Сценарій свята в початковій школі "Свято бабусь"

На середину залу виходять хлопчик і дівчинка. На вишитому рушнику тримають хліб і сіль.

1.   Добрий вечір, люди добрі,

      що сидять в нашій господі.

      Раді з святом вас вітати,

      Щастя і добра бажати.

 

2.Красиво і світло у нашій світлиці,

   примули на вікнах стоять вогняні.

   Сьогодні у школі бабусине свято

   І хочеться всіх привітати мені.

 

Кланяються гостям, кладуть на стіл хліб.

 

Вч.  Діти, сьогодні у нас особливе свято. До нас у гості прийшли найулюбленіші для кожного з вас люди – ваші бабусі. Вони – невтомні трудівниці, скарбничі мудрості нашого народу, хранительки звичаїв та обрядів, цікаві казкарі.

Ось вслухайтесь, діти, у саме слово: бабуся, бабусенька, бабуня, бабусечка, бабця. Яке воно ніжне, лагідне, красиве, пестливе. А чому? Подумайте і скажіть. Адже ми з вами говорили про це, готуючись до свята.

 

3. Тому що бабуся прожила на світі удвічі більше за наших маму і тата.

 

4. Бачила у житті удвічі більше за наших маму і тата.

 

5. І ми удвічі дорожчі для неї, бо ми – діти її дітей.

 

6. Бо ми  - її онучатка, дівчатка чи хлоп’ятка.

 

7. Бо ми – її пташенятка, ластів’ятка чи поросятка.

 

8. І коли це бабця називала мене поросятком?

 

9. Напевно, тоді, коли ти був бруднулею.

 

 

 

 

 

10. Згадав! Це було тоді, коли я

     заталапав чоботята.

     І, щоб сховатися від тата, -

     До бабусі утікав!

А вона побурчить,

поцілує та й мовчить.

Чи сюди, чи туди,

Чи то хліба, чи води,

Чи сорочку, чи штанята, -

Все до бабці, не до тата:

Там безпечно від біди.

І щасливо той жиє,

В кого бабця люба є.

Той біди вже не зазнає,

Бо бабусенька скрізь дбає.

 

11. А дбає бабуся про тебе тому, що ти її дитиночка-кровиночка. Правду кажуть у народі: „Діти – це діти, а справжні діти – це онуки”.

 

Вч.  Дорогі бабусі! Ми знаємо, що в житті вам було нелегко. Ви нечасто отримували подяки, нагороди за свою роботу, подарунки. А сьогодні ваші онуки підготували для вас сюрприз. Просимо вас на хвилинку заплющити очі, а коли розплющите – то побачите біля себе ваше онуча з сюрпризом.

 

Діти вручають бабусям подарунки.

 

12.  Любі бабусі! Ми старанно готувалися до свята, підготували пісні, вірші щоб потішити вас і розвеселити.

 

Пісні „Ой, піду я до млина”, „Чумбариня”, „Чи не той то Омелько”

 

 Вч.  Бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира. Скільки вона недоспала ночей, голублячи вас, онучат. Подивіться, діти, у бабусині очі. Які вони  щирі. У них не побачиш ні лукавства, ні хитрощів. Це погляд добра і любові. І хоч горе не обходило бабусиної хати, особливим блиском світилися очі бабусі тоді, коли приїжджали до неї онучата. У кожної бабусі своє життя, своя доля.

 

 

13. Бабуся, бабусенька, невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою краплинкою води поділиться. Кажуть, що бабусі люблять онуків більше, ніж власних дітей. Вони з любов’ю передають їм свої уміння.

 

Вч. Дійсно, від бабусь онучата навчилися вишивати, шити, виконувати різну домашню роботу. У народі є багато різних прислів’їв і приказок про бабусь. Давайте їх пригадаємо.

 

14.  Хто бабусю має, той потіху знає.

 

15. Бабця скаже, як зав’яже.

 

16. Бабусине слівце – плідне деревце.

 

17. Там бабусині руки, де онуки.

 

Вч. Уже став крилатим вислів „Є бабця – є і діти”. На плечі наших бабусь-трудівниць лягло, крім домашніх турбот, виховання онуків. Нерідко бабуся замінює вам тата і маму. Адже ваші батьки за щоденними турботами не мають часу відповідати на всі ваші „чому?”. От і доводиться звертатись до бабусь. А вони все встигають, на всі питання знаходять відповіді.

 

18.  У бабці вчись – їй сад зігріть неважко,

       а щоб спочити, місце не зігріє.

     Не всидить сидма бабця – рання пташка

     Сорочку вишила для тебе з мрії.

 

19. Про свята вчись у бабці пам’ятати,

      щоб у душі якнайчистішим бути,

      порядок мати в пам’яті і в хаті,

      добром живих і мертвих пом’янути.

 

20. Учись у бабці іншим помагати,

      спішить допомогти заради Бога.

      Була малою, як померла мати,

      А меншеньку сестру звела на ноги.

 

21. А як багато в бабці України –

      пісень, казок і приказок народу.

      Учись у бабці, вчися в України,

      І хай не буде роду переводу.

 

22. Ой, яка ж бо ти, бабусю,

     дорога та мила.

     Того словечком сказати

      Не моя ще сила.

 

23. То те сонечко на небі,

      в лузі квітка красна,

      то бабуся в нашій хаті

      добра все та ясна.

 

24. Ясне сонце світить з неба,

      веселить та гріє, -

      в рідній хаті при бабусі

      кожний з нас радіє.

 

25.  Без журби та у здоров’ї

       жити дай вам, Боже!

       А віддячитись бабусі

       Бог мені поможе.

 

26. Ба-ба, ба-ба... Це ж бабуся!

     Я до неї притулюся.

     Все бабуся зрозуміє,

     Приголубить, обігріє,

      Бо бабуся – охорона,

      Від всіх недуг оборона.

 

27. Я дуже люблю свою бабусю і хочу її щось попросити. Люба бабусю, розкажіть, як ви доглядали нас, онучат, наших маму і тата. Чи не важко вам було це робити.

 

28. Любі бабці, хороші, ласкаві,

     ці слова мовим ми залюбки.

 Сьогодні вірші читають онуки не для слави

    Ми для вас почнемо ці рядки.

 

29.  Люба, добра бабцю,

       ми, твої внучата,

      звертаємось до тебе,

      щоб щастя побажати.

 

30.  Ой нема миліше, нема веселіше,

       як в бабці в гостині.

       Медом нагодує ще і поцілує

       Личенько дитині. 

 

 

 

 

 

31. Яблучок наріже, казочку розкаже

     ще й лялечку справить.

      Бабуся радіє, сама молодіє,

     Коли внуків бавить.

 

32. Я люблю свою бабусю

      люди звуть її Маруся

      в неї внуків повна хата –

     ось яка вона багата.

 

33.  Хоч і бабця вже старенька,

       все ж працює помаленьку.

      Дуже я її шаную,

      Руки міцно поцілую.

 

34.  Бабцю рідную мою

       дуже –дуже я люблю

       за усі її труди

       я люблю її завжди.

 

35. Моя бабуся добра, гарна, мила,

     вона найкраща за усіх людей,

     і хоч вона вже трошки посивіла,

     але так щиро любить нас, дітей.

 

36. Хоч твоє волосся

     густо посріблилось,

     ти для нас, маленьких,

     другом залишилась.

 

37. Ти нас батькові й матусі

      помагаєш вчити

      як вирости чесними

      і по правді жити.

 

38.  Ми твої слова розважні

      пам’ятати будем

      і в життя твою науку

      понесемо всюди.

 

39.  Хай тебе в своїй опіці

       Бог не опускає,

       Хай тобі тривке здоров’я

       Й силу посилає.

 

40. А до того, наша бабцю,

      хай ще на додаток

      гордість дасть тобі й утіху

      за нас, за внучаток.

 

Пісня „Бабусина молитва”

 

 

41.Свою бабусю знаю я з давніх–давніх пір

     Її обличчя любе, її ласкавий зір.

    Замислиться бабуся, зажуриться на мить

  І знов, дивись, сміється, ласкаво гомонить

 

42.Та над усе найбільше сподобались мені

     її ласкаві руки, умілі та міцні.

     Оцій руці хорошій робота не важка,

     Бо в’яже, варить, пише бабусина рука.

 

43. Буває, щось пошиє, ви скажете: краса

     вона робити вміє ну просто чудеса.

     І я в бабусі руки цілую залюбки,

     Вони немов співають, розказують казки.

   

44. Я слухаю бабусю,

      я весь, мов уві сні.

      Розумні, ніжні руки,

      Умілі та міцні.

 

Вч.  Кожна бабуся особлива і любима своїми онуками. А щоб дізнатися, як і за що онуки вас люблять, ми підготували ще один сюрприз. Я включаю запис, а ви, дорогі бабусі, послухайте і впізнайте голос свого онука.

 

Магнітофонний запис інтерв’ю „За що я люблю свою бабусю”

 

Вч. Погляньте, діти, як сивина вибілила коси ваших бабусь. Сивина... Одним бабусям вона припорошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. Пам’ятайте, що кожна сива волосинка говорить про те, що не завжди слухали бабусь діти і онуки. І боліло у них серце за вас, а волосинки сивіли і сивіли...

 

45. Ой, бабусю, у ваших косах вже чотири сивих волосинки, а вчора було три. Чому посивіла ще одна волосинка?

 

Б. Від болю, онучку. Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка.

 

46. А від чого ж вас боліло серце?

 

 

 

Б.  Пам’ятаєш, як ти поліз на високе – високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілочці. Серце заболіло, а волосинка посивіла.

 

47. Бабусенько, люба, а як я вилізу на високе дерево і сяду на товсту гілку, волосинка не посивіє?                              

 

48. Дай, бабусю, поцілую

     сивину твого волосся,

     теплим диханням зігрію

     снігом вибілені коси.

     Може, і на них розтане

     Лоскотливий іній срібний,

     Як химерні візерунки

     На замерзлій з ночі шибі.

 

Вч. Немає нічого вічного на землі... Не вічні і наші рідні... Приходить час, і ми прощаємося з ними. „На все воля Божа” – кажуть у народі. Але як часто не вистачає онукам ніжної, теплої бабусиної руки. Як не вистачає їх матерям мудрої поради. І не гоїться в серці рана. Лише притуплюється біль. Є у нашій школі діти, бабусі яких уже померли. Діти принесли з собою їх фотографії. Погляньмо на них і пом’янімо покійних добрим словом.

 

49. В серці не гоїться рана,

     душу біда напекла.

     Бабцю, чого ж ти так рано

     З дому навіки пішла?

 

50. В гості прийдемо в неділю,

     гляну – бабусі нема.

     Двір наш неначе спустілий,

     Хата неначе німа.

    

51. Йду за село, де калина,

     в ноги вклонюся тобі.

     Спогад за спогадом лине,

     Я коло тебе в журбі.

 

52. Ти ж мене, бабцю, любила,

     більш, ніж себе, берегла

      словом, слізьми освятила

      шлях мій в життя від села.

 

 

 

53. Ласкою серце ти гріла,

     гріла і душу мою.

     І в узголов’ї сиділа

      Тихо, поки не засну.

 

54. Все забулося погане,

      кличуть нас дні і діла.

      Бабцю, чого ж ти так рано

       З дому навіки пішла?

 

Вч. Пом’янімо  покійних бабусь хвилиною мовчання...

Але життя продовжується, і, як каже народ, „Живі думають про живе”, отож, повертаємось до ваших любих онуків.

 

55. Багато в бабусі турбот – не злічить!

     Самій всю роботу нелегко зробить.

     І хочеться вам, друзі, таке усім сказать:

     ми будемо бабусі усі допомагать.

 

56. Нехай, хоч і в маленькім ділі,

      та руки в нас усіх умілі.

      Ми допомагаєм справно,

      Посуд миємо під краном,

      Витираєм тарілки і...

      Збираєм черепки.

 

57. Дуже нездужає наша бабуся.

      Я за недужу бабусю боюся.

      Каже бабуся: „Уже я стара”

      Каже бабуся: „Вмирати пора”

      Що ти, бабусенько, ти молоденька!

      Тільки натруджена, тільки сивенька.

 

Вч. Дорогі бабусі! За щоденними турботами ми не маємо часу подякувати вам за добро, яке ви зробили для дітей, онуків, правнуків. Ніжні і щирі слова вам говорили онуки. А зараз я надаю слово вашим дітям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

М.  Милі наші матусі, ми вам шану складаєм.

 І признатися мусим, що без вас нас немає.

 Ви нас, рідні, зростили, нам життя дарували

І безмежно любили, від біди захищали.

Тож сьогодні я хочу вам спасибі сказати

За недоспані ночі на тривоги багаті.

За натруджені руки, що не знають утоми,

За хвилини розпуки, як не ладиться в домі.

Ви завжди у роботі, на вас кинуті діти,

Повсякденні турботи, нема часу й хворіти.

Густі зморшки покрили ваше добре лице.

І все менше в вас сили – пам’ятати б про це!

Ми вас любимо щиро, люблять вас і онуки.

Всім здоров’я вам, миру і цілуєм вам руки.

 

58. Побажаєм вам сто років жити

     без горя, сліз і без журби.

     Хай з вами буде щастя і здоров’я

     На многі літа, назавжди.

 

59. Хай в житті вам радість буде,

     процвітайте, як той цвіт.

     Дай же, Боже, любим бабцям

     Многих, добрих, щасних літ!

 

Пісня „Многая літа”