Карпець Андрій

Студента 5 курсу, напряму підготовки «Математика*»

(Магістра, спеціальності «Середня освіта (Математика)»)

Dryna23081996@gmail.com

Науковий керівник – Розуменко А.О.

Суть методу наочності у навчальному процесі сучасної школи

Спрямованість  системи освіти на засвоєння знань, яка була традиційною і  виправданою ще декілька десятиліть тому, вже не відповідає соціальному замовленню, що вимагає виховання самостійних, ініціативних членів суспільства. Це потребує формування в учнів здатності діяти на основі здобутих знань, а не виконувати  лише дію за аналогією, за зразком.  Тому сучасні дидакти шукають такі засоби навчання, які б допомагали всім дітям фундаментально засвоїти навчльний матеріал, набути вміння самостійно вчитися, сприяли б їхньому розвиткові.

Одним із таких питань, яке на сучасному етапі вимагає перегляду і уточнення, є використання засобів наочності й моделювання у процесі формування знань і вмінь учнів.

Принцип наочності передбачає навчання на основі жи­вого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Науковці виокремлюють наступні види наочності: натуральну (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образну (картини, таблиці, моделі, му­ляжі, математичні фігури), символьну (географічні кар­ти, графіки, діаграми, схеми, формули).

В педагогічній науці обгрунтовано, що використання наочності сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає ви­явити зв'язок між науковими знаннями і життевою практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допо­магає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Залежно від органів почуттів, наочні посібники поділяють на такі групи: фонічні (сприймаються слухом), візуальні (сприймаються зором) і змішані. До них належать: статичні посібники (діафільми, діапозитиви, посібники для епіопроекції); динамічні (кінофільми, кінофрагменти);  фонопосібники (грамзаписи, магнітофонні записи).

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності уч­нів з урахуванням їх вікових особливостей. Наочність має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психоло­гічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій, разом с тим, готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

На практиці, зазвичай, використовують наступні способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створення в процесі навчання таблиць, схем.

В педагогічних дослідженнях виділяють наступні функції наочності в залежності від дидактичної мети. Наочність виступає як:

1.                     джерело нових знань і уявлень про об'єкти, події, явища;
2.                     ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;
3.                     спосіб розвитку мислення, що сприяє більш глибокому засвоєнню, розумінню зв'язку наукових знань з життям, що забезпечує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливість, уявлення, а також абстрактного мислення, бо допомагає на основі розглянутих конкретних явищ прийти до узагальнень;
4.                     посібник для самостійної пізнавальної діяльності (в результаті порівняння, зіставлення учні набувають нових знань);
5.                     спосіб інструктажу;
6.                     спосіб повторення, повідомлення, систематизації;
7.                     спосіб контролю.

Ефективність реалізації вказаних функцій значно посилюєтья при поєднанні слова вчителя і наочності. Саме за допомогою слова вчитель керує спостереженням, яке здійснюється учнями, призводить до осмислення зв'язків явиш, які не можуть бути сприйняті в процесі спостереження. Відомий дослідник Л.В.Занков вважає більш раціональними такі форми поєднання слова і наочності у навчальному процесі:

1.                     Вчитель за допомогою слова керує спостереженнями учнів, а знання про зовнішній вигляд предмета і його властивості й відношення учні здобувають самі у процесі спостереження.
2.                     Вчитель, спираючись на спостереження учнів і їх знання, призводить до осмислення таких зв'язків і явищ, які не можуть бути виявлені за допомогою безпосереднього сприйняття.
3.                     Вчитель за допомогою слова сам повідомляє учням відомості про предмет, його властивості, а наочні засоби служать підтвердженням, конкретизацією словесних повідомлень.
4.                     Учитель, ґрунтуючись на спостереженнях учнів, повідомляє про такі зв'язки між явищами, які недоступні безпосередньому спостереженню. Учні спостерігають тільки об'єкт, а вчитель сам узагальнює окремі дані, робить висновки про зв'язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями.

Досвід використання різних видів наочності в навчальному процесі дозволяє зробити висновки щодо вимог, які підвищують якість навчання, а саме:

1.                     Використання наочних посібників повинне відповідати в цілому меті навчання і меті уроку зокрема. Наочність - не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань і їх міцності, але й розвиток сприйняття, мислення, активності і самостійності учнів, їх можливостей і інтересів.
2.                     Поєднання слова і наочності.
3.                     Врахування рівня підготовки школярів.
4.                     Оптимальність використання: не перевантажувати наочними посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечити можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв; щоб не відволікати увагу учнів, наочні посібники треба показувати на необхідному етапі уроку, а не завчасно.

Отже, використання різних видів наочності з урахуванням вікових особливостей учнів, специфіки навчального матеріалу та етапу засвоєння знань, дозволяє покращити якість навчання, зокрема навчання математики.

Література

1.                     Сморжевський Л.О. Методика використання наочності на уроках алгебри і геометрії в основнній школі : навчальний посібник / Л.О. Сморжевський , Ю.Л. Сморжевський. Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. – 184 с.
2.                     Малафіїк І.В. Дидактика новітньої школи : навчальний посібник / І.В. Малафіїк . – К.: Видавничий дім « Слово», 2014. – 632 с.

Анотація. Карпець А.С. Суть методу наочності у навчальному процесі сучасної школи. В тезах розглянута проблема використання наочності на уроках математики та її актуальність на сучасному етапі розвитку освіти. Охарактеризовано різні класифікації видів наочності, виокремлено функції наочності та проаналізовано раціональні форми використання різних видів наочності в поєднанні зі словом вчителя.

Ключові слова:  наочність, сучасні вимоги, мета використання, групи наочності, функції наочності, способи використання.

Annotation. Карпець А.С. Essence of method of evidentness is in the educational process of modern school. In theses the considered problem of the use of evidentness on the lessons of mathematics and her actuality are on the modern stage of development of education. Different classifications of types of evidentness are described, the functions of evidentness are distinguished and the rational forms of the use of different types of evidentness are analysed in combination with the word of teacher.

Keywords: evidentness, modern requirements, aim of the use, group of evidentness, function of evidentness, methods of the use.