Сценарій темптичного вечора «Павло Чубинський – поет, фольклорист, етнограф»
Дроняк А.П.- учитель-методист, вчитель географії
вищої кваліфікаційної категорії СЗШ №41 м.Львова
Тематичний вечір
«Павло Чубинський – поет, фольклорист, етнограф»
"Сила чорноземна наш Чубинський!"
М. Драгоманов
«Я в світі щиро працював,
Я сіяв те, що Бог послав.»
П. Чубинський.
Методичні поради
Тематичний вечір проводиться з метою ознайомлення учнів з життям видатного українського етнографа, фольклориста, поета і громадського діяча ПАВЛА ПЛАТОНОВИЧА ЧУБИНСЬКОГО.
Підготовка і проведення тематичного вечора сприятиме розвитку інтересу учнів до історії та географії України , навчанню самостійно працювати з науково-популярною та довідковою літературою, вихованню почуття гордості за свою державу та людину, яка зробила величезний вклад у розвиток етнографії України.
Тематичний вечір варто проводити у формі інсценівки, у якій беруть участь : шість ведучих, шість читців, персонажі – Павло Чубинський, персонажі драми М. Старицького «Не судилось».
Сцену варто прикрасити державним прапором України, гербом, портретом Павла Чубинського. Використання літературного матеріалу, аудіо записів пісень, мультимедійного проектора для демонстрації слайдів комп’ютерної презентації створять атмосферу святковості, емоційності у сприйнятті відомостей про цього славетного українця.
Сторінки тематичного вечора супроводжуються демонстрацією слайдів з портретами Павла Чубинського, фотографіями місць, пов’язаних з Чубинським.
Розпочинають вечір ведучі, одягнені в українські строї, які стоять по троє з обох боків святково прибраної сцени. На зміну їм виходять читці та персонажі. Читання віршів з метою більш емоційного ефекту варто виконувати під музичний супровід.
Сторінки тематичного вечора
ВСТУП
Сторінка перша: «Дитинство і студентські роки Павла Чубинського»
Сторінка друга: «Над Білим морем»
Сторінка третя: «Етнографічно - статистична експедиція в Західно-Руський край»
Сторінка четверта: «І повернувся він до рідної землі»
Сценарій тематичного вечора
ВСТУП
Звучить гімн України
Перший ведучий:
Пісня - душа народу, національні гімни - найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого, національного гімну, його заступали патріотичні пісні, часто регіонального характеру, що не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархій.
Другий ведучий:
Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Жодному іншому творові української літератури не судилася така велична і... трагічна доля. Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, вбивали, але - не вбили.
Перший ведучий:
Наш сьогоднішній вечір присвячений відомій постаті в історії нашої держави, поету, етнографу, фольклористу, громадському діячеві та автору слів гімну України – Павлу Платоновичу Чубинському.
Сторінка перша
Третій ведучий:
Нелегким був життєвий і науково-творчий шлях автора вірша «Ще не вмерла Україна». Народився Павло Платонович Чубинський 27 січня 1839 року в Борисполі поблизу Києва у дрібнопомісній дворянській родині (батько мав 90 десятин землі). Родовід Чубинських має велику і славну історію. Корені роду тягнуться з часів козацтва.
Ще змалку Павло починає захоплюватись географією, мріє про далекі подорожі. Навчався Павло в Переяславському повітовому училищі та у другій Київській гімназії, проте вирішальний вплив на формування його світогляду справив Петербург. Студентська молодість Чубинського прийшлася на кінець 1850 - початок 1860-х років - час лібералізації російського суспільства після смерті Миколи І й поразки Росії у Кримській війні. Там, у "північній Пальмірі", він здобув університетську юридичну освіту, увійшов у коло української громади. Як писав родич Чубинського юрист Олександр Кістяківський, у той час "ідеї народолюбства і народовивчення були в своєму зеніті".
Четвертий ведучий:
Почалося національно-культурне пробудження українства: відкривалися недільні школи з рідною мовою викладання, з’явився журнал "Основа", спалахнув інтерес до історії, фольклору, етнографії. Чубинський і сам почав писати для "Основи", бував у редакції часопису, де познайомився з Т. Шевченком, М. Костомаровим, П. Кулішем, В. Білозерським. Коли Шевченка не стало, студент Чубинський - серед інших - промовляв на його похороні.
Павло Чубинський
Умер кобзар, - мовчить кобза –
Жде, поки найдеться
Той дотепний, що за її
Без жаху візьметься.
Поки ж кобзи і бандури
Затихли, не грають,-
Під сопілку, люде добрі,
Я вам заспіваю.
Приїжджаючи під час канікул додому в Бориспіль, студент Чубинський дивував сусідів-дворян, мабуть, не менше, ніж Павло Радюк, герой повісті І. Нечуя-Левицького "Хмари". Усе це й справді було чимось новим: "хлопоманство", українська мова в дворянських устах, записування народних пісень, допомога селянам у юридичних справах. Здивування легко переростало в роздратування й підозри.
П’ятий ведучий
Згодом молодий Чубинський послужить прообразом інтелігента-народолюбця Павла Платоновича Чубаня у драмі Михайла Старицького "Не судилось" (першодрук - альманах "Рада", 1883). У п’єсі - це 25-літній лікар, якого автор різко протиставив легковажному паничеві Михайлові Ляшенку. Старицький сповна скористався "натурою": його Чубань має те ж ім’я й по батькові, що й Чубинський; і життєву філософію літературний герой сповідує ту ж, що й юрист із Борисполя; збігаються навіть портретні риси!
Інсценізація уривка драми Михайла Старицького «Не судилось»
(дія 2 вихід 8)
П а в л о. Ех, ви, люде, люде темнi! Як будете вiвцями - одберуть, а не будете - самi вiдберете. Та хiба все те, що пишеться в царському указi, - то вже й правда? Хiба у вас власного розуму нема? А слухайте-но сюди, чуєте, що тут пишеться з самого початку? (Читає). "Было бы противно всякой справедливости пользоваться от помещиков, - чуєте, от помещиков, - землею й не нести за сие соответственной повинности". А я вас питаю: чия земля споконвiку була - помiщицька чи людська? Що вони, тi помiщики, з iншого тiста злiпленi, чи що? Якщо їхнi дiди, даймо, на вiйнi билися i за те землi одержали, то вашi хiба на печi лежали, а не вмирали на тому ж кривавому полi? За що ж тепер йому, нетрудженому, тисяча десятин, а вам по чотири?
Х а з я ї н и. Правда, правда...
Д м и т р о. Ех, Павло Платонович, слухати б вас!
П а в л о. I слухайте, й самi мiркуйте. Отже, не пiшли за десятий снiп, мусив пристати на ваше.
В с i. Та спасибi ж вам, спасибi, ви й напутили!
П а в л о. Слухайте ж далi... Скликайте сход... Та пам'ятайте, - для того щоб жалоба мала законнiсть, треба мати двi третини голосiв.
В с i. Так, так...
П а в л о. Тож дивiться! Щоб не пiдмогоричили в корчмi з панської намови...
В с i. Атож, атож!..
П а в л о. Ач що задумав, богобоязливий! Та не вскурає!* (*Вскурати - зважитись.) Вiддiлить прогони. Глядiть ще й того, щоб шляхiв не врiзував, не заорював. Десять сажнiв завширшки битий шлях...
В с i. Знаємо, знаємо.
Д м и т р о. Тiльки ось що, Павло Платонович, напишiть ви вже нам самi жалобу. Ходiмо до моєї хати.
В с i. Та вичитаєте нам усi закони.
П а в л о. Гаразд, ходiм, помiркуємо. Пам'ятайте тiльки добре мої слова: може, не ми, а дiти нашi чи внуки, а таки землю всю по правдi подiлять.
В с i. Дай боже, дай боже!
П а в л о. Ох, люде, люде! Все сподiваєтесь, - як бог дасть, то й у вiкно подасть. Шкода! Самi дбайте та добрий розум майте...
Г о л о с и. Та хiба ми що... аби хто почав...
П а в л о. Не такий страшний чорт, як його малюють. Є воля, буде й доля! Гуртом, кажуть люде, i батька бити добре...
Шостий ведучий:
Важко уявити, щоб такий Павло Чубань, яким його змалював Старицький, не закінчив засланням. Так було і з Чубинським. Улітку 1861 p. він, здобувши диплом кандидата права, повернувся в Україну. Проте вже в листопаді 1862 p. його вислали в Архангельськ.
За архівними документами, підставою для арешту послугували зібрання у маєтку Чубинського його київських друзів М. Лисенка, М. Старицького, Ф. Вовка, О. Русова та інших діячів українського культурно-національного руху.
Перший ведучий:
До справи П. Чубинського додалося і написання пісні «Ще не вмерла України і слава, і воля», яку він написав експромтом на хвилі патріотичного піднесення почуттів. Це було у вересні 1862 року на його квартирі, де збиралися на вечірки члени київської «Громади» та сербські студенти. Відлучившись на деякий час від товариства, двадцятитрьохрічний Чубинський усамітнився у своїй кімнаті і почав писати, що зібралося на серці:
Ще не вмерла Україна
І слава, і воля…
Повернувся П. Чубинський зі своєї кімнати до гостей з написаною ним експромтом піснею на мотив сербської пісні. Її тут же в товаристві вивчили і почали співати під диригуванням автора у спільному піднесенні. Популярність пісні була така велика, що знали її по всій Україні і у Галичині, але без імені автора.
Відтворимо оригінал вірша П. Чубинського з львівського журналу «Мета», який лягнув в основу пізніших модифікацій тексту.
Читець 1
Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І — покажем, що ми, браття, козацького роду!
Читець 2
Гей-гей, браття милі,
Нумо братися за діло,
Гей, гей, пора встати,
Пора волю добувати!
Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,
Нащо оддав Україну ворогам поганим?!
Щоб вернути її честь, ляжем головами,
Наречемось України славними синами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І — покажем, що ми, браття, козацького роду!
Читець 3
Спогадаймо тяжкий час, лихую годину,
тих, що вміли умирати за нашу Вкраїну,
Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!
Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І — покажем, що ми, браття, козацького роду!
Другий ведучий:
В редакції галицького часопису «Мета» були переконані, що це вірш Т. Шевченка і надрукували його разом із двома іншими поезіями поета, а композитор, громадський діяч Анатоль Вахнянин поклав ті слова на музику. Як неофіційний гімн, звучала від часу написання, тобто від 1860-их років, на мелодію А. Вахнянина в Галичині і на мелодію М. Лисенка, на сході.
Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.
Зміст пісні лякав царський уряд. 20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції "за вредное влияние на умы простолюдинов" (за українську діяльність).
Павло Чубинський
«Я прошу не помилування, а слідства і суду. Якщо я винен, то нехай мене покарають згідно з законами, а якщо не винен, то нехай будуть покарані мої наклепники, які спричинили стільки страждань мені і моїм батькам.»
Третій ведучий:
Зрозуміло, що царська влада навіть не відреагувала на слова Павла Чубинського.
2 листопада 1862 р. його було заарештовано і відправлено в місто Архангельськ, а звідти в Пінегу.
Сторінка друга
Над Білим морем
Третій ведучий
Через рік Чубинський оселяється в Архангельську, де працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Півночі, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
( Із листа Павла Платоновича до сестри Лесі)
Павло Чубинський:
"Над Білим морем гине брат... При людях сміюся, буцімто щасливий, не хочу, щоб знали, да щоб не вразили. ...Працюю на користь цього краю? Да хотів би працювати у рідном краю... Мені хотілось би бути там, де моє миле товариство, де всі близькі серцю, де рідне поле, де співа соловей, де стоять в гаях дуби віковічні, де широко, де весело, де степ, де криниця з вербою зеленою, похилою над криницею. Де усю ніч темненьку співають дівчата. А тут лишенько. Вісім місяців зима, да й літо хтозна-яке, скрізь болото та комарів без ліку".
Читець1
СОН НЕВОЛЬНИКА
За день утомили і праця й недуга
Заснув я і сниться мені,
Що ніби й до мене доходить черга,
Дають буцім волю мені.
І от я на волі, у рідній сім’ї…
Цілує матуся і плаче:
«Скоріше гадала, що буду в землі,
Ніж тебе, мій сину, побачу!»
До серденька горне і батько старий, -
Зрадів голуб сизий і каже:
«Тебе вже оплакали, синочку мій,
Утіхо єдина ти наша!»
І любо і мило у рідній сім’ї,
Веселая рідна хатина;
Радію ві сні я і легко мені,
І плачу мов тая дитина.
Прокинувсь… Ох лихо! Я все ще в тюрмі!
Кайдани бряжчать навіснії;
Болить моє серце і тяжко мені,
І сльози не ллються дрібнії…(П.Чубинський)
(У виконанні хору звучить українська
народна пісня «Дивлюсь я на небо»)
Четвертий ведучий:
У 1867 р. за дорученням Російського географічного товариства протягом кількох місяців Чубинський вивчав хлібну торгівлю і льняне виробництво у Північно-Двінському басейні. Для цього йому довелося об’їхати сім губерній! Наслідком став величезний науковий звіт на 300 сторінок. Ця праця викликала такий інтерес у Петербурзі, що на початку 1869 p. віце-президент Російського географічного товариства запросив Павла Платоновича до столиці для особистих пояснень щодо його звіту. А невдовзі "за сообщенные им разнородные сведения о северных губерниях России" імператор пожалував Чубинському діамантовий перстень. З півночі П. Чубинський повертався, можна сказати, на білому коні.
П’ятий ведучий:
Він мав чин титулярного радника; був обраний дійсним членом імператорського Російського географічного товариства, дійсним членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті, членом-кореспондентом імператорського московського товариства сільського господарства, членом-співробітником імператорського вільно-економічного товариства... Все це було підсумком дуже напруженої роботи, яка потребувала колосальної мобілізації сил.
Шостий ведучий:
1869 року йому дозволяють повернутися в Петербург, а потім і в Україну, щоб очолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень.
Після шестирічної розлуки Павло Платонович таким чином повернувся до Києва. Звичайно, він залучив до роботи "Громаду"!
Сторінка третя
Етнографічно-статистична експедиція в Західно-Руський край
Перший ведучий:
Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де проживали українці. Павло Чубинський об’їхав 56 повітів! Вражає обсяг і глибина дослідницької праці експедиції, як вражають і ті незліченні скарби народної культури, зібрані в 7 томах (9 книгах) "Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край", які вийшли в Петербурзі у 1872-1879 роках. За оцінкою І.Франка, «це жива картина життя і побуту українського народу з його звичаями, характером. Світоглядом, з його радістю і безмірною тугою, в них передана жива мова, якою народ краще всього сам за себе говорить».
Домогтися від уряду, який вважав, що українського народу, української мови немає й ніколи не було, а є лише південна окраїна Російської імперії та зіпсоване польськими впливами "малороссийское наречие", було вельми складно, а вже здійснити таку широкомасштабну експедицію — й поготів.
Павло Чубинський:
«Я старався збирати матеріали ще й тому, що численні пам’ятки народної творчості вимирають; народ їх забуває. Якби М. О. Максимович та інші збирачі матеріалів не записали історичних дум і пісень, то багато з них було б назавжди втрачено. Те саме могло б статися з багатьма обрядами, повір’ями, казками, легендами й навіть звичаями; через це й упускати якусь рису народної творчості чи народного побуту я вважав непрощенним».
Другий ведучий
Чубинський записав майже чотири тисячі обрядових пісень, триста казок, у шістдесяти місцевостях зафіксував і опрацював говірки, звичаї, повір'я, прикмети. З книг волосних та земських судів, староств та управ він вибрав безліч матеріалів, які представляли характерні типи відносин між людьми, виявляли залишки стародавніх звичаїв, повір'їв, звичаєвого права, дохристиянських вірувань українського народу, їх залишки й органічне поєднання староукраїнської, дохристиянської та християнської культур. Особливу увагу вченого привертали головні події людського життя — народження, одруження, проводи в рекрути, смерть людини, і Чубинський на багатьох яскравих прикладах показав велику естетичну наснаженість і гуманістичну значущість обрядових дійств під час цих подій. Завдяки експедиції Чубинського збереглися матеріали про стан торгівлі в різних місцевостях, бджолярства, тютюнництва, виноробства, шовківництва, броварства.
Звучить народна пісня
із запису П. Чубинського
Третій ведучий
Експедиція Чубинського набула розголосу, й до неї прилучилося багато ентузіастів, які надавали їй свої матеріали. М. Лисенко поклав на ноти видані у "Працях" мотиви весільних та інших обрядових пісень Бориспільщини. "Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край" були явищем величезної ваги в історії української культури. Вони показали світові яскраві взірці вияву вроджених якостей духу українців, величну простоту, безпосередність і водночас глибоку емоційність, естетичну наснаженість, силу поетичного чуття, яскравість барв народної поезії та пісні — те головне, що відрізняє український народ серед інших слов'янських народів.
Четвертий ведучий
Блискуче проведення експедиції зробило ім'я Чубинського відомим і авторитетним в офіційних наукових колах і дозволило йому домогтися від уряду створення Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства в Києві, який відіграв визначну роль у збиранні, дослідженні й популяризації фольклорних, історичних, етнографічних та археологічних пам'яток на території України. Чубинський керував відділом з 1873 по 1876 роки. Усього за кілька років ця наукова установа видала два томи "Записок Південно-Західного відділу імператорського РГТ", де опубліковано праці М. Драгоманова, В. Антоновича, П. Чубинського, Ф. Вовка та багатьох інших відомих вчених. Відділ підготував до видання три томи праць Михайла Максимовича, вперше опублікував українські думи й пісні з репертуару кобзаря Остапа Вересая. У 1871 році Чубинський видає збірку віршів «Сопілка» (під вигаданим псевдонімом Павлусь).
П’ятий ведучий:
1873 року Російське географічне товариство нагородило Чубинського золотою медаллю. 1875 року Міжнародний етнографічний конгрес у Парижі також нагороджує його золотою медаллю. 1879 року він отримав найпочеснішу наукову нагороду в Росії — Уваровську премію Петербурзької Академії наук.
Проте успіх ученого та його однодумців з київського відділу Російського географічного товариства спричинив хвилю нападок і цькування у шовіністичній пресі. Над Чубинським знову нависли хмари.
Сторінка четверта
І повернувся він до рідної землі
Шостий ведучий:
У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товaриства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі, де йому було дозволено працювати чиновником у департаменті загальних справ Міністерства шляхів. Сумлінний трудівник, хоч і відірваний силоміць від улюбленої справи, і тут досяг успіхів та 1878 року був призначений статським радником.
Перший ведучий:
Невдовзі до родини Чубинських постукало лихо. На початку 1878 р. у Павла Платоновича стався інсульт. Як наслідок - втрата мови і параліч. Лікарі радили повернутися в Київ. Міністерство виклопотало хворому пенсію, яка мала допомогти в біді дружині Чубинського і трьом їхнім дітям. У квітні 1879 року Чубинський пішов у відставку й після наполегливих клопотань дістав дозвіл повернутися в Україну. 1879 року Російська академія наук присудила Павлу Чубинському Уваровську премію. Сам же він - сорокарічний! - лежав у цей час паралізований у будинку на хуторі біля Борисполя. І так тривало цілих п’ять років. Тяжка недуга, зрештою, відібрала в Чубинського життя. Сталося це 14 січня (за старим стилем) 1884 р., напередодні його дня народження. Відспівування відбулося в церкві Різдва Богородиці на Подолі, де колись відспівували й Тараса Шевченка.
Другий ведучий:
Його справу продовжили Головацький, Іванов, Рудченко, Грінченко, Манжура, Гнатюк, Франко, Яворницький, Новицький, Милорадович, Сумцов, Щербаківський, Біляшівський. Твори Чубинського, його вірш "Ще не вмерла Україна", "Праці" етнографічної експедиції були тривалий час заборонені, хоч ними щедро послуговувалося безліч радянських науковців без посилань на автора.
Третій ведучий
З набуттям незалежності Україною слова вірша Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна" стали національним гімном держави. 1995 року видавництво "Мистецтво" видало ілюстрований двотомник "Мудрість віків. Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського". У 2001 році в Борисполі було встановлено пам'ятник Павлу Чубинському. Встановлено зусиллями ентузіастів, на місці умовної могили поета. І тепер, ідучи через Бориспіль, ви не проминете Книшове кладовище. Прах Чубинського - всього за якихось двадцять метрів від автостради!
Науковий консультант:
Сім томів історико-етнографічних праць про Україну (які давно стали раритетом і чекають на перевидання), а також гімн "Ще не вмерла України і слава, і воля".
6 березня 2003 p. Верховна Рада України 334 голосами після кількарічних зволікань ухвалила його текст, визнала твір Павла Чубинського Державним Гімном України.
Вперше офіційно український національний Гімн зазвучав на урочистому засіданні Верховної Ради України 5 грудня 1991 року у виконанні народного хору ім. Григорія Верьовки.
Четвертий ведучий
Запам’ятаємо Павла Чубинського таким, яким його бачила педагог Софія Русова: "Високий, чорнявий, з чорними очима, густими бровами, низьким гучним голосом, з владними рухами, високим чолом, тип організатора, який добре знає, що організує, вміє володіти людьми і провадить свою справу через усі перешкоди".
Напевно, саме цю дивовижну здатність долати перешкоди й мав на увазі Михайло Драгоманов, коли вигукнув: "Сила чорноземна наш Чубинський!"
Використані джерела:
- Погребенник Федір. "Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля". Героїчна і трагічна історія гімну. Рукопис. — К., 199
- Трембіцький Володимир. Національний гімн "Ще не вмерла Україна..." та інші українські гімнові пісні. Друге перероблене і доповнене видання. — Львів: НТШ, 2003.
- Чередниченко Дмитро. Павло Чубинський. — К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2005.
- Загайкевич Марія. Михайло Вербицький. Сторінки життя і творчості. — Львів: "Місіонер", 1998.
- Зелінський Олександр. Редакції гімну "Ще не вмерла Україна" в старих рукописах та першоджерелах // Musica Galiciana, т. 6, с. 257-307. - Львів, 2001.
- Зелінський Олександр. Виникнення та перші кроки життя національного гімну "Ще не вмерла Україна" // Актуальні проблеми внутрішньої політики. — К., 2004, №4, с 11-27.
- Трембицький В. Український гімн та інші патріотичні пісні. Нью-Йорк - Рим. 1973.
- Погребенник Федір. «Ще не вмерла Україна», історія забороненої пісні. - Літературна Україна від ЗО серпня 1990 року.
- Чередниченко Дмитро. «Ще не вмерла Україна». - Культура і життя від 17 серпня 1991 року.
- Павло Чубинський. "Ще не вмерла Україна" / Упорядник та коментарі Федора Погребенника. — К.: "Обереги", 1991.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку