Сценарій свята "Дзвенить струмочком рідна мова"

Збережемо  природну красу України

Мета: виховувати любов до природи, бажання охороняти і примножувати її природні багатства; формувати вміння милуватись природою, її красою.

Обладнання: живі квіти, малюнки, плакати: „Природи – наше багатство”, „Люби природу, як рідну матінку”, „Усе на Землі треба берегти” та ін., запис співу птахів, грози, фонограми пісень, презентація.

Очікувані результати: позитивне ставлення до природи; прагнення до збереження та примноження природного багатства України; сформованість вміння милуватися природою.

Сценарний хід години спілкування

Кл. керівник.

Державо моя, Україно!

Край , де калина росте без упину,

А пісня все лине – ота, солов’їна.

Лишайся ж такою, моя Україно!

Ліси, грунти, озера, ріки,

Моря, рослинний і тваринний світ –

Усе це зараз і навіки

Повинен бачити твій рід.

Усяк малий, усяк той дід

Повинен знати на весь вік:

«Якщо з природи щось черпати,

То мусиш їй і спокій дати,

А головне – про неї дбати,

Знати, любити та охороняти».

Виходять діти в костюмах природи, читають слова під звуки співу птахів. 
 

Тополя. 
Все на землі, все треба берегти – 
І птаха, й звіра, і оту рослину.
Не чванься тим, що цар природи ти,
Бо врешті ти його частина.

Верба. 
Друже мій, люби життя, люби людей, природу,
А кривду кинь у забуття, як камінь в тиху воду.

Калина. 
Є багато квіток запашних,
Кожна квітка красу свою має.
Та гарніші завжди поміж них ті,
Що квітнуть у рідному краї.

Пролісок. 
Але квіти, тварини зникають з землі,
Їх заносять у книгу Червону.
Тож давайте за розум візьмемося ми,
Чисте повітря і воду живу
Будем завжди берегти.

Кл. керівник.  Шановні батьки, вчителі, гості і всі присутні, сьогодні ми проведемо годину спілкування „Збережемо природну красу України”. 

Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає в нас природа. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів пташок, запах квітів – усе це дороге серцю і ні з чим його не можливо зрівняти, забути. Рідний край – наш дім, вишенька біля хати, хрущі над вишнями, вулиця, по якій ми ходимо, річечка, біля якої відпочиваємо.
Сьогодні ми поговоримо про нас – людей, які нищать природу: зривають квіти, руйнують пташині гнізда, ламають дерева, забруднюють водойми, повітря, щоб тільки задовольнити свої забаганки, збагатитися. Наймудріша на землі – природа. Люди, які живуть в гармонії з нею – найщасливіші. Заглянемо в куточок природи рідного дому.

Дівчинка.
Це мені твої ранки погожі – 
Це мені зацвітають сади.
Не любити тебе я не можу
Ти у серці моєму завжди.
І коли б я була не людина,
А береза зелена була,
Я шуміла б про тебе в долині,
Твоя слава б зі мною росла.
Ну, а так я людина
І маю лише слів невичерпні дари,
І від серця всього прославляю
Твої ріки, сади і бори.
 

Ведучий. 
Були у матері-Природи дві донечки,
Такої вроди,
Хто їх побачить хоч на мить,
Не міг забути і розлюбить.

Танцюючи, виходять Флора і Фауна.

Фауна. 
Голубооку звали Флора,
У неї очі, наче зорі,
Завжди замріяна, тендітна,
Ласкава, ніжна та привітна.

Флора. 
А Фауна – швидка, як вітер,
Могла за птахами летіти,
І за оленями стрибати,
Та з білочками пустувати.

Ведучий. 
Обидві світ живий любили
І так його боготворили.
Тож вирішила мудра мати
В придане їм дарунки дати.
Мрійливій Флорі – світ рослинний,
А жвавій Фауні – тваринний.

Щоб берегли і доглядали,

Від всього злого захищали.

Живуть в легендах і понині

Живого світу дві богині

Ведучий. Із того часу ця краса нам жити в щасті допомагає. Весна – життя дає всьому, літо – нас лікує, ну, а осінь золота – всіх нас нагодує. 

Верба. Заглянемо в природу сьогодні, коли повітря стає п’янким від пахощів квітів, коли все оживає, відновлюється життя. 
 

Тополя. 

І степ загомонів, почулись співи, крики.
Взялися до смичків і коники-музики.

Кривий танець.
 

Весна. 
Ішла весна-красна в зеленій хустинці, 
Несла весна-красна у скриньці гостинці.
Ягнятам – травицю, гусенятам – водицю,
Каченятам – ряску, а нам ніжність і ласку.

Береза. 
Вона приходить з ласкою
Та із своєю казкою.
Як тільки струсить рукавом –
Синіють проліски кругом.

Ведучий. Озирніться навколо – як усе змінилося навесні! Погляньте на небо – там з’явилися пухнасті хмарки, бажані гості землі. 

А земля – у лузі, в полі,
На горі і під горою –
У весняному роздоллі
Пахне листом і корою.

Пролісок. 
Шматочок неба на голову впав
Проліском блакитним,
Подоляночка всміхнулась
У танку привітно.

Танець „Подоляночка”.

Виходять діти із шпаківнями.

Хлопчик. 
Переярками та узліссями,
По розлитій весняній воді,
Гуси плавають між берізками,
Білі-білі, як лебеді.

Дівчинка. 
Ані шелесту, ані бризочки,
Ні далекого шуму коліс.
Лиш шпаків довга низочка
Огинає струни беріз.
 

Хлопчик. 
Он чорний шпак співа вгорі,
І сиза горлиця воркує.
Чудова пісня солов’я
Над всіми співами царює.

Дівчинка. 
Ми хатинки вам збудуємо
На деревах в гіллячках,
Щоб ви нам пісні співали,
Щоб ловили там комах.

Пісня „Горобчик”. 

Ведучий. І все б було добре сьогодні у нас, якби ми навчилися любити природу так, як любимо самих себе, оберігали б її: не витоптували трави, не зривали марно цвіту, не руйнували пташиних гнізд. А що ми робимо з природою, коли відпочиваємо? 

Ліс. 
Цвіте прекрасна, білосніжна –
Конвалія в лісах моїх.
Мов наречена з тонким станом,
Стоїть всміхається мені.
А запах ніжний, незрівняний,
П’янкий, мов чари весняні.

Конвалія. 
Мене зірвать – зганьбити вроду,
На жаль, знаходяться такі...
Бездумно нівечать природу,
Пакують квіти у мішки.

Сон-трава. 
А потім нишком, мов злодії,
В мішках на торг красу несуть.
З пучком конвалій лиходії
Свою ж і совість продають.

Ведучий. 
Люба природо, ховай свої чари,
Топчуть папороть, квіти, траву,
Тільки б швидше наповнити тару,
Ніби мамонтів стадо пройшло.

Дівчина. 
Все, що квітло, буяло, росло,
Полягло, почорніло, прив’яло.
І заплакала тихо берізка з жалю,
І затих соловейко в гаю.
Під берізкою купа сміття,
Із яєць шкарлупки валяються,
Там і тут консервні бляшанки
На гілках, мов намисто, гойдаються.

Хлопчик. 
Та мовчить засмучений ліс,
Лише тихо й покірно зітхає.
А в очах – скільки болю і сліз.
Своїм виглядом він промовляє:
– Якщо хочеш сюди ще прийти,
Щоб суниць чи грибів назбирати,
То навчись мене берегти
І красу мою шанувати.

Ведучий. Не зберегли люди природу, засумували Флора і Фауна. Більше не чути співу пташок, шепоту голубої води, навкруги все чорне та сіре. 

Виходить продавець: на грудях висить лоток з парасольками, пляшки з написом „Жива вода”, „Чисте повітря”. 

Продавець. Загрозлива екологічна ситуація сталася в нашому селищі. Повітря і вода забруднені. Хто хоче вберегти своє життя, купуйте „Чисту воду, „Чисте повітря”. Вода без ртуті, свинцю. Люди! Терміново купуйте, остання чиста вода в пляшках на Землі. Купуйте парасольки від „масних” і „кислотних” дощів. Тільки в нас цілюще повітря і чиста вода. 

Побачив покупців, зрадів. 
 

Продавець. Купуйте, купуйте „Живу воду”, „Чисте повітря”. 

Перший покупець (здивовано до друзів). Що він говорить?! Парасольки від „масних” та „кислотних дощів”, „Чисте повітря”, „Жива вода”? 

Продавець. Саме так. Це останні експонати і тільки в мене. Спішіть купити їх. 
 

Другий покупець. Навіщо воно нам потрібне? Це що? Бабусині казки. 
 

Продавець (сумно). Ні, молоді люди, це не бабусині казки. Ще трохи і на Землі не залишиться ні краплини чистої води, а за один продих повітря ми заплатимо життям. 

Третій покупець. Ти що, смієшся з нас? Яка брехня! 

Четвертий покупець. Він, мабуть, з глузду з’їхав. „Кислотні дощі”, „Чисте повітря”. Та дихай, скільки хочеш, і води пий, скільки потрібно, – і все безкоштовно. 

П’ятий покупець. Та це шахрай! Що ви не бачите? Ходімо, немає про що з ним розмовляти. На наш вік всього вистачить, а після нас хоч і потоп. 

Продавець. Люди, невже вам не страшно? Подивіться на небо, яке воно сіре, аж чорне. І хмари пливуть низько, низько над землею. 

Пісня „Дивлюсь я на небо”. 
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, 

Що ми після себе на світі лишаєм.

Ліси наші в’януть, нема більше рік,

Пташки покидають край рідний навік.

Нечисте повітря, у ґрунті яди,

І слово „Чорнобиль” страшне назавжди.

І щоби на світі не сталось біди,

Шануймо природу усюди й завжди.

Чути гуркіт грому. Продавець розкриває парасольку. 

Продавець. Ось бачите, іде кислотний дощ. Швидше, швидше беріть парасольки. Це страшний дощ, після нього все живе зникає на Землі. 

Шостий покупець. Мені страшно. Це що ж виходить: пташку звіра, квітку я побачу тільки на картинці чи в музеї?! 

Сьомий покупець. Це несправедливо. Я люблю купатися. Як я житиму без річки, дощику? 

Діти співають „Дощик”. 

Продавець. Наша планета більше не витримає такого відношення до природи, якщо ми не візьмемося за розум зараз. Давайте накажемо Кривду та Совість. 
Перший покупець. Давайте. Але ж як?! 
 

Продавець. Скличемо суд. 

Секретар. На суді присутні: суддя, прокурор, адвокат, свідки, Кривда і Совість. Всім встати. Суд іде. 

Суддя. Ми зібралися для того, щоб засудити винних і розібратися в тій загрозливій екологічній ситуації, яка склалася в нашому селищі. Що ж ми бачимо – птахи, комахи вимирають, бо повітря забруднене. Кожної осені спалюють листя, дим аж очі „виїдає”, дихати заважає. Річки забруднені, а в овочах і фруктах велика кількість нітратів, свинцю.

Секретар. Будь ласка, запросіть підсудну Кривду. 

Кривда. Ваша честь, мене звинувачують у всіх гріхах. Я не погоджуюся з цим. Я не одна така. Нас багато на Україні. 

Суддя. Слово надається прокурору. 

Прокурор. Шановне панство. Дуже важко стало жити в нашому селищі. Чадить, смердить кругом. До чого ми дійшли?! Що ж ми після себе залишимо? Чорну землю? Сині дерева? Ні, так діло не піде! Буду судити не законом, а совістю. 

Секретар. Будь ласка, запросіть свідків водойм. 

У танці випливають рибки. 

Перший свідок. 
Ой біда ж, яка біда!
Люди, що це за вода?
Може, вам і добра пити,
А мені в ній важко жити.
І на дні, і у воді
Хімікати геть усі

Секретар. Послухаємо другого свідка. 

Другий свідок. 
Я згодна з думкою свідка.
Бо вода ж була колись.
Люди, звідки ж ви взялись?
Люди, трішки совість майте,
Річеньку Случ рятуйте.
Є причини сумувати,
Треба всіх нас виручати.
 

Пісня „Тече вода каламутна”. 
Тече вода каламутна, 
Рибонька наша смутна.
Вона смутна ще й сердита,
Бо колись же буде вбита.
Вб’ють рибину хімікати,
І не встигне закричати,
Бо яди із огородів
Каламутять чисті води.

Суддя. Що скажете, захиснику? 
 

Адвокат. Ні, не можу я судити строго, Ваша честь. Усе, що робиться в природі – наслідок неправильного життя. Людям важко жити, вони не живуть, а виживають. Ось і маємо те, що маємо. Ні, ні! Не судіть їх строго. 

Суддя. Я вас розумію, є ряд причин на це в суспільстві. Але ж вибачте. Що ми залишимо після себе? Що ви скажете у свій захист, Кривдо? 
 

Кривда. Визнаю свою вину. Більше так робить не буду. План складу. Закон введу і природу збережу. 

Секретар. Слухається справа підсудної Совісті. 

 

Прокурор. 
Кожного дня і кожну хвилину
Оберігайте всяку звірину.
Тільки добра їй потрібно бажати
І намагайтеся не ображати.

Адвокат. Ваша честь! 

Суддя. Не дозволяю. Це не підлягає обговоренню. 

Совість. 
Визнаю свою вину.
Слово честі, справлюсь.
Все задумано мудро в природі,
Жити нам у мирі і злагоді.

Секретар. Оголошується перерва. Суд іде радитися. 

Судя. Порадившись з колегами, суд вирішив: підсудні винні в тім, що сталося в природі. Ми прийняли Закон про охорону навколишнього середовища і захист природи, але найвищий закон – совість і розуміння. 
 

Кл.керівник. Я вислухала ваші думки про те, чого непотрібно робити. Отой незірваний пролісок, пташеня, повернуте до гнізда, незламана гілочка – це і є збереження природи. Будемо її шанувати, оберігати і любити. 

Вірш „Вмійте природу любити”. 
Вам у походи ходити
І мандрувати, любити,
Кожній стеблині радіти,
В полі, у лісі, над яром –
Квіти, дерева і трави...
Цвіту не вирви задаром,
Гілок не ламай для забави.
Оберігайте ж повсюди
Шлях і стежину в гаю,
Все те окрасою буде
Нашого рідного краю.