"Слово про матір"(сценарій)

Розробка свята

вчителя Новоєлизаветіського НВК

Покровської районної ради Донецької області

Калюжного Івана Григоровича

                                                 Слово про матір

                                         (сценарій виховного заходу)

Мета : розширити знання учнів про пісні, висловлення письменників, які уславляють матір - берегиню людського роду; виховувати любов до мами, повагу до матері-жінки.

Хід свята:

(святково прикрашено зал , на стіні плакат «З Любов’ю на всі часи, до тебе мамо!» , портрети видатних жінок. На свято запрошуються гості: мами, бабусі.

Директор школи вітає присутніх зі святом і оголошує початок свята. Під веселу музику виходять діти в святковому одязі, квітами)

Читець : Мамо! Немає милішого слова

Ти ж бо життя і творіння основа,

Пензель, перо надихались тобою.

Вічна ти в пісні - з болем, любов’ю

Читець2: Матері! Це ж ви нам, ви вручили

Замріяну і ніжну віть...

Чесними очима У майбуття зоріть!

ЧитецьЗ: Руки ласкаві цілую,

Скільки з них випито сили:

Жали вони і косили,

Прали і тісто місили...

Скільки з них випито сили!

Руки красиві - цілую...

Читець4; О мамо! Мелодіями молодієш...

Надійно торкатись твого плеча.

Вже стільки ти вдіяла...

Стільки ще вдієш!

Ти гідна пісень І пісні - звучать!

(Пісня «Два кольори» сл. Д.Павличка, муз. О.Білаша)

Ведучий: в своїй книзі поет Віктор Коротаєв писав : Що може бути на світі святіше імені мами!..

Людина, що не зробивша ні кроку по землі і тільки-тільки починає говорити, невпевнено і старанно складає по складам «мама» і почувши свою вдачу, сміється, щаслива.

Почорнівший від безсонної роботи хлібороб притискує до пересохлих губ пригоршню такої ж темної землі, досить родивши жито і пшеницю, вдячно вимовляє : «Спасибі, годівниця мати...»

Солдат наштовхнувшись на зустрічний осколок і впавши на землю, слабіючою рукою посилає останню кулю ворогу: «За Батьківщину - матір!»

Всі самі дорогі святині названі іменем матері, тому що з іменем цим зв’язано і саме поняття життя.

Щасливий той, хто з дитинства пізнав материнську ласку і виріс під дбайливим теплом і світлом материнського погляду; і до смерті страждає і терзає втративши на початку життя своє найдорожче на світі - матір; і навіть закінчуючи свій здавалось би не дарма і з користю прожитий вік, не може без сліз і болі згадувати про цю не загоюючу біль, про цю страшну втрату. Не випадково всім серцем відгукуємося ми на останні рядки вірша Василя Казіна «На могилі матері»:

Гнетет и горе и недоуменье,

Гвоздем засело в существе моем:

Стою - твоє живое продолженье,

Начало потерявшее своє,

Мать!..

(Звучить пісня «Мамина вишня»)

З повагою і вдячністю дивимося ми на людину, до сивого-волосся благодійно вимовляючи ім’я матері своєї і шановно оберігаючи її старість; і зневагою караємо того, хто забув при жінку, народивши і виростивши його, і в гірку старість її року відвернувся від неї, відмовився в добрій пам’яті, шматку чи крові.

По відношенню людини до матері народ міряє своє відношення до людини...

(Звучить пісня «Мамина сорочка» сл. і муз. Н.Май)

Ведучий : «Від давніх - давен, писав І.Франкоусі вчені люди, котрі пильно придивлялись до життя руського народу, визнавали, що русини обходяться зі своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й вільніше, ніж їхні сусіди . «У родині жінка займає дуже поважне й почесне становище . Ніякого важливішого діла мужик не робить без порад з жінкою, бо дуже часто розумна й виважна жінка вміє у всім поставити свою волю супроти мужикової»...

Ведучий : Письменник Анатолій Алексій писав : мами уже немає «А я все ще думками кажу : Пробач мене ,мама» Вона розповідала знайомим і близьким, який у неї турботливий син. Дуже хотіла , щоб люди до мене добре відносилися, щоб поважали мене. Я і насправді старався врятувати її від хвороб, від життєвих негаразд, поспішав виконати її рідкі прохання. А слів, якими зараз до того переповнений, що вони підступають до горла, не виказав. Багато ми, на жаль, усвідомлюємо пізно, коли виправити вже нічого неможливо. Бувало забував подзвонити в призначений час. «Я розумію: ти такий зайнятий!» Інколи сердився по пусто «Я розумію : ти так втомився!» Вона все намагалася зрозуміти, виходячи із інтересів сина, які були для неї іноді вище істини. Коли б можна було зараз подзвонити, прибігти, висловитись! Пізно.»

В роки війни я бачив : матері, які працювали днями на заводах, де по медичним законам мирного часу, можна було перебувати не більше чотири - п’ять годин, віддавали дітям все, що потрібно за «шкідливість» виробництва. І діти випивало молоко, з’їдали хліб, намазаний шаром масла, який не товстіше цигаркового паперу. Зараз я думаю, що ми часом занадто байдуже приймаємо жертви своїх матерів. Приймаючи їх, ми зобов’язані кожний раз запитати свою совість: «Чи не віддає нам мати останнє? Не віддає те, без чого не може вижити на землі людина?» Жертвування материнського почуття природна, але природна повинна бути і наша готовність протистояти вдячній «не розумності» материнської щедрості, материнської відваги.

В муках ми тільки «матір згадуємо». Але і за врятування від перших дитячих недуг теж звертаємось до неї. «Нічого страшного. Все пройде...»- шепче мама. І хвороба проходить, тому що поруч Вона. «Ах, якби навіки так було!»

Матері... їм завжди дорога своя дитина - хай він не Моцарт, не прославлений вчений, не полководець - переможець, хай не дуже таланистий, навіть бідний. їх безкорисність, їх вірність і відданість безмежна. (Звучить пісня «Росте черешня» сл. М.Луківа, муз. А. Горчинського)

Ведучий: «Бережіть матерів!» - пише на початку своєї поеми Расул Гамзатов. Можна було б добавити : бережіть матерів так, як вони бережуть нас! Це заклик був би красивим, але реальним: те, що може мати, може тільки вона. І все ж... Благодійне прагнення охороняє її від бід, дарить їй спокій і радість повинно ні на мить не покидати нас.

Відомо, що в дев’ятім колі «Дантова Ада!» мордуються «зрадники добродійники», і тепер , до нещастя, здійснюються такі зрадництва. Мені довелося розповідати по радіо про стару медсестру зі станції Фразіно, яка одна без чоловіка, виростила сина, який став вченим. Він проник в глибини точних наук, але науки були людиною, на жаль не пізнав. Він забув адресу дома, де народився, де був дитиною, де був щохвилини опікуваним сином... Мати чекала, що почує він і прийде до неї . Вона ще надіялася, що душевна глухота сина - хвороба часу : «Можливо, він почує...»

Я розповідав по радіо і про іншого сина, який посварився з матірю і вирішив наказати її невідомістю: поїхав не залишивши адреси, ні листів не писав. Коли ж час вилікував його від невірного гніву, коли він подумав , що пора вже «пробачити» матір, і повернувшись в своє місто, на свою вулицю, вікон рідного дому він не впізнав: не було знайомих, любимих маминих квітів, не було знайомих фіранок, тому, що і самої мами вже не було.

У відповідь на радіопередачу прийшли сотні гірких листів від матерів. Але ні в одному із них не було вказано, де живе , ким працює той, хто посмів зневажити синовні почуття, почуття вдячності, які не мають права тьмяніти з роками. Мами залишились мамами...

Бути сином чи дочкою - це високе призначення. Неможливо звісно, заставити жорстоку людину стати доброю, неможливо заставити того, хто не відчуває синовні почуття, їх відчувати.

Я згоден з Расу лом Гамзатовим : «... той, хто забуває свою маму, з легкістю зраджує і Батьківщину».

(виконується пісня «Рідна мати моя» сл.А.Малишка, муз.П.Майбороди)

Ведучий : Тахир Малік писав : «.. .не бажаючи того, ми часто

ображаємо наших матерів. Зневажаємо їх поради, не поважаємо їхніх звичок, смаків. За порадою біжимо до інших, а за втішанням - до матері. Да, мати завжди розділяла наше горе. Але і щастя наше хочеться їй розділити. А чи часто в дні успіху, вдалі часи згадуємо ми маму?

Часто кореспонденти відомим людям задають питання : «Хто ваш ідеал?» І вони відповідають по різному. Називають героїв літератури, вчених... Але нажаль мало відповідають : мій ідеал - мама! Жалко, дуже жалко. Ми часом не помічаємо, що саме великий героїзм може здійснити тільки мати - ради дитини своєї, ради Батьківщини. Часом не розуміємо , що самі великі якості втілює в собі саме мама. Так, мій ідеал - мама!

Велика пошана матерям, і в той же час великі обов’язки матерів перед суспільством. І ми не повинні забувати цього. Не повинні забувати і те, що мати наших днів не тільки домогосподарка, вона - робітниця, вона голова сільської ради і член уряду, вона - партійний керівник і вчена, письменниця... Вона несе на своїх плечах велику турботу.

На цвинтарях є надгробні надписи : «Рідна мамо, вік не забудемо», «Спи спокійно ,мамо» і ін. Думаєш: а як ці діти відносилися до батьків, коли вони були живі? Надгробна плита - хай вона навіть золота - майже не відповідає на це запитання. Зберігати пам’ять про померлих - хороша справа. Але насамперед завжди потрібно турбуватися про батьків, коли вони живі.

В узбеків є такий звичай : коли знайомляться, запитують : «Батько, матір живі - здорові?» Коли відповідають «так», співрозмовник скаже : «виявляється ти самий багатий на цьому білому світі».

Так, наші батьки - наше багатство. Для того щоб це багатство не пішло від нас раніше часу, ми з честю повинні виконувати свій синовій обов’язок, (звучить пісня «Виростиш ти синку» сл.В.Симоненка, муз.І. Шашкевича)

Ведучий: В однім із номерів газети «Комсомольська правда» письменник А.Бистров писав : зараз діти рано від’їжджають від батьків - навчатися, на заробітки. Гуртожитки, гуртожитки... Забувається дихання батьківського дому, здалеку не видно благальних очей матері, і дивись, понесла підлітка, закружила, як паводок, дозріла уявлена свобода, нестійка самостійність, і уже місяць, другий і півроку вже не переступає листоноша заповітного порога, немає І немає листа, а їй як хочеться розвернути листа і прочитати : «Здраствуй ,мама...»

Відриваємося від матерів? Лишаємося самого дорогого тепла? Черствіємо? Можливо. Але трапляється біда, трапляється дуже і дуже боляче, і вирветься зітхання, і вирветься крик: «Мама!..»

Розбиті, розгублені, схаменувші - куди нам? Де натхнення і твердинь? Додому. У матері.

Здається це , це здається, що в гуртожитках і в квартирах на стороні можемо ми обійтися без її тепла, ніжного погляду, без її чуйних, добрих рук, без рідної пахнучої дитинством, такої заспокійливої груді.

Гіркий обман для беззастережливих спокуситися на біду...

(звучить пісня «Пісня про рушник» сл.А,Малишка муз.П.Майбороди)

Ведуча: Мамин день - це велике свято, адже все починається від мами, її пісні, доброї казки, ніжної колискової.

Ведучий: Думаю, усім нам хочеться послухати мамину добру казку, і колискову, яку співала нам мама.

(виконується колискова пісня )

Ведучий: Чоловіки стають на коліна тільки в трьох випадках : щоб напитися із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб уклонитися матері. І ми низько вклоняємося Вам.

Вклоняємося тобі, мати роду людського , ім’я якій - жінка. Миру і щастя Вам!