені надієчку.

Скажи мені, Андрієнку,

Ой чи любить Василечко,

Ой чи любить, чи кохає,

Чи давно вже другу має.

Чи давно вже іншу має,

Мене, бідну, забуває

Покотись лишень колечко,

Скажи мені, Андрієнку,

Чи Василь, чи  Миколечко,

Чи Степан, чи  Михайлечко.

(Дівчата по черзі пускають колечко. Сміються і підштовхують одна другу).

Дівчина. А ось і віночок готовий! Ану, всі до гурту!

(Підкидають вінок  догори)

Господиня. А я маю для вас ще одне ворожіння. Є у мене чарівний горщик. А в ньому різні предмети. Ви по черзі виймайте, а вам розгадаю коли заміж вийдете та  який у котрої чоловік буде.

Хлопець.  Ми так замучилися, зголодніли, може нам би чого з’їсти?

Пісня. «А мій милий вареничків хоче»

Господиня. Бачу, хлопці наші дійсно зголодніли. Пора вже їх варениками почастувати.

Господиня: Уже час за стіл нам сісти,

1 дівчина: Вареники будем їсти.

2 дівчина: Вареники непогані,

3 дівчина: Вареники у сметані.

4 дівчина: Вас чекають у макітрі

5 дівчина: Вареники дуже ситні.

6 дівчина: Білобокі, круглолиці,

7 дівчина: З української пшениці.

8 дівчина: їсти просимо вас щиро,

9 дівчина: Вареники наші з сиром

10 дівчина: Вареники непогані

11 дівчина: Вареники у сметані.

Господиня. Ой, поволі затихають наші вечорниці,

Не забудьте ви дороги у наші світлиці.

Хай любов і щире слово душу вам зігріє

Памятайте вечорниці у ніч на Андрія.

Ну от і закінчилися наші вечорниці. Добре, що ото діти наші повертаються до минулого.

Хлопець.  На всі світи і віки ти озернись:

Де слово перше виловив колись,

Де пісня манила, і пестила, і гріла,

Ввійшла життям у душу й  тіло,

Живила серце соком калиновим,

А коли виріс, стала на порозі

Водою й хлібом з житньої зорі.

Дівчина. Не дай же їй сліпим метеоритом,

Хай ще гарячим ,пролетіть над світом.

Не дай умерти серед нас живих,

Хоч скільки б там не обсідало лихо.

Не дай забутися з якого роду,

З якого кореня у світі почались.

Господиня . От і добігли до кінця наші вечорниці.

Дякуємо всім, що завітали сьогодні до нас і роздідили з нами це свято.