Сценарій до дня народження Т.Шевченка

 Любові пам’ять незабутня.

(Сценарій до  Дня народження Т. Шевченка)

 

Обладнання: Святково прибрана зала. У глибині півколом сидять читці. Коли настає черга читати вірш, кожен встає і підходить ближче до глядачів, потім повертається на місце. Серед читців сидить координатор, який слідкує за черговістю виступів.

Ліворуч стенд, на якому великий кольоровий портрет молодого Т.Г. Шевченка. Також на сцені 2 столи. На одному – підсвічник, свічки, томики творів Т.Г. Шевченка, перо, папір. Героїня сидить і пише, а потім читає свої слова. На іншому столі лежить рушник, стоїть старовинне дзеркало, лежать стрічки, різне намисто.

 

Учень  У нашій хаті на стіні

 Висить портрет у рамі,

 Він дуже рідний і мені,

 І татові, і мамі.

Учень Він стереже і хату, й нас,

 Він знає наші болі,

 Я  добре знаю – це Тарас,

 Що мучився в неволі.

Учень Такий ріднесенький – дивись,

 Він мов говорить з нами,

 Він на портреті мов живий,

 Ось – ось і вийде з рами.

(слайд №2)

Учень А на столі – «Кобзар», поглянь,

 Та білий коровай,

 Бо в котрій хаті є ця книга –

 Там буде щастя, знай!

Учень Сьогодні свято Тараса,

 Великого співця народу,

 Що стільки гарних написав

 віршів про правду і свободу.

Учень А наша воля України

 Не вмре, не загине,

 Наш Шевченко дорогий –

 Сонце України!      

УЧЕНЬ До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

 

З картини, що там на стіні.

 

Читає вірші його залюбки ненька,

 

Розказував батько мені:

 

УЧЕНЬ Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

 

А виріс – великий дав дар:

 

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

 

Цю книгу, що зветься «Кобзар»

 

Учень.Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

 

То може й мені ще не раз

 

З портрету ласкаво всміхнеться Шевченко,

 

Наш батько, великий Тарас.

Хор    Пісня «Думи мої»

 

1-й Читець.Моя любов,

 Моя висока!

 Не відпускай мене,

 Храни!

 Храни від буднів,

 Злого ока,

 Храни мої пречисті

 Сни!

2 –й читець. І хай я мучусь,

 Хай неспокій!

 І біль терзань –

 Мої вони!

 Моя любов,

 Моя висока,

 Не відпускай мене,

 Храни!

 

Плакат зі словами:

                                                                             На голови, де наче солов’ї

Своє гніздо щодня зливають будні,

Упав романс, як він любив її

І говорив слова їй незабутні. Ліна Костенко

 

Звучить музика, до пісні «Стрілися двоє» Іво Бобул.  виходять хлопець і дівчина.

Вона

 Стрілися двоє, що долею схожі,

 Може, десь тут або десь там…

 Дивлячись в очі: чи вірити можна

 Теплій руці і привітним словам?

Він

 Берег любові в далекім тумані.

 І допливем, коли тільки удвох,

 І допливем, коли стільки бажання…

 Берег любові і хвилі тривог.

Вона

 Стрілися двоє в житейському морі.

 Може, сьогодні, а може, колись…

 8 серця питаються: йти далі поруч

 Чи, постоявши, навік розійтись?

Він

 Чому це в тебе печаль на обличчі?

Вона

 Чом на щоці твоїй тиха сльоза?

 

 

 

Музика стихає. Виходять ведучі.

 

1-а ведуча.

 Шановні друзі, напевно, трохи сумною поезією ми розпочали наш вечір… Але ж яка висока і прекрасна мудрість у цих рядках! У кого з нас не щемить душа, коли чуємо ніжні слова?

 Тарас Шевченко кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної. Кохання Шевченка і його любовна лірика допоможе глибше розкрити нам сутність Поета.

Тому сьогодні вашій увазі пропонуємо біографічно-мистецьку композицію «Жінки в житті Шевченка»

Ти- ЖІНКА!

 Ти- ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п'янка,

Ти дуже вишукана, дивовижна,

Для когось в світі ти одна така!

Ти- ЖІНКА! Значить духом сильна,

Ти знаєш, чого хочеш від життя,

Водночас і проста, і дуже стильна,

І загадкова, як саме буття...

Ти- ЖІНКА! Значить ти- кохана!

Хоч раз в житті ти відчувала це.

Для когось ти- найкраща і жадана,

Для когось лик святий - твоє лице...

Ти- ЖІНКА! Пам'ятай це всюди!

І як би там не склалось майбуття,

А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

Бо ЖІНКА- це і є творець життя!..

 

1.Ведучий.Жінка...Немає милішого слова,

 

                    Ти ж бо життя і творіння основа.

 

                    Пензель,перо надихались тобою,

 

                   Вічна ти в пісні,з болем,любов`ю.

 

 2.Ведучий.Надіятись,вірити,ждати,

 

                     Родинний вогонь берегти,

 

                     Коханому серце віддати,

 

                      О,жінко-це ти!

 

                      Дитячу колиску гойдати,

 

                      Любов`ю над нею цвісти

 

                     Майбутнє народу плекати,

 

                     О,жінко-це ти!

 

 3.Тарас Шевченко завжди захоплювався красою жінки,уболівав за її долю,мріяв бачити щасливою .А це бажання,за тих часів було майже нездійсненним!

 

   4.Поет згадує свою матір,яку дуже рано »нужда та праця положила» в домовину. Для Тараса Шевченка жіноча недоля була згустком болю,що запікся в його серці.

 

 

 5.У нашім раї на землі

 

   Нічого кращого немає,

 

   Як тая мати молодая

 

   З своїм дитяточком малим

 

   І на оновленій землі

 

 Врага не буде,супостата,

 

 А буде син,і буде мати,

 

 І будуть люди на землі.

 

 

 Пісня »Садок вишневий коло хати»

 

 

 6.В похилій хаті край села

 

  Над ставом чистим і прозорим,

 

 Життя Тарасику дала

 

 Кріпачка мати,вбита горем.

 

 

 (Діалог Тарасика з матір`ю)

 

 7.Мати. Як гірко,як нестерпно жить,

 

 Що долі нам нема з тобою.

 

 Ми вбогі змучені раби,

 

 Не маєм радісної днини,

 

 Нам вік доводиться робить.

 

 Не розгинать своєї спини.

 

 Промовиш слово і нагай

 

 Над головою люто свисне.

 

 І тут усюди- з краю в край-

 

 Лютує панство ненависне.

 

 Росте неправда на землі

 

 Згорьованій,сльозами змитій,

 

 О,любі діточки малі,

 

 Одні залишитесь на світі!

 

 

 

 8.Тарасик.Утій хатині у раю

 

 Я бачив пекло…

 

 Там неволя.

 

 Робота тяжкая,ніколи

 

 І помолитись не дають.

 

 Там матір добрую мою,

 

 Ще молодую у могилу

 

 Нужда та праця положила

 

 Там батько,плачучи з дітьми

 

 А ми малі були і голі

 

 Не витерпів лихої долі,

 

 Умер на панщині!А ми

 

 Розлізлися межи людьми,

 

 Мов мишенята…

 

 (Матір обнімає Тарасика і виходять).

 

 

 

  Лунає мелодія бандури.

Тарас Шевченко глибоко і ніжно змалював усю складність материнської душі, материнської долі. Ця мати любить, охороняє, прагне кращого для своїх дітей.

Якби ти знала, як твій син

І возвеличить, і освятить

Усе, чого торкнеться він,

Але найперше - слова «мати»!

І ти живеш в його словах,

Святая мати свого сина!

Бо колихала на руках

Майбутнє рідної Вкраїни.

 

 .Ведучий.З особливою душевністю писав Шевченко про гірку долю жінки.»Такого кохання і жіночої муки не знайти,мабуть,ні в одного з поетів світу»-відзначив Максим Рильський.

 

 Ведучий.Жодна жінка,виписана Кобзарем,не знаходить щастя. Саме такою страдницею бачив поет її і в житті. «Наймичка»,»Відьма»,»Сова»,»Сліпа»,»Мар`яна –черниця».

 

 

 Пісня «Така її доля»(під час пісні учень читає вірш «Така її доля»).

 

   Кріпацька неволя-це доля рідних сестер Т.Шевченка-Катрі,Ярини,Марії,-голубок  молодих,у яких «коси в наймах побіліють»,це трагічна доля його першої трепетної любові - Оксани Коваленко,доля всіх нещасних жінок,що «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть».

 

 .Вірш «На панщині пшеницю жала».

 

  15.Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ`я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові. Героїні поета-нещасні жінки. Згадаймо «Тополю», «Лілею»-це все жінки без щастя і долі.

 

 

 16.Вірш «Маленькій Мар`яні».

 

 Рости,рости моя пташко

 

 Мій маковий цвіте,

 

 Розвивайся,поки твоє

 

 Серце не розбите,

 

 Поки люди не дознали

 

 Тихої долини

 

 Дознаються,пограються

 

 Засушать та й кинуть

 

 Ані літа молодії

 

 Повиті красою,

 

 Ні карії оченята,

 

 Умиті сльозою,

 

 Ані серце твоє тихе,

 

 Добреє дівоче

 

 Не заступить,не закриє

 

 Неситії очі.

 

 

 Пісня «По діброві вітер виє"

 

 (інсценізація до пісні)

 

 17.Серед вражень раннього дитинства,що міцно вирізьбилися в душі прийдешнього поета,було одне дуже яскраве переживання:це була його ніжна приязнь з сусідською дочкою-ровесницею Оксаною Коваленко.

 

 

  Інсценізація «Яринка приходить до Тарасика»

 

 (Тарасик сидить мовчки малює. Входить,озираючись,з вузликом Яринка .Тарас тихенько підходить ззаду і жартома лякає її.)

 

 Яринка. Ой!Капосний який .Тарасику ,а дяк твій дома?

 

 Тарас. Немає-не бійся. Хіба дяк мій-то дідько якийсь?Пішов,певно,у шинок…

 

 Яринка. Оце забігла до тебе.(Розв`язує вузлик) . Ось тобі свитка…Полатана вже.

 

 Тарас.(Бере сорочку).Ого,як гарно полатана!Яриночко,ти вже як дівка,шиєш…Рідненька моя. Хоч ти мене не забуваєш…

 

 Яринка. А це ось тобі.(Дає шматок хліба і глечик молока).

 

 Пообідаєш…А заїси ось цими яблуками.(Дає яблука).

 

 Тарас. Ой,які гарні!Певно,смачні. Чиї це?У нас таких немає. А де ж ти їх брала ?

 

 Яринка. Оксана дала…

 

 Тарас. Оксана?Коваленкова?То це її яблука?

 

 Яринка. Так. Тільки не кажи їй. Вона дала яблука,але просила не казати.

 

 Тарас.(дивиться на свитку). То й це вона шила?

 

 Яринка. Ні,рукав і я зашивала!Тільки не скажи,що я проговорилась.

 

 Тарас. Не скажу…А чому вона просила мовчати?

 

 Яринка. Не знаю. Чомусь ображається…Казала,що ти обминаєш її,як зустрінеш. А чому ти,Тарасику,так до неї?Вона лагідна…Помагає мені отару пасти.

 

 Тарас. Так,вона добра…А що вона ще казала?

 

 Яринка. Казала,що скоро вже їй на панщину.

 

 Тарас. А про мене що казала?

 

 Яринка. Казала,що жаліє тебе,бо бачила схудлим,нестриженим…

 

 Тарас. Ще й обдертим…

 

 Яринка. Вона мені розповідала,як ви пасли разом ягнята. Ти їй тоді книжечки читав,малював .А є в тебе той малюнок?

 

 Тарас. Ото ще…Не варто…Захований десь.

 

 Яринка. Тарасику,покажи…

 

 Тарас. Добре,тільки тобі,сестричко. Ходімо!

 

 (За руки виходять).

 

 

Ведуча..Оксані,як нікому,Шевченко присвятив багато творів. Вона стала Шевченковою Беатріче на все життя.

 

  Дійові особи: Тарас, Оксана.

На сцену виходить хлопець у полотняній сорочці, брилі, постолах.

Тарас

 Мені тринадцятий минало,

 Я пас ягнята за селом.

 Чи то так сонечко сіяло,

 Чи то мені чого було,

 Мені так любо, любо стало,

 Неначе в Бога…

 Як прийде Оксаночка, скажу: «Ти моя зіронька».

(З'являється дівчинка у вишитій сорочці, на голові стрічка.)

1-ша троянда.Ставить у вазу.

Тарас (радіє). Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі покажу.

Оксана. Ну що?

Тарас. Та йди ближче.

Оксана. Та я й звідси почую.

Тарас. Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

Оксана. А чого? Не помирили?

Тарас. Ні, не те: буду там учитися на маляра.

Оксана. О? Так уже годі на кобзаря — підеш на маляра?

Тарас. Років зо два буду малярем!

Оксана. А що це таке — маляр?

Тарас. Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів — дерево, схотів — хату, а схотів — козака.

Оксана. Ти бач! Он воно що!

Тарас. Зароблю грошей — поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінком, а на дверях... ех! Козака змалюю на стіні! (Пауза) Тебе змалюю та й дивитимусь на тебе.

Оксана (підходить ближче). Таке вигадаєш! Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла.

Тарас. А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірняя»?

Оксана (тихенько). Ну то й що?

Тарас. Гарна ти! Немає кращої за тебе!

Оксана. На всю Кирилівку?

Тарас. І на всю Кирилівку, і на весь білий світ!

 

Старшокласник Тарас (Музика Баха)сумна

 Ми вкупочці колись росли,

 Маленькими собі любились.

 А матері на нас дивились

 Та говорили, що колись

 Одружать нас. Не вгадали.

 Старі зараннє повмирали,

 А ми малими розійшлись

 Та вже й не сходились ніколи.

Моя любов,моя висока

 

 Не відпускай мене,храни,

 

 Храни  від бурі, злого ока,

 

 Храни мої пречисті сни!

 

 І хай я мучусь,хай неспокій!

 

 І біль терзань моїх вони!

 

 Моя любов,моя висока

 

 Не відпускай мене,храни!

 

Вед.Чорнобрива Оксана стане вічною музою Шевченка. Тільки ім’я змінюватиметься: Мар’яна, Ганна,Катерина.Пишучи про українок-селянок, поет згадуватиме саме її, Оксану Коваленко- подругу дитячих літ.

2-а ведуча.

 Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасові Шевченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і вразлива, Кобзар часто закохувався. І в нього закохувались.

2 –га. троянда.. Рєпніна  ставить троянду у вазу.

В.Рєпніна

 Вернути б час, і я – Варвара,

 Сумна, задумана княжна,

 Я б утекла з Яготина

 Аз за Урал, де, наче хмара,

 

 Пісок підводивсь над тобою,

 Де цар кривавою рукою

 Вершив безбожнії діла.

 Я б у задушливу казарму,

 Як вірна подруга, прийшла…

 Твоєю стала б я сестрою,

 І в Придніпровський рідний край

 Листи б од тебе одсилала,

 Я берегла б твої пісні…

 Щоб чорний вітер Кос-Аралу

 Не спопеляв даремно дні.

В.Рєпніна. Я зі шляхетного роду українських вельмож. Моя мама, княгиня Рєпніна, доводилася онукою самому гетьману Кирилу Розумовському. Усі мене називають доброю та щирою. Тому що я часто роздаю милостиню  і допомагаю вбогим і нещасним. До мене часто звертаються за порадою. Хоча я із  багатого роду, але виступаю проти кріпацтва.

 У жовтні 1843 року сталася для мене надзвичайна подія — до Яготина завітав Тарас Шевченко. Зачарована ним, я відчула, що він — обранець мого серця. Коли б я бачила з його боку любов, то, може, відповіла б йому пристрастю, бо його не можна не любити.

 Я написала повість свого життя і дала Тарасові подивитися. Поміж сторінками виразно читається освідчення в коханні. Я бачила, що вразила його, але не вдячності я чекала, а чогось більшого.

Тарас ( заходить)

Варвара.О, якби я могла передати вам усе, що пережила, слухаючи вашу поему «Слєпая».Які почуття, які думки, яка краса і який біль! Так я відчула нестерпний біль за наш скривджений народ…

(Варвара сама  пов’язує на шию червоний вовняний шарф. )

Варвара.Це для вас подарунок… я сама зв язала.

Тарас.Дякую вам , Варваро.Ви мій вічний добрий ангел.

Пісня «Сонце низенько, вечір близенько»

3-тя троянда ставить Закревська

Ганна 3акревська. Перебуваючи в селі Мойсівці на банкеті у Волховської, познайомилася з Шевченком. Мій чоловік, Платон Закревський,— поміщик, один із власників села Березова Рудка на Полтавщині. Неодноразово запрошував до нашого маєтку Тараса Григоровича, щоб написав наші портрети. Наші зустрічі переросли в кохання. Цілу низку віршів присвятив мені палкий поет. Та чи могла я зраджувати свого Платона?

(звучить музика Моцарта –Вівальді «Душа»)

 Т.Шевченко Якби зустрілися ми знову,

 Чи ти злякалася б, чи ні?

 Якеє тихеє ти слово

 Тоді б промовила мені?

 Ганна.Ніякого. І не впізнала б,

 А може б, потім нагадала,

 Сказавши: снилося дурній. (знімає з сукні шовкову квітку і віддає її Шевченкові), Він бережно тримає квітку в руках.

 Тарас А я зрадів би, моє диво!

 Моя ти доле чорнобрива!

 Ганна Якби побачив, нагадав

 Колишнє лишенько лихеє.

 Тарас Я заридав би, заридав!

(музика стихає.вони розходяться у різні боки сцени)

Звучить романс «Очі дівочі, де ж ви навчились зводить людей?».

4 –та   троянда

Виходять молода попівна Федосія Кошиць, Агата Ускова – жінка коменданта форту, Харитина Довгополенко – гарненька дівчина-кріпачка. Усі вони з трояндами у руках.

Всі ставлять квіти у вазу по черзі і стають.

1-а ведуча. Під час перебування в рідному селі 1843 року сподобалася поетові донька отця Григорія Кошиця — Федосія. Ще дитиною Тарас у панотця наймитував. Коли 26 вересня 1845 р. Шевченко приїхав до Кирилівки на храм, то симпатії до молоденької попівни у нього поглибилися, і він до неї посватався. Батьки не захотіли віддавати доньку за свого колишнього наймитчука, хоча поет їй подобався. Бідна дівчина так важко переживала своє нещастя, що згодом збожеволіла.

Кладе квітку

2-а ведуча. Шевченкові знов зблиснула зірка кохання – й закотилася.  У часи солдатчини у Т. Г. Шевченка виник платонічний роман із дружиною коменданта форту Агатою Усковою. Вона була не молода й не така вже красуня, але досить приваблива й жіночна. Поет майже щодня обідав в Ускових, і єдиною його розвагою були часті прогулянки з Агатою за фортом. «Ця найпрекрасніша жінка для мене — справжня благодать Божа,— писав він друзям.— Я покохав її високою чистою любов'ю». Глузування оточуючих з приводу спільних прогулянок зробило своє. Платонічний роман скінчився.

Агата Ускова. «Обличчя доброзичливе, рухи повільні, голос приємний… Говорив гарно, плавно, особливо добре читав  уголос. У товаристві тримався скромно, карт не любив, жіночого товариства не шукав.

 Шевченко був у нас, як у рідній сім’ї, всі його дуже любили. Тарас Григорович любив природу, пісні. А коли він де-небудь чув українські пісні, то плакав. А як він любив квіти! Прості польові ромашки, маки, дзвіночки…»

Пісня »Зоре моя вечірняя»

 

Кладе квітку

1-а ведуча. Несподівано для всіх Шевченко захотів одружитися із Харитиною Довгополенко, гарненькою дівчиною-кріпачкою, що була служницею у троюрідного брата Варфоломія. Від вересня 1859 р. до кінця червня 1860 р. поет довідувався у листах, чи вона піде за нього, просив її намовляти. Та брат повідомив, що дівчина відмовила йому заради молодого писаря. Таким чином поета хотіли переконати в необачності такого шлюбу. «Шкода, а мені луччої жінки не треба»,— сумовито погодився поет.

Звучить лірична мелодія.

2-а ведуча. В останні роки життя Шевченка охопила туга за родинним теплом, жіночою ласкою та опікою. «Оженіть, будьте ласкаві,— писав він своїм друзям в Україну.— А то так і пропаду бурлакою на чужині». Поет мріяв про влаштування власного гнізда над Дніпром та господиню — друга в хаті, близьку й віддану дружину.

1-а ведуча. Усе сильніше Шевченка захоплює бажання одружитися: «Чи сяк, чи так, а я повинен одружитися, а то проклята нудьга скине мене зі світа».

Ведуса «Коли Т. Г. Шевченко посватався до Ликери , покоївки-кріпачки Ликери Полусмакової (а вона  на той час служила в Петербурзі в українських поміщиків), його друзі були шоковані. Такий нерівний шлюб засуджували всі, та поет лишався невмолимим..

Кладе троянду  Ликера Полусмакова (перед дзеркалом стрічки і намисто міряє)

Тарас. Але життя є життя. … Що ж я не так роблю? Чи ж не серед тих людей долі шукаю? Мабуть треба брати собі рівню. Вийшов із кріпаків – бери за себе кріпачку. І людину звільниш, і собі може щастя придбаєш? Ликеро…. Ликеро!!! Це ти? (Ликера підходить)

Ликера. Здрастуй Тарасе! Невже впізнав…. Чи радий ти нашій зустрічі?

Тарас. Ти ще питаєш?  Тарас присідає до столу, п’є чай. Ликера йде до глядачів.

Ликера. Не думала, що колись буду згадувати першу нашу зустріч .Твої слова: «Збудую тобі хатину, сидітимеш у ній, як панночка, нічого не робитимеш. Хіба що борщу зварити чи сорочку випрати». А я прагнула чогось звичнішого і зрозумілішого. Може, й справді чорну справу зробило оточення. Може, не зрозуміла, побоялась... А й може таки була занадто молодою. Ти виклопотав мені звільнення з кріпацтва, навіть винайняв квартиру, у якій я мала готуватися до весілля… Пробач… Пробач, коханий! Не судилося….. (Ликера йде)

Тарас. Келих цей гіркий я п′ю не вперше, але біль без краю в тому, що зрадила тепер вже не чужа, а рідна, така ж, як я, селянка. Але образ ще недавно такої жаданої дівчини жив у моєму серці, можливо, до останнього подиху.

1-ша ведуча Розрив їхніх  стосунків загострив хворобу Шевченка. Біль у грудях, на який він все частіше скаржився, поєднався з душевним болем». Та особисте життя великого українця так і не склалося. Не судилось Тарасові Шевченку продовжити свій родовід у наступних поколіннях.

2-а ведуча. І все ж багато років потому вже старою Ликера приїхала з Петербурга до Канева. Мабуть, щоб замолити гріхи юності, вона до кінця свого життя доглядала за могилою Кобзаря і була похована біля Тарасової гори.

Звучить романс на слова Шевченка « Така її доля. За що ти караєш її, молоду?»

 

Тарас

Барвінок цвів і зеленів ,

Слався, розстилався,

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

 Побив… поморозив…

Шкода того барвіночка,

 Й недосвіта шкода!

Усі жінки виходять на сцену. Тарас стоїть з квітами. Про кожну жінку говорить слова і  дарує квіти.

Мамо!  За все, що маю, дякую тобі,

За все, що маю і що буду мати.

Ночами сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати.

І я спішу  подякувать тобі

За все, що маю і що буду мати!

Сестро! Ти сама ясна зіронька.

Повір, сестричко, ти мені –

Ти найкраща дівчинка!

Оксано! Перший поцілунок вийшов трохи гірким через сльози. Вона — така сама, як я, мала пастушка…, кріпачка…,  проста дівчина.  Спогад про той поцілунок, яким висушила сльози Оксана, залишився назавжди у моїй пам'яті. Витонченість, неповторність та вишуканість твоєї краси надихає мене до неймовірних та божевільних вчинків!

Дусю! Коли я тебе бачу, моє серце перестає битися, моя кров зупиняється і я живу тільки тобою!

Варваро! Навіть якщо я пройду повз тебе з заплющеними очима, я обов’язково тебе відчую, тому що ти така на світі одна! У кожної людини є по одному ангелу-охоронцю, а мені пощастило, у мене два, і другий - це ти!

Ганно! Жінка створена для того, щоб її кохати, а не для того, щоб її розуміти. Сяючі, щасливі очі, вони красномовніші всіляких слів.

Агато! Сяйво падаючої зірки, яку побачив якось і буду сподіватися побачити повторно.

Харитино! Твій дотик можна порівняти з легким подихом теплого вітру, або із миттю падіння сніжинки на долоню, таким ніжним, красивим і, на жаль, короткочасним.

Ликеро! Ти єдине, що важливо в моєму житті! Кожен твій дотик, поцілунок, навіть просто твоє ім'я, моє серце б'ється шалено, нестримно! Я хочу бути поруч щомиті, кожну частинку свого життя віддати тобі. Ти моє сонце, мій рай і моє пекло. Я так люблю тебе.

Танцює ансамбль. На сцену виходять всі учасники вистави.

 

1-а ведуча. Вісім  прекрасних троянд було у житті Шевченка, та, на жаль, вони всі зів'яли, так і не подарувавши поетові великого щастя. І все-таки жаль, що не знайшлося у житті поета жінки.

 

 Яка б могла йому сказати:

 Любове святая моя,

 Богине моя страждальна,

 Вже скільки спливло років,

 А ти у мені світанна.

 І скільки б лишилось днів

 На рідній землі прожити…

 Та навіть як стану житом,

 Знов шепотітиму вітру,

 Щоб ти повернувсь мені,

 Журавлику-чорнокрил,

 Загублений мій коханий,

 Я навіть свій день останній

 Летіти до тебе стану,

 Допоки вистачить сил.

Муза  (дівчина з розкішним русявим волоссям у зеленій сукні з великим пшеничним колоском у руці)

Пророче нації, Тарасе!

Ти між незрячими витаєш ангелом святим.

Ти, любий друже, заговориш

Тихенько – тихо про любов.

Або про марне литу кров.

З людей великими катами,

Заплачеш тяжко перед нами

 І ми заплачемо…

Вед.Шлях наближений до великого поета , таїни його життя нескінченний. Сьогодні усі разом ми зробили ще один крок на цьому шляху.

Вед.Ми переконалися, що , позбавивши Шевченка радощів взаємного кохання бог послав йому поетичну музу, яка перемогла земних суперниць.

Поета не стало. Згасла свічка його життя. Алезалишилось слово, яке не має обмежень  просторі, бо воно злітає все вищеі вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій,розчарувань.

«Як умру, то поховайте»