Сценарій вечора пам'яті В.Івасюка

ВЕДУЧА :

Сьогодні ця мелодія щемна,
Що людей зачаровує звично,
Що нікому в житті зроду-віку не була чужа...

Відспівала душа і в піснях залишилась навічно.

Стала піснею віку Володина світла душа.

ВЕДУЧИЙ: Така музика може бути створена лише від серця, від любові до життя, до людей, до матері. Вона така довірлива і щира, природна, справжня, вона стукає у двері кожної української родини. Прислухайтесь, скільки первозданної краси в цих чарівних мелодіях, скільки мудрості у простих словах.

Пісня Курч Іванна « Зірки на снігу»

Декламація вірша Л.Тернівської “Володимиру Івасюку”

Він ясним променем зійшов
В твоєму небі, Україно,
Синівську ласку, і любов,
І свою душу солов'їну

Вкладав у пісню голосну.
І линула вона над світом
В його окрилену весну
І повне мрій звабливе літо.

У пісні тій квітує сад
І розцвітає рута-м'ята,
Дзвінкий струмує водоспад,
Відлуння шириться в Карпатах.

Пішов в далекі гори він
І в горах тих ставав високим.
Як малиновий передзвін,
Пісні його летять крізь роки.

Їх слухають верхи Карпат,
І полонини, й зірка рання,
Вони зчаровують дівчат
Красою вічного кохання.

Квітують мальви, як колись,
І кришталевим водограєм
Стрімкі потоки розлились
Й червона рута розцвітає.


ВЕДУЧА: Володимир Івасюк… Сонце його життя зійшло 4 березня 1949 року в мальовничому буковинському краї, наповненому запахом пахучих смерек, що своїм верховіттям торкаються синього неба, духмяних гірських трав і розкішних квітів на схилах кришталевих потоків, а над Прутом і Черемошем торжествують музи.

ВЕДУЧИЙ: Саме тут в привітній хатині, захованій серед кущів пахучого бузку, в родині вчителів Михайла та Софії Івасюків народився і виростав Володя.

ВЕДУЧА: Щедрість землі увійшла в душу дитини. Блакитне небо оселилося в його очах. Музика зеленого краю лагідно торкнулася поетичного серця хлопця і залишилася з ним назавжди.

ВЕДУЧИЙ: Вже п'ятилітнім Володя взяв до рук скрипку з поміткою "від Страдіварі". Полюбив її з першого дотику - до мелодійних і чутливих, як і його юна душа, струн.

Відео «Івасюк»

ВЕДУЧА :

Все співало у його устах,
Скрізь встигав, уперто йшов угору,
Шлях йому стелився у зірках,
Думка рвалась в далеч неозору.

ВЕДУЧИЙ:

І, здавалось, для таких нема
Ні проблем, ні перешкод, ні втоми.
Сили духу, волі і ума
Досконало поєднались в ньому.

ВЕДУЧА : Був місяць травень. Народжувалися нові пісні Івасюка: "Пісня буде поміж нас", "Стожари", "Два перстені", "Мальви", "Лиш раз цвіте любов", "Жовтий лист", "Водограй"... Вони, немов птахи, що відчули силу крил, здіймалися з гнізда і летіли у світ, а їх кришталеві звуки злітали до самого неба.

Попурі В. Івасюка

Читець 2:

Водограїв криштальні дзвони
Б'ють по струнах минулих весен.
Пам'ять пісню твою боронить,
Піднімає з розбитих весен.
Пам'ять пісню до серця горне
І несе над бурхливим Прутом,
Колір смутку - багряно-чорний
Затуляє червона рута.

Колір часу не втратить сили,

Голубіють старі джерела.

Мов зоря, на твоїх вітрилах

Квітне рута в карпатських селах.

ВЕДУЧИЙ: Говорити про творчість В.Івасюка і не згадати про Софію Ротару - це все одно, що говорити про птаха у польоті з одним крилом. Це була дивна, платонічна любов, де переплелись шляхи двох великих талантів. Вона відчувала дух його пісень, вона - теж буковинка. Не українка - молдаванка. Може, тому ні на похорони в Львів, ні на відкриття пам'ятника йому в Кіцмані не приїхала. Може, їй, кому він своїм душевним рушничком вистелив дорогу в широкі пісенні світи, просто неможливо змиритися з цим. Скажіть, будьте добрі, кому зігріє серце така зустріч?

Ведуча. У Володимира Івасюка не було жодної російської пісні, жодної пісні про «світле майбутнє». Це був виклик режимові, якого йому не пробачили.

Пісне!
Моя бентежна радосте й жадання,
Моя любове перша і остання,
Моя пекельна муко і страждання,
Весняний цвіте мій, тендітний, ранній,
Найкраща жінко, найніжніша,
Моя молитво щира, найсвятіша,
Моя неволе, що солодша меду…
У мене більш доріг нема, окрім тієї, Пісне,
Що до тебе…

Ведучий.У 1979 році Володимирові Івасюкові було всього 30, а його пісні вже перемагали на міжнародних фестивалях, величезними тиражами виходили його платівки – його талант і його слава були у розквіті.

Ведуча . 24 квітня 1979 року в обід задзвонив телефон. Дзвонили з консерваторії. Володимир швидко зібрався і пішов… Пішов назавжди, пішов, щоб більше не повернутись… Батьки відразу повідомили про зникнення сина в міліцію, вели пошуки рідні і близькі. Але безуспішно…

Звучить «Реквієм» Моцарта. Виходять дівчата у вишиванках із запаленими свічками.

Іванна. Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну.. Це була небачена в ті роки процесія, це була непокора владі. Кажуть, що такого людного похорону не було у Львові з часів прощання з митрополитом Андрієм Шептицьким.

Яна Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. У ВУЗах призначили комсомольські збори з обов'язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення не йти на похорон. Жодної квітки у Львові не знайти, усі вони там – для Володі. Останні живі квіти його останньої весни. Попереду процесії донька відомого львівського художника Володимира Патика – Оксана несла портрет у миртовім вінку. Далі – Назарій Яремчук і Левко Дутківський несли великий вінок з живих білих квітів від Софії Ротару, тріо Мареничів, Юрій Рибчинський, Василь Зінкевич, Ігор Білозір. На вінку тріо Мареничів написали:

Іванна

Спасибі , друже, за любов жагучу
До рідної Вкраїнської землі,
Повік твою «Червону руту»
Співати будуть солов'ї.

« Мальви»

Ведучий. Упродовж наступних років влада робила все, щоб стерти пам'ять про Володимира Івасюка. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїм талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в зливу горіли квіти. Влада заборонила виконувати його пісні, навіть встановити надгробок на могилі. Пам'ятник на Личаківському цвинтарі постав лише через 10 років після смерті митця. І через 10 років у 1989 «Червона рута» стає назвою однойменного пісенного фестивалю.

ВЕДУЧА . Володимир Івасюк серед тих небагатьох, що зайняли пісенне небо над нами, змусили нас прислухатись до неповторної краси рідної пісні. Володимир Івасюк, Василь Зінкевич і наймолодший – Назарій Яремчук. Це вони відкрили нову сторінку нашої пісенної творчості, увібравши народні інтонації, дали пісні ширші і дружніші крила, позбавили її отої яловості, яку сповідувала злякана душа чиновників від культури та, певною мірою, і самі митці «совєцького» режиму. Пісня стала народжувати радість і гнів, доброту і відчуття людської гідності. Та ще забилась у цих піснях струна українського єства, яку не сплутаєш ні з ким і ні з чим.

Ведучий

Вірю я, що у висотах,
Де чистих душ слід не зника,
На чарівній космічній ноті
Бринить Зоря Івасюка.

ВЕДУЧА

Яка б нас не гнітила скрута,
Та виживе наш рідний край,
Бо в нім цвіте "Червона рута"
І грає в горах "Водограй"

Звучить пісня «Родина»