Стаття " Складності адаптаційного періоду першокласників"

Складності  адаптаційного  періоду  першокласників  до нового соціального середовища.

   Найважчим для мене, як вчителя, було навчити дітей  адекватно реагувати на невдачі. Досить часто я помічала під час своєї роботи , що коли дитину виправляєш або  вказуєш на її помилки, вона засмучується, закривається в собі, в неї зникає бажання грати з дітьми. Дитина  гадає, що вчитель її просто не любить. Моїм завданням, як вчителя, було довести дитині, що це не так.

Під час виховних заходів я приділяла цьому питанню особливе місце, пояснювала дітям, що всі учні різні і їхні знання і уміння  також різні. В когось краще виходить писати, в когось – читати, але це не є приводом для засмучення. Коли вчитель вказує на учнівські помилки, він  бажає кращого для свого учня, він прагне допомогти і разом з учнем подолати ці помилки, щоб більше їх не допускати. Я пояснювала дітям, що незалежно від їхніх знань я їх все одно люблю, але ми прийшли до школи навчатись, тому давайте працювати над своїми помилками, щоб бути розумними.

На закінчення першого семестру вже були значні результати проведених мною виховних заходів з цього питання -  дитина сама прагла знайти свої  помилки і звернутись до вчителя за порадою.

    Я помітила , що деякі діти  бояться підійти до мене, щось запитати. Це проявлялось в тому, що під час уроків у інших дітей було безліч запитань:

 « З якої букви написати?, Де розпочинати писати?, Чи правильно я накреслив відрізок?» і т.д.  Під час перерви  також ці діти в мене соромились щось запитати. Я звернула на це увагу і почала самостійно підходити під час уроків  до цих дітей частіше, перевіряти їхню роботу. На перервах спілкувалася з ними ,цікавилася їхніми захопленнями, враженнями від театру який приїжджав до школи. Цю проблему вдалося подолати, знайти порозуміння, стати другом кожному учневі.

    Мене здивувало те, що діти на перерві  спілкуються з дітьми з якими  знайомі з дитячого садочку, інших дітей не приймають до свого кола друзів. Пояснюють вони це тим, що « вона не ходила до нашого  дитячого садочку, вона не знає цієї гри…».   Дитина, яку не приймають до гри замикається в собі  намагається зрозуміти: « чому вони не хочуть зі мною грати, я що погана? »  в дитини знижується самооцінка, зникає бажання відвідувати школу, спілкуватися з дітьми.  За допомогою колективних форм роботи під час уроків та залучення  всіх дітей до гри на перерві ми усунули цю проблему.

   Також ми зіткнулися в своєму класі з такою проблемою, як  не бажання приймати думку інших – « Я хочу так,  а не інакше…  » . Це досить часто проявлялося і на уроці:  « -  Можна я відповім? – Ні, давайте краще запитаємо у Олени» - після  цих слів дитина засмучується і не бажає слухати відповідь іншої дитини.  Вчитель це  пояснює тим , що потрібно, щоб всі учні працювали на уроці :  « Я впевнена в тому, що ти знаєш відповідь на це запитання, давайте послухаємо відповідь Олени…».   З учнями було проведено ряд  бесід, які спиралися на те, що кожен учень прийшов до школи навчатися, в кожного учня є своя власна думка, яку ми повинні послухати. Якщо ми не будемо слухати учня з його власною думкою, то і він не побажає слухати наші думки і нам буде неприємно від цього.

Навчившись слухати один одного та поважати думку інших учнів, ми створили дружній колектив.