Сценарій свята "Село моє - колиска мого роду"

 

Село моє – колиска мого роду

 

 

 

 

 

Підготувала вчитель початкових класів

Опорного закладу загальної середньої освіти І –ІІІ ступенів

 Буцько селищної ради Маньківського району Черкаської області

Чечурка Валентина Альгісівна

Буки 2020р.

 

Село моє – колиска мого роду

Мета:  розширити і поглибити поняття громадянськості, розвивати в дітей    прагнення бути свідомим громадянином, патріотом України;

виховувати  любов до рідної землі, свого села, прагнення своєю працею примножувати здобутки українського народу;

розвивати в учнів уміння бачити й цінувати красу, зміцнювати почуття національної гордості, повагу до звичаїв і традицій рідного народу;

ознайомити учнів з історією свого краю, побутом села;

розвивати навички роботи з речовими джерелами історичних знань.

Звучить в запису пісня «Пахне рідне  село»

В.1 Моє село, мій рідний край, чарівний, прекрасний. Як не любити те місце, де вперше побачив сонце, відчув подих землі, де мені відкрився світ життя.

В.2 Добрий дух рідної оселі, її тепло й затишок – запорука щасливої долі людини. Родинне гніздо – батьківська домівка, найдорожче місце для кожної людини, а особливо для дитини, адже кожен із нас є представником трьох великих родів – своєї родини, свого села, свого народу.

В. 1. Ви помітили, як гарно співає земля! Саме так – співає! В єдиному повнозвучному хорі зливаються голоси і лісу, і поля, і пахучого різнотрав’я. Ці звуки наповнюють серце, торкаються потаємних струн душі. З таких чарівних земних мелодій народжується музика рідної землі.

 

Мені над усе більш нічого не треба:

Домівка матусі, волошки в житах,

Вишневий світанок, полив’яне небо,

І сиза роса на траві при шляхах.

Таке все тут миле, доступне і гідне –

Високі тополі і тихе село…

Таке сокровенне, насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини і мамині очі,

І доля – з лелечого наче крила…

Я більшого щастя на світі не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла й цвіла.

Пісня «Батьківщина»

В.2.Благословенна земля наша Черкаська… Благословен наш рідний край Шевченків край, із щедрими нивами, цілющими водами, край, оспіваний у піснях, поезіях і легендах.

 

 

 

В.1    Краю наш Черкаський, рідна сторона,

Краю барвінковий, батьківська земля.

Тут я народився, тут я виростаю,

          Рідній Україні служить обіцяю

 Відео «День прапора у селищі»

В.2 Однією із перлин Черкаського краю – є наше село – Буки. Село, де народилися і живемо, де живуть наші дідусі і бабусі, батьки, народ.

 

 Моє село. Яке ж воно красиве!

Воно одне таке на цілий світ!

Пшеничним колоском буяють рідні ниви,

Чарує веснами садів вишневий цвіт.

Річка хвилює пісню колисанки,

Шепочуть віттям осокори й ясени.

Моє село, його пісні й світанки

Візьму з собою в пам’ять назавжди.

В.1Любити   рідний  край  –  означає  берегти   кожну вулицю, двір, хату, дерево,  кущ,  тварину,  рослину, пташку, річку, ліс, луки. Любити   рідний  край  -  означає шанувати    старших і   допомагати молодшим.
 

Учениця. Воркочуть над рідним селом голуби,

                  Вдивляються зорі у світ.

                  Душею я рідне село полюбив

                  Єдине моє на весь світ.

  

Учень.   Нема на світі кращого села,

     Де і сміється, і співає серце.

     Нема на світі кращого села,

     Ніж те, де рідна ненька сповила.

 

Учениця. Може десь земля є краща й вища,

        А над нею – небо золоте,

                 Та мені найкраща та, де вишня,

                 Та, де вишня мамина цвіте.

 

 

В.2. Сьогодні ми говоритимемо про наше рідне село, де народилися і живемо, де живуть наші дідусі й бабусі, батьки,

Пісня «Народилася в Буках»

В.1.Рідний край! Він починається від батьківського порога, стежини, калини біля хати, з барвінку, який ніжно стелиться у садку. А ще він починається з прадавніх коренів нашого народу.

 

  В.2. Моє село… Багате, щасливе, уквітчане, але чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променилися радісні очі? Зараз ми перенесемось у ті часи, ко­ли на пустинних землях нашої місцевості почина­ло розбудовуватися наше рідне село.

 

В.1.   Перша згадка про Буки зустрічається в документах ще в 16 столітті – 1515 р.     Отже, вже 4 століття існує в ньому життя.

Рано чи пізно, мабуть, кожен з нас замислюється, а чому саме так називається    його село, де витоки тієї назви, що вона означає?

 

В.2 Старожили села розповідають, що  є дві відповіді на це запитання.

Перша полягає в тому, що тут колись  росли величезні букові ліси, від цього і походить назва села. Землями тоді володів  польський магнат  Калиновський. 

                                                                                                                                                                                                                   

В.1 Друга відповідь  полягає в тому, що на території наших земель жили племена тюрків та угрів, які на той час розселились на величезних територіях. Виявляється , що слово «буки» в тюрських народів означає  «вир», «вируюча вода», «збурена хвиля» . Бо саме тут річка Гірський Тікич неспокійна, бурхлива, вируючи збиває нестримні потоки у піну.

 

В.2.За красиві краєвиди  Буцький каньйон ще називають  «Маленькою Швейцарією». З 1975 р.  Він отримав статус державної пам’ятки природи місцевого значення з площею 80 га. Це природне диво сформувалося у протерозойських гранітах, яким на сьогоднішній день вже 2,5 - 3 млрд. років. Його довжина – близько  2 км , ширина – 80 м, висота –25 – 30 м.

 В.1. Це дивовижний скелястий каньйон, що має виступи сірого граніту, відомий не тільки своєю красою, а й прилеглими пам’ятками історії та природи.

 

  В.2. Але найбільш відоме село першою гідроелектростанцією в Україні, що знаходилась на р. Гірський Тікич – Буцька ГЕС ім. Г.І. Петровського. Нині там лише руїни цієї ГЕС, але які можна оглянути.  

Пісня «Буки прекрасні»

 

 В.1 Каньйон бере початок  біля Антонівського містка. Вище мосту збудована штучна гребля яка є частиною гідротехнічних споруд Буцької ГЕС. Таким чином утворився штучний водоспад., висота якого близько 4 м. Нижче.  Мосту збереглася будівля колишнього водяного млина, який був збудований ще в ХІХ ст..

 

Вірш «Старий млин у Виру»

Пам’ятаєш, друже,

Вечора одного

Йшли ми понад Тікичем

До млина старого.

В надвечір’ї захід

Променів щосили,

В річкових порогах

Хвилі плюскотіли.

Сплескувала риба,

Блиснувши лускою,

Сутінки лягали

Тихі над водою…

Згодом, в дивосвіті

Все навкруг німіє…

До млина старого

Йшли ми, друже мій…

Ось і він чорніє

В присмерковій тиші,

Денними трудами

Ніби й досі дише,

Заставки дубові

Воду запинили,

Щоби вранці жорна

Весело дзвеніли,

 

Гостро пахне мливом,

Пліснявою, пріллю, м’ятою, 

Казковим приворотним зіллям…

Видно й нам те зілля

Службу послужило,

До рідного краю

Нас приворожило.

Так приворожило,

Що немає сили

Душу відірвати

Від куточків милих…

…Будем їх любити

В радості і в горі…

А над Гірським Тікичем

Зароїлись зорі…

В траві, між камінням

Тихо стежка в’ється,

Від краси земної

Дуже серце б’ється

 

В.2 На початку Буцького каньйону знаходиться два природніх об’єкти з досить швидкою течією які називають малим і великим виром ( інколи ще називають «джакузі».

 

В. 1. Одна із наймасивніших скель  каньйону – це «Скеля Родіонова»   вона досить  мальовнича. Ось яка  існує легенда.

Легенда

Жив собі у нашому селі Буки парубок на ймення Родіон. Мав батька й матір і двох старших братів. Був дуже гожий парубок. А що вже любив грати на скрипці! Буває вийде на скелястий берег річки Гірський Тікич, що в них в городі – і ну вигравати! Ті прекрасні награвання сходились слухати не тільки парубки та дівчата, чоловіки та жінки – зліталось все навколишнє птаство та сходились тварини – ось як уміло витинав молодий музика!

Була серед усіх і дуже гарна дівчина – запримітив її Родіон. Та ніхто не знав хто вона – казали – приїхала родичка до сусідів. Сподобались вони одне одному.

   А одного разу зійшлись всі слухати Родіонову гру на берег річки – нема хлопця – тільки скрипка лежить на скельці. Шукали брати, гукали батьки, зібрався весь куток – та так і не знайшовся хлопець! Вже пізніше пішло чутка – що то не просто дівчина була – а Царівна –вужів! От і забрала вона парубка до себе – у батькове царство!

  Ніхто там, на березі уже не грає, а молодь до сих пір любить купатися у Тікичі та грітися на Родіоновій скелі…

 

В.2. Крім цього, в скелях є природні колодязі, джерельну воду з яких час від часу набирають собі місцеві жителі. Тож і ви можете там втамувати свою спрагу. Загалом ця місцина є неперевершеною рекреаційною зоною, де можуть як відпочивати так займатися альпінізмом (скелелазінням) та плавання на байдарках. Залишки водяного млина ХІХ ст. нині активно реконструюють під зону відпочинку для туристів.

 

 

В.1. Гарне село моє, швидкоплинним Тікичем, квітучими садами, ошатними будівлями. Та найбільше його багатство та окраса – це його жителі, ті, які створюють красу, працюють і мріють, кохають і виховують дітей, які з впевненістю дивляться в завтрашній день і які заслуговують найкращих слів пошани і подяки

 

В.2. Є у нас люди, якими пишається наше село. Вони стали відомими, але ніколи не поривали зв’язки з селом. Одним із них є журналіст, літератор, поет, краєзнавець Білецький  Феофан Феофанович, який на даний час проживає у м. Звенигородка. В його доробку – понад 100 історичний нарисів, художньо-документальна книга «Поговори зі мною, батьку» та книга про рідні Буки «Розкажи мені,Тікичу».

 

В.1 Також проживає у нашому селищі талановита майстриня - Драч Анжела Петрівна, яка працює в жанрі  народної іграшки та гончарства. Вона є активним учасником всеукраїнських та обласних виставок, симпозіумів, ярмарків сучасного народного мистецтва. Її роботи знаходяться у фондах Міністерства культури України, черкаських музеїв та у приватних колекціях.

 

 

В.2.  Все життя Надії Федорівни Діденко, колгоспниці Буцького колгоспу «Пам’ять Леніна», минуло в полі. Ось тому в її поезіях розкривається краса рідного краю, людини праці, любов до матінка-годувальниці, яку трудівниця закликала плекати, як дитя. Скільки непідкупної щирості, теплоти, радості і разом із тим легкого смутку в її віршах. А найбільше – доброти.

                              

 Я – українка - селянка

Я сама українка-селянка

Народилась й зросла у селі,

Де калина цвіте над рікою,

Де щебечуть в садах солов’ї.

 

Де зелені поля і простори

Аж за обрій біжать в далечінь,

Де могутні стоять осокори,

Де жита, і овес, і ячмінь…

 

Працювала у полі всі роки

У колгоспній сім’ї трудовій.

Полюбила я землю навіки,

Все життя працювала на ній.

 

І останні рядки я напишу,

Молодим я усім заповім:

Коли землю свою я залишу –

Бережіть і шануйте її.

 

В.2.  Пісня... Хто не був зачарований нею! Це душа народу, це безмежне поле, засіяне зерном історії і заквітчане людськими надіями, це любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів. Вона пахне весняними   дощами,   синіми   льонами,   запашними   чорнобривцями,   материнськими  теплими долонями.

В.1 Українська пісня живе з давніх часів, живе, переживаючи цілі покоління. Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так нам від Бога дано.

В.2 Серед  жителів нашого села є поети–піснярі, яким з молоком матері передалася народна традиція – розкривати свою душу в поетичних рядках.

Наше село оспіване в піснях.

Це - «Пісня про Буки « -  сл.. Надії Діденко, Муз Андрія Мацюцького.

«Пісня про Буки» - слова і музика Євгена Бічева

«Пісня про Буки» -  автор слів та музики невідомий

«Буцький вальс» - на слова  В. Кирилюка та музику Івана Сухого

 

Відео пісні «Буцький вальс»

 

Село... Село. Краса моя і сила,

Мій незів 'ялий вічний первоцвіт,

Душі моєї сонячне розкрилля.

Мойого серця неосяжний світ.

Дзвін колосків дозрілої пшениці!

Доріжка у м 'якому спориші,

Вода цілюща з отчої криниці,

Високість хліборобської душі.

 Гніздо лелече на білявій хаті,

Рожевий мак у білих картоплях,

Маленькі ніжки в прохолодній м 'яті

Торують стежку на великий шлях.

Усе таке буденне і незвичне,

Таке святе, що в серці не вмістить.

Не куплене за гроші, не позичене,

Дароване на вічність — не на мить

  Село... Село. Краса моя і сила,

Мій вічний, незів 'ялий первоцвіт.

Спасибі, що для мене ти відкрило

Закон тяжіння рідної землі.

 

В.1. Де б не бував ти, куди б не закидала тебе примхлива доля, в години розчарувань чи життєвих незгод пам’ять повертає до маминої оселі. І коли тяжко стає на душі, хочеться до знемоги висловитися чи поділитися своїми болями або й радощами, то неодмінно знаходили можливість навістити незрадливу свою  обительку – батьківську хату.

Учениця.

Як душа заболіє думками,

Про усе, що давно відцвіло,

Я вернусь польовими стежками

Пригорнутись до тебе, село,

Ми тут виросли, й помисли чисті

понесли у життя від землі.

Ми не стали своїми у місті,

ми серця залишили в селі.

 

В.2. Багато гарних людей вийшло з нашого села, розлетілися… Та, кажуть вони, що  й досі  у снах «Додому водять явори», а там …шумить Вир, віддзеркалюється плесо Лисакового, цвітуть каштани, наливаються колосом пшениці, все ще співає колискову мама, а тато за руку водить в дитсадок. І щемить у серці – прокинуться, а думкою там  - у рідному селі…

Та лиш приїдуть сюди, поглянуть на рідні простори – і душа защемить, заспіває, розквітне…

 

Учень. Як тільки зірниця прокинеться рано,

І місяць у Тікич пірне,

Я мовлю селу, що в цвітінні каштанів,

Спасибі за те, що збудило мене.

За простір, в якому кружляють лелеки,

За ніжну любов, що немає межі,

До вас я вертаюсь з мандрівок далеких

Буки мої – пісня моєї душі!

Буває усе на терновій дорозі

І доля підносить круті віражі,

Та все ж я без вас прожити не в змозі –

Буки мої – пісне моєї душі.

 

Пісня «Нехай багатіє наш Маньківський край»

 

Кінець