Усний журнал "У нас одна Батьківщина - наша рідна Україна" для 2 класу

Тема: Усний журнал « У нас одна Батьківщина – наша ріднаУкраїна.

Мета: розширювати та поглиблювати знання учнів про рідну Батьківщину, учити їх висловлювати своє ставлення до держави; формувати громадянські уявлення та патріотичні почуття приналежності до української нації; розвивати мислення, пам’ять, уміння осмислювати духовні цінності; виховувати любов до Батьківщини.

Обладнання:  символіка України, портрети видатних письменників, світлини з краєвидами України.

 

                                                Хід заходу

 

 І. Організаційний момент

 Ось дзвінок вже дав сигнал,

 для уроку час настав.

 То ж і ми часу не гаєм,

 Усний журнал розпочинаєм.

 ІІ. Повідомлення теми і мети заходу

 Робота в парах. Прочитайте « розсипанку» і дізнаєтесь тему нашої бесіди.

Україна   нас   рідна  У  одна   Батьківщина -    наша

(Учні складають зі слів тему заходу. Вчитель відкриває дошку і вони перевіряють,чи вірно склали.)

                            
 

 

 

 

 

ІІІ. Основна частина

 

1-а сторінка  «Моя Батьківщина - рідна Україна»

Отже, діти, ми з вами будемо говорити про рідний край, про землю, на якій ми народилися, яку любимо понад усе на світі, і називаємо її Батьківщиною. А захід ми проведемо в формі усного журналу. Отже перегортаємо першу сторінку нашого журналу « Моя Батьківщина - рідна Україна»  

 - Діти а як ви гадаєте, що таке Батьківщина?

 

 Моя Батьківщина –це вишеньки цвіт,                 

 І верби над ставом, й калина.

 Моя Батьківщина—це мрії політ,

 Це рідна моя Україна.

  Моя Батьківщина -- це наша сім’я,

 Затишний куточок і хата.

 Це мама, татусь, бабця , дідусь і я,

 Всі мої рідні і друзів багато.

  Моя Батьківщина—ліси і поля,

 Від них у нас радість і сила.

  Це та—найсвятіша і рідна земля,

 Що кожного з нас народила.

      -  Так діти, словами цього вірша ви розповіли , що означає для кожного українця наша земля, де ми з вами живемо.

На білому світі є різні країни,

Де ріки, ліси і лани.

Та тільки одна на землі Україна,

А ми – її доньки й сини.

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,і квіти усюди ростуть.

Та тільки одну Батьківщину

Ми маємо – її Україною звуть.

 

Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство. Якщо скласти ці маленькі батьківщини кожного з нас – вийде наша велика держава – Україна.

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки…

Україна – це наша земля, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими співучими людьми…

 Що таке Батьківщина?

 Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,                                                                   

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки тата,

Під тополями хата

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск…

                                              Україно, земле рідна,

                                              Земле сонячна і хлібна,

                                              Ти навік у нас одна,

                                              Ти, як мати, найрідніша,

                                             Ти з дитинства наймиліша,

                                              Ти і взимку найтепліша –

                                              Наша отча сторона.

 

      - Отже, земля, на якій ми живемо, зветься Україною, а народ, що живе на ній –українцями, і говоримо ми українською мовою. Велика земля наша. Розкинулась вона на широкі простори. Поруч з українцями на нашій землі живуть люди багатьох національностей: греки, євреї, росіяни, білоруси, грузини тощо. Всі вони вважають Україну своєю Батьківщиною і шанують її закони і традиції.
      Багато в Україні великих і красивих міст: Львів, Харків, Ужгород, Полтава, Луганськ, Донецьк. Най старішим і найкрасивішим є Київ – столиця нашої країни. Заснували його поляни, котрі жили на високому березі Дніпра.З тих часів Київ і вважається найголовнішим містом України. Про назву Києва існують різні перекази і легенди. За мотивами однієї з легенд у місті споруджено пам'ятник. У човні пливуть рікою три брати Кий, Щек, Хорив і їх сестра Либідь. За легендою, на честь старшого брата Кия і названо місто Києвом.

                            
 

      Центральною вулицею Києва є Хрещатик. Її  так названо,  бо побудована вона на тому місці, де перехрещувалися два яри. Через усю країну несе свої води могутній старий Дніпро – найбільша ріка України, окраса Києва.
                             Звучить пісня «Києве мій».

 

      -  А зараз проведемо роботу в групах. Пограємо в інтерактивну гру «Добери слова». Перша група складає тематичну «павутинку» до слова Батьківщина.

                           
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

( Найкраща,найрідніша, наймиліша, найсвітліша )

-Друга група складає тематичну «павутинку» до слова Україна.

 

 

 

 

 

 

 

 

( Незалежна, багата, демократична, гостинна )

        

 

      - А зараз пограємо в гру  «Закінчи прислів’я»

 

Без верби і калини … (нема України).

За рідний край …(життя віддай).

Кожному мила …(своя сторона).

Людина без Вітчизни - …(як соловей без пісні).

 

2-а сторінка  «Державні символи України»

— Кожна держава має свої символи. Це візитна картка кожної
країни. І наша Батьківщина також має державні символи, за якими
нашу країну пізнають в світі. Давайте пригадаємо їх.

 

Прапор
— Державний прапор України має синьо-жовтий колір. Чому саме
ці два кольори вибрано для стягу нашої держави? Колір жовтий — це
колір хліба, колір життя, а синій колір — це колір неба, колір миру.
 

 

Вірш про прапор                                                                     
Прапор – це державний символ.
Він є в кожної держави.
Це для всіх ознака сили,
Це для всіх ознака слави.

Синьо-жовтий прапор маємо:

Синє небо, жовте – жито;

Прапор свій оберігаємо,

Він святиня, знають діти.

Прапор свій здіймаєм гордо,

Ми з ним дужі і єдині,

Ми навіки вже – народом,

Українським в Україні.

Герб
— Золотий тризуб на синьому тлі – герб нашої держави. Він
символізує волю, славу, силу нашого народу.

Вірш про герб
Наш герб – тризуб, це воля, слава й сила,            
Наш герб – тризуб, недоля нас косила,                                           
 

Ми зросли, ми є, ми завжди будем,
Добро і пісню несемо ми людям.

 

 

Гімн
— Гімн – найголовніша пісня країни, яка надихає нас гордістю
за свою країну. Гімн слухати потрібно стоячи, мовчки, з гордо під-
нятою головою.

 

 

Вірш про гімн
Слова палкі, мелодія врочиста,
Державний гімн ми знаємо усі.
Для кожного села, містечка, міста –                                 
Це клич один з мільйонів голосів.                                 
Це наша клятва, заповідь священна,
Хай всюди чують друзі й вороги,
Що Україна вічна, незнищенна,
Від неї ясне світло навкруги.
                     ( Звучить Гімн України)

 

3-а сторінка  «Народні символи»

-  А ще народ України має свої споконвічні народні символи. Улюблені рослини-символи – це тополя, барвінок, вишня, верба,калина. Про ці рослини складено пісні, прислів'я, легенди. У народі кажуть: «Без верби й калини – нема України». Калину садили у кожному подвір'ї. Вважали її оберегом від усього злого. Існує така легенда про калину.

Якось в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники побачили дівчат-красунь і почали ловити, щоб продати у рабство. Дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота і там топилися. На тому місці, де загинули українські дівчата, виросли кущі калини. З того часу дівочу вроду порівнюють з калиною.

(Розповідь учениці про калину,демонструючи малюнок)

                            - Росте калина у тінистих лісах, гаях і дібровах, на скелях, на узліссі, на лісових галявинах. Садять її і біля хат, щоб навесні білим цвітом милувала, а взимку від хвороб лікувала. Калина любить рости у лузі, біля верби. Навесні вона розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні. Ягоди калини люблять і птахи, і люди. На смак вони кислі й трохи гіркуваті, але дуже корисні, адже лікують і надають бадьорості.

Про калину складено багато пісень, легенд, приказок.

Пишна та красива, як червона калина.

Стоїть у дворі дівонька, як над ставом калинонька.

Щоки червоні, як кетяги калини.

Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.

Посади біля хати калину, будеш мати долю щасливу.

 

      -   Почувши слово «Україна», відразу уявляєш вербу над водою, тополю у полі… Можливо, ви чули від ваших родичів пісню «В кінці греблі шумлять верби?»  Ця пісня по кохання і прекрасне, горде дерево. Окрім краси, верба дає багато користі. Вона, ніби позначка води на землі. Тому й копають криниці під вербою, бо на сухому місці це дерево ніколи не росте.

        У Вербну неділю святять вербу. Дорослі і діти хльоскають одне одного освяченими прутиками, приказуючи:

Не я б’ю – верба б’є.

За тиждень – Великдень.

Недалечко – червоне яєчко.

Спаси і сохрани, Матір Божа, під своїм покровом.

На це хльоскання ми один на одного не ображались, оскільки верба давала силу та здоров’я.

( Розповідь учня про вербу)

Верба — журливе дерево, що низько схиляється до води..

Вербу люди застосовували з лікувальною метою. Для того щоб очищати воду у водоймах, її садили по берегах ставків, струмків і річок, а також біля криниць. І для чого тільки не використовував вербу наш талановитий народ! Навіть з вербовою гілочкою воду шукав і досить успішно! А навесні діти різні свищики робили. І хоча для опалення вона не годиться, бо погано горить, а більше тріщить, і тепла від неї мало, та вироби з верби сухі та міцні. (Показує малюнки, на яких зображені верби, а також вироби з верби.)

 

                           

 

( Розповідь учениці про вишню)

Вишня — символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої. У давнину вишня була одним із священних дерев. Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. «У давнину в Україні - вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік»

 

4-а сторінка « Наші цінності»

      -  Найбільша наша цінність – це люди, український народ. Бо держава – це країна зі своїм народом, мовою. Яка милозвучна, багата,дзвінка наша рідна українська мова. Це народні казки, чарівні українські пісні, легенди, загадки,прислів’я.

 

Гра «Доповни прислів’я»

 

 Людина без Вітчизни, (… як соловей без пісні)
Всюди добре, (… а вдома краще)
За рідний край (… життя віддай)
Що країна — (… то родина)

 

- Я  ось мішок загадок вам принесла:

У нашої бабусі сидить звір у кожусі,

Біля пічки гріється, без водички миється. (Кіт)

На городі в нас росте сонце ясне, золоте, чорне око, жовті вії, та чомусь воно не гріє. (Соняшник)

У лісі родилася, в майстерні робилася, а в руках плаче. (Качалка)

 

А зараз пограємо гру «Казка плутанка»

Жили собі дід та баба. І була в них курочка Ряба. Якось зробив дід човника і срібне веселечко. І поплила вона. Як раптом, аж чує  голос: «Битий небитого везе». Хто там такий. Вийшла на берег , а там сидить зайчик. «Чого це ти, зайчику, плачеш?» - спитав курочка. «А як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить», - відповів зайчик. «А я його вижену»,  – крикнула курочка і побігла. Коли бачить , а за кущами Баба-Яга ховається. Злякався курочка та й утекла.  Коли бачить, за столом півник і двоє мишенят: Круть і Верть. Запросили  до себе його на обід. Курочка подякувала за гостинність,але вирішила повертатися до дідуся з бабусею.

      -  Які казки ви впізнали? (Курочка Ряба,Лисичка-сестричка ,Коза-дереза,Івасик-Телесик,Колосок).

      -  Україна – це історія народу. Це її славні лицарі: Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, котрі боролися і загинули за щастя народу. Це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та інші видатні письменники, чиї твори безсмертні.

        Григорович Шевченко народився 9 березня  1814 р. у с. Моринцях. Батьки Тарас Шевченка були кріпаками у поміщика. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей .

1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка.

      Коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружується вдруге , але через два роки, після матері ,помирає і сам батько Тараса.

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка , де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

      1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати. рано виявився у хлопця хист і до малювання.

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар"

      10 березня 1861 року  помер Тарас Григорович Шевченко. 8 травня 1861 року пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

 

                                     

 

      Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист.

      В дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.

      Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне.

      Згодом Леся захворіла на туберкульоз. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також дядьку, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов
      Леся Українка померла 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

5-а сторінка  «Моє рідне село»

      - Зараз ми поговоримо про своє рідне село. Бо як може бути Батьківщина, без рідного села?

      Село Городець знаходиться в південно – східній частині Володимирецького району. За давніми спогадами, переказами, записами його назва походить від старослов’янського слова “город”. Ще в Х – ХІ ст. наш край населяли східнослов’янські племена, зокрема дуліби. Плем’я дулібів на той час відзначалось прогресивним розвитком господарства і культури. Основним заняттям було землеробство. Тут вирощували жито, пшеницю, овес, просо, ячмінь, льон на волокно та інші культури, розводили худобу. Скотарство було тісно пов’язане з землеробством. Воно давало населенню робочу худобу (воли, коні), а також м’ясні і молочні продукти. Допоміжними галузями господарства були рибальство, бортництво і полювання.

      Городець розташований на березі судноплавної річки, де перетинались безліч торгових шляхів і велося безліч князівських міжусобиць за право володіння градом над Горинню, який не зазнавав руйнування. Траплялось: все, що створювали людський розум і руки гинуло у вогнищі воєн. Городець був на той час важливим центром ремесла і торгівлі , значним культурно-освітнім і релігійним осередком Полісся. Знайдена археологами на початку нашого століття кераміка говорить про високий рівень розвитку господарства як одного з видів ремесла.

На довколишніх полях багато курганів, а над самою річкою Горинь є залишки замку.                                               

                             

В 1836 році на кошти парафіян на місці старої церкви було побудовано з дерева нову, так звану Миколаївську Церву.

      Сьогодні Городець – гарне поліське село, а гордістю його є люди, які проживають в добротних гарних будинках. Вулиці села заасфальтовані, чистенькі, обсаджені деревами. І немає нічого кращого від пахощів розквітлих вишень навесні, охайних обійсть з колодязями та калиною – символом нашої України. В селі – гарна школа, медпункт.

 

ІV Підсумок заходу

 

-  Ось і підійшов до кінця наш урок. Про що ми говорили?

      -  Діти, попереду у вас все життя. Колись ви станете дорослими, закінчите рідну школу і вилетите, мов пташенята, із батьківського гнізда. Але, до якого б краю не закинула вас доля, не забувайте того, що ви – українці. Любіть нашу Батьківщину, пишайтеся нею: її багатою історією і мальовничою красою, калиновою мовою милозвучною піснею. Пишайтеся тим, що ви належите до великого та славетного роду українців.