"Селекція. Предмет, завдання. Українські науковці селекціонери."

Селекція

Селекція – це еволюція, яка спрямовується волею людини М. І. Вавилов Колекція насіння рослин налічує 200 тисяч зразків (яку Всесвітній банк оцінив у 7 трильйонів доларів) Він створив вчення про імунітет рослин та центри походження культурних рослин. Відкрив закон гомологічних рядів у спадковій мінливості, яким послуговуються всі генетики світу. В процесі дослідницької роботи здійснив майже 180 експедицій, побувавши в 60 країнах на п’яти континентах. Був почесним членом десятків закордонних наукових товариств, академіком дев’яти академій восьми країн. Прагнув усунути загрозу нестачі продуктів харчування для всього людства

Селекція (від лат. selectio − добір) – наука про методи створення нових і вдосконалення існуючих сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів з потрібними людині якостями. Сорт (Порода) – сукупність особин одного виду з певними спадковими ознаками, створені людиною в результаті штучного добору. Штам – чиста культура мікроорганізмів (нащадки однієї клітини)

Селекція виникла давно, ще в період, коли людина тільки почала опановувати землеробство та тваринництво. За 15 тис. років людство створило приблизно 6200 порід різних видів тварин, а кількість рослин неможливо навіть оцінити. На створення такої кількості форм природі знадобилося б близько 50 млн. Незважаючи на тисячолітню історію селекції тварин, до теперішнього дня немає жодної породи, яка б за життєздатністю була краща за дику форму.

Наукові основи селекції заклав Ч. Дарвін у праці “Походження видів” (1859) та “Зміна домашніх тварин і культурних рослин під впливом одомашнення”. У своїх працях він висвітлив причини та характер мінливості організмів і показав роль добору у створенні нових форм. Дарвін наголошував на тому, що утворення порід і сортів почалося з приручення людиною диких видів тварин і вирощування диких видів рослин. Чарлз (Чарльз) Ро́берт Да́рвін 1809 — 1882

Предметом селекції є вивчення закономірностей формування сортів рослин, порід тварин та штамів мікроорганізмів у створених людиною умовах. Генофонд існуючих порід свійських тварин, сортів культурних рослин, штамів мікроорганізмів значно обмежений порівняно з вихідними предковими видами. Тому вчені виявляють ознаки, що їх цікавлять, серед диких видів, які є резервом для здійснення селекційної роботи. Це є однією з причин, за якої необхідно охороняти генофонд диких видів організмів.

У порід, сортів та штамів усі ключові гени переведені у гомозиготний стан, і не відбувається розщеплення в ряду поколінь. Породи, сорти та штами максимально проявляють свої властивості в спеціально створених умовах і не здатні існувати без постійної підтримки людини. Це означає, що їхні позитивні якості можуть проявитися лише за певної інтенсивності чинників навколишнього середовища

виведення сортів рослин із високою врожайністю виведення порід тварин із високою продуктивністю виведення рослин і тварин, які є стійкими до захворювань та несприятливих факторів забезпечення адаптації сортів і порід до умов сучасного с/г виробництва зниження витрат на вирощування рослин і тварин Завдання селекції

Завдяки клопіткій селекційній роботі в XX столітті (40-60 р.р ) у світовому сільському господарстві вдалося здійснити «Зелену революцію», результатом якої було значне підвищення у світі виробництва сільськогосподарської продукції. На той момент без такої революції було б неможливо забезпечити населення планети (яке стрімко зростало) достатньою кількістю продовольства.

Завдання селекції у сільському господарстві: забезпеченні максимального обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування за мінімальних вкладених коштів і витрат енергоносіїв. Селекція в Україні зосереджена: - в науково – дослідних інститутах - у племінних господарствах - на сортовипробувальних станціях ІНСТИТУТ РОСЛИННИЦТВА ІМЕНІ В.Я. ЮР’ЄВА Національної академії аграрних наук України Квітневий російський удар 2022 р по Інституту рослинництва імені Юр'єва завдав збитків на 25 мільйонів гривень. Лабораторія селекції сої вся згоріла. В селекційному центрі Інституту зберігалися зразки насіння для сівби, у пожежі вони згоріли разом з обладнанням. Загальна площа полів інституту — понад тисячу гектарів. Третина цих територій досі не розмінована.

Найбільші селекційні центри рослин в Україні : Селекційно-генетичний інститут - Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення (м. Одеса), де виведено та зареєстровано у реєстрі сортів України 139 сортів і гібридів зернових культур; Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва (м. Харків), де створено та зареєстровано 213 сортів і гібридів зернових й олійних культур; Інститут садівництва (с. Новосілки, Київська обл.), де у результаті багаторічної наукової діяльності створено близько 300 сортів плодових і ягідних культур; Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» (смт Таїрове, Одеська обл.), де створено близько 130 сортів столового та технічного винограду; Інститут овочівництва і баштанництва (с. Селекційне, Харківська обл.), там створено близько 500 сортів і гібридів овочевих та баштанних рослин; Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла (с. Центральне, Київська обл.), створено 276 сортів зернових колосових культур, серед яких шедеври світової селекції - сорти пшениці озимої Українка та Миронівська 808; Інститут картоплярства (смт Немішаєве, Київська обл.). Селекціонери цього інституту створили понад 100 сортів картоплі.

Відомими науковими установами, які активно здійснюють селекційно-племінну роботу у тваринництві, є: Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова (смт Асканія-Нова, Херсонська обл.), Інститут тваринництва (м. Харків), Інститут рибного господарства (м. Київ) Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича (м. Київ). Ці та інші інститути співпрацюють з племінними господарствами, яких також багато в Україні. Наприклад, тільки у Київській області - 160, Херсонській - 61, Харківській - 80.

Левко Платонович Симиренко — український помолог (селекціонер ягідних рослин) і плодовод. Походить з відомого роду підприємців - цукрозаводчиків (його дід, батько і брат займалися цією справою). Батько Платон Федорович в своїх садах у Млієві (Черкащина) плекав нові, вдосконалені сорти плодових дерев. Його сади стали базою наукової діяльності сина Левка і онука Володимира. Платон Симиренко фінансував видання «Кобзаря» Тараса Шевченка 1860 року та допомагав українським культурним установам. Левко Платонович, у 1879-1887 рр за участь у русі народників, перебував на засланні у Східному Сибіру, де вивів низькорослі повзучі дерева, які витримували низькі температури. На честь Платона Симиренка його сином Левком названий популярний сорт яблука Ренет Симиренка. Левко Симиренко всебічно вивчав зібрані ним сорти, поліпшував селекційним способом якість місця, акліматизував чужі й вивів нові. Розсадник в Млієві включав: 900 сортів яблунь, 889 — груш, 84 — слив, 350 — вишень і черешень, 15 — бросквини, 36 — абрикоси, 165 — аґрусу, 54 — горіха.

Левко Симиренко з дітьми

Володимир Левкович Симиренко - український помолог і селекціонер плодових культур в Україні, один із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва. Син - Левка Симеренка, онук Платона Симиренка, правнук Федора Симиренка. За його ініціативи на терені створеного батьком помологічного розплідника було засновано Млієвську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України. Директором цих установ був Володимир Симиренка (1921–1930 роки). На Мліївській дослідній станції була організована і запроваджена в життя запропонована Володимиром Симиренко модель комплексного вивчення плодових культур. Глибоко вивчалися не лише помологічні особливості сортів та агротехніка догляду за садом, але й проводилися серйозні дослідження з селекції, фізіології, біохімії, агрохімії, агрометеорології плодових культур технічної переробки та зберігання плодів та овочів, захисту рослин, фітопатології та ентомології. Учений мав намір створити на дослідній станції ще й лабораторії генетики та цитології, як базових наук для науково обґрунтованої селекції плодових рослин.

Жертва сталінських репресій - Володимир Симиренко першим серед науковців публічно піддав науковій критиці досить сумнівні "мічурінські методи" ("лисенківщина") в селекції с/г культур, які підтримувалися кремлівськими ідеологами. Він наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з думкою тодішньої влади і особисто сталіна. Симеренко став першою жертвою Кремлівського псевдонаукового монстра, як один з найталановитіших науковців того часу. "Стосовно селекційних методів, то, крім "методів Мічуріна", є ще й інші методи, які в даний час широко використовуються. Зокрема, використання холодильників, рентгену та багато іншого, що у даний час визнається світовою селекційною наукою. Основний метод Мічуріна – праця з поодинокими рослинними об'єктами. Основний метод, який я визнаю, - працювати з тисячами. Я з мічурінським методом не згодний, не визнають його і багато інших учених. Іван Володимирович вважає, що можна, використавши схрещування, отримати гібриди і що можна за допомогою виховання (методу ментора) змінити генетичні властивості гібридів. Я в це не вірю і вважаю, що це не метод, і такої точки зору дотримується більшість науковців як у нашій країні, так і за її межами". Кремлівській владі досить імпонували авантюрні мічурінські гасла про докорінне перетворення природи – її «приручення». Це так збігалося з більшовицькими намірами докорінної зміни людського суспільства та творення нової історичної спільноти – "советского человека" (совка). Крім відомої в природі статевої гібридизації (схрещування) "народний академік" "відкрив" ще і "вегетативну гібридизацію", яка, на думку мічурінців, мала б революціонізувати селекційну науку та спростувати "буржуазну науку – генетику".

В партійні органи, урядові структури, у засоби масової інформації лавиною посипалися законспіровані і відкриті доноси щодо протидії професора Володимира Симиренка лінії та рішенням партії, звинувачення у відвертому шкідництві, підтримці ворожої буржуазної науки, протидії колективізації. В січня 1933 — заарештований. У квітні 1933 засуджений до розстрілу за участь у «антирадянській шкідницькій організації» з заміною ув'язненням у терміном на 10 років. Згодом термін ув'язнення було зменшено до 5 років. Перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії, керівником в'язничної виробничо-городньої дільниці. У грудні 1937 року був достроково звільнений з колонії. Після звільнення одразу поїхав до москви у пошуках справедливості та підтримки друзів та однодумців (М.Вавилова). В москві на Курському вокзалі знову був заарештований. Відправлений у Курську область агрономом в Обоянському розсаднику. 30 березня 1938 року — заарештований втретє. Був звинувачений в організації контрреволюційної групи, яка ставила за мету повалення радянської влади і займалася шкідництвом та диверсіями на користь іноземних держав. Засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938 року. Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська. Професора Володимира Симиренка під тиском світової наукової громадськості та української діаспори виправдали у 1957 році.

Лисенківщина — радянська кампанія проти генетики ґрунтується на мічурінській агробіології (поч.20-30 рр. і до 1957р) Мічурінська агробіологія суперечила досягненням генетики, цитології, ембріології, вже підтвердженим та перевіреним (приклад: самозародження клітин з неклітинної маси в експериментах Лепешинської, ця теорія Лепешинської використовувалась самим Лисенком для обґрунтування перетворення одних сучасних видів злакових в інші, суперечить принципу Вірхова «Кожна клітина — з клітини»). Мічурінська генетика існувала на передумовах ламаркізму й можливості спадкування надбаних ознак. Саме твердження про спадковість надбаних ознак ставить закономірне питання — як можуть існувати види як стабільні репродуктивно ізольовані одиниці еволюції в умовах, коли при спадкуванні надбаних ознак у кожному поколінні вид повинен необоротно змінюватися, що ставить під сумнів саме існування виду? Основні тези мічурінської агробіології Змінені умови зовнішнього середовища можуть змінювати процес побудови тіла, у тому числі й будова хромосом і взагалі зародкових клітин для майбутнього покоління.[11] Механізм зміни спадковості - зміна асиміляції й дисиміляції в організмі, зміна обміну речовин, що впливають на формування гамет.[11] Спадкові ознаки можуть передаватися безпосередньо від привою до підщепи (за вегетативній гібридизації) Заперечувала існування внутрішньовидової конкуренції. Заперечувала роль ДНК як речовини спадковості Стверджувала, що сучасні види здатні перетворюватися один в іншій під дією умов зовнішнього середовища

Творець пшеничного колоса Василь Миколайович Ремесло — засновник і перший директор Миронівського науково-дослідного інституту селекції та насінництва пшениці. Дуже багато зробив для підвищення урожайності та розширення ареалу вирощування озимої пшениці, та світового визнання України в галузі зерновиробництва.

Василь Якович Юр’єв - автор близько 100 праць з питань методики й організації селекції сільськогосподарських культур; вивів 21 сорт найважливіших зернових культур — озимої і ярої пшениці, озимого жита, ярового ячменю, вівса, проса, кукурудзи та інших культур

Федір Григорович Кириченко - український вчений-селекціонер, вивів новий високоврожайний сорт озимої пшениці «Одеська-21», «Мічуринка», «Новомічуринка», «Одеська ювілейна»

Олександр Самсонович Мусійко - вивів 15 сортів і гібридів кукурудзи, жита, гречки, зокрема — гібриди кукурудзи «Орбіта», «Новинка».

Іван Кирилович Згурський — український селекціонер великої рогатої худоби. Займався виведенням нових порід великої рогатої худоби, зокрема, знаменитої згодом породи корів «Лебединська», які давали до 68 літрів молока на добу.

Гаркавий Прокіп Хомич – видатний селекціонер українських ячменів. Провадив культуру озимого ячменю на півдні України, одним із перших використав у селекції ячменю метод гібридизації, теоретично обґрунтував методи добору пар для гібридизації, запровадив у практику метод складних схрещувань. Вивів 14 сортів озимого і 23 сорти ярого ячменю, якими засівалось 50 млн га посівних площ. Світову славу принесли ученому сорти: Одеський–14, Одеський–17, Оріон, Оксамит, Одеській-31, Одеській-46, Оксамит, Зімран, Південний, Одеській-36, Чорноморець.

Копань Володимир Павлович учений-селекціонер, доктор сільськогосподарських наук, автор більше ніж 176 сортів яблунь, груш, чорної смородини, порічок, аґрусу, суниць, із яких 56 занесені до Державного реєстру сортів рослин України. Історія їхньої родини — це трагічна історія України ХХ століття: голод, репресії, війна, розруха. У 15 років став круглою сиротою. Працював у Львівській дослідній станції садівництва : за десять років створив цілу низку своїх відомих сортів груші: «Вродлива», «Черемшина», «Золотоворітська», «Роксолана», «Смерічка», «Трембіта», «Вижниця», «Говерла», «Християнка», «Львівський сувенір», «Стрийська», «Етюд». Копань Кіра Миколаївна - створила понад 170 сортів, зокрема яблуні (Едера, Перлина Києва, Скіфське золото, Катерина, Гарант), груші (Вижниця, Етюд, Черемшина, Стрийська), смородини (Ювілейна Копаня, Софіївська, Черешнева), аґрусу (Високий замок, Неслухівський), суниці (Презент, Присвята, Дарунок учителю), порічок (Троїцька, Святомихайлівська) та ін. Спів­укладачі «Атласу перспективних сортів плодових і ягідних культур української селекції» (К., 1999).

Максимець Роман Іванович (Пустомитівський район, Львівська область) — український селекціонер у галузі іпології. Удосконалив Торійську породу коней. Його досягнення внесені в племінні книги України. Найкращий результат його праці жеребець Ахіл.