Виховний захід "Т.Г. Шевченко з нами навіки."

ТЕМА:Т.Г. Шевченко з нами навіки.

МЕТА:Збагачувати знання учнів про життя Т.Г. Шевченка. Розвивати мовлення учнів. Прищеплювати інтерес до вивчення творчості Т.Г.Шевченка. Виховувати любов до Батьківщини, почуття патріотизму.

ОБЛАДНАННЯ. Святково прибраний зал, вишиті рушники, портрет Т.Г. Шевченка, «Кобзар». Тематична виставка дитячих  малюнків.

                            ХІД ЗАХОДУ

(Учні одягнені в святкові національні  українські костюми)

Перед початком заходу звучить фонограма «Реве та стогне Дніпр  широкий»

Діти заходять і розміщуються на сцені.

 

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

Кобзарем його ми звемо

Так від роду і до роду,

Кожен вірш свій і поему,

Він присвячував народу.

  

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим

 

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами.

Земля яку сходив Тарас.

Малими, босими ногами.

Земля яку скропив Тарас

Дрібними росами сльозами.

 

В похилій хаті, край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

 

   9 березня 1814р. темної ночі, перед самим світанням, в селі Моринцях на Звенигородщині  в хаті Григорія Шевченка блиснув у вікні єдиний на все село вогник. Це народилась нова кріпацька душа для пана, а для України –її  великий співець Тарас Григорович Шевченко.

 

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці

В хатинці бідній він родився

Серед неволі, тьми і праці

Нещасна мати сповила його

Малого й зажурилась.

 

(Виходить мати з лялькою і говорить до неї)

 

МАТИ: Як гірко, як нестерпно жаль,

              Що долі нам нема з тобою!

              Ми вбогі змучені раби,

              Немає радісної днини.

              Нам вік доводиться терпіти,

              Не розгинать своєї спини.

              Промовиш слово і нагай над головою люто свисне,

              І так усюди - з краю вкрай

              Панує рабство ненависне.

              Росте неправда на землі

              Згорьованій, сльозами змитій.

              О любі діточки малі,

               Одні лишаєтесь на світі

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві.

   

Підросав малий Тарасик

В піснях калинових

В бідній хаті, в щирих ласках

В добрих різнословах.

 

Пісня: «Зацвіла в долині  червона калина» Хоровод.

 

ТАРАС: Переді мною наша бідна старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати яблуня з червонобокими яблуками, а навколо неї – квітник. А біля дверей стоїть стара  гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою клуня, а за клунею сад, а за садом долина, А у долині тихий, ледь дзюркотливий струмок. Скільки тих шляхів на світі ? І куди вони ведуть?

- Діду?

ДІД. Ото Чумацький Шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі -  ото їм і дорога .

ТАРАС.А, діду, діду, чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?

ДІД. Еге ж , Чорним.

ТАРАС. А чому він чорний? Тому, Що чумаки чорні?

ДІД. (Сміється) А того він чорний, що страшний.

ТАРАС. А чому він страшний?

КАТЯ Тарасе, спати час.

ТАРАС. Іду Катрусе, іду сестро. Спати вже час. Ех  шкода, що дід не доказав.

 

(Пісня «Стоїть гора високая», слова Т.Г. Шевченка)

 

Не обділив бог Україну квітучими гаями, співучими солов’ями, благодатною землею. Але тяжко жилося на тій землі українському народу.Коли минуло Тарасику 9 років, померла мати. Це було тяжке горе для сім’ї.

 

ТАРАС.

Там матір добрую мою

Ще молодою – у  могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

( а ми малі були та голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!...

Коли Тарасові  було 11 років він втратив останню опору-батька, який помираючи  сказав пророчі слова: « З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо». І тільки поховали батька, зібрав Тарас у свою торбинку каламар, перо та крейду і пішов по шляхах шукати собі долі,. І почала доля його гнати як мачуха.

 

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду.

Нема куди прихилитись,-

Хоч з гори та в воду.

 

У тяжкій неволі 

Ріс малий Тарас

Він не вчився в школі,

Він ягняток пас

 

Вмерли мама й тато

Сирота в дяка,-

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка

 

В пана – бусурмана

Козачком служив

В Петербурзі згодом

Панові служив

 

Ой, Яка охота в хлопця малювать,!

Та тяжка робота пану догоджать…

 

Нишком він малює

Статуї в саду,

Та вночі віршує

Про свою біду.

 

І хоч він картини

Добре малював.

Скільки ж бо хлопчина

Тих знущань зазнав

 

Та в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі ,

Йому помогти.

 

Викупили друзі!

Вільним став Тарас!

Чому ж серце в тузі?

Біль чому не згас?

 

Гнули люди спини

На панів лихих

Кріпака людину

Пан продати міг.

 

Мучились в неволі

Бідні трударі,-

Про кріпацьку долю

Пише в «Кобзарі».

 

Мріє про свободу

Молодий Тарас

Щоб дала народу

Щастя світлий час..

 

Цар його в солдати

В дикий край заслав.

Млювать, писати

Кат забороняв

 

Та малює й пише

Він таємно там

Гнівні його вірші

Страх несли панам

 

  Але 10 років заслання підірвали сили і здоров’я Т.Г. Шевченка. Поет мріяв про Україну, хотів оселитися в ній, писати і працювати.

 Та не пустили його до України, заарештували й наказали виїхати до Петербурга .

Восени 1860р. він захворів. Стан його здоров’я дедалі погіршувався. 10 березня 1861р. перестало битися серце великого художника, геніального кобзаря.

 Всього якихось 47 років  судилося Шевченкові топтати ряст. До болю мало. Але він залишив після себе неоціненний скарб, який помістився в оцій невеликій книжці і є  дороговказом, біблією українського народу на віки.

Конкурс на краще виразне читання  віршів Т,Г, Шевченка