Сценарій свята "Свято української мови"

1 ведучий.

Синів і дочок багатьох народів

Я зустрічав, які перетинали

Гірські й морські кордони і, на подив,

Багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

- Яку ви любите найбільше мову? –

І всі відповідали: - Ту, що нею

Співала рідна мати колискову.

 Вчитель.

Сьогодні у нас чудове свято мови та писемності. Прислухайтесь уважно до цих звуків. (Звучить у запису гавкіт, нявчання, мукання). Ці звуки нас зачаровують, милують наш слух, і ми із задоволенням слухали б їх і слухали. А тепер послухаймо дивовижну музику, створену людиною. (Звучить етюд П. Чайковського)

1 ведучий.

Звуків дуже є багато,

У природі все звучить:

Свище вітер, грім завзято

В темнім небі гуркотить.

2 ведучий.

Навесні співає пташка,

І струмочок жебонить.

Джміль гуде, дзвенить комашка,

Все по-своєму звучить!

3 ведучий.

Звуки всі пізнати можна,

Хоч багато в світі їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога, сум чи сміх.

4 ведучий.

Але звуки ці – немовні:

Стукіт, грюкіт, шелест, свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист.

1 ведучий.

        А чи завжди люди вміли розмовляти? Чи спілкувалися вони між собою за допомогою мови?

2 ведучий.

        Про це можна довідатися, заглянувши у далеке-далеке минуле.

 

Інсценізація легенди про виникнення писемності

 

3 ведучий.

        Жило на Землі плем’я розумних людей. Вміли вони полювати, готувати їжу на вогнищі. Усі ці знання зберігали у пам’яті, а діти вчилися у батьків, спостерігаючи за ними.

4 ведучий.

       І жила у цьому племені сім’я: мама, тато і донька Ая. Одного разу пішли тато з Аєю до лісу і вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотів вполювати звіра, та списа забув удома. Взяв він тоді шматок кори і намалював листа дружині (а писати тоді вміли тільки так).

1 ведучий.

      Мама «прочитала» листа і закричала. Збіглися усі родичі племені. А жінка їм пояснила, що її чоловіка хоче з’їсти ведмідь, і показала кожному листа.

2 ведучий.

     Усі схопили зброю і кинулися на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичів, подумав, що його хочуть убити, і почав утікати. Бігав, поки не побачив на дорозі старця-мудреця. Почав просити у нього захисту.

3 ведучий.

      Коли усе з’ясувалося, то люди племені ще довго сміялися. Та старійшини задумалися і, щоб не було плутанини, вирішили придумати інше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали літери.

4 ведучий.

     Спочатку люди не знали, як назвати усі ці літери. Аж ось побачили дівчинку на ім’я Ая, яка гралася перед ними. Отож вирішили, що першу літеру назвуть А, а остання буде Я. згодом було названо усі інші літери.

1 ведучий.

      Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватись не лише усним, а й писемним мовленням.

Учитель.

      Зараз вам може бути смішно, але у рукописах грецького історика Геродота, який жив ще у V столітті описаний лист, який направили скіфи персам. Цей лист складався з жаби, миші, птаха та п’яти справжніх стріл. Як ви думаєте, що він міг означати?

       Цей лист означав: «Якщо ви, перси, не навчитеся стрибати по болотах, як жаба, ховатися у норах, як миша, і літати, як птах, то ви будете засипані нашими стрілами, як тільки ступите на нашу землю».

1 учень.

Знайте всі, мої шановні,

Не забудьте це, бува:

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

2 учень.

Звуки, зібрані у слово,

Ще в далеку давнину

Утворили рідну мову,

Українську, чарівну.

3 учень.

А щоб ми все розуміли,

Щоб могли багато знать,

Знаки-букви нам створили.

Щоб писати і читать.

4 учень.

Їх взяли, пошикували,

Щоб нікого не згубить.

Та Абеткою назвали –

Ось її нам треба вчить!

1 ведучий.

     Багато століть пройшло, доки люди звикли до письма, доки запам’ятали, що як називається.

2 ведучий.

     Наше слов’янське письмо – знайомі і звичайні літери абетки – пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас.

     На нашу землю ця азбука прийшла тисячу років тому. Увесь час вона змінювалася, аж поки не стала такою, якою ми сьогодні й користуємося. Важко навіть сказати, скільки людей протягом століть доклали зусиль, щоб сьогодні ми з вами могли читати і писати.

3 ведучий.

     Та не завжди мова вільно могла звучати і розвиватися в Україні.

Інсценізація «Дівочі вечорниці»

1 дівчина.

        Дівчата, а ходімо на пагорб на вечорниці, я покажу вам, що купив мені батько.

2 дівчина.

      Добре тобі, Оксано, батько і до школи віддав, і книги такі гарні тобі купує. А я хоч і хочу, та немає за що вчитися.

3 дівчина.

      Не сумуй. Не одна ти не вмієш читати і писати. Та що вдієш, що батьки наші бідні, ледь хліба та каші на зиму вистачає, та й пан погано гроші платить.

4 дівчина.

     А в мене не те що книг, чобіт на зиму немає. Буду сидіти в хаті, бо як же босій по снігу ходити.

5 дівчина.

    Давайте краще заведемо нашої української пісні, доки наглядач не побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце ще не сіло.

Пісня «На вулиці скрипка грає»

Наглядач.

     А что это вы здесь бездельничаете? Анну быстро работать, а то не засчитаю день. Разорались своими холопскими песнями. Лучше бы наш, благородный язык учили, панский.

3 ведучий.

    Історія кожного народу має героїчні і трагічні, щасливі і нещасні сторінки. На долю України випали великі поневіряння: турецько-татарські орди, польські феодали, російський царизм хотіли поневолити наш народ.

4 ведучий.

      Забороняли мати власну історію, культуру, мову. Ось кілька сторінок «Скорботного календаря української мови»

1 ведучий.

      1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

2 ведучий.

     1775 рік – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

3 ведучий.

    1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

4 ведучий.

     1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

1 ведучий.

    1884 рік – закрито всі українські театри.

2 ведучий.

    1908 рік – вся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

3 ведучий.

    1914 рік – російський цар Микола ІІ ліквідовує українську пресу – газети і журнали.

4 ведучий.

     1938 рік – сталінський уряд видає постанову  про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1 ведучий.

    1983 рік – видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах, що призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

2 ведучий.

     1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні…

1 учень.

Зневажати мову мамину – біда,

Котра пустими зробить наші душі.

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корні калини сушить.

2 учень.

Зневажати мову – зрадити себе,

А зрадників хто може поважати?

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

3 учень.

О, не згуби свого нарду,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був, і є , і буде у віках.

Пісня «Наша мова»

3 ведучий.

   Та й тепер дехто не дуже хоче поважати і шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує у світі.

Інсценізація «Зустріч друзів»

       Прибігає одного разу Василько до Михайлика і каже:

Василько.

   Пашлі на двір. Там такі кльові змагання.

 

    Михайликові хотілося виправити друга, але побоявся, що той може образитися і не поправив.

 

Михайлик.

     Ходімо.

Василько.

   Ти за кого будеш боліти?

Михайлик.

   Та, непевно, за своїх уболіватиму.

Наталя.

    Пацани! Подождіть мене! Подивіться, яка у мене гарна квітка для победітєля.

  

      Михайлик аж на обличчі змінився, але знову не захотів образити друзів.

 Михайлик.

    Слухай, Васильку, а твої батьки у відрядженні?

Василько.

     Да, в командировці. А ти чьо хтів?

Михайлик.

    Та хотів у твого тата попросити один підручник. А коли вони повернуться?

Василько.

    Да на неділі.

Михайлик.

    Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив? Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш.

(Йде від друзів)

Наталя.

    Ну і двоюшник ти, Васильку. Навчись говорити.

Василько.

    А ти сама як розмовляєш: двоюшник, побєдітєль. Де ти таких слів набралася?

Наталя.

     Злий ти. Піду до Михайлика.

(Втікає)

Василько.

   Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе обідити. Друзі, допоможіть мені виправити мої помилки.

 

Вчитель.

    Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі. Бо мова не ділиться на буденну і святкову.

1 учень.

Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рідну мову шанувати.

Вона – твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.

2 учень.

Ще в давнину признав її весь світ,

Та скніла у неволі тьму століть.

Тепер вона розкута і підмоги

Від нас чекає, щоб звестись на ноги.

3 учень.

Подаймо руки їй, введімо у господу –

Нащадки українського ми роду –

І будем рівні серед рівних в світі,

Й до нас серця залишаться відкриті.

4 ведучий.

Мово! Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

1 ведучий.

І тобі рости й не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі великого народу

Ніжна і замріяна душа.

2 ведучий.

Із дерева роду зростає пагіння

І лине до сонця, до світла.

Стрічай, Україно, нове покоління,

Що, ніби веселка, розквітло.

3 ведучий.

Стрічай, Україно, чарівне суцвіття

дітей своїх рідних у школі.

Сміливо веди їх у тисячоліття

У щасті, з любов’ю до волі.

Вчитель.

Не цурайтесь мови – мови тата й мами,

Мови діда й баби, предків наших всіх.

Бо її цуратись – сором непошани,

Бо її цуратись – перед Богом гріх!

На Землі народів Бог створив багато

І подарував їм скарб усяких мов,

І у кожну мову, гарну і багату,

Вклав свою небесну ніжність і любов.

Всі народи світу – то Господні діти,

Всіх народів мова – то Господній дар.

Але мова мами – найрідніша в світі,

В ній є все: і святість, і краса, і чар.

 

Молитва до мови

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народжена.

Мово наша! Мудра берегине, що не давала погаснути волелюбності, славі й гордому духу.

Мово наша! Ти зцілювала втомлених духом, давала їм силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися!