Сценарій випускного вечору -2024 "Вечір бажань"

Сценарій випускного свята учнів 11 класу «Вечір бажань- 2024»

Ведучий 1 – Резніченко Т. М.

Ведуча 2 – Покотило І. В.

На фоні музики   та відеоряду (фото із дитинства випускників) лунають слова.

 

Дитинство-казка, мов чарівна мить,
Там завжди сонячно і світло.
І річка вдаль приваблива біжить,
А поле травами розквітло.

Там стільки сонця, радості, тепла,
Краси чарівної без краю!
Там наймиліша стежка пролягла,
Лиш вороття туди немає.

Там велетні дерева до небес,
Струмочки чисті гомінливі,
Повсюди стільки казки і чудес…
Там ми були такі щасливі!

В дитинстві все яскраве і дзвінке,
Уміє серце милувати.
А малинове сонечко таке,
Що у словах не передати.

 

Дитинство синьооке, мов волошки,

Його завжди буває зовсім трішки.

Воно веселе і дзвінкоголосе.

Розпустить коси і блукає босе.

 

Дитинство різнобарвне і щасливе,

Яскраве, простодушне, галасливе,

Воно ще поряд, зовсім недалеко,

Та вже летить у вирій, мов лелеки …

 

 Ведучий1:

 Доброго вечора усім, хто сьогодні завітав до нашого залу, хто разом з нами чекає на диво – диво народження нового покоління і перших його кроків у самостійне життя.

 

 Ведучий2:

 Покоління, яке змінила війна. Вони вже інші, але принципово нові. Вони мусять бути лідерами нової України. України війни та України перемоги!

 

 Ведучий1:

 Вони подорослішали так швидко. Вони після років ковідного карантину змушені ховатися в бомбосховищах і навчатися під звуки сирен.

 Ведучий2:

 Вони сміливі, активні, свідомі і відповідальні, патріотичні та глобальні. Вони – наше майбутнє, і їм час вирушати у дорослий світ.

 

 Ведучий1:

 Тож, зустрічаймо випускників 2024  року, переможного року нашої України!

 

Ведучий 2:

Класний керівник 11 класу Дудник Світлана Андріївна!

 

Ведучий 1:

Шолох Альона, Лисенко Мар’яна та Трембовецький Андрій! 

 

Ведучий 2:

Поліщук Вероніка, Нечитайло Крістіна та Корніцький Ярослав!

 

Ведучий 1:

Ялинська Аліна, Ніколенко Юлія та Грищенко Андрій!

 

Ведучий 2:

Мемех Юлія, Теліженко Анна та Поривай Антон!

 

Ведучий 1:

Куценко Тетяна, Юрченко Діана та Коновал Богдан!

 

Ведучий 2:

Оришич Аліна, Осадчук Вікторія та Ховрах Ілля!

 

Ведучий 1:

Сиротенко Анжела, Шарапова Вікторія

 

 

(Під музику діти  заходять до зали)

Ведучий1:

Слава нашій Україні!
Невмируща слава.
Урочисто в цю хвилину 
Лине Гімн держави.
                                                          (Звучить Гімн)

 

Оришич Аліна

В моїй Україні сьогодні війна,

Небачена людством донині.

Весь світ пробудила страшна новина —

Вночі, о четвертій годині.

 

 

 

 Мемех Юля

Моя Україна — це сяйво пожеж,

Що сіють ракети і гради.

І танків колони повзуть по полях,

Мов з нір повилазили гади.

 

Шолох Альона

Моя Україна — Чорнобиля дзвін

І "Привид" у небі нестримний.

Це армія наша — безстрашний загін,

Це острів сміливих -  Зміїний!

 

Ніколенко Юля

 Це сотні - тисячі солдат,

Які боронять Україну,

Це сотні - тисячі людей ,

Які життя кладуть за Батьківщину.

 

Теліженко Анна

Сьогодні  схилімо голови у скорботі перед пам’яттю полеглих воїнів, невинних жертв, чиє життя забрала ця страшна війна.

 

                                        (Хвилина мовчання)

       

Ведучий 2:        

Сьогодні ж день новий горить світанням,

І в путь-дорогу знову кличе вас,

І обіймає музика прощальна

Ваш одинадцятий, найкращий в школі клас.

 

Ведучий 1:

Тож запрошуємо зайняти свої почесні місця тих випускників, які:

Захоплюються спортом

Ведучий 2:

Люблять читати художню літературу

Ведучий 1:

Народилися навесні

Ведучий 2:

Жодного разу не скористалися шпаргалками

Ведучий 1:

Знають , де знаходиться кабінет директора

Ведучий 2:

Хоч раз списували контрольну чи тематичну

Ведучий 1:

           А головне, люблять свою школу!!!

                                     (Випускники займають свої місця в залі)

Ведучий 2:

 І ось прийшла до нас урОчиста хвилина,

Цей довгожданий, неповторний час.

Вже кожен з вас сьогодні – не дитина…

Ви всі дорослі! Тож вітаєм Вас.

 

Ведучий 1:

Світ клекотить, земля йде по орбіті,

А вам сьогодні лиш 17 літ

І атестати зрілості вручити

Настав вже час, щоб йти щасливо в світ.

 

Ведучий 2:

Для зачитання наказу про вручення атестатів про повну загальну середню освіту запрошується директор Звенигородського ліцею Волощук Оксана Володимирівна

 

                                              (Вручення  атестатів)

                     (Слова Поліщук Н. і Мемех Ю.  директору, квіти)

 

Ведучий 1:

А ви ніколи не замислювалися про те, що всі наші бажання збуваються? Так, так, збуваються всі-всі бажання.

 

Ведучий 2:

Інша справа, що багато хто з нас неправильно формулює свої бажання або взагалі нічого не бажає.

 

Ведучий 1:

А для того, щоб бажання неодмінно збулося, потрібно не так вже й багато:

спочатку-мрія, потім-бажання, потім – трохи зусиль, і ось…задумане збулося.

 

Ведучий 2:

І як доказ нашого методу – це ваші атестати, які ви вже тримаєте в своїх руках.

 

Ведучий 1:

Хочете ще раз перевірити? Спробуйте!

 

 

 

 

   (На сцену виходять 6 випускників, які навчалися в початковій школі)

 

 Ведучий 2:

Отже, подумайте, про що ви мрієте…тепер дуже сильно цього забажайте… подумки докладіть до цього максимум зусиль…і…

 

                             (мелодія і заставка «Початкова школа»)

 

Нечитайло Крістіна:

1 вересня 2013 року ми висадилися на абсолютно невідомій нам планеті. Планета на ім'я Школа. Вода є, атмосфера є, тепло є, електрика є. Жити можна!

Куценко Таня:

 Ми виявили, що на цій планеті є розумні  жителі.  Це були вчителі, і серед них - наша перша вчителька Кармазин Світлана Вікторівна

 

Мемех Юля: 

Вона нас заспокоїла: комусь витерла сльози, комусь поправила  бантик, але  саме мене Світлана Вікторівна  взяла за руку і повела до класу.

Корніцький Ярослав:

 Ти все плутаєш! За руку вона взяла мене!

Грищенко Андрій:

 Та що ви! Це ж був  я! Саме мене вона взяла за руку.

Всі разом:

Вона взяла нас за руку і повела в клас.

 

 Поліщук Ніка

А скільки ж у неї було рук?

Грищенко:

Не знаю! Але встигала вона все: і посварити, і пожаліти, і гачки писать навчити.

 

Нечитайло:

Запам’ятали назавжди ми перший клас, 

Перед очима – далеч неозора…

Вже стільки років злинуло, а вас

 Вітаємо, учителько, як вчора.

Куценко:  

У першім класі той малий буквар, 

 як таємницю, ви для нас відкрили.
Ви, певно, мали незвичайний дар,

 бо нам подарували дивні крила.

 

 

 

Корніцький: 

Як вам подякувать тепер за все? 
За двійку, навіть – усього бувало!
Любов до вас у серці пронесем

 та вдячність у словах, хоч слів нам мало.
 

                      (Під музику  дарують квіти Кармазин С. В.)

 

(На сцену виходять Коновал, Трембовецький, Ялинська, Поривай, Оришич, Лисенко, Осадчук, Сиротенко)

 

Осадчук:

А дійсно, трюк із бажаннями працює. Давайте й ми спробуємо. Готові? Мрія…Бажання…Зусилля…

 

                            (На екрані заставка «Середня школа»)

Коновал:

Ми вже трохи подорослішали. Навкруги купа незнайомих  кабінетів, а  поруч  - нова вчителька, так би мовити, бальзам на душу і подорожник на рани.

 

 Ялинська:

А як ви гадаєте, якими були сім років шкільного життя для людини, яка день у день контролювала, чи хто, бува, не проспав…

 

Поривай:

Не прогуляв…

 

Сиротенко:

Не забув, що канікули вже скінчилися…

 

Трембовецький:

Яка постійно нагадувала нам, що під час дистанційного навчання потрібно виходити в Zoom  на кожен урок…

 

Лисенко:

Нагадувала про маски  і дистанцію…

 

Сиротенко:

 Що, почувши звук сирени, потрібно бігти  у сховище, а не в магазин…

 

Поривай:

Що інформацію про місце проведення НМТ ніхто не повторюватиме двічі…

 

Ялинська:

Щó ж відчуває  сьогодні  наша Світлана Андріївна, які побажання приготувала  вже колúшнім  своїм  учням?

 

 

 

Коновал:

Світлана Андріївна, сьогодні ми послухаємо Вас уважно, як ніколи, ми чекаємо Вас на цій сцені.

 

                                               (Виступ класного керівника)

 

Оришич

Сім років ми провели разом в одному класі, скільки спогадів та приємних моментів пов'язаних із Вами. Шановна Світлана Андріївна, від імені усього 11 класу, в наш випускний, прощальний вечір ми хочемо вам подякувати за Вашу любов і розуміння, чуйність і допомогу, добрі поради і вірні знання. Дякуємо, що іноді заступалися за нас перед батьками, терпіли наші витівки й давали змогу багато разів перездавати Вам вірші.  Бажаємо  і надалі успішно викладати і навчати дітей, розбавляючи сірі будні веселими і яскравими фарбами, цікавими ідеями та щасливими емоціями. З найщирішими побажаннями,  Ваш 11 клас.

 

                                             (квіти Дудник С. А.)

 

(На сцену виходять: Поліщук, Ялинська, Куценко, Шарапова, Юрченко, Оришич, Лисенко, Осадчук, Теліженко, Шолох, Сиротенко - це всі, хто буде співати пісню вчителям)

 

Ведучий 1:

Прийшов час наступного вашого бажання.  Нумо ж подивимось, куди занесли вас думки

                             (на екрані заставка «Старша школа»)

Ведучий 2:

Старша школа… Нарешті ви навчилися  відрізняти вчителів від старшокласників, а деяких навіть запам’ятали по іменах.

 

Ведучий 1:

 Навчилися  знаходити потрібні кабінети і, насамперед, їдальню.

 

Ведучий 2:

Ви не тільки знаєте, що таке інтеграл і похідна, піраміди і дроби, катети і гібриди, губки і материки, мезозой і кроманьйонці, модуль та презентація, ви навчилися тонким життєвим премудростям, а саме: як залишатися індивідуальністю серед 470 учнів закладу. Вас поважали.

 

Ведучий 1:

 Пройде час,  і ви справді будете сумувати за цими неповторними роками, хвилинами, митями. Повірте, погане забудеться, у пам’яті залишаться тільки добрі спогади, уроки, перерви і, звісно ж, учителі.

 

 

 

 

 

 

 

Шарапова:

Вчительська доля,  мудрістю вкрита,

 Дзвенить вона сміхом дитячих сердець.

 Вчительська доля – дощем раннім вмита,

 Вона для людей буде вічним взірцем.

 

Теліженко:

Вклонімося низько вчительській долі

 І щедру любов ми вам принесем.

Серця подаруєм в дитячих долонях,

 І шану святу крізь віки пронесем

 

Лисенко:

Дорогі  наші вчителі! Ви не дали нам загубитися у бурхливому шкільному морі, підтримували нас, були завжди поряд. І ми знаємо, що  довго ще наша подальша доля буде вас хвилювати.

Осадчук:

Сім років ви віддавали нам свої знання, свою душу, намагалися знаходити в кожному з нас тільки хороше.

 

Сиротенко:

Кожен з вас – це особистість, кожен заслуговує на найкращі слова.

 

Оришич:

Що заплановано було — усе зробили!
Хоч і затрачено енергії багато.
Та основне — дітей учили і любили
Й щодень у школі — це й робота, й свято!

Шолох:

То ж дякуємо щиро за роботу,
За свято, що в душі жило щоденно.
І за порядність, мудрість і турботу,
Яка ішла від вас до всіх натхненно.

 

Ялинська:
Що ж, рік прожито й знову плани, плани…
Нові завдання десь на видноколі.
Учителі у  школі — це титани,
Бо це ж не просто так, а поклик долі!

 

Поліщук:

То ж пробачте сьогодні за все:
Жарти, витівки наші невдалі.
Нас життя вже на крилах несе
В невідомі, незвідані далі.

 

Куценко:

Вам доземно вклоняємось ми
За любов, за турботу, горіння.
Ми дорослими стали людьми!
Всім спасибі за ваше терпіння!

 

Юрченко:

Схиляючись перед вашою мудрістю, дорогі вчителі, ми обіцяємо в житті керуватися вашими уроками людяності  і справедливості, з гордістю нести звання учнів Звенигородського ліцею та  бути вірними синами і дочками свого народу.

                                                 (пісня вчителям, квіти)

(На сцену виходять Ховрах, Поривай, Трембовецький, Шолох, Ялинська, Нечитайло, Куценко, Мемех, Поліщук, Теліженко, Корніцький)

Ведучий 1:

А наступне бажання, я впевнений,   зараз загадують всі випускники, тому що дуже скоро прийде час покидати рідний батьківський поріг і вирушати підкорювати власні нові вершини. Я вгадав?

 

                    (На екрані заставка «Батько і мати – два серця гарячі…»)

 

Поривай:

Друзі, та невже для наших батьків все закінчилось?

  

Корніцький:

 Та що ви таке говорите? Все тільки починається.

 

Ховрах:

 Недарма в народі кажуть: «Малі діти- малі біди», а ми вже великі, тож бідні наші батьки!

 

Ялинська:

Рідні наші! Мамо! Тату! Дякуємо за те, що дали нам життя, що завжди любили й вірили в наші сили.

 

Трембовецький:

Ваші натруджені руки і добре серце завжди допомагатимуть у житті, а промінь сімейного вогника світитиме в далекій і незвіданій дорозі.

 

Шолох:

Рідні наші, дякуємо за те, що ростили нас, віддаючи свою молодість і життя, раділи та сумували разом з нами. Вибачте нас за всі прикрощі, що вам завдавали, і, повірте, що ми будемо гідними називатися вашими дітьми.

 

 

 

 

 

Теліженко:

Ваші душі – немовби троянд пелюстки.

Та морози не раз їх жорстоко палили,

Бо гніздо на вітрах, мов невтомні пташки,

Тато з мамою вдвох будували-ліпили.

 

Мемех:

Наче коршун, на вас налітала гроза,

Били краплі важкі ваші втомлені руки,

І, якщо по щоці покотилась сльоза,

То ніколи не стала сльозою розлуки.

 

Нечитайло:

    За непрохані сльози у будні і в свЯта

    Де було  що не так,  вибачайте за все

    Ваші діти сьогодні стають на крилята

    Нас легенький вітрець у майбутнє несе.

 

Куценко:

   За сивини, за провини, матінко, прости

    У святкові ці хвилини поруч я і ти

    В даль ясну мене покличе світ казкових мрій

    Я прошу тебе, рідненька, тільки не старій.

 

Поліщук:

    Роки пройшли, дитинство пролетіло,

    Ось я  стою у гарному вбранні.

    Так щиро: « Дякую !» сказати я б хотіла,

    Батькам своїм  вклонившись  до землі.

 

Шарапова:

У маминих очах сльоза бринить,

І тато якось дивиться незвично.

Настала довгождана мною мить-

Мій випускний…Прощай, моє дитинство.

 

Ховрах:

Не треба сліз. Бо виріс я уже.

Хоча для вас я назавжди дитина.

А час невпинно так іде,

Я скоро вже у даль від вас полину.

 

Корніцький:

Ми вдячні вам за все на світі.

 За теплоту й любов родинну,

І за турботу щогодинну,

За вашу відданість святу,

За людяність і доброту.

 

Поривай:

Ви – світло у тунелі майбуття.

Для нас усіх ви не лише батьки,

А промені безмежного тепла.

 

Юрченко:

Дорогі наші батьки!  Вам не хочеться нас відпускати, але скажу вам по секрету, що і ми трішки боїмося від вас іти, просто не зізнаЄмося в цьому.  Ми дуже рідко говоримо вам про те, що ми вас дуже любимо. Але знайте, що це так. І сьогодні ми вам про це скажемо.

 

                             (на екрані відео «Дзвінок батькам»)

 

Ведучий 2:

Батько і мати... Два найрідніші слова і дві найрідніші людини. Вони наші перші вчителі, наші порадники. Саме від батьківського порогу веде нас дорога до школи.

 

Ведучий 1:

Хвилюючий сьогодні день не лише у наших випускників. Не менше хвилюються і їхні батьки. Серце то шалено б’ється, а то й зовсім десь зникає його стукіт...

 

Ведучий 2:

 І тато, і мама ще пам'ятають себе такими ж юними.  А тут така несподіванка: красуня-донька на високих підборах або ж серйозний син, вищий за тата. Ще зовсім нещодавно ви тримали їх на руках, а сьогодні вони вилітають з рідного гнізда.

 

Ведучий 1:

Давайте дізнаємось, що ж батьки відчувають в ці хвилини?

 

                                       (на екрані відео від батьків)

 

Ведучий 2:

Прекрасні хлопці й чарівні дівчата,
Мов лебедята молоді, пливуть.
Ще вальсів буде у житті багато,
Та цей вінчає у дитинство путь.

 

Ведучий 1:

Пролине вечір цей, настане новий ранок,

Незвідані шляхи чекають завтра вас,

Та поки що хай музика лунає,

І всіх кружляє легкокрилий  вальс.

 

                                             (Виконується вальс )

 

 

 

Оришич

А з чим у вас асоціюється школа?

З нудними уроками й кабінетом директора?

Зі страхом перед контрольними.

Чи, може, з величезними формулами?

Можливо, із панікою чи хвилюванням.

"Я не хочу йти в школу" - кажуть всі зранку.

Але як же ті спогади? Всі ті моменти:

Коли зривали уроки.

Коли бігли щодуху в їдальню поїсти.

Коли сміялись всі разом до сліз.

Коли знімали тренди з тіктоку.

Як сиділи в підвалі через тривогу.

Можливо, для когось це не значить нічого.

Можливо, ці миті того всього не варті.

Тоді чому ж у вас туга на серці?

Ми більше не сядемо разом за парту.

Ми не зайдемо в ці стіни як учні.

Ми майбутні студенти.

Ми вже не діти.

11 років ми хотіли піти, хотіли покинути школу.

Хотіли стати дорослими.

Та зараз, стоячи на цій сцені, я хочу сказати:

"Як багато ми втратили не бувши дітьми."

 

Шарапова:

І зараз ми хочемо загадати наше найбільше бажання. А щоб задумане збулося, давайте всі разом, і всі присутні в цьому залі  одночасно загадаємо його, і наша найжаданіша мрія обов’язково збудеться.

 

Коновал:                                                     

Дуже прикро, що ми закінчуємо школу  в цей складний час, але якщо нам  випала така доля, значить ми сильні, і я вірю, що  ми впораємось.

 

Ніколенко:

Я вірю, що  настане день, коли ми видалимо зі своїх телефонів додаток «Тривога»

 

Лисенко:

Я вірю, що настане день, коли ми всі зустрінемось  після перемоги під мирним українським небом і  влаштуємо незабутню фотосесію.

 

Трембовецький:

Я вірю, що ми  зможемо не лише відбудувати, а й прославити нашу Батьківщину.

 

 

 

 

 

 

Осадчук:

І буде мир...

І вишні зацвітуть

У рідному моєму краї.

Лелеки добру звістку принесуть:

"Кінець війні, ми ворога здолали!"

 

Юрченко:

І на світанку вмиється Земля

Ранковою холодною росою.

І буде чути пісню солов'я, 

А не ревіння літаків над головою.

 

Шарапова:

Підніметься з руїн моя країна,

Бо мужності такої світ не знав.

По силі духу ти одна така єдина. 

Повернемось до мирного життя.

 

Юрченко:

Ти, українська земле, дай нам сили,

А мамина молитва – зміст життя,

І оберегом стане хай калина,

А ця страшна війна хай піде в небуття!

СЛАВА УКРАЇНІ!

                                        (пісня «Візьмемось за руки»)