У статті розглядаються художні образи у романі «Ротонда душогубців». Аналізується психологічний стан та поведінка героїв у протистоянні тоталітарному суспільству.
УДК 821.161.2-31.09
Король Л. Г.,
учитель української мови та літератури Самчиківської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Проблема духовного протистояння тоталітаризму у романі Т. Осьмачки «Ротонда душогубців»
У статті розглядаються художні образи у романі «Ротонда душогубців». Аналізується психологічний стан та поведінка героїв у протистоянні тоталітарному суспільству.
Ключові слова: художній образ, тоталітарна система, психологізм.
Постать Тодося Осьмачки – оригінальна і самобутня у літературному процесі ХХ століття. Його творчість ще всебічно не досліджена.
Починав свою творчість письменник поетичними творами, але з часом звертається до прозових. Найвідомішими та художньо найціннішими творами вважаються прозові твори Т. Осьмачки, зокрема, це повісті «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців».
Об'єктом нашого дослідження є роман «Ротонда душогубців». Він був написаний восени 1955 року, а був опублікований 1956 р. у Канаді.
Роман Т. Осьмачки «Ротонда душогубців» був предметом аналізу у працях таких літературознавців: М. Скорський у статті «Радості і болі рідної землі» розкриває деякі аспекти прози Т. Осьмачки, зокрема аналізує його прозові твори «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців»; Н. Колесниченко-Братунь у статті «Оскарження червоної ротонди» коротко аналізує цей роман і його історію, Лихошапка О. у статті «Українська національна ідея в творчому доробку Тодося Осьмачки» аналізує у романі Т. Осьмачки національну ідею, О. Піскун у дисертаційному підрозділі «Проблематика суспільної некрофілії у повісті Т. Осьмачки «Ротонда душогубців»» аналізує твір у символічному ключі, В. Барчан у дисертаційному підрозділі «Ротонда душогубців»: «чума» страху, вибір на «межі», екзистенціал приреченості» розглядає роман крізь призму екзистенційних проблем. Ці розвідки є цінними для подальшого вивчення роману.
Предмет нашого дослідження – особливості художніх образів у протистоянні тоталітарному суспільству.
Події у романі відбуваються у першій половині 1930-х рр. Але у спогадах головного героя Івана Бруса про життя українського села напередодні колективізації події переносяться в 1920-ті.
Кожен герой твору відчуває себе самотнім і беззахисним та опиняється у такій ситуації, в якій потрібно робити певний вибір.
Старий Брус розуміє справжню сутність цієї влади і ототожнює її із злими силами: «Оця комуна, оця «народная власть» увійшла у стачку з пекельними силами і випустила на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак у образі людей, щоб вони нас ось тут, на землі, домучили, не допустивши і до геєни огненної» [4, с. 159].
Маздигін відбирає у старого Бруса ліки, бо він, мовляв, «не має права лікувати скотину» [4, с. 159]. Парцюня, приїхавши за наказом у село, починає наводити порядки, зокрема вирішу долю старого Бруса: «Ліки, як намірили Онопрейовичу, так йому їх і віддати треба… Але він мусить їх все ж таки заробити. І я прохаю вас піти самому і відпечатати аптечку, і віддати ключ старому Брусові… Мовляв, комісар із Москви звелів. А тим часом нехай Онопрейович його зробить хворим… Якнайшвидше… Я б уже хотів, щоб цей мастодонт був хворим узавтра. І його треба відвезти у ту районову лікарню, яка є у найпильнішім нагляді нашої Чеки» [4, с. 210].
Потрапивши у пастку, старий Брус вирішує тікати. Він свідомо обирає смерть, але не в стінах лікарні чи іншого закладу Гепеви, а як справжній український селянин серед поля: «Положіть мене так, щоб, коли я буду засипати, то щоб бачити небо і колоски… Щоб і сон мені такий приснився, як і те життя, що я прожив поміж оцими полями та нашими людьми…» [4, с. 235]. Таким вчинком старий Брус здійснює спротив тій системі, яка намагалась знищити народ не лише фізично, а й позбавити людину права вибору і вільного життя. Він відстоює свою духовність, людські права.
«Жінка у Т. Осьмачки є символом Вітчизни, кинутої на поталу брутальній чужоземній силі. Українське жіноцтво втрачає високе матеріальне призначення – творення наступних поколінь української нації. Однією із втрачених жіночих історій є доля Олени Щоголової, котра свідомо обирає смерть як порятунок від гвалту» [5, с. 14].
Олена Антонівна не може погодитись на пропозицію Сіямського: працювати на цей режим в обмін на вирішення долі її чоловіка. Це суперечить її поглядам і принципам. Жінка відчуває приреченість і безвихідність ситуації, в яку вона потрапила, тому вона вчиняє самогубство.
«Олена Антонівна – носій високої духовної, грунтом якої є загальнолюдські цінності. Вона – втілення сили людського духу, віри, людяності. Її смерть – це самозахист від знищення людського в людині, спосіб уберегти душу від руйнівної системи, символ віри у непереможність того вищого, що дає людині і народу відчуття власної вищості перед страхом, символ перемоги над існуванням приреченого. Смерть Олени Щоголової – це смерть тіла, але не духу» [1, с. 33].
Автор подає образ героя, який не протистоїть цій системі, відмовляється від власних поглядів та інтересів, перестає бути самим собою і щоб вижити підкоряється комунізму. Це лікар Чудєєв: «Бачите, який жах… Всю Україну женуть у тюрми… і ваш чоловік сидить… мій знайомий, а я хочу жити і житиму, помагаючи більшовикам те нищить, що їм на заваді… Я не більшовик, але буду всім єством своїм їм помагати…» [3, с. 348]. Він добровільно стає гвинтиком страшної системи – тоталітаризму.
«Чудєєв – це втілення ідеї приреченості. З одного боку, приреченості людини, яка не має тієї сили волі, щоб відчути себе екзистенцією, з іншого –національного типу, для ментальності якого приреченість є відчуттям іманентним» [1, с. 32-33].
Борцем з тоталітаризмом виступає головний герой роману Іван Брус. «Образ Бруса письменник розгортає у двох площинах – в роздумах та конкретних діях героя, відповідно до ситуацій що складалися в якісь періоди його життя. Та особливий інтерес викликають роздуми Бруса: в них часто відчутно проступає позиція самого автора в оцінці політичних, морально-етичних та інших гострих соціальних проблем» [6, с. 56].
Іван Брус усвідомлює себе невід’ємною частиною українського народу і відчуває відповідальність за його долю, потреби і духовні запити: «Бо оборона природних людських справ дає задоволення і найпонурішій людині, коли вона чесна. А я не маю жодного права зменшувати це задоволення якомусь членові свойого народу… Не маю права зменшувати його щастя хоч на одну хвилину чи на кілька років [4, с. 306].
Брус розуміє жахливе становище України під владою комуністів: відчай людей від безсилля, самотність, приреченість, втрата духовних і моральних орієнтирів, беззахисність… У своїх думках він викриває істинне обличчя владної верхівки, їхні загарбницькі наміри, байдужість до народу: «І таке життя, яке бгають комуністи, так само є в’язниця, бо обмежується і обмуровується, і заморожується тільки однією доктриною, яка намагається викликати і одностайні та одноформені матеріальні умови для кожної людини… [4, с. 305]
«Іван Брус, відчуваючи неминучість арешту, вирішив готувати себе до того дня – використати проти душогубських сил» іншу, «не випробовувану революціями» силу – слабкість, хворобу, використати божевілля. І коли той день настав, він кинув виклик своєму ворогові. Розпочався психологічний двобій із слідчим НКВД Парцюнею – двобій ідеологій, несумісних моралей, двобій характерів. У ньому не могла бути «нічия»: хтось повинен виграти, а хтось – програти. «Божевілля» дозволило не тільки кидати прямо в вічі «ідейному» катові Парцюні свої обвинувачення, але й маневрувати – часом «добровільно» сприймати усі вимоги чекістів, аби дезорієнтувати їх. Це нагадувало смертельну гру кота з мишею, в якій «котом» виступав в’язень. Брус виграв двобій з чекістами – його визнали божевільним і відправили до психіатричної лікарні на обстеження» [6, с. 56].
Іван Брус – вольова особистість. Обираючи як самозахист божевілля, він відверто протистоїть тоталітарному режимові, але робить це не для себе, а для свого народу, якому він може прислужитись.
Отже, у романі Т. Осьмачки «Ротонда душогубців» зображено трагічну долю українського народу напередодні голоду 1932-1933 років. Головні герої повісті репрезентують настрої і стан життя українського народу в ту епоху. Осьмачка майстерно відтворив психологічний стан героїв, мотивував поведінку героїв, охарактеризував моральні пріоритети і цінності, які панували у тогочасному суспільстві.
Список використаних джерел
In this article we study artistic images in the novel «The Rotunda murderers». We analyze the psychological state and behavior of the characters in opposition to totalitarian society.
Key words: artistic image, totalitarian system, psychology.