Стаття "Проблема насильства та шляхи його подолання в шкільному середовищ"і

Пазенко Валентин Володимирович

Викладач суспільних дисциплін та зі

спеціальностей «Право» і

«Соціальна робота»

ВСП «Роменський фаховий коледж КНЕУ

 ім.. В. Гетьмана»

 

 

 

Проблема насильства та шляхи його подолання

в студентському середовищі

 

Постановка проблеми. Суттєві зміни в економічній сфері та соціальній політиці, криза сучасної родини, низький соціальний статус, безробіття, нав’язування ідеології споживання, відмова суспільства від одних моральних цінностей та перехід до нових орієнтирів – все це є чи не найголовнішими чинниками, що сприяють процесу віктимізації неповнолітніх.

Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися у 2005 р. Згідно з результатами дослідження, проведеного ЮНІСЕФ, нині 67 % дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу. 24 % дітей стали жертвами булінгу, і 48 % з них нікому не розповідали про ці випадки. Це тривожні цифри, особливо в той час, коли Україна переживає конфлікт, внаслідок чого майже 1,6 мільйона людей, у тому числі 220 тисяч дітей, стали внутрішньо переміщеними особами[1].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематика психології насильства є великою галуззю, що інтенсивно розвивається і розробляється у світовій психології з 80-х років ХХ століття до останнього часу (Д. Ольвеус, А. Мур, Б. Хіллері, Д. Сміт, Д. Левінсон, А. Пікас, Е. Роланд, Дж. Кобрин,

Д. Фінкелхор, К. Вайнгартен, К. Салміваллі, Д. Брон, Р. Лэнг, А. Міллер, та ін.). У пострадянській психологічній науці ця проблематика порівняно молода (E.H. Волков, В.В. Денисов, Г.М. Кірєєв, А.Б. Кирюхін, В. Сітаров та ін.). Проблему насильства в освітньому середовищі на сучасному етапі розробляють такі дослідники як Л.C. Алексєєва, І.О. Баєва, К.В. Бурмістрова, О.Ф. Биковська, О.М. Волкова, Т.Г. Волкова, Є.В. Гребенкін, І.С. Кон, Д.О. Кутузова, О.А. Стрельбицька, Н.О. Зінов’єва. Н.Ф. Михайлова, Д. Пстрог, О.І. Файнштейн, Л.О. Регуш, О.О.Селіванова та ін.

Актуальність проблеми. За даними міжнародної організації під егідою ООН(ЮНІСЕФ) у 2017 році 67,0% дітей в Україні стикалися з випадками боулінгу,а 57,0% знають,що це таке. Це достатньо високі показники,що свідчить  про актуальність даної теми.

Мета статті. Розширення знань про булінг як соціально- психологічну проблему в освітньому середовищі,його види та прояви в освітньому середовищі, формування негативного ставлення до нього,розвиток навичок конструктивного вирішення конфліктних ситуацій,пошук шляхів попередження насильства та булінгу в дитячих колективах.

Виклад основного матеріалу. Уперше зарубіжні психологи стали прицільно розглядати феномен «шкільного цькування», або «булінгу» (school bullying), в 1978 р. після публікації норвезького дослідника Дана Ольвеуса.

Іноді здається, що булінг буває тільки в «поганих» класах або школах. Це помилка. Так, уперше це явище було описане на прикладі закритих англійських приватних шкіл Великобританії. У 1956 р. англійський письменник Уільям Голдінг написав роман «Володар мух» про 12-річних англійських хлопчиків із приватної школи. Опинившись унаслідок драматичних обставин без нагляду з боку дорослих, діти впродовж одного тижня перетворилися на дикунів, що об’єдналися проти одного зі своїх товаришів. Все могло б закінчитися катастрофою, коли б не вчителі, що вчасно втрутилися в конфлікт. За цей твір письменник отримав Нобелівську премію. Отже,Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка) (цькування) - це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу(цькування) є:

•          систематичність (повторюваність) діяння;
•          наявність сторін-кривдник(булер),потерпілий(жертва булінгу), спостерігач(за наявності);
•          дія чи бездіяльність кривдника,наслідком яких є заподіяння  психічної та/ або фізичної шкоди,приниження,страх,тривога,підпорядкування потерпілого  інтересам кривдників,та/або спричинення  соціальної ізоляції потерпілого.

У психологічній літературі термін «шкільне цькування» (school bullying) прийнято розуміти як цілу сукупність соціальних, психологічних і педагогічних проблем, що зачіпають процес тривалого фізичного або психічного насильства з боку індивіда або групи щодо індивіда, який не здатний захистити себе в цій ситуації. Часто ця форма поведінки пов’язана з вибудовуванням ієрархії міжособових взаємовідносин, із прагненням до затвердження влади в середовищі однолітків [1; 2; 4; 6].

Численні дослідження показали, що проблема шкільного цькуваня (булінгу) спостерігається у багатьох країнах і носить глобальний характер. Найбільш високі показники участі підлітків як в одиничних, так і в постійних проявах булінгу мають такі країни, як Австрія, Естонія, Німеччина, Латвія, Литва, Швейцарія, Росія і Україна. Найнижчі показники в Чеській республіці, Греції, Словенії і Швеції [7]. Булінг – це спосіб самоствердження однієї людини або групи за рахунок систематичного приниження іншої людини або групи. Виділяють такі види булінгу: – Фізичний (побиття, псування; відбирання і переміщення в невідомому напрямі особистих речей).

– Вербальний (брутальні слова, дражнили і поширення мерзотних пліток).

– Соціальне виключення (бойкот, остракізм ).

– Кібербулінг. Саме останній різновид є дуже популярним серед підлітків. Проявляється в цькуванні за допомогою соціальних мереж або посланні образ на електронну адресу. Сюди входить зйомка і викладання непривабливого відео в загальний доступ [6].

Варто зазначити, що ситуації булінгу можуть бути виявлені і за межами освітньої систем: в армії, у в’язниці, на роботі, в будь-якому колективі.

Товариші по навчанню і шкільний персонал терплять ситуації цькування, вважаючи їх «нормальними», тобто – неминучими. Проте збільшення частоти вбивств і самогубств серед школярів змусило громадськість поглянути на цькування інакше. Нині відомо, що:

– цькування виникає в старшому дошкільному віці;

– частота фізичного цькування зростає упродовж навчання в початковій школі, і в 3–6-х класах досягає піка, а потім знижується;

– ініціаторами цькування (як би це дивно не виглядало) часто виступають учителі. У старших класах школярі частіше повідомляють про ситуації систематичного приниження з боку вчителів, ніж в молодших;

– хлопчики-агресори більше схильні до фізичного цькування, дівчатка – до вербального і до соціального виключення;

– жертвами з рівною частотою виявляються як хлопчики, так і дівчатка;

– частота вербального цькування і соціального виключення з віком не знижується і виходить на плато в підлітковому віці;

– причиною цькування виступає та або інша незвичність дитини, її відмінність (будь-яка) від прийнятих у цій групі стандартів;

– 1–2% дітей піддаються цькуванню впродовж багатьох років;

– із віком однолітки все менше співчувають жертві;

– частота цькування в корекційних класах або допоміжних школах удвічі вища, ніж у звичайних;

– розмір класу несуттєво впливає на частоту виникнення ситуацій цькування;

– змагання в області академічної успішності не є основним джерелом булінгу;

– для виникнення ситуації цькування вистачає, щоб у школі був хоч би один дорослий або дитина, схильна самостверджуватися за рахунок приниження інших [4].

Традиційно ми звикли розглядати насильство як драму з двома ролями–кривдника і жертви. Насправді, у більшості випадків є ще і третя роль – роль спостерігача [2; 5].

Дослідниками робилися спроби відтворення деякого типологічного портрета носіїв цих ролей. За даними норвезького психолога Дана Олвеуса [4] «буллі» («кривдники») відчувають сильну потребу домінувати і підпорядковувати собі інших. Вони часто зухвало і агресивно поводяться щодо дорослих, зокрема батьків і учителів, не мають співчуття до своїх жертв. До того ж вони частенько «розглядають свою поведінку як виправдану, зазвичай, у них середній або нижче середнього по групі рівень тривожності». «Жертви» ж відрізняються соціальною відчуженістю, схильністю ухилятися від конфліктів. Вони характеризуються як чутливі, замкнуті і сором’язливі люди з проявами різноманітних психосоматичних симптомів, соматичною ослабленою, підвищеною тривожністю і депресивністю, низькою самооцінкою і невпевненістю в собі з переважанням неконструктивних стратегій подолання складних ситуацій, пониженою учбовою мотивацією і численними проблемами в спілкуванні.

Сучасне освітнє середовище школи повинне бути таким, щоб створити умови для психологічної безпеки суб’єктів педагогічного процесу і, як наслідок, сприяти їх психічному здоров’ю і особистісному зростанню.

Психологічно безпечне освітнє середовище школи таке, в якому:

– більшість учасників мають позитивне до нього ставлення;

– високі показники індексу задоволеності потреб;

– високі показники індексу захищеності від психологічного насилля[3].

Свого часу Ден Олвеус запропонував програму інтервенцій, яка повинна функціонувати на трьох рівнях (трьохрівнева антібулінгова модель):

I. На рівні школи:

– проведення опитувань із використанням відповідного опитувача;

– спостереження за поведінкою учнів на змінах;

– створення в школі привабливого для дітей ігрового простору, де можна проводити вільний від уроків час;

– список контактних осіб і установ, їх телефонів, за якими можна за необхідності звернутися;

– зустрічі учителів із батьками;

– залучення учителів до робочих груп, відповідальних за оптимізацію шкільного клімату.

II. На рівні класу:

– правила проти насильства;

– похвала і санкції;

– рольові ігри, література;

– спільні заходи;

– кооперативний дух навчання;

– співпраця учителів і батьків.

III. На рівні окремих школярів:

– уміння провести бесіду з виконавцями і

жертвами булінгу і їх батьками;

– творчий підхід учителів і батьків до розв’язання проблем у разі булінгу;

– допомога нейтральних учнів;

– допомога і підтримка батьків і батькам;

– перехід учнів в інший клас або школу [4].

Особливого значення сьогодні набувають питання пошуку ефективних підходів до організації безпечного навчального процесу. З метою подолання булінгу, а також забезпечення гармонійних взаємовідносин та сприятливого психологічного мікроклімату у навчально-виховному закладі психологам, педагогам, соціальним педагогам необхідно володіти технологіями профілактики булінгу. Профілактика булінгу в школі може бути реалізована на особистісному, груповому, загальношкільному та соціальному рівнях. З метою попередження явища булінгу в освітніх закладах є доцільним створення та впровадження ряду профілактичних технологій, як-от:

– Медіація;

– Медіація ровесників;

– Технологія «Коло»;

– Технологія «Педагогічне переживання»;

– Служби порятунку;

– Соціально-психологічний тренінг;

– Телефон довіри;

– Програма профілактики булінгу Д. Олвеуса [3];

Необхідно підкреслити, що до роботи з профілактики та подолання такого негативного явища як булінг повинні бути залучені всі учасники навчально-виховного процесу – батьки, адміністрація навчального закладу, учні, педагоги. Бесіди щодо запобігання булінгу можна проводити під час години виховання або на перервах. Вплив буде стійким, якщо обговорення теми стане постійним продовженням шкільного буденного життя. Однак чіткий графік бесід теж необхідний тому, що систематичність щодо обговорення автоматично гарантує, що тема насильства серед учнів не залишиться без уваги. Короткі, але часті розмови набагато ефективніші, ніж рідкісні та довготривалі.

Не слід дітям із вираженою агресивністю доручати керівництво однолітками чи молодшими дітьми, адже це може спровокувати прояви жорстокості. У так званих агресорів треба формувати вміння аналізувати свої почуття і почуття інших людей, а також вчити ставитися з розумінням до індивідуальних відмінностей у різних людей, виробляти навички справлятися з міжособистісними проблемами цивілізованим шляхом [7].

Висновки. Згідно зі ст. 16 Конвенції про права дитини, остання має право на захист від незаконного посягання на її честь і гідність. Тому головним обов’язком держави є вжиття усіх заходів соціального, адміністративного, кримінально-правового та іншого характеру з метою надання дитині права на повноцінний та гармонійний розвиток особистості. З огляду на поширення явища булінгу в середовищі малолітніх і неповнолітніх осіб, необхідно розробити антибулінговий закон в Україні, внести це поняття до Цивільного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України. Відповідальність повинні нести як батьки за неналежне виховання, так і діти-агресори та діти-свідки булінгу. Необхідно у кожній школі розробити Правила поведінки учнів і довести їх до відома учнів.

 

 

Список використаних джерел

1. Булінг – важлива проблема для дітей в Україні. ЮНІСЕФ розпочинає кампанію проти булінгу // Педагогічний портал : освітня преса. URL: http://pedpresa.ua/185372-buling-vazhlyva-problema-dlya-ditej-v-ukrayini-yunisefrozpochynaye-kampaniyu-proty-bulingu.html (дата звернення: 23.10.2017).

2. Куртова С. Булінг у школі // Освіта.UA : сайт. URL: http://osvita.ua/ school/lessons_summary/upbring/42788/ (дата звернення: 23.10.2017)

3. Поляруш С. І. Поняття та проблема правового захисту від шкільного булінгу // Актуальні проблеми правової науки і державотворення в Україні в контексті правової інтеграції : матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 100-річчю підготовки охоронців правопорядку в Харкові (м. Суми, 20–21 трав. 2017 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Суми, 2017. С. 211–213.

4. Кормило О. Явище булінгу в освітньому просторі. Проблеми гуманітарних наук. Серія «Психологія». 2015. Вип. 35. С. 174–187. 5. Губко А. А. Шкільний булінг як соціально-психологічний феномен. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія: Психологічні науки. 2013. Вип. 114. С. 46–50.

6. Воронцова Е. Профілактика та подолання булінгу у закладах освіти. URL:http://xn--d1acjtrgde.kiev.ua/2017/08/24/profilaktika-ta-podolannya-bulinguu-zakladah-osviti/ (дата звернення: 26.10.2017).