Стаття "Проблема духовного протистояння тоталітаризму у романі Т. Осьмачки «Ротонда душогубців»"

УДК 821.161.2-31.09

Король Л. Г.,

учитель української мови та літератури Самчиківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Проблема духовного протистояння тоталітаризму у романі Т. Осьмачки «Ротонда душогубців»

У статті розглядаються художні образи у романі «Ротонда душогубців». Аналізується психологічний стан та поведінка героїв у протистоянні тоталітарному суспільству.

Ключові слова: художній образ, тоталітарна система, психологізм.

Постать Тодося Осьмачки – оригінальна і самобутня у літературному процесі ХХ століття. Його творчість ще всебічно не досліджена.

 Починав свою творчість письменник поетичними творами, але з часом звертається до прозових. Найвідомішими та художньо найціннішими творами вважаються прозові твори Т. Осьмачки, зокрема, це повісті «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців».

Об'єктом нашого дослідження є роман «Ротонда душогубців». Він був написаний восени 1955 року, а був опублікований  1956 р. у Канаді.

Роман Т. Осьмачки «Ротонда душогубців» був предметом аналізу у працях таких літературознавців: М. Скорський у статті «Радості і болі рідної землі» розкриває деякі аспекти прози Т. Осьмачки, зокрема аналізує його прозові твори  «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців»; Н. Колесниченко-Братунь у статті «Оскарження червоної ротонди» коротко аналізує цей роман і його історію,  Лихошапка О. у статті «Українська національна ідея в творчому доробку Тодося Осьмачки» аналізує у романі Т. Осьмачки національну ідею, О. Піскун у дисертаційному підрозділі «Проблематика суспільної некрофілії у повісті Т. Осьмачки «Ротонда душогубців»» аналізує твір у символічному ключі, В. Барчан у дисертаційному підрозділі «Ротонда душогубців»: «чума» страху, вибір на «межі», екзистенціал приреченості» розглядає роман крізь призму екзистенційних проблем. Ці розвідки є цінними для подальшого вивчення роману.

Предмет нашого дослідження – особливості  художніх образів у протистоянні тоталітарному суспільству.

Події у романі відбуваються у першій половині 1930-х рр. Але у спогадах головного героя Івана Бруса про життя українського села напередодні колективізації події переносяться в 1920-ті.

 Кожен герой твору відчуває себе самотнім  і беззахисним та опиняється у такій ситуації, в якій потрібно робити певний вибір.

 Старий Брус розуміє справжню сутність цієї влади і ототожнює її із злими силами: «Оця комуна, оця «народная власть» увійшла у стачку з пекельними силами і випустила на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак у образі людей, щоб вони нас ось тут, на землі, домучили, не допустивши і до геєни огненної» [4, с. 159].

 Маздигін відбирає у старого Бруса ліки, бо він, мовляв, «не має права лікувати скотину» [4, с. 159]. Парцюня, приїхавши за наказом у село, починає наводити порядки, зокрема вирішу долю старого Бруса: «Ліки, як намірили Онопрейовичу, так йому їх і віддати треба… Але він мусить їх все ж таки заробити. І я прохаю вас піти самому і відпечатати аптечку, і віддати ключ старому Брусові… Мовляв, комісар із Москви звелів. А тим часом нехай Онопрейович його зробить хворим… Якнайшвидше… Я б уже хотів, щоб цей мастодонт був хворим узавтра. І його треба відвезти у ту районову лікарню, яка є у найпильнішім нагляді нашої Чеки» [4, с. 210].

 Потрапивши у пастку, старий Брус вирішує тікати. Він свідомо обирає смерть, але не в стінах лікарні чи іншого закладу Гепеви, а як справжній український селянин серед поля: «Положіть мене так, щоб, коли я буду засипати, то щоб бачити небо і колоски… Щоб і сон мені такий приснився, як і те життя, що я прожив поміж оцими полями та нашими людьми…» [4,  с. 235]. Таким вчинком старий Брус здійснює спротив тій системі, яка намагалась знищити народ не лише фізично, а й позбавити людину права вибору і вільного життя. Він відстоює свою духовність,  людські права.

 «Жінка у Т. Осьмачки є символом Вітчизни, кинутої на поталу брутальній чужоземній силі. Українське жіноцтво втрачає високе матеріальне призначення – творення наступних поколінь української нації. Однією із втрачених жіночих історій є доля Олени Щоголової, котра свідомо обирає смерть як порятунок від гвалту» [5, с. 14].

 Олена Антонівна не може погодитись на пропозицію Сіямського:  працювати на цей режим в обмін на вирішення долі її чоловіка. Це суперечить її поглядам і принципам. Жінка відчуває приреченість і безвихідність ситуації, в яку вона потрапила, тому вона вчиняє самогубство.

 «Олена Антонівна – носій високої духовної, грунтом якої є загальнолюдські цінності. Вона – втілення сили людського духу, віри, людяності. Її смерть – це самозахист від знищення людського в людині, спосіб уберегти душу від руйнівної системи, символ віри у непереможність того вищого, що дає людині і народу відчуття власної вищості перед страхом, символ перемоги над існуванням приреченого. Смерть Олени Щоголової – це смерть тіла, але не духу» [1, с. 33].

 Автор подає образ героя, який не протистоїть цій системі, відмовляється від власних поглядів та інтересів, перестає бути самим собою і щоб вижити підкоряється комунізму. Це лікар Чудєєв:  «Бачите, який жах… Всю Україну женуть у тюрми… і ваш чоловік сидить… мій знайомий, а я хочу жити і житиму, помагаючи більшовикам те нищить, що їм на заваді… Я не більшовик, але буду всім єством своїм їм помагати…» [3, с. 348]. Він добровільно стає гвинтиком страшної системи – тоталітаризму.

 «Чудєєв – це втілення ідеї приреченості. З одного боку, приреченості людини, яка не має тієї сили волі, щоб відчути себе екзистенцією, з іншого –національного типу, для ментальності якого приреченість є відчуттям іманентним» [1, с. 32-33].

 Борцем з тоталітаризмом виступає головний герой роману Іван Брус. «Образ Бруса письменник розгортає у двох площинах – в роздумах та конкретних діях героя, відповідно до ситуацій що складалися в якісь періоди його життя. Та особливий інтерес викликають роздуми Бруса: в них часто відчутно проступає позиція самого автора в оцінці політичних, морально-етичних та інших гострих соціальних проблем» [6, с. 56].

Іван Брус усвідомлює себе невід’ємною частиною українського народу і відчуває відповідальність за його долю, потреби і духовні запити: «Бо оборона природних людських справ дає задоволення і найпонурішій людині, коли вона чесна. А я не маю жодного права зменшувати це задоволення якомусь членові свойого народу… Не маю права зменшувати його щастя хоч на одну хвилину чи на кілька років [4, с. 306].

Брус розуміє жахливе становище України під владою комуністів: відчай людей від безсилля, самотність, приреченість, втрата духовних і моральних орієнтирів, беззахисність… У своїх думках він викриває істинне обличчя владної верхівки, їхні загарбницькі наміри, байдужість до народу: «І таке життя, яке бгають комуністи, так само є в’язниця, бо обмежується і обмуровується, і заморожується тільки однією доктриною, яка намагається викликати і одностайні та одноформені матеріальні умови для кожної людини… [4, с. 305]

 «Іван Брус, відчуваючи неминучість арешту, вирішив готувати себе до того дня – використати проти душогубських сил» іншу, «не випробовувану революціями» силу – слабкість, хворобу, використати божевілля. І коли той день настав, він кинув виклик своєму ворогові. Розпочався психологічний двобій із слідчим НКВД Парцюнею – двобій ідеологій, несумісних моралей, двобій характерів. У ньому не могла бути «нічия»: хтось повинен виграти, а хтось – програти. «Божевілля» дозволило не тільки кидати прямо в вічі «ідейному» катові Парцюні свої обвинувачення, але й маневрувати – часом «добровільно» сприймати усі вимоги чекістів, аби дезорієнтувати їх. Це нагадувало смертельну гру кота з мишею, в якій «котом» виступав в’язень. Брус виграв двобій з чекістами – його визнали божевільним і відправили до психіатричної лікарні на обстеження» [6, с. 56].

 Іван Брус – вольова особистість. Обираючи як самозахист божевілля, він відверто протистоїть тоталітарному режимові, але робить це не для себе, а для свого народу, якому він може прислужитись.

 Отже, у романі Т. Осьмачки «Ротонда душогубців» зображено  трагічну долю українського народу напередодні  голоду 1932-1933 років. Головні герої повісті репрезентують настрої і стан життя українського народу в ту епоху. Осьмачка майстерно відтворив психологічний стан героїв, мотивував поведінку героїв, охарактеризував моральні пріоритети і цінності, які панували у тогочасному суспільстві.

Список використаних джерел

1. Барчан В. В. Творча особистість Т. Осьмачки: художньо-естетичні та філософські константи : автореф. дис.. … д-р. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / В. В. Барчан. – Львів, 2009. – 26 с.
2. Колесниченко-Братунь Н. Оскарження червоної ротонди / Н. Колесниченко-Братунь // Дзвін. – 1995. – № 4. – С. 59-63.
3. Лихошапка О. Українська національна ідея в творчому доробку Тодося Осьмачки http://www.ukrlit.vn.ua/partner/lihoshpka/eg9at.html
4. Осьмачка Т. Поезії. Повісті: Старший боярин; Ротонда душогубців / Т. Осьмачка. – К.: Наукова думка, 2002. – 424с.
5. Піскун О. Ю. Психоаналітична інтерпретація прози Т. Осьмачки : автореф. дис.. … канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / О. Ю. Піскун. – Кіровоград, 2008. – 22 с.
6. Скорський М. Радості і болі рідної землі / М. Скорський // Дивослово. – 1995. – №5-6. – С. 53-56.

In this article we study artistic images in the novel «The Rotunda murderers». We analyze the psychological state and behavior of the characters in opposition to totalitarian society.

Key words: artistic image, totalitarian system, psychology.