Сценарій випускного вечора-2026 "Погляд у минуле"

                                     Випускний-2026  «Погляд у минуле»

                                                  (Пісні про випускний)                                          

 

                                             (Фанфари. Вихід ведучих.)

Ведучий 1:
Доброго, гарного, літнього, тихого дня всім присутнім! Сьогодні ми зібралися тут, щоб разом відсвяткувати дивовижний, неймовірний і зворушливий момент — прощання наших випускників зі школою.

 

Ведучий 2:
Це мить, коли дитинство обережно прощається, поступаючись місцем юності, мріям і великій дорозі в доросле життя.

 

Ведучий 1:
Ми всі з вами стали свідками того, як ці юні, амбітні і талановиті хлопці та дівчата виросли, змужніли і зробили свої перші кроки до майбутнього. Сьогодні ми проводжаємо їх з найкращими побажаннями, сподіваннями і вірою в їх успіх.

 

Ведучий 2:
Дорогі випускники, це свято належить вам! Сьогодні ви - головні герої. А ми — ваші друзі,  вчителі, батьки, — будемо поруч, підтримуючи вас оплесками, щирими усмішками і словами захоплення.

 

Ведучий 1:
Сьогодні — день, коли школа відкриває перед вами двері у великий світ. Нехай цей випускний стане для вас казковою сторінкою вашого життя, яку ви завжди будете згадувати з теплом.

 

Ведучий 2:
Тож, зустрічайте наших випускників! Тих, хто своєю працею, наполегливістю і натхненням здобув право гордо нести звання випускника 2026 року!

 

Ведучий 1:

Зустрічайте бурхливими оплесками класного керівника 11-б класу ___________________________________________

 

(Далі ведучі оголошують прізвища випускників, і вони урочисто виходять на сцену, розташовуються напівколом)

             

Ведучий 1:

Слава нашій Україні!

Невмируща слава.

Урочисто  в цю хвилину

Лине Гімн держави!

                                                     (Звучить Гімн)

Ведучий 1:
Коли ви починали ваш шкільний шлях, ви ще не знали, що вам доведеться пережити. Але навіть в найскладніші моменти, ви не припиняли вчитися.

Ведучий 2:

Школа стала для вас не тільки місцем знань, але й прихистком, де ви могли хоча б на кілька годин забути про все, що відбувається навколо.

Ведучий 1:

І ви змогли вчитися тільки тому, що наші воїни стояли на захисті нашої землі. Це їхня відвага дала нам шанс на мир, на можливість навчатися, мріяти і розвивати себе.

Ведучий 2:

Ми просимо всіх, присутніх в цій залі, вшанувати пам'ять про наших героїв. Тих, хто віддав своє життя, захищаючи рідну землю, свою родину, свою Батьківщину. Тих, хто ціною власного життя подарував нам можливість жити, навчатися, будувати майбутнє.

                                                    (Хвилина мовчання)

 

Ведучий 1:        

Сьогодні ж день новий горить світанням,

І в путь-дорогу знову кличе вас,

І обіймає музика прощальна

Наш одинадцятий, найкращий в школі клас.

 

Запрошуємо вас зайняти свої почесні місця в нашій святковій залі.

 

                                           (Випускники спускаються в зал)

Ведучий 2:
Ну що ж, дорогі наші випускники, для вас настає  довгоочікувана мить!

Ведучий 1:
Мить, коли ви нарешті зрозумієте, що 11 років у школі пройшли недарма!

Ведучий 2:
І мить, коли ви офіційно отримаєте свідоцтва про повну загальну середню освіту, які підтверджують…

Ведучий 1:
Що ви пережили контрольні, НМТ і навіть дистанційне навчання, не втративши віру в себе!

Ведучий 2:
А головне – що всі ви розумні, креативні, талановиті та готові підкорювати світ!

Ведучий 1:
Для привітального слова та вручення свідоцтв про повну загальну середню освіту

на сцену запрошується директор ______________________________________

                   (привітальне слово директора і вручення свідоцтв)

                 (випускники отримують свідоцтва і заходять за куліси)

 ІІ частина

Сценка: «15 років потому, або Хто крутить цей світ?»

Вчитель1: Ну що, колеги, 15 років минуло, як наш 11-й клас випустився... А я все пам’ятаю, як вони крос бігали. Хтось бігав, хтось «хворів», а хтось просто за рогом школи зникав у паралельний всесвіт.

Вчитель2: Та що там крос! Я от на вихідних на баскетбол ходив. Дивлюся — бігає по полю машина, м’ячі закидає так, що сітка тріщить. Придивився - та це ж наш ________________! Зірка НБА! Підійшов після гри, кажу: «___, дай автограф». А він мені: «____________, за автограф — 20 віджимань!». Довелося віджиматися... стара школа!

Вчитель3: (зітхає) Вам би все м’ячі ганяти. А я от нещодавно ледь квартиру не втратив — сусіди зверху затопили, ще й до суду подали, мовляв, у мене стеля неправильна. Думав — усе, калькулятор не допоможе. Так знайшов найкращого юриста в країні. Приходжу в офіс, а там на табличці: «___________. Вирішую проблеми швидше, ніж ви рахуєте дискримінант». Виграла справу за 5 хвилин!

Вчитель1: Та юристи — то добре. А я от вирішив на старість хату переробити. Захотілося хай-теку, щоб стіни розсувалися, як у кіно. Викликав архітектора — приїхала ___________. Подивилася на мій старий гараж і каже: «Тут буде атріум!». Потім прийшли дизайнери — __________. Таке надизайнили, що я тепер боюся в хату заходити без галстука. Зробили мені «скандинавський лофт» з елементами шведської стінки!

Вчитель2: Головне, щоб було кому тим всім керувати. Я от чув, що __________________тепер такий топ-менеджер, що вона навіть черги в супермаркеті вишиковує за алгоритмом ефективності. Мені нещодавно турпутівку підбирали, то вона особисто перевірила, щоб готель був з турніками.

Вчитель3: До речі, про відпустку! Летів я нещодавно у відрядження на симпозіум математиків. Тільки сів у крісло, чую: «Пристебніть паски безпеки, ми злітаємо». Дивлюся — а це наша _________! Красуня, посмішка на мільйон! Каже мені: «______________, не хвилюйтеся, турбулентність — це лише синусоїда». Я так заснув солодко під її англійську... До речі, англійська у неї ідеальна!

Вчитель2: Ну ще б пак! Вона ж, мабуть, у нашої __________ курси проходила. Кажуть, ________ тепер такий крутий вчитель англійської, що після її уроків навіть вчитель технологій почав розмовляти з британським акцентом.

Вчитель1: А я оце вчора в інтернеті «завис». Комп’ютер як видасть синій екран... Думав, хана моїм планам тренувань. Подзвонив у техпідтримку. А мені голос такий спокійний: «________, я вже переписав ваш код через супутник». Виявився наш __________! Програміст від Бога. Каже: «Ваш комп’ютер працював на 10%, я  йому додав швидкості і тепер він буде літати так, як я колись на ваших уроках».

Вчитель3: Це все техніка... А душа? Нещодавно став я щось за математику переживати, депресія напала, ікси з ігреками не сходяться. Пішов до психолога. Сідаю в крісло, а там — __________. Подивилася на мене так глибоко і каже: «_____________, ваші проблеми — це нерозв’язані рівняння дитинства. Давайте винесемо стрес за дужки». І знаєте — допомогло!

Вчитель2: Та зараз без маркетингу нікуди. Я от бачив рекламу нових кросівок по всьому місту — стильно, яскраво! Виявляється, це __________ таку рекламну кампанію розгорнула. Тепер все місто в кросівках ходить, навіть ті, хто  мав довідку про звільнення від фізкультури до кінця життя.

Вчитель1: Знаєте, колеги... Ми тут сидимо, а уроки хто веде?

Вчитель3: Не хвилюйся! Я заходив у свій кабінет — там зараз така молода, енергійна, каже: «Діти, інтеграли — це любов!».  Наша __________!

Вчитель2: (встає, дивиться на годинник) Слухайте, ми так заговорилися про минуле, що ледь не проспали теперішнє!

Вчитель1: А що сьогодні?

Вчитель3: Як що? Сьогодні ж червень 2041  року! У них сьогодні зустріч випускників!

                                     (Музика стає тихою, ліричною.)

Вчитель1 (тихо) 15 років минуло... Для математики — це лише цифра. Для фізкультури — кілька  кілометрів пробіжки. А для серця — це ціле життя.

Вчитель2: Я от дивлюся на них сьогодні — таких дорослих, впевнених, успішних... І знаєте, що дивно? Я все одно бачу в їхніх очах тих самих підлітків, які колись забігали до спортзалу, сперечалися, сміялися і мріяли про те, як вони підкорять цей світ.

Вчитель3: Так, час — дивна штука. Ми вчили їх рахувати, будувати речення, долати дистанції... А насправді — ми просто вчили їх бути щасливими. І сьогодні, дивлячись на те, якими вони стали, я розумію: це було наше найголовніше і найуспішніше рівняння.

Вчитель1: Ми віддали їм частинку себе, а вони рознесли її по всьому світу. Хтось у рядках коду, хтось у кресленнях, хтось у небі, а хтось — у дитячих усмішках.

Вчитель2: Ходімо. Сьогодні ми не будемо ставити оцінок. Сьогодні ми просто будемо ними пишатися. Бо вчитель живе доти, доки його пам'ятають учні.

 Вчитель3: (усміхається) Ну що, одинадцятикласники 2026-го... чи вже наші дорослі друзі 2041-го? Ми йдемо до вас.        (Виходять за куліси)          

    (На сцену виходять 12 випускників. Вони вітаються, обіймаються)

Випускник1: Так, колеги, увага! Таймінг! У нас рівно три хвилини на обійми і п’ять на спогади. Женю, ти перевірив систему? Ми в ефірі?

Випускник2: Дашо, спокійно. Я зламав код часу ще на підході до школи. Все працює стабільно, навіть шкільний сервер не «ліг» від такої кількості зірок на один квадратний метр.

Випускник3: Ой, Женя, ти все про свої залізяки. Я от тільки з рейсу «Нью-Йорк — Звенигородка». Такої турбулентності, як перед цією зустріччю, я навіть над океаном  не відчувала. Хвилювалася, як перед першим іспитом!

Випускник4: Алю, головне — м’яка посадка! Я от теж звик до великих арен, але тут відчуваю себе так, ніби знову намагаюся випросити оцінку  у вчителя фізкультури.

Випускник5: Саша, це незаконно, я як адвокат тобі кажу! Але сьогодні я готова закрити очі на всі ваші прогули минулого. Сьогодні у нас діє презумпція щирості!

Випускник6: Слухайте, який у нас крутий склад! Дивіться на цих людей! Дівчата, ви як дизайнери та архітектори скажіть — ми вписуємось у цей інтер’єр?

Випускник7: Інтер’єр можна змінити, побудувати нові стіни, додати атріуми...

Випускник8: Але головне — це ж «золотий перетин» нашої дружби.

Випускник9: Точно! Ми можемо перефарбувати світ у будь-який колір, але ці стіни для нас завжди будуть пахнути весною 2026-го.

Випускник10: О, як це зворушливо. Я теж своїм учням завжди кажу: «Look, kids, success is important, but memories are priceless». («Послухайте, діти, успіх — це важливо, але спогади — безцінні».)

Випускник11: Згодна. У житті багато невідомих, але сьогодні всі ікси та ігреки зійшлися в цій точці. 15 років минуло, а сума наших сердець не змінилася.

Випускник12: (виходить трохи вперед, голос тихий) Друзі... ви помітили? Ми всі зараз намагаємося прикритися своїми професіями, посадами, успіхами... Але подивіться один одному в очі.

(Всі поступово замовкають, стають ближче, кладуть руки один одному на  плечі, розвертаються один до одного)

Випускник11: Там немає директорів, менеджерів чи стюардес. Там — ті самі хлопці й дівчата, які колись разом писали шпаргалки. Ми можемо підкорити весь світ, але найважча і найпрекрасніша дистанція — це шлях назад, до самих себе. До тих, ким ми були тут.

Випускник1: Знаєте... я можу розпланувати роботу цілої корпорації. Але я так і не навчилася керувати часом. Він просто біжить.

Випускник3: В небі здається, що ти над усіма. А тут... тут розумієш, що найвищі вершини ми вже підкорили тоді, коли просто трималися за руки на випускному.

Випускник4: Давайте просто згадаємо. Кожного, хто був поруч. Кожну посмішку, яку ми випадково спіймали в коридорі.

Випускник11: Бо професії — це те, що ми робимо. А  спогади — це те, ким ми є.

Випускник5: І на щастя, є те, що повертає нас у ті часи. Те, що зберігає наші усмішки і наші юні обличчя...

Усі випускники разом: Старі фотографії!

 

           (Поки звучить вступ пісні, приєднуються всі інші випускники.)                                                                           

    (Звучить пісня «Старі фотографії», на екрані фоторяд з чорно-білими фото 11 класу)

(Біля мікрофонів  залишаються 11 випускників.  Всі інші відходять назад, стають півколом. )

Випускник1: Ну що, друзі, 2041-й! 15 років пролетіло, а я досі пам’ятаю, як ми у 2026-му думали, що ми вже дорослі. Ха! Дорослі — це коли ти радієш новій сковорідці більше, ніж новому айфону.

Випускник2: Хто б міг подумати, що через 15 років ми будемо обговорювати не «хто не вивчив домашку», а куди краще інвестувати криптовалюту і як лікувати спину після робочого дня.

Випускник3: Ой, друзі, подивіться! Ви тільки гляньте, хто до нас прийшов!

Випускник4: (вдивляється в залу) Та невже? Невже це справді вони? Колеги, та це ж наші вчителі!

Випускник5: Слухайте, я не вірю власним очам! 2041-й рік, а вони — ніби щойно з тієї останньої нашої лінійки. Тільки погляди стали ще добрішими... або це ми просто нарешті перестали боятися, що нас зараз викличуть до дошки?

Випускник6: (з посмішкою) Дивіться, і директор тут! _____________, ви все так само тримаєте поставу. Я вже автоматично захотів стати струнко, хоча мені скоро сорок років і я сам собі начальник!

Випускник7: А наша класна! Погляньте, вона на нас так дивиться, ніби досі знає, хто сьогодні знову «забув» вдома совість.

Випускник8: Друзі, це неймовірно. Ми тут зібралися такі солідні, успішні, у нас у всіх — плани, графіки, бізнес-зустрічі... А вони прийшли — і ми знову просто одинадцятикласники.

Випускник2: ______________, ви ж у школі були «своєю людиною» ще задовго до нашого випуску. Але у вересні 2025-го ви раптом вирішили: «А чому б не стати директором саме в той рік, коли випускається цей одинадцятикласний десант?».

Випускник9: Це був ризикований крок! Ви тільки сіли в крісло, а тут ми — одинадцятикласники. Ви вже знали, на що ми здатні, але все одно підписалися на цей екстрим.

Випускник5: Ви тоді, мабуть, думали: «Я ж вас усіх вчив, я ж з вами стільки років... за що мені ця посада саме зараз?». Дякуємо, що ваш перший директорський рік пройшов під знаком нашого випуску і ви все одно посміхаєтесь, коли нас бачите! ______________, нам дуже важливо почути вас сьогодні, коли ми вже трохи знаємо, що таке відповідальність! Слово вам!

                                                    (Слово директора, квіти)

Випускник2: Дякуємо! Ви справжній титан. Але ми ще й гарно пам’ятаємо, хто був вашим «головним розвідником» і нашою «службою порятунку» одночасно. Наша _____________!

Випускник10: О так! Знаєте, я зараз на роботі керую штатом у сотню людей, але це легше, ніж було вам з нами одними. Ви знали, хто не прийшов на перший урок, бо «заблукав у тумані», а хто пішов з останнього, бо…просто пішов. Дякуємо за ваше титанове терпіння!

Випускник5: Ви — наша Класна мама, і ми досі пам’ятаємо ваші поради. Хоча, зізнаємося, почали їх цінувати тільки років через десять після випуску. Будь ласка, скажіть нам щось тепле — ми обіцяємо, що сьогодні жодна совість не постраждає! Вам слово!

                                        (Слово класного керівника, квіти)

Випускник11: Дякуємо! Є ще одна  людина, яка прийняла нас «сирими» і «необробленими». Це наша ____________!

Випускник4: Пам’ятаєте нас? Ми тоді не вміли навіть рівно сидіти, а ручки в руках тримали, як ложки під час обіду.  Дякуємо, що ви тоді не знепритомніли від наших перших диктантів і навчили нас, що школа — це не страшно, якщо в рюкзаку є бутерброд!

 Випускник10: Ви бачили нас з розбитими колінами і замурзаними носами. Дякуємо, що довели нас до п’ятого класу живими  і майже неушкодженими! Ми вас дуже цінуємо!

                                                        (оплески пер. вчительці, квіти)

Випускник11:

А зараз ми хочемо звернутися ще до однієї людини, яка присутня в цій залі.

Випускник12:

Шановна ________________!

Сьогодні для нас особливий день — день прощання зі школою. І хоча цей випускний ми зустрічаємо вже з ______________, саме з Вами пов'язані майже всі наші шкільні роки, наші спогади, перемоги, свята та важливі моменти дорослішання.

Випускник5:

Протягом наших з Вами десяти років Ви були не просто директором школи. Ви були людиною, яка створювала атмосферу, в якій ми навчалися, росли та ставали особистостями. Ми завжди відчували Вашу турботу, підтримку та небайдужість до кожного учня.

Випускник12:

Сьогодні ми хочемо подякувати Вам за Вашу працю, мудрість, терпіння і серце, яке Ви віддавали нашій школі. Нехай ці квіти стануть символом нашої вдячності, поваги та найтепліших спогадів про роки, проведені разом.

Випускник5:

Від усього випуску бажаємо Вам міцного здоров'я, щастя, натхнення та багато приводів для гордості за своїх учнів.

Випускник11:

Дякуємо Вам, _________________!

                                              (квіти бувшому директору)

Випускник1: Дорогі наші вчителі! Ви намагалися вкласти в наші голови світло знань, поки ми намагалися вкласти туди тільки плани на вечір.

Випускник7: Дякуємо за ваші контрольні, які здавалися нам кінцем світу. Тепер ми знаємо: справжній кінець світу — це коли вдома вимикають інтернет або ламається кавомашина. Ваші уроки нас до цього підготували!

Випускник8: Ви вчили нас не просто формулам чи датам. Ви вчили нас викручуватися з неможливих ситуацій, домовлятися за 5 хвилин до дедлайну і посміхатися, навіть коли нічого не знаєш. Це — найкраща школа маркетингу та менеджменту!

Випускник3: Дякуємо за ваше залізне терпіння. Ми знаємо, що з нами було нелегко, але ви жодного разу не опустили рук (хоча, мабуть, дуже хотілося).

Випускник6: Сьогодні ми вже не ті діти, які ховали щоденники. Ми — архітектори, водії, програмісти, юристи, вчителі, лікарі, але для вас ми назавжди залишимося тими бешкетниками з 2026-го.

Випускник4: І є речі, які не підвладні жодним технологіям чи оновленням. Це той самий ритм, який ми вперше відчули тут, у цих стінах. Ритм, який ви нам задали ще тоді, п’ятнадцять років тому.

Випускник5: І, мабуть, найщиріші слова сьогодні не потребують гучних оголошень. Вони вже народжуються в серці кожного, хто хоче сказати:

Всі разом: “Ми дякуємо вам”.

             (випускники спускаються в зал і дарують квіти вчителям)

Випускник5: Життя, мов танець. Іноді ми збиваємося з ніг, іноді ведемо, а іноді — просто довіряємося мелодії. Але сьогодні нам хочеться хоча б на кілька хвилин зупинити цей шалений біг часу. Тож нехай зараз у цьому залі зникнуть роки, посади та відстані.

Випускник1: Нехай залишиться тільки ця мить. Та мить, де ми — знову ваші учні, а ви — наші незмінні вчителі, які навчили нас головному: тримати ритм, що б не трапилося навколо.

Випускник5: Для вас. Для нас. І для тієї весни, яка назавжди залишиться в нашому серці

                                                             (Вальс)

 

                        (Після вальсу на сцені лишаються 11 випускників)

 

Випускник 1: Дивлюся я зараз у зал... 15 років минуло, у нас свої графіки, зустрічі, вічні «треба». А там — ті самі очі. Тільки зморшок трохи додалося, мабуть, через нас.

Випускник2: Я тільки зараз почав розуміти фразу: «Ось виростеш — зрозумієш!». Ну що, виросли? Зрозуміли?

Випускник3: Тепер я розумію, що «одягни шапку» — це не про зачіску, а про любов. І що суп — це справді смачно, особливо коли тобі його вже ніхто не готує щодня, бо ти сам тепер — «шеф-кухар» для своєї родини.

Випускник4: А пам’ятаєте, як ми казали: «Мам, ну я доросла, я сама знаю!». А тепер, коли у нас  ламається кран або треба розібратися з податками, хочеться просто зателефонувати і спитати: «Тату, а як ти з усім цим справлявся і навіть не сивів?».

Випускник5: Ми тоді так поспішали вирости. Нам здавалося, що свобода — це піти ввечері  з дому. А тепер ми знаємо, що справжня розкіш — це хоча б на вихідні приїхати додому, де тебе не питають про роботу, а просто кажуть: «Сідай їсти, ти така  худюща!».

Випускник6: Вибачте нам, рідні, що ми іноді не чули вас за музикою у своїх навушниках. Що сперечалися через дрібниці. І тільки зараз розуміємо, скільки у вас було мудрості та терпіння.

Випускник7: У нас є все: розумні будинки, швидкі авто, відеозв’язок з будь-якою точкою планети. Але жоден екран не замінить маминих обіймів, а жоден навігатор не покаже таку правильну дорогу, як татова порада.

Випускник8: Ми так хотіли стати незалежними. А тепер мріємо про ту залежність, де можна просто покласти голову мамі на коліна і знати, що всі проблеми — це просто дрібниці, бо ти вдома.

Випускник9: Дякуємо вам за те, що ви були нашими першими вчителями успіху. За те, що вірили в нас, навіть коли ми самі робили все, щоб у нас не вірили. Ви — наш найнадійніший тил.

Випускник10: Ми не можемо повернути ті вечори, коли ви перевіряли в нас домашку. Але ми можемо зараз, через 15 років, просто сказати те, що іноді забували сказати в 2026-му. Ми вас дуже любимо.

Випускник11: Сьогодні ми не солідні професіонали. Ми просто ваші діти. Ті самі, що колись тримали вас за руку в першому класі, а сьогодні — просто хочуть бути поруч.

Випускник4: Нехай ця мить скаже все за нас. Просто послухайте наше серце...

 

(Звучить пісня «Батькам», поки звучить вступ, приєднуються всі інші випускники)

 

          (На фінал на сцені всі випускники. Слова кажуть 11 випускників)

 

Випускник1: Кажуть, дім починається з батьківського порогу. Але сьогодні, стоячи тут,  ми розуміємо: наш дім — це вся наша велика, вільна і неймовірна країна.

Випускник2: Подивіться навколо. Україна, про яку мріяли наші діди, Україна, за яку боролися наші батьки — вона нарешті дихає на повні груди. Без тривог, без війн, без болю.

Випускник3: Ми — покоління, перед яким відкритий увесь світ, але яке понад усе цінує свій власний шлях. Наші степи більше не знають вогню, а наші міста сяють так, що їх видно з космосу.

Випускник4: Сьогодні бути українцем — це не про боротьбу за виживання. Це про творення. Про високі технології, про найбагатші врожаї, про культуру, якою захоплюється вся планета.

Випускник5: Ми можемо й надалі будувати своє життя  в Києві чи Львові, створювати нове в Одесі чи відбудованому Маріуполі. Перед нами — широкий простір, де немає меж для мрій.

Випускник6: Але куди б не завели нас ці дороги — у високі кабінети чи в далекі подорожі — ми завжди будемо пам’ятати, де наше коріння. Де нас навчили вперше любити цю землю і свою мову.

Випускник7: Школа... Це наше місце сили. Це те, що неможливо стерти з пам’яті жодним часом.

Випускник8: Ми обов’язково зустрінемося знову. Ще через п’ять, десять, двадцять років. Ми будемо приносити сюди свої успіхи, своїх дітей і свої спогади. Бо школа — це не будівля, це ми з вами.

Випускник9: Ми ввійшли в цей світ гордо, бо ми — громадяни вільної країни. Країни, що вистояла, розквітла і стала справжнім домом для щасливих людей.

Випускник10: Нехай наше майбутнє й надалі буде світлим, як цей вечір. Нехай кожен із нас продовжить свій життєвий шлях, але ніколи не загубить дорогу назад — до рідного порогу.

Випускник11: Адже де б ми не були, і ким би ми не стали... у нашому серці завжди житиме той перший урок, той перший випускний і та сама рідна школа, бо  ми назавжди вписані в історію цих стін.

Випускник4: Ми  розлетілися по всьому світу. Але почуття дому, любові і підтримки залишиться з нами назавжди.

                                            (Фінальна пісня)