Сценарій виховного заходу "Стежина добра"

Виховний захід:

«Стежинка добра»

«Найвища наука життя – мудрість.

А найвища мудрість – бути добрим».

Мета: Виховувати в учнів почуття чуйності, доброти, милосердя, поваги до старших. Виховувати учнів на кращіх традиціях української ментальності.

 (У центрі класу на столі ікона, біля неї горить свічка. Столи розставлені по классу, на столах таблички із назвами станцій: «Ввічливість - людяність», «Доброчинність - зихисниця розуму», «Чуйність», «Дружба», «Сумління - найкращий порадника». Учні сидять за столами).

Хід заняття

Ведучий. Добрий день, дорогі друзі! А день сьогодні добрий тому, що людським теплом і добротою зігріваються.

Хай живе, хай живе надія!

Хай земля, хай земля радіє!

Хай печаль серце обминає,

І добро всіх людей єднає!

Учитель. Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед і гірке як полин. Люди... їх мільйони, всі вони різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять кожна своїм світлом.

Мати і син.      Сценка

(Виходять жінка із запаленою свічкою в руках, а з нею хлопчик).

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, мій синочку, правда.

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ прихо­дить. Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падае. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив. Матусєнько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли доб­ра. Любить людей, робить їм добро. Тоді її свічечка світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим, Я хо­чу, щоб моя свічечка горіла найяскравіше!

Мати. Старайся, Мій хлопчику (гладить по голові).

(Ставлять свічку біля ікони I виходять).

Учень. Стежина життя... По ній кожен має пройти гідпо. Але якою вона буде? I хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинися хоч на мить! Візьми мене на свої крила и понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть».

Учениця. Сьогодш ми здійснимо святкову мандрівку стежинами життя. Тож щасливої подорожі!

(Виходить  черговий  по  станції «Ввічливість - людяність»).

 Черговий по станції. Увага! Увага! Увага! Раді вітати вас на нашій першій станції «Ввічливість - людяність». Доброго дня! Ой, як гарно ви відповідаете «Доброго дня». Отож ми побажали один одному, щоб день був добрий для кожного із нас. А ще кажуть «Добро­го здоров'я». «Здорові були», «Моє шанування вам». Чемна людина всім приємна, бо вона приносить утіху і хороший настрій. Отож на нашій зупинці ми влаштуємо невеликий екзакен - турнір вічливості, адже без хороших манер дороги далі нам нема.

Гра «Закінчи речення»

• Зазеленіє навіть пень, коли почує... (добрий день),

• Якщо хтось зробив добро нам, скажемо йому... (спасибі).

• Коли за бешкети сварять чи підказку, скажем... (вибачте, будь ласка).

• Як прощаєшся, теж має значення, на прощання кажуть... (до побачення).

Запитання для команд.

1. Хто такий лицар?

2. Назвіть якнайбільше чарівних слів.

3. Назвіть праслів'я та приказки про ввічливість.

4. Уявіть ситуйцію, що ви зустріли інопланетянина. Ви не розумієте його, він не розуміє вас. Як би ви показали йому ваші хороші наміри?

5. У коридорі розмовляють двое вчителів. Учневі треба звернутися до одного з них. Як ввічливо це зробити?

6. Хто вітається першим, якщо зустрілися хлопчик і дівчинка, старша людина і молода?                        

(Підбиття підсумків конкурсу).

Учень. Вдумаймося в слова Леонардо да Вінчі: «Пам'ятай! Життя є дар, великий дар, і той, хто його не цінує, цього дарунка не заслуговує».

Учениця. Щоб цінувати життя, треба знати і розуміти своє місце в ньому. І завжди пам'ятати, що ти - Людина.

Учень.

Ти знаєш, що ти - людина?

Ти знаеш про це чи ні?

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої – одні.

Учениця.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди.

Інші кохатимуть люди. -

Добрі, ласкаві і злі.

Учень.

Сьогоді усе для тебе -

Озера, гаї, степи,

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба,

Гляди ж, не проспи.

Учениця.

Бо ти на землі - людина.

I хочеш того чи ні -

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина.

Очі тво'і - одні.

Учитель. Життя кожної людини - це стежина, встелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишнями, стежина з червоними і чорними тонами, як у тій пісні…

 (Звучить пісня «Два кольори»).

Учитель. Ви - молоді громадяни України. I саме від вашої освіченості, активності життєвої позиції залежить майбутнє держави. 3 чого починається людина? Якими рисами вона має бути наділена, щоб творити добро? Давайте спробуемо скласти правила поведінки людини на кожен день, щоб її поважали інші.

(Учні читають із плакатів: «У нас можна...». «У нас не можно...»).

Черговий по станції. Отже. наші правила ввічливості нами і придумані. Мені залишається лише побажати: дотрнмуйтеся цих правил під час мандрівки. Успіхів вам!

(Двое учнів читаютъ «Гімн ввічливості»).

   1-й учень.          

Клянемось ввічливими бути.

Завжди «спасибі» говорити.

2-й учень.

«Добрий день» та «До побачення»

Маютъ у житті важливе значення.

1-й учень.

Клянемось ввічливими бути.

У боротьбі зі злом добро здобути.

2-й учень.

Нечему вразити мечем чарівним -

Словом суворим і вірним!

Учні (разом). Клянемось ввічливими бути.

(Виходить черговий по станції «Доброчинність - захисниця разуму» ).

Черговий по станції. Вас вітає станція «Доброчинність - захисниця розуму».

Легенда про добро і зло.

Жили на вулиці двоє сусідів. Одного разу один зробив іншому велике зло. Ображений чоловік, прагнучи відповісти помстою, вирушив до мудреця за порадою. Що ж мудрець йому запропонував? Відповісти зловмиснику добром! Сусід послухався, а у відповідь знову був «нагороджений» злом. Мудрець і тут порадив не шкодувати добра. Сусід ще раз послухався, віддячив добром. Але через деякий час у відповідь одержав зло. Сусід прийшов до мудреця і той знову порадив йому віддячити добром.

- Але я вже стомився віддячувати йому добром, - заперечив сусід.

- Якщо зловмисник не стомився від зла, то чому ти стомився від добра? - відповів йому мудрець.

 Учитель. Під час зупинки на цій станції ми поговоримо про загальнолюдські риси характеру, в основі яких лежить спо-

конвічьна боротьба між добром і злом. Які ж позитивні риси повинна мати людина, щоб бути доброчинною?

(Гра «Мікрофон». Учні по черзі передають мікрофон і називають позитивні якості).

Учитель. А які ж якості заважають творити добро?

(Учні відповідають).

Учень.

На світі можна жити без еталонів,

По-різному дивитися на світ:

Широкими очима, з-під долоні,

Крізь пальці, у кватирку, з-за воріт.

Учениця.

Від чого світ не зміниться нітрохи,

А все залежить від людських зіниць –

В широких відіб’ється вся епоха,

У звужених – збіговисько дрібниць.

(Виходить черговий по станції «Чуйність»).

Черговий по станції. Найвища наука життя – це чуйність. Раді вітати вас на нашій наступній зупинці, яка так і називається.

Учень. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність це завжди було в характері українського народу. У наших традиціях споконвіку збереглася звичка наділити того, хто просить і потребує допомоги, заступитися за беззахисного і скривдженого. Народна мудрість стверджує, що треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто бажає підтримки.

Твори добро.      Сценка.

Ведуча.

Прибіг щодуху син додому

Й до тата голосно гука.

Син.

А я провідав у лікарні

Свого товариша-дружка.

То ж, правда, тату,

Я чутливий і маю серце золоте.

Ведуча.

Замислився тато на хвилинку

І так йому сказав на те:

Тато.

Коли тебе в тяжку хвилину

Людина виручить з біди.

Про це добро, аж поки віку,

ти, синку. пам'ятай завжди.

Коли ж людина ненароком

ти зробиш сам добро колись,

Про це забудь, аж поки віку,

мовчи й ніколу не хвались.

(Виходить черговий по станцй «Дружба»).

Черговий по станції. Найбьльшим же людським скарбом є дружба. Наступна наша станція - «Дружба». Я навіть не запитую, чи хочеться кожному із вас мати друга - справжнього, вірного, який завжди допоможе, підтримає, з яким біда -

півбіди, а радість - подвійна. Звичайно, хочеться! I щасливий той, хто його має!

Учитель. Назвіть прислів’я і приказки, афоризми про дружбу.

(Діти називають прислів'я та приказки про дружбу).

Учитель. У свого друга ми хочемо бачити лише позитивні якості: щоб був він для нас приємний і цікавий, добрий, щирий, вірний, щедрий. Отож, щоб із нами хотіли дружити, то й ми повинні такими бути.

(Звучить пісня про друзів).

Учитель. Інколи в душу закрадається сумнів і постає запитання: яка дорога веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному? Саме наша наступна зупинка «Сумління – найкращий порадник» і дасть відповідь на це запитання. Дайте відповіді на запитння:

- Що таке сумління?

- За що вам буває соромно?

- Чи допомагає сумління в житті?

- Що ви робите, коли здійснили поганий вчинок, щоб винравити його?

(Діти відповідають).

Учитель. Невпинно збігають хвилини, години, пливуть роки. I так хочеться вірити, що все у нас буде гаразд. Хочеться, щоб слова доброти, почуті сьогодні, ви пронесли крізь усе життя. Пам'ятайте: людина на цім світі не вічна, жйття коротке і гріх розтринькувати його на погані справи.

Учень.

Не забудь ні старця, ні дитину.

Поділись останнім сухарем.

Тільки раз ми на землі живемо.

У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла

Вмій прощати, як прощає мати.

За добро добром спіши віддати —

Мудрість завше доброю була.

Витри піт солоний із чола

I трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому.

Що вона зробила, що могла,

Скільки сил у неї вистачало.

Щоб на світі більше щастя стало.

Учениця. Щастя мати рідну домівку, батьків - найдорожчих людей для кожного із нас. Ніколи не стане великою, благородною людиною той, хто ще змалечку не вмів бути хорошим сином, ніжною, доброю донькою.                  (Звучить пісня про маму)

Учитель. Матерям завжди хочеться бачити своїх дітей, гладити їх по голівці, торкнутися до їхніх рук і почути теплі слова любові.

Розмова з мамою             Сценка

Син.

Розкажіть мені мамо, про вишні,

їх було так богато в саду.

Мати.

Були. сину, морози невтішні,

А вони кого хочеш зведуть.

Син.

Розкажіть мені, мамо, про зорі.

Чи такими були і колись?

Мати.

А той, сину, хто виріс у горі,

Не так часто на зорі й, дививсь.

Син.

Розкажіть мені, мамо про долю.

Чи людині підвладна вона?

Мати.

Наша доля, мій сину, як море,

Той пливе лиш, хто має човна.

Син.

Розкажіть мені, мамо, про роки.

Чи спливають помітно вони?

Мати.

Роки, сину, помітні, допоки...

Матерів пам'ятають сини.

Учитель. Дорогі діти! Ось і закінчилася наша подорож. Сподіваємося, що вона збагатила вас, допомогла доторкнутися душею і серцем до людських витоків добра і милосердя. Нехай не черствіють  ваші душі в щоденних клопотах, бережіть серця від усякого зла.

А зараз я хочу нагадати, вам пам'ятку про нашу сьогоднішню зустріч. Ще за часів Київської Русі Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» закликав:

• Не забувайте убогих, подавайте сиротам, захистіть удову.

• Не майте гордощів у своєму серці, старших шануйте.

• Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово мовте.

• На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: «Господи, додай мені літа до літа, щоб я з честю і добром виправдав житія своє».