Словник з філософії. Глосарій

Ідеалізм

термін, який позначає у метафізиці будь-яку систему, що визначає об’єктивно існуюче принципово як дух, ідею або розум – тобто як принцип, протилежної матерії і первинний щодо неї.

Онтологія

 філософське вчення про буття як таке.

Пізнання

це зумовлений законами соціального розвитку, нерозривно пов'язаний з практикою процес активно-діяльного відображення в свідомості людей об’єктивної та суб’єктивної дійсності, основним результатом якої є знання.

Реалізм

філософське вчення, згідно з яким загальне має статус об’єктивного існування, передує одиничним предметам і незалежне від них.

Реальність

філософський термін, який означає усе те, що існує (існувало чи існуватиме) насправді.

Свідомість

специфічний прояв духовної життєдіяльності людини, пов’язаної із пізнанням, яке робить відомим, знаним змістом реальності, що набуває предметно-мовної форми знання.

Світ

 все те, що оточує людину, і те що знаходиться всередині неї; універсальна предметність, у межах якої людина вирізняє себе з-поміж інших предметів.

Світобудова

це всесвіт людини.

Світогляд

історично-конкретна форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює оточуючу дійсність як світ свого буття, а також сприймає, оцінює, осмислює світ, своє відношення до світу (основне питання кожного світогляду), визначає своє місце в ньому, своє призначення.

Сприймання

 чуттєве осягнення предметів та явищ дійсності  в сукупності притаманних їм властивостей та особливостей при безпосередній їх дії на органи чуття.

Сприйняття

пізнавальний психічний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їх якостей при безпосередній дії на органи чуття.

Теорія пізнання

галузь філософського знання, одна з центральних філософських дисциплін, наука що вивчає закони, форми і засоби виробництва об’єктивно історичного знання про реальний світ.

Аксіологія

 вчення про цінності, філософська теорія цінностей, що з’ясовує якості і властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби, інтереси і бажання людей.

Антропологія

наука про походження людини, утворення людських ареальних груп (рас), про типи й варіації фізичної будови людини.

Добро

основна позитивна категорія моралі, що є повною протилежністю зла; відображає сукупний зміст вимог і цінностей моральної свідомості.

Естетика

загальна характеристика певної сфери пізнання («нижчої теорії пізнання» у порівнянні з логікою).

Етика

система моральних цінностей і норм, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, спеціальної чи професійної групи людей.

Історія

наука, що досліджує минуле суспільства з метою більш адекватного розуміння його сучасного та визначення перспектив розвитку в майбутньому.

Краса

абстрактна властивість речі, ідеї, місця чи живої істоти, зокрема людини, що приносить відчуття приємності, яке відповідає задоволенню. 

Культура

cукупність матеріальних і духовних надбань на певному історичному рівні розвитку суспільства і людини, які втілені в результатах продуктивної діяльності.

Любов

екзистенціал людського буття, який окреслює найглибше відчуття повноти особистісного буття і переживання цілісності у з’єднанні з іншою особистістю та світом.

Потворність

естетична метакатегорія, яка виступає як антипод прекрасного і відображає негативну естетичну цінність.

Релятивізм

 методологічний принцип наукового, культурологічного, філософського мислення, світоглядно-філософська позиція, що виявляється в абсолютизації відносності змісту  і значення феноменів духовної культури та соціального життя, в абсолютизації їхньої залежності від суб’єкта, від різних умов та ситуацій.

Футурологія

напрям різних досліджень, що займаються вивченням майбутніх станів суспільства і соціальних процесів взагалі, перспектив історичного розвитку людства, передбаченням його майбутнього.

Виховання

процес заохочення та підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від народження до дорослості.

Евристика

 термін, яким позначають галузь знань про творчу діяльність, пов’язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеалах, способах діяння.

Індивід

 позначення одиничного, на відміну від сукупності, маси.

Індивідуальність

неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини.

Культура

сукупність матеріальних і духовних надбань на певному історичному рівні розвитку суспільства і людини, які втілені в результатах продуктивної діяльності.

Народ

люди загалом, переважно у великій кількості.

Нація

спільнота людей, об’єднаних низкою чинників, серед яких найважливішими є етнокультурні та політико-правові.

Особистість

віддзеркалення соціальної природи людини, розгляду її як індивідуальності та суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних взаємин, спілкування і предметної діяльності; соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до певних суспільних, культурних, історичних відносин.

Соціум

це особливий спосіб життя особливих істот – людей, головними чинниками яких є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв’язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметно-духовного світу культури.

Спільнота

це об’єднання людей, згуртованих спільними умовами життя, метою (цілями) та інтересами.

Суспільство

одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології.

Цивілізація

форма існування живих істот, наділених розумом.

Деїзм

філософське вчення, згідно з яким Бог є безособова першопричина світу, яка знаходиться поза природою та соціумом і не втручається в їхній розвиток.

Діалектика

наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення; метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності, розвитку; процес розвитку чого-небудь у всій різноманітності його форм і у всій його суперечливості.

Дуалізм

філософське вчення, протилежне монізму, яке виходить з визнання рівноправними, такими, що не зводяться одне до одного, двох субстанцій, начал: духу та матерії, ідеального та матеріального.

Емпіризм

філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання (епістеме) як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток.

Філософія науки – це окремий розділ філософії, предметом якого є як філософські проблеми науки взагалі, так і філософсько методологічні питання окремих наук.

Епістемологія

філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання (епістеме) як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток.

Філософія науки – це окремий розділ філософії, предметом якого є як філософські проблеми науки взагалі, так і філософсько методологічні питання окремих наук.

Ідея

уявлення, яке розуміється також як форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення. За своєю логічною будовою І. є формою мислення, різновидом поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об'єктивне знання про наявну дійсність, так і суб'єктивну мету, спрямовану на її перетворення.

Можливість

філософська категорія, яка відображає сукупність умов та причин виникнення матеріальних, соціальних та духовних об’єктів (тобто це потенційне буття об’єктів, їх становлення).

Об'єкт

те, на що спрямована пізнавальна і перетворювальна діяльність людини (суб'єкта).

Об'єктивна реальність

буття поза свідомістю; найзагальніше визначення матеріального світу.

Синергетика

міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»).