Сценарій уроку "Без верби і калини нема України"

Звір Олександра 6 листопада 54 Відгуки відсутні

Про матеріал

Верба і калина — одвічні символи нашої України. Верба дарує прохолоду й затишок, а калина милує око своїми червоними ягідками. Вони ростуть біля хат, прикрашають сади та нагадують нам про рідну землю. Ми любимо свою Україну, шануємо її традиції та пишаємося тим, що ми — українці!
Перегляд файлу

Мета: Розширити знання дітей про вербу і калину як рослини — символи України, показати, як оспівував їх український народ. Викликати інтерес до історичного минулого нашого народу. Розвивати етичні здібності учнів, художнє мислення. Виховувати любов до рідного краю, свого народу та його традицій.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Діти виконують пісню «Рідна Україна», сл. В. Вівденко, муз. В. Лепешка.

Вчитель. Верба, тополя, калина… Одвічні українські символи. Ми живемо в Україні і любимо її гарну та співочу мову, її прекрасних людей, її пишну природу. Наша земля красива і щедра. Росте і жито, і городина, цвітуть квіти, зріють плоди. Але особливою любов’ю користуються у нас калина і верба. Нема такого села, а в ньому хати, де б не пишалося подвір’я червоною калиною. Ця рослина є не лише окрасою, а й символ нашої країни. Вона символізує могутність держави. Правду каже прислів’я: «Без верби й калини — нема України». Ще й зараз можна побачити на луках й узліссях калинові гаї. Цим і пояснюється те, що на Україні багато населених пунктів з назвами Калинівка, Калинове тощо. Розкажіть, діти, а що ви знаєте про калину і вербу?

Учениця. Калина любить рости у лузі, біля верби. Весною калина розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні. Ягоди калини люблять і люди, і птахи. На смак вони кислі і трохи гіркуваті, але дуже корисні: і лікують, і надають бадьорості.

Учень. На нашій планеті росте понад двісті видів калин. На Україні є два види: звичайна і цілолиста, яка в кожному регіоні має свою назву.

Учениця.

Я весною процвітала

Білим цвітом край села,

Ягідками в пізню осінь

Чарувала півсела.

Якось ранньою весною

Гарний хлопець проїжджав,

Довго мною милувався,

А тоді з собою взяв.

Пообіцяв посадити

Мене у своєму саду.

Не довіз мене, покинув,

Думав, що я пропаду.

Я за землю ся вхопила,

Стала в корні проростать.

І навік там залишилась

Одинокою стоять.

Діти виконують пісню «Калинонька», сл. В. Кленца, муз. М. Ведмедері.

Вчитель. У кого з вас є вдома калина? Хто її посадив і доглядає? (Відповіді дітей). Що ви згадуєте, дивлячись на плоди калини? (Показує ягоди калини). А зараз дізнаємось, чому насіння калини дуже схоже на сердечко.

Колись давно-давно в одному селі жила привітна і ласкава дівчинка. Звали її Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї на підвіконні! Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо жодне стебельце, жоден кущик не зів’яли. Всі люди в селі любили Калинку за її добре і щире серце.

Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. І ніде ні деревця, ні кущика. «Дай, — думає Калинка, — посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила. Пішла, викопала в гущавині лісу тоненьке стебельце і посадила край шляху. А щоб воно росло, Калинка з криниці носила воду і поливала. Звеселилось стебельце. Росло воно в гущавині, ніколи не бачило ясного сонечка й водиці не пило доволі. А тут розрослося у великий крислатий кущ.

Іде шляхом подорожній, стомився, піт витирає. Бачить — рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє. Польові квіти привітно голівками кивають. Пташечки у вітті радісно щебечуть.

Сів подорожній перепочити, усміхнувся і сказав:

— Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!

Тут кущ ніби від сну стрепенувся. Гіллячки напружилися, листячко поширшало. Гульк — і враз він укрився ніжним білим цвітом. Дивиться перехожий — що ж буде далі?

Обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують. І дивно, в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце.

Прийшла й Калинка до свого улюбленця — і здивувалась. Звідки такі зернятка?

А кущ нахиляється до неї і шепоче:

— Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забували, подаруй мені своє ім’я, Калинко.

Відтоді всі так і називають той кущ, ту рослину калиною.

Учениця. Без калини не уявити собі усної народної творчості, не злічити пісень про цю рослину. Одні назви які барвисті, милозвучні: «Ой у лузі при дорозі зацвіла калина», «Червона калина», «Ти, червона калинонько, чому листя опускаєш», «А в лузі калина весь луг прикрасила», «Ой зацвіла калинонька, а з неї цвіток спав».

Звучить пісня — хоровод «Ой у лузі калина стояла».

В записі звучить народна пісня «Ой у полі верба…». Перед учнями з’являється дівчинка Вербичка з розпущеним волоссям, у короні з вербових гілочок. В її руці — вербова лозинка із листям.

Вербичка. Я росту у верболозі,

Дні і ночі роню сльози.

Хто я?

(«Плакуча верба», — відгадують присутні).

1-й учень. Чому не спить верба в моєму дворі,

Коли скресають жили буйних рік?

Вербичка. Бо у п’янкім гіллі гостюють зорі

І рушив з кореня могутній сік.

2-й учень. Чому не спить верба в погоже літо,

Коли жнива курличуть за Дніпром?

Вербичка. Бо так духмяно пахне в полі жито

І всі шляхи всипаються зерном.

3-й учень. Чому не спить верба в прозору осінь,

Коли льодком похрускує блакить?

Вербичка. Бо журавлі тривожно линуть в просинь

І зерно в грудях ниви теж не спить.

4-й учень. Чому верба не спить у хуртовину,

Грудьми спинивши непогоду злу?

Вербичка. Бо треба зупинить лиху годину

І дать напровесні узліт зерну!

На Україні у мене є багато вербичок-сестричок. Вони з’являються, коли покликати їх «вербовим» голоском.

(Хлопчики кличуть вербичок-сестричок свистком із вербових гілок. Виходить група дівчаток, одягнених у стилі «вербичок». Перша вербичка несе гілочку верби, прикрашену квітами.) Вони беруться за руки, водять хоровод і співають:

Ой вербо, вербо зелена,

Спусти гіллячко додолу,

На зеленую діброву,

На червоную калину,

Де соловейко гніздце в’є,

А сивая зозуленька воркує.

1-ша вербичка-сестричка. Я і мої сестрички — дерева священні.

2-га вербичка-сестричка. Ми доньки бога Сонця, якого звуть Ярилом.

3-тя вербичка-сестричка. Це наш тато Ярило подарував людям вогонь.

Вербичка. А що знають про вербичок наші хлопці?

1 хлопчик. Із верби на Україні здавна робили музичні інструменти: кобзи, бандури.

2 хлопчик. З вербового стовбура видовбували човен, ночви, робили меблі і ярма для волів.

3 хлопчик. З вербових гілочок плели кошики, виплітали стіни хат і хлівів, а потім обмазували глиною.

4 хлопчик. А знаєте, чому на глиняному посуді рослинний орнамент?

Колись виплели із вербових гілочок посуд, обмазали його глиною і почали сушити в гарячій печі. І раптом на посуді з’явилися візерунки (сажа від згорілої лози). З тих пір і розмалюванням займаються глиняний посуд.

5 хлопчик. А кожен запорізький козак обов’язково мав вербову ложку.

Діти виконують пісню «Ой вербиченько…».

Учениця. З усної народної творчості образ калини і верби, як символи Батьківщини, чарівності рідної мови, туги і розради увійшли у твори поетів України.

Діти читають вірші Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, М. Познанської.

Учитель. Хто із вас, діти, знає народні повір’я, прикмети, пов’язані з калиною чи вербою?

Учень. Викопав криницю. Щоб була вода смачною, посади біля неї калину.

Учениця. Народилася дитина або у дворі росте дівчина — обов’язково тут повинен квітувати кущ калини.

Учень. В народі кажуть: Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною — коли росте.

Учениця.

Де б не стрів калину —

Не спіши ламати:

Може, то солдатська

Посивіла мати.

Дідуся старого,

Що давно не має

Із рідних нікого.

Учитель. Калина і верба мають лікувальні властивості.

Учень. Ягоди калини, квіти і кора широко використовують в народній медицині різних країн.

Учениця. Відвар кори калини вживають при простуді, кашлі, задуcі, а також він звужує кровоносні судини.

Учень. Верба — це дерево цілюще. Воно «дарує» людям багато ліків: рутин, аспірин, бесалол, саліцилову кислоту.

Вербичка. Верба — це дерево чарівне. Хто перестрибне вербову гілочку і не торкнеться до неї, той наповниться здоров’ям, силою і стане дуже вродливим. Якщо хтось, перестрибуючи, доторкнеться до гілочки, то ми враз його «вилікуємо».

Вербички-сестрички встановлюють заквітчену гілочку верби, яку повинні перестрибнути хлопчики, і готуються до «лікування» лозинками.

Кожен хлопчик перед тим, як перестрибувати, промовляє про себе:

Великим буду, як верба,

Здоровим буду, як вода,

Багатим буду, як земля.

Потім розбігається і перестрибує гілочку верби.

Вербички-сестрички влаштовують кожному хлопчикові «зелену вулицю» (стоять двома рядами з лозами в руках). Хлопчик, який вдало перестрибує вербову гілочку, проходить «зеленою вулицею», і вербички-сестрички піднімають лозинки догори і схрещують над головою. Крайня вербичка дарує йому свою лозинку. Якщо хлопчик невдало перестрибує і зачіплюється за гілочку, то вербички-сестрички злегка вдаряють його лозинками, коли він проходить «зеленою вулицею». І спритним, і не дуже метким стрибунам дівчатка промовляють:

Будь великий, як верба,

Будь здоровий, як вода,

Будь багатий, як земля,

А вродливий, як весна.

Учениця. Моя Україна, мов сад розцвіла,

У сяйві сонця і слави.

А я — україночка — доня мала

У мами своєї — держави.

Як калинонька та у жовтневім саду,

Росту у родині великій.

Люблю свою мову завжди молоду

В калиновім пишнім суцвітті.

Учень. Співа соловейко про сонце й хмаринку,

Про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.

А нам не наслухатись гарних пісень,

В садок під калину приходить щодень.

Діти виконують пісню «Немає України без калини», сл. Г. Клок, муз. М. Ведмедері.

Учитель. Живе калина і верба у народі і житиме віки в піснях, казках, легендах. (Діти організовано виходять із залу).

В прямому ефірі
Інтернет-конференція: ШІ та цифрові інструменти для організації навчання в умовах блекаутів