Сценарій відзначення Дня українського добровольця «Вони для нас виборюють життя…»

Сценарій відзначення Дня українського добровольця

«Вони для нас виборюють життя…»

 

І Ведучий : Українці ! Ми з родоводу сильних

Прозрів народ і духу смолоскип

Запалений серцями незборимих

І пам'ять про синів хай не згаса повік.

 

ІІ Ведучий: Доля України не проста. До незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. За нею - і трагічні, і героїчні сторінки історії нашого народу.

 

І Ведучий: В підвалині української державності - і століття боротьби наших предків, і символізована насамперед в іменах Шевченка і Франка титанічна робота великих просвітителів народного духу, і сама душа українського народу.

ІІ Ведучий: Благослови і вознеси
Болючу правду України,
Що йде від чистої роси,
Що йде від чистої сльози -
Не тільки смуток і руїни.
...І незнищенність України,
Народе рідний, вознеси! 

ПІСНЯ «Моя Україно»

 

І Ведучий: День українського добровольця — свято, що відзначається в Україні 14 березня. В цей день 2014 року відбувся перший відкритийвогневий бій у Харкові на вулиці Римарській російсько-українського протистояння, в ході якого українські сили відбили штурм проросійських бойовиків.

ІІ Ведучий: День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

І Ведучий: Адже нема і не буде жертовнішої справи, аніж узяти до рук зброю для захисту своєї країни, родини, дітей.

Учень: Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме тут всі її вояки

Схід країни від зла захищали,

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!

 

І Ведучий: В ряди української армії добровольцями пішли і зовсім юні хлопці, і зрілі чоловіки , і ті хто ніколи не тримав в руках автомат, і жінки, які залишили домашню кухню, щоб смачно годувати бійців на Сході.

ІІ Ведучий: Вдивіться в ці обличчя. Вони різного віку.  Хтось зовсім недавно залишив стіни школи. Хтось має дружину, дітей.  Вони жили поряд з нами, працювали, були звичайними господарями. А сьогодні стали воїнами – нашою надією, нашим щитом, нашим захистом. Ми чекаємо їх. Та найбільше їх чекають вдома матері.

Інсценізація «Балада про скибку хліба»

(Дійові особи: мати, син, бабуся. Слова автора читає ведуча.

На сцені за столом сидить зажурена мати. До неї підходить син)

-    Ти повернувся, мій сину?
Яке щастя –  прийшов!
-    Ні, матусенько, я на мить лиш забіг,
Попрощатися з Вами зайшов.
-    Вже вечеря готова,
Щойно витягла з печі хлібину.
-    Дякую, рідна, залишитись не можу –
Повстанська чекає мене родина.
Ах, як пахне житній хліб
Вашими, матусю, спечений руками!
-    То хоч скибку скуштуй,
Поки партизанськими підеш стежками.
-    Нема часу, рідненька, але благословіть
У дорогу цим хлібом духмяним!
-    Хай Бог благословить, сину, тебе
На життя і здоров’я у час цей полум'яний!
-    Я лиш скибку візьму,
Інша мати нам вечерю зготує.
-    З Богом, синочку, іди!
Хай Господь добру долю дарує!
Була вечеря  в колі друзів-вояків,
І пісню вкраїнську співали натхненно,
В такт пісень бились серця молоді
І тихо молились «Дай хліб нам насущний»…
А потім кулі-кулі-кулі!
Його врятував ліс дрімучий…
Ось перша хатина. «Прошу, відчиніть!»
На порозі бабуся: «Ти звідти, сину?!
Роздягайся, сідай, наллю молока, хліб бери!»
-    Є скибка у мене, бабусю, згадав,
Мамин хліб, і ви пригощайтесь!
Скибку ту розламав… Та щось дзенькнуло…
-    Куля?! Мій Боже! – заплакав,
Не їв, скибку ту цілував:
-    О мамо, Ви вдруге мені дарували життя!
Молитва Ваша дійшла до Творця.

Лист матері в АТО

Синку, як ти там?

Чи сьогодні їв?

Як ся маєш сам?

Чи не захворів?

Кожні Божу мить

Думаю про тебе,

Серденько болить,

Молюся у небо.

Янголів прошу

Тебе боронити,

На серці ношу

За тебе молитви.

Синочку, глядись!

Хоч тебе не знаю,

Живим повернись!

Як свого благаю.

 

 І Ведучий: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

ІІ Ведучий: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Читець

У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви - її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами - ненька Україна! 
Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: "Іди, дитино,
За щастя України, бо вона - єдина".
Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.

Читець

Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,
Відкривши очі, він відчує повну волю.
Але та куля, в день зимовий, на світанку,
Перехопила подих та змінила долю.
Хлопчина вірив, що колись, одного дня,
Розкаже син йому, як любить Батьківщину.
Хіба він знав, що борючись за це щодня, 
Все доведеться відпустити в мить єдину.
Так. Той хлопчина, він не знав тоді,
Що нелюд пострілом прицільним забере життя.
І браття хлопця, українці, у біді,
Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Читець

Але ж душа, душа Героя вічно лине!
До тебе наші сльози, молитви, зізнання!
Повір, хлопчино, наша пам'ять не загине,
Як і омріяні тобою  воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.
І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.
Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,
І линуть буде "Слава Україні!"  над ланами.

Пісня «Веселі брати часи настали»

Читець

(Солдат із автоматом)

Мені не сумно, не тримаю я образу.
Так, розумію, що я знов солдат.
Можливо, снайпер вб”є мене одразу,
а чи накриє в чистім полі “Град”…

Чи я прийду, чи принесуть додому,
Чи я побачу рідний степ і край…
Я не бажав би це почути вже нікому:

“Будь ласка, тату, тільки не вмирай!”

Бо є найбільший біль в моєму світі
У тім, що цвіт злітає й в очі б’є…
Хотів би вишиванку я одіти
І хай вона на мені вже гниє…

Щоб ворогам її не віддавати
І навіть другу, хоч його колись так звав.
Я б не хотів, щоб він на моїм святі
Зі мною “Ще не вмерла…” заспівав.

Бо це для мене зовсім неважливо:
Як я прийду і що я скажу вам.
Я лиш хотів, щоб були всі, за кого
Можливо я життя своє віддам.

Щоб ви не були патріоти поодинці
І щоб ви були в купі, як одне.
І не встидались, що ви УКРАЇНЦІ,
І не чекали, що біда мине.

ЩОБ ВИ, НАРЕШТІ, ЗНОВУ ОБ’ЄДНАЛИСЬ,
І були сильні, наче моноліт.
І щоби більше вже ніколи не згинались
Під москаля по триста довгих літ!

Читець

(Мати - Україна)

Молюсь за вас, мої сини,

 Я, ваша мати Україна!

 Палає полум’я війни.

Нас знову ставлять на коліна.

 О, як же боляче мені,

Бо те, що вийшло з мого лона,

Топче моє ім’я в багні,

Плете цупкі сітки полону.

З’явившись тільки-но на світ

 Ссе кров мою, і не нап’ється

Потворний цей гермафродит.

Чи баба мужиком назветься?

Вона – Росія – старший брат?

Який це треба розум мати,

Щоби десятки літ підряд

На світ увесь про це волати?

Мій Київ, сину мій, прости

 Сестру свою, дурну Росію.

 Повір, ми будемо цвісти,

Знов землю золотом засію.

Я дам напитись з джерела

 Своєї Мудрості й Любові.

Відкрию світ, в якому Зла

Не буде у його основі.

Станьте мудрішими, сини,

Ніж та, яка сльозам не вірить,

Які гіркі, мов полини –

 Вдов, матерів, батьків і сиріт.

Та кляті зайди-москалі

Не зізнаються у провині.

Вбивають вас за шмат землі,

Яка належить всій родині.

Та є Господь і божий суд І кара, що не забариться

Паде на голови Іуд,

А я за вас буду молиться!

І Ведучий: Їх пам’ять житиме в наших серцях. І саме тут, сьогодні, скажемо «Люди бережіть серця свої, щоб не стали каменем. Розбудімо в душах Божий Храм, щоб не повторити великий гріх!»

 ІІ Ведучий: Помолімося за всіх Героїв, помолімося за нашу Україну.

 

ПІСНЯ «Молитва»

 

(Виходить дівчина-ангел і на фоні музики читає поезію)

Тихо янгол над світом летів
І згубив ненароком пір'їну ,
Вже спустився , підняти хотів ,
Та побачив в ту мить Україну .
Споглядав неймовірну красу ,
Вся земля , ніби та вишиванка ,
І не стримав сердешний сльозу ,
В небеса полетів на світанку .
Спозаранку до Бога прийшов
І повідав недавню пригоду ,
Розповів , як літав і знайшов
Край чудовий ,з могутнім народом .
Знов до Господа він шепотів ,
Все казав , як же мова лунає ,
Кожне слово , мов спів солов'їв ,
Кожен звук в серці слід залишає .
Потім він на коліна упав ,
І почав Бога щиро благати ,
Щоб Він милість Вкраїні послав ,
Щоб дав сили всі бІди здолати .
Досі молиться янгол за нас ,
Ця молитва свята не стихає ,
На колінах стоїть повсякчас ,
Україну крилом захищає !

І Ведучий: Важко усвідомити, проте, тисячі наших бойових побратимів не повернулись додому. І тепер їхні сім'ї – це наші сім'ї, а наш хліб – це хліб і їхніх родин. Ми маємо пам'ятати кожного і вшановувати їхню пам'ять. Адже вони тепер поруч із дружинниками Святослава, козаками Хмельницького, повстанцями Шухевича й посеред мільйонів інших незнаних на імена захисників, стали нашим Безсмертним Військом.

І Ведучий: День українського добровольця – це і нагадування всім нам, що одного разу, ставши на захист Батьківщини, ми до кінця нашого життя залишаємось її добровольцями. Вояками доброї волі. І нашим святим обов'язком залишається боротьба за справжню Державу без псевдоеліт, корупції та політичного лихварства. Ставши на захист України, ми вже не маємо права відступати.

 

(Виходять двоє хлопців-вояків )

Хлопець І .

Не розчаровуйсь в Україні,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині –

У себе спершу запитай.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вона свята,а грішні – ми

В її недолі часто винні

Її ж бо дочки і сини.

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньку захистить.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір,що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини,

В садах достатку і добра.

 

Хлопець ІІ .

Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімкне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,-

За нашу землю, дорогу, кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для усіх виборює життя.

 

Пісня «Україно, піднімись з колін»