Сценарій свята "Рідна мова"

  (відео перед початком)

«Краса України і матері мова лунає у пісні і в серці дзвенить»

Піаніно (грає Дмитрук Настя)

Учениця під музику читає слова. (Відео 1)

          Яка прекрасна українська мова! Виплекана колоссям, землею, виспівана птахами, звеличена письменниками.  Мова… Яка ти багатогранна, ніжна, чиста, як промінчики сонця, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами… Ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, даєш поетові дужі крила, щоб зміг піднятися у височінь, ученим ти відкриваєш мудрість людської душі. Ти повна сил, як кремезний дуб широколистий, тобі рости, рости і не в’янути, бо твоїм серці – «великого народу ніжна і замріяна душа».

         Першу слова.. Вони – з матусиної колискової, бабусиної легенди. Саме вони відкривають дитині безмежний світ зеленої діброви – мови. Отже, мова – спів, мова – казка. У мові – сиві віки і юний прийдешній день.

         Українське слово ввібрало помисли народу, сподівання на кращу долю. Воно зберегло й донесло з глибини проминулих століть українську звичаєвість, обрядовість.

         Я – українка і цим пишаюся! Мову рідну шаную і люблю. Що я можу зробити задля її розквіту? Виконуючи поетове напучування, берегтиму, «як парость виноградної лози». Продовжуватиму та зберігатиму її традиції. Мова для мене є материнською піснею над колискою, радістю кохання. Я черпаю глибини її багатства. Берегтиму цей неоціненний скарб, буду патріотом своєї держави.

       Слова вчителя:

          Ви, мабуть, зрозуміли, що наше свято присвячено найбільшому і найдорожчому скарбу кожного народу – мові, отій живій схованці його духу, його багатій скарбниці, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, досвід, почування.

          Але, мабуть, ви також звернули увагу, що почали ми розмову про слово, мову у супроводі музики. Тому що слово, мова, поезія нерозривні з музикою.

          Українську мову вважають однією з наймилозвучніших мов у світі.           Не випадково саме у цих народів так багато пісень і славних співаків. Практично кожен італієць, грузин, українець від народження гарно співає, адже пісня – це найдобріша, найвиразніша мова.

            І сьогодні прозвучить літературно-музична композиція, де ми почуємо поетичні полум’яні рядки про мову, і цю ж мову, співучу, мелодійну, почуємо у піснях.

                   (Музика №2) слова Гірей Наталія Іванівна

                    Хлібом у нас зустрічають гостей,

                    Хліб на весіллях цвіте в короваї.

                    І кращих на світі немає вістей,

                    Ніж – хліб уродився у рідному краї!

                    Священна хлібина лежить на столі –

                    Запашна, і рум’яна, й висока.

                    Знають усі – і старі, і малі,

                    Що то рук хліборобських неспокій.

                    Хліб священний лежить на столі –

                    В нього запах жнив’яного літа.

                    Хай завжди буде хліб на столі

                    І, як сонце, сіяє над світом.

                      Хлібом-сіллю вас вітаєм

                    І здоров’я всім бажаєм.

                    Під веселий рідний спів

                    Посилаєм вам уклін.

 

Ведучий  Моя країна — рідна Україна,

 Яскрава зірка, світле диво з див,

Ведуча Моя країна — м'ята і калина,

 Земля, яку наш Бог створив і освятив.

Ведучий Умивсь джерельною і чистою росою 

Прикрасив квітами, красу їм передав.

Ведуча Підніс високо сонце над рікою

І місяць золотий за обрієм сховав.

 Люблю тебе, прекрасна Україно,

 Волошки в житті, яблуневий цвіт.      

Пісня №3 «Україна» Настя Шалапута

 

Дошкільнята 1  О мово, найцінніше надбання!

В піснях слова легенькі, як пір’їна.

В бою – міцніші за підкову для коня.

                        Як буде мова – буде Україна!

Дошкільнята 2  А пісня – це душа. З усіх потреб потреба

Лиш пісня в серці ширить межі неба.

На крилах сонце сяйво їй лиша.

                        Чим глибша пісня, ти ясніш душа. 

Дошкільнята 3    Як сонця безсмертного коло,

Що креслить у небі путі,

Любіть свою мову й ніколи

Її не забудьте в житті!

Дошкільнята 4    Нехай в твоїм серці любові

Не згасне священний вогонь,

Як вперше промовлене слово

На мові народу свого!

Дошкільнята 5         Вивчайте, любіть свою мову

Як світлу Вітчизну любіть,

Як рідні поля і діброви,

Як чистого неба блакить!

Дошкільнята 6           Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній що треба нам - є

А хто свою мову забуде

Той серце забуде своє!

Дошкільнята 7            Вона як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

          

Ведучий: В Україні українська мова функціонує як національна мова держави, нею розмовляють ті, хто любить свою Вітчизну і гордиться її історією, хто не уявляє себе без причетності до свого великого волелюбного народу. У Конституції України у статті 10 записано: «Державною мовою на Україні є українська мова».

Ведуча: Сьогодні, свято рідної мови, бо саме завдяки їй ми об'єдналися в один народ, в одну націю, бо як стверджував відомий український письменник Панас Мирний, «найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почуття». Петро Яцик казав: «За добрі знання рідної мови будемо платити великі премії. Те, що дорого коштує, високо й цінується». У престижності премії віддзеркалюється престижність знання рідної мови.

Ведучий: Першим скористався справжнім гумором малоросійського народу і його мовою Іван Петрович Котляревський, якого по праву називаємо сьогодні основоположником української літературної мови. 
Ведуча: Щоб у цьому переконатися, пропонуємо до вашої уваги уривок з фільму «Наталка Полтавка»

Уривок з фільму №4 «Наталка Полтавка»

 Ведучий: А Тарас Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова.

Вірш Тараса Шевченка    Денисюк Віктор Іванович

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди! . . . . . . . . . . .

Похилившись,

Не те щоб дуже зажурившись,

А так на палубі стояв

І сторч на море поглядав,

Мов на Іуду... Із туману,

Як кажуть, стала виглядать

Червонолицая Діана...

А я вже думав спать лягать

Та й став, щоб трохи подивиться

На круглолицю молодицю,

Чи теє... дівчину!.. Матрос,

Таки земляк наш з Островної, *

На вахті стоя,

Журився сам собі чогось,

Та й заспівав, — звичайне, тихо,

Щоб капітан не чув, бо злиха

Якийсь лихий, хоч і земляк.

Співа матрос, як той козак.

Що в наймах виріс сиротою,

Іде служити в москалі!..

 

Учень 1. Є звичай хороший у нас в Україні,

Коли народилась дитина в сім’ї,

Садити калину під хатнім віконцем,

Щоб щастя було у сім’ї.

Учень 2 Зростає дитина, а з нею – й калина,

Буяє щорічно вона навесні,

А мати щаслива їм пісню співає,

Вклоняється рідній землі…

Учень 3 Калина червона, звеличена в пісні,

Це – символ свободи моєї землі,

Цвіте Україна, а з нею – й калина,

Переплетені долі у них…

Учень 4 Стара вже калина, і мати старенька,

Обоє радіють, що діти зросли,

Співай, моя мамо, підспівуй, калино,

Своїм співом за серце бери…

 

 

Учень 5 Я - українка!
Горджуся й радію,
Що рідною мовою
Я володію,
Учень 6 Шевченковим словом
Умію писати
Слова мелодійні
І вірші складати.
Учень 7 Я - українка!
Живу в Україні,
На вільній, єдиній
Моїй Батьківщині,
Учень 8 Де все мені в радість:
Ліси і садки.
Озера й річки,
І глибокі ставки,
Лани неосяжні,
І гори, й долини,
Цвіт білосніжний
У лузі калини.
Учень 9 В душі моїй солодко
Грає сопілка,
Бо я з України,
Бо я - українка!
Пісня №5 «   Я-Українка    » Дарина Хвалько
Ведуча :  «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування», - писав Панас Мирний. У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не існує  веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства безбарвистого  вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова -  державна мова України.

                 Учень 10 Мово рідна, де твої світанки?

                    Де козацтва мудра суєта?

                    Чи зустріне ще тебе на ґанку

                     Мати-Україна золота?

                     Учень 11 Мово рідна! Ох, які ж бо люди…

                     Серце в грудях болісно стиска,

                     Що тебе понівечили люди,

                     Ласого шукаючи шматка.

                      Учень 12 Біля двору яворина,

                    Все село – моя родина,

                    Краю рідний мій!

                    В мене є свій рідний край билинний,

                    Де народ такий гостинний,

                    Краю рідний мій!

                    Учень 13 Я люблю твої простори

                    Аж до зір і понад зорі,

                    Краю рідний мій!

                    Все моє – ліси і ріки,

                    Мова, дана нам навіки,

                    Краю рідний мій!

Ведучий: Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

 Кохане слово, наше рідне слово,

 Яке колись Шевченко покохав.

Мати:         Чуєш, дитино, як співає пташина?      (Відео №6) Склянчук Оксана Вікторівна і Склянчук Катерина

                      Скоро народиться день.

                      В білих віночках над ставом калина

                      І у віночках пісень.

                      Неба торкнулося перше проміння,

                      Пісня злітає у світ.

                      Пісня любові і ніжне цвітіння,

                      Щирий весняний привіт!

                      Світиться радісно днина погожа,

                      Сонце веселе сія.

                      Квіточка кожна на іншу не схожа,

                      Пісня своя в солов’я!

                      І у людей на землі різна мова,

                      Кожна на лад свій звучить.

                      А серед них і моя – світанкова –

                      Мова у небо летить.

                      Світла, моя, українська, пречиста –

                      Рідна, як Небо й Земля!

                      Ніжна, барвиста, свята й промениста,

                      Нею любов промовля!

                      Чуєш, співає пташина над містом –                              3

                       Спів її в пісні луна.

                       Мова моя, пресвята і пречиста,

                       В серці моїм ожива.

 

Дочка:           Рідна моя мова – материнське слово!

                       Буду пам’ятати завжди я про те,

                       Як навчала мати слово шанувати

                       І не оскверняти, бо воно святе.

                       Рідна моя мова – пісня колискова

                       Про усе казкове на своїй землі,

                       Ніжнопелюсткова мова світанкова,

                       Та, яку вживають птахи і джмелі.

                       Рідна моя мово! Маминому слову

                       Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.

                       Пригадайте, діти, хто ви і чиї ви,

                       І прийдіть додому назавжди,

                       Щоб напитись щедро маминої мови –

                       Чистої, джерельної води.

Учень 14. Я із калини сопілку зроблю,

Щоб розбудити ранкову зорю.

 Мову свою усім серцем люблю,

 Нею співаю і говорю,

Мовою рідною славлю я день,

Працю і хліб, що лежать на столі.

Скільки звучить українських пісень

В рідних куточках святої землі.

Мово прекрасна моя, не мовчи! (Сопілка і баян. Вікторія Мазурок і Мазурок Надія Петрівна)

Учень 15  Слів у мові мільйон – вибирайте найкращі!

Говоріть, як колись вас навчала матуся,

 Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

 Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

 Не тримайте слова, віддавайте комусь.

 

Учень 16 Щиро так, м'яко так починайте казати, 

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

 Кожне з них, лиш торкни, як струна, виграє.

Зрозумілі, вагомі й усі вони наші —

 Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Ведуча  Із сивої глибини бере початок наша мова. Шлях її — це тернистий шлях боротьби. Перетерпіла вона, мова наша рідна, і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, і ганебний Емський указ 1876 року, які забороняли друкувати книги українською мовою, і розпорядження комуністичної партії, згідно з яким українські батьки звільняли своїх дітей від вивчення української мови...

Учень 17  Обминаймо чужинні слова кострубаті,

 Що до нашої мови зухвало повзуть.

Говорімо, почуваймося, наче на святі,

 І натхненні слова радість всім принесуть.

Учень 18  Говорім про любов та про віру у щастя,

 Уникаймо мовчання, нудьги та ниття,

Говорім, хай в розмові слова веселяться,

 Говорім і продовжуймо мові життя.

Учень 19 Є в нашій мові те, що не вмирає —

Тепло любові, пам'яті, надій.

 Із гумором співдружна Україна,

Так сміємось на здоров'ячко у ній.

Ведучий  До нас на свято завітали баба Параска і баба Палажка.

Новосад Софія і Зінчук Юлія

Палажка: Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я, — каже, — не культурна, жию уже у двай-цік первому віці, а говорити полюдськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч сімнадцятий...

Параска: От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі сімнадцятий рік. Ех... І коли до тебе розум постукає?

Палажка: Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір'ї.

 Параска: Що це? Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною.

 Палажка: І яке тобі діло до мене. Ти що, шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду — нічого й казать!

 Параска: Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи-ходи...

Палажка: Що це ти мені махаєш?

 Параска: Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати.

 Палажка: А печення у тебе є? Чи, може, пирожено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити.

 Параска: Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила.

 Палажка: Та я так лишень жартую. Пам'ятаю добре, що багато людей у нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам'ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не «печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість «творожні кошички» — сирні корзинки і тд. Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов.

Параска: Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову!

Музика. Скрипка. Мазурок Маргарита

Учень 20 Страшні слова, коли вони мовчать,           (Відео№7,коли читають вірші)
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Учень 21              Любіть рідну мову

Мова – краса спілкування.

Мова – як сонце ясне.

Мова – то предків надбання.

Мова – багатство моє.

Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело.

Мова – це наша світлиця,

Вона – як добірне зерно.

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть.

Без мови немає країни,

Мову, як матір, любіть.

 

Учень 22 В.Сосюра    «О мово моя!»

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це – мова моя,

Це – мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила – і кличе, й сія,

Яка в ній мелодія лине

В натхнення хвилини! О мово моя,

Душа голосна України!

Учень 23 Ти – сурми  на сонці, ти – стягів гаї,

Ти – вибухів огненних повна.

Це – матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини…

О мово країнська! Хто любить її,

Той любить мою Україну.

Ведуча: Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Нею можна передати найтонші відтінки думок і почуттів. Та розмовляючи щодня вдома, у школі, на вулиці, ви іноді й не замислюєтесь над особливостями, відтінками слів, доцільністю вживання їх...Сприймаєте слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.

Ведучий: Рідна мова в кожного із нас єдина, як мати, як рідна земля. І де б не були ми, завжди хвилюємось, зачувши рідне слово, скрізь відчуваємо поклик Батьківщини. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати до себе поваги.

Танець.№8 Старші дівчатка.

Читець:        Ой за ворітоньками тітка Харитина      (Музика №9, повільна)

                        Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати:            Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,       Прокопчук Олена Петрівна і Прокопчук Дмитро

                        Не видно синочка, синочка немає.

                        Хлопчаком в Росію виїхав блукати

                        І забув дорогу до рідної хати…

                        Тільки прилітають із країв далеких

                        Щовесни до мене стомлені лелеки

                        Та іще дві ластівки під зруділу стріху

                        На легку розраду, на весняну втіху.

 

                        / Мати прислухається до мелодії / повільна мелодія

 

Читець:        Защебече пташка на хиткій дротині,

                       І здається тітці, що не в самотині…

                       А як павутиння попливе над лугом

                       Й відлітають птахи, знову стогне мати…

Мати:           Скільки тебе, голубе, буду виглядати?

                       Приїзди скоріше. Ждати вже несила.

                       Вже мене гукає по ночах могила.

 

                       / У глибині сцени з’являється юнак /

 

Читець:       І, почувши, мабуть, матері зітхання,                                4

                        Син таки приїхав рано, на світанні.

                        Йде він через поле, йде він попід гаєм.

                        Тітка Харитина з хати вибігає

                        І летить назустріч, наче біла птиця.

                        Простягає руки, чорні від землиці,

                        До свого серденька сина пригортає.

Мати:            Милий мій лебедику,

                        Як же ти живеш?

 

                         / Син відсторонюється від матері /

 

Син:                В общем я живу неплохо.

                        Ну зачем, маманя, эти слёзы, вздохи?..

Читець:        Тітка заніміла.

Мати:            Що це він белькоче?

Читець:         Уночі не спала, виплакала очі.

                        А як заясніло у долинах зранку,

                        Відшукала в скрині нашу вишиванку.

                        Випрала, на сонці вигріла сорочку,

                        Мов колись у біле одягла синочка

                        Й повела на луки, у густу діброву,

                        У проміння щедре, у росу ранкову.

                        Заспівали сину солов’ї про літо,

                        Посміхнулось небо, уклонились квіти,

                        Закружляло всюди маєво зелене.

                        Син просяяв раптом і промовив: «Нене!»

   

                        / Клякає перед матір’ю на коліна, цілує їй руки /

 

Син:               У рідному краї і серце співає,

                       Лелеки здалека нам весни несуть.

                       У рідному краї і небо безкрає,

                       І ріки-потоки, мов струни, течуть.

                       Тут кожна травинка і кожна билинка  

                       Вигойдують мрії на теплих вітрах.

                       Під вікнами мальви, в саду материнка,

                       Оспівані щедро в піснях.

                       Тут мамина пісня лунає і нині,

                       Її підхопили поля і гаї,

                       Її вечорами по всій Україні

                       Співають в садах солов’ї.

                       І я припадаю до неї вустами,

                       І серцем вбираю, мов спраглий, води.

                       Без рідної мови, без пісні, без мами

                       Бідніє, збідніє земля назавжди…               

Ведуча.  Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Танець.№10 Дівчаток 2 клас.

Ведучий      Не цурайтесь мови, люди,

                      Рідного джерельця.

                      Хай вона струмочком буде,

                      Хай дійде до серця!

 

Учень 24          Хай вона в піснях лунає

                      Кожен день і в свято.

                      Соловейком хай співає

                      В українській хаті.

 

Учень 25    Не цурайтесь, люди, мови,

                      Не цурайтесь роду.

                      Як зачахне рідне слово –

                      Не буде народу.

 

 

Учень26         Вивчайте, любіть рідну мову,

                     Як світлу Вітчизну любіть,

                     Як стягів красу калинову,

                     Як рідного неба блакить.

 

Учень 27   Українська рідна мова –

                     Милозвучна й чарівна.

                     Сміло всім сказати можу:

                     «Мови кращої нема!»

Пісня №11 «А ми бажаєм Вам добра» (Всі)

Ведучий: Шановні друзі, наше свято добігло кінця. Ми щиро дякуємо, що ви були разом з нами. І ми віримо, що наша українська мова буде рости і розквітати разом із вами.

 Ведуча: Тож ми не прощаємося. А говоримо: до побачення!

Відео №12