Стаття "Теорія вчинку Івана Беха як інноваційний метод формування моралі у молодших школярів

Про матеріал

Педагог сьогодні повинен ставити вихованця у такі умови, щоб його (вихованця) вчинки були добродійними, в рамках загальноприйнятих правил моралі суспільства, враховуючи, що реальна соціокультурна ситуація, як основне джерело морально-духовного розвитку особистості, надзвичайно дисгармонійна і суперечлива в організації системи виховних впливів. Ця стаття допоможе налагодити роботу виховного змісту.

Перегляд файлу

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ВИКОНКОМУ КРИВОРІЗЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ ДОВГИНЦІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ

КРИВОРІЗЬКА ЗАГАЛЬНООСІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 94

Вчитель початкових класів

Криворізької гімназії № 94

Цвинда Зінаїда Іванівна

м. Кривий Ріг

З М І С Т

Стр.

Вступ…………………………………………………………………………….4

МОДУЛЬ 1. Вікові особливості учнів початкової школи…………………..6

МОДУЛЬ 2. Форми виховної роботи…………………………………………8

МОДУЛЬ 3. Теорія вчинку…………………………………………………..10

Використана література……………………………………………………….17

Розробка виховної години. Тренінг. «Здоровим будь! Звички шкідливі забудь!»…………………………………………………………………….….18

В С Т У П

Сутність виховання в Україні – це науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства, держави, людей, природи, мистецтва, самої себе. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її особистісне ставлення.

Характер ставлення особистості до соціального довкілля змінюється з віком. У молодшому шкільному віці дитина оволодіває умінням і навичками підтримки та збереження міжособистісної злагоди, мирного розв’язування конфліктів; здатністю брати до уваги думку товаришів; орієнтацією на дорослого як носія суспільних еталонів та морального авторитета.

Ціннісне ставлення до себе передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил. Воно є важливою умовою формування у дітей активної життєвої позиції.

Характер ціннісного ставлення особистості до себе істотно змінюється з віком. У молодшому шкільному віці розвивається рефлексія, формується вміння оцінювати себе як предмет змін.

МОДУЛЬ 1

Вікові особливості учнів початкової школи

Молодший шкільний вік є важливим у становленні особистості дитини. Бо саме тоді закладаються основи особистісного розвитку учнів початкової школи.

Віковими особливостями учнів 1 – 4 класів слід вважати набутий соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість, імпульсивність та безпосередність поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Розрив між знаннями моральних принципів і відповідною поведінкою є найхарактернішою властивістю дитини цього віку.. Подальшого розвитку будуть набувати такі моральні почуття: сорому, обов’язку, провини, власної гідності, сумління, справедливості.

В початкових класах особливими потребами дитини є необхідність у спілкуванні з людьми, в емоційному контакті, оцінці своїх дій та вчинків, виявленні власних позицій у ставленні до інших, світу, у дружбі, у повазі до особистості, самоповазі, придбанні нових знань, умінь, навичок для пізнання навколишнього середовища.

Перед вчителем початкових класів стоїть важливе завдання: вирізняти мотив вчинку, пояснювати дитині його сутність і правильність в різних життєвих ситуаціях.

У початкових класах учні вчаться будувати свої взаємини з однолітками, входити в колектив ровесників через участь у спільних видах діяльності. На цьому етапі у них виникає потреба у взаємодопомозі та взаємо вимогливості. На цьому віковому етапі у дітей формуються моральні почуття, моральні цінності, переконання, відбувається набуття досвіду моральної поведінки. Вони не лише вчаться виконувати вимоги колективу, а й беруть активну участь у постановці вимог, виборі доручень, справи до душі. Саме на цьому етапі в учнів виникають відносно стійкі форми діяльності та поведінки, які в старшому віці становитимуть основу формування її характеру.

Молодший шкільний вік за І.Д. Бехом виявляється дуже сприятливим до виховання у дитини фундаментального для її морального розвитку новоутворення, це здібність цінувати особистість людини, а також формування теоретичного мислення.

Виховання молодших школярів здійснюється у процесі навчально-пізнавальної діяльності при використанні вчителем демократичного стилю спілкування з учнями, створення умов для творчої самореалізації кожної особистості.

Майже завжди внутрішнє самопочуття , емоційний настрій дитини залежить від особистості вчителя початкових класів, бо для учнів 1-2 класів учитель залишається центральною фігурою, великим авторитетом, арбітром. Лише в 3-4 класах власна самооцінка , оцінка однолітків починає переважати оцінку вчителя.

Зовнішнім вираженням позиції дитини є її участь у різноманітних заходах класного колективу.

МОДУЛЬ 2

Форми виховної роботи

Оскільки в молодшому шкільному віці у дітей домінує образне мислення , то найбільш характерними є такі форми діяльності:

• ситуаційно-рольова гра • сюжетно-рольова гра

• гра-драматизація • інсценування

• гра-бесіда • гра-мандрівка

• екскурсія • ігрова вправа

• колективне творче панно • бесіда

• тематичний зошит • ранок

• свято • усний журнал

• групова справа • оформлення альбому

• уявна подорож • конкурси

• ігри • школа ввічливості

• демонстрація • розповідь

• моделювання • інсценізація

• вікторина • екскурсія

• виставка малюнків • операція-рейд

• виставка-ярмарок • перекличка повідомлень

• добродійна акція • хвилини з мистецтвом

• година спостереження • година милування

• спортивні змагання • козацькі забави

• театральна вистава • ляльковий театр

• ведення літопису класного колективу • веселі старти

• догляд за рослинами і тваринами • естафети

• бесіда-тренінг

МОДУЛЬ 3

Теорія вчинку

Сучасне суспільство - цілісний організм, складна система соціально-економічних, політичних і духовних відносин, носієм яких, виступає людина. У своїй поведінці вона керується різними потребами й

інтересами, переконаннями, поглядами і звичками. Іншими словами, у поведінці знаходить вияв індивідуальність людини, її моральні якості.

Мораль - найдавніша форма людської свідомості. Найпримітивніший людський колектив не міг обійтися без моралі, без регулювання відносин з індивідом.

Уже на ранніх стадіях первісного суспільства у людей формувалися такі риси колективної моралі, як відповідальність, дисциплінованість, працьовитість, чесність та інші. Все життя людини було на очах у колективу. І кожний крок її оправдовувався або осуджувався колективом, реакція якого на поведінку мала реальний характер, бо влада більшості над окремою особою була необмеженою.

І будь яке нове суспільство не створює моралі на «чистому» місці. У своєму розпорядженні воно завжди має вже вироблені системи, які критично осмислює і переробляє у відповідності з потребами свого суспільства. Але, як відомо, «всякий прогрес означає і відповідний регрес». Нове суспільство породило негідні почуття: жадібність, пристрасть до насолод, жадобу влади, презирство до фізичної праці.

І нинішня виховна практика зіткнулася з рядом об'єктивних проблем, які не властиві традиційному освітньому процесові. З'ясувалося, що реальна соціокультурна ситуація, як основне джерело морально-духовного розвитку особистості, надзвичайно дисгармонійна і суперечлива в організації системи виховних впливів.

Тож перед педагогами постало невідкладне завдання використовувати всі теоретичні резерви, суттєво вдосконалювати їх, та пропонувати інноваційні наукові уявлення, які б кардинально змінили той технологічно-виховний арсенал, яким має володіти сучасний педагог.

У нинішній школі існує досить розмите поняття, в плані виховання, якою повинна бути дитина на певному етапі розвитку в сучасному суспільстві. Не існує чітко окресленого морального ідеалу до якого повинна прагнути молода людина виходячи у самостійне життя зі школи. Ліквідовано дитячі організації, які б виконували замовлення держави у плані виховання громадянина України.

Тому, на мій погляд, соломинкою для вчителя видається педагогічна теорія вчинку, яка на даний час існує лише у першому наближенні. Її розробив доктор психологічних наук Іван Бех.

Вчинок - дійсно унікальне особистісне утворення, оскільки він є визначальним показником і мірою морально-духовного розвитку особистості, оскільки будь-яка моральна якість формується у процесі здійснення суб'єктом відповідного вчинку і виявляється та закріплюється в ньому.

Основні положення щодо виховання моралі особистості вчинком у працях Івана Беха подаються у формі педагогічних правил пояснювального спрямування.

ПРАВИЛО 1. Практикування й оцінювання вихованцями безпосередніх і опосередкованих вчинків.

Педагог прагне, щоб з боку вихованця вчинки були добродійними, тобто такими, що приносять користь іншим. Таке уявлення про світ вчинку визначає характер зусиль педагога, спрямованих на залучення вихованців до вияву ними певних моральних дій. Під час планування вчитель прагне до того, щоб дитина здійснювала вчинки в межах стосунків Я - Тобі. Такі стосунки виникають і протікають віч – на - віч, вони є генетично первинні, і складають важливу частину морально-духовного досвіду особистості.

Все ж слід прагнути, щоб цей досвід своєчасно збагачувався вчинками, які об'єктивують людські стосунки Я - Вам. Характерними ознаками яких є те, що вихованець створює такий виховний результат, який поширюється на певну групу людей. Вчинки Я - заради Тебе кваліфікуються як опосередковані. У виховній практиці вони виникають спонтанно. Змістом опосередкованих вчинків вихованців можуть стати ситуації, коли вихованець приводить у порядок речі, якими він користується разом із товаришем. Сюди ж відносяться і вчинки, що реалізують стосунки Я - заради Вас. Тепер вихованець здійснює суспільно важливий вчинок заради інших людей, які на час вияву такого вчинку відсутні. Такі вчинки - дійсний показник моральної зрілості особистості.

Вчитель у цьому зв'язку має спеціально створювати ситуації для вправляння вихованців не тільки в безпосередніх, а й в опосередкованих вчинках, а ті, на кого вони спрямовані, в свою чергу об'єктивно, всебічно й емоційно оцінюють їх для підвищення стійкості та дієвості.

ПРАВИЛО 2. Перманентне введення вихованця у ситуацію вчинку-служіння.

Витоки вчинку служіння пов'язані з втіленням слова у конкретну справу, а сама ж вона стає добродійною.

Вихованець стає на шлях вчинку - служіння, коли утверджує позицію не тільки не допускати суспільно небажаних справ, а й активно викривати тих осіб, які поводяться несхвально. Більше того, у свою моральну практику такий вихованець вводить правило допомагати своїм ровесникам відійти від асоціальних вчинків і набути досвіду загальноприйнятих способів поведінки.

ПРАВИЛО 3 . Вичерпування вихованцем своїх добродійних можливостей.

Одним із центральних педагогічних завдань виступає формування у вихованця загальної спрямованості на іншу людину як психологічної основи розгортання суспільно значущого процесу на всіх вікових етапах його організації. Це завдання надзвичайно ускладнюється з огляду на внутрішні особливості підростаючої особистості. Річ у тім, що первинно у дитини виникає відношення Світ - для Мене як відповідь, перш за все, на її фізичну безпорадність. Саме через це маленька дитина не може жити без матеріального і психологічного обслуговування з боку рідних та дорослих. І якщо це відношення впроваджувати надмірно, то поступово у вихованця утвердиться уявлення, що він є «центром всесвіту», а людський світ - то лише задоволення його всіляких потреб. Таку ситуацію у розвитку особистості слід заздалегідь коригувати і змінювати на протилежну , формувати відношення Я - для Світу.

ПРАВИЛО 4. Плекання у вихованця вчинку-відданості.

Вчинок-відданість - це вияв бажання людини творити добро іншому без будь-яких власних інтересів, а заради глибокого співчуття. Тому такий вчинок - відгук серця людини на внутрішні й зовнішні негаразди іншої людини, яка самостійно не може з ними впоратися.

Завдання педагога стосовно формування у вихованців вчинку - відданості полягає у забезпеченні їхнього емоційного розвитку.

ПРАВИЛО 5. Розуміння педагогом вчинку вихованця з прихованим підтекстом.

Часто педагог не може зрозуміти: чому один вихованець висловлює стосовно іншого похвалу, демонструє прихильність, хоч останній цього й не заслуговує.

За більш глибокого аналізу виявляється, що такий вчинок насправді психологічно адресується зовсім іншому суб'єктові, а не тому на кого він формально спрямований. Справжнім мотивом такого вчинку є не похвала недостойного, а приниження достойного.

Корекційно-виховна робота педагога, якщо він розпізнав вчинок із прихованим підтекстом, має бути спрямована і на автора такого вчинку, і на достойного у всіх відношеннях ровесника.

ПРАВИЛО 6. Виваженість корекції педагогом міжособистісних стосунків вихованця.

Прагнення дитини бути у взаємостосунках виникає дуже рано. Саме на цій основі в неї з'являється процес спілкування, без якого неможливий її психічний розвиток.

Підростаюча особистість почувається обділеною, коли за якихось обставин знаходиться поза межами взаємин як з дорослими, так і з ровесниками. Корисними у цьому зв'язку виявляються широкі корекційно-виховні впливи педагога, спрямовані на формування дружніх і морально відповідальних стосунків у колективі вихованців. Це означає, що педагогові не слід нехтувати вихованцями, схильними до деструктивних взаємин, а зміцнювати у них віру у власні позитивні особистісні зміни.

ПРАВИЛО 7. Дотримання педагогом максимальної точності у визначенні етичних понять.

Строге наукове визначення етичних понять відіграє вагому роль у виховному процесі. На жаль, достатньо змістовна робота у сфері етики ще не проведена, що призводить до негативних явищ при формуванні моральної свідомості й самосвідомості підростаючої особистості. Такий стан може сприяти й очевидній спекуляції за недобросовісних настанов дорослого стосовно дитини.

Підґрунтям для таких морально некоректних дій є те, що навіть незначне розширення понятійних меж перетворює морально позитивну якість у свою протилежність чи навпаки - негативна особистісна якість може кваліфікуватися як суспільно значуща.

Найбільш вживаними є такі етичні підміни:

Скромність Нечемність

Лагідність Боягузливість

Справедливість Слабкість

Покірливість Улесливість

Незлостивість Безсилля

Великодушність Славолюбство

Відвертість Зарозумілість

Людинолюбство Марнотратство

Мужність Несправедливість

Педагогові слід дотримуватися закономірності, згідно з якою назва моральних недоліків прямими і дійсними термінами значною мірою сприяє їх подоланню. Називаючи види, можна викликати у вихованців досить сильні емоційні переживання, що глибоко вражають їх. Відтак вони проявляють гнів, роздратованість і образу. Ці емоційні потрясіння викликають у них інтенсивну роботу душі, що може призвести до позитивної само заміни.

Тож враховуючи цю закономірність, педагог має не тільки детально розкривати зміст аморальних дій вихованців, а й понятійно точно кваліфікувати їхні справи.

Світ вчинку досить складний за своєю структурою і для свого формування потребує великої душевної віддачі з боку вихованця. Незважаючи на це, за доцільно створених умов саме в лоні вчинку, підростаюча особистість може задовольнити свої фундаментальні потреби щодо свободи, розвитку, соціального захисту .

Тож на даному етапі розвитку суспільства, в умовах пошуку педагогами інноваційних методів виховання, на перше місце ставиться не те, щоб закласти у душі, довести до мозку вихованців уже відомі, ще біблійні людські істини моралі ( не укради; не лжесвідчи; шануй батька і матір своїх, коли хочеш, щоб продовжились дні твої на землі; не побажай багатства ближнього твого; не убий) а прикладати усі зусилля на розвиток у вихованця уже закладених норм і правил моралі. Педагог сьогодні повинен ставити вихованця у такі умови, щоб його (вихованця) вчинки були добродійними, в рамках загальноприйнятих правил моралі суспільства, враховуючи, що реальна соціокультурна ситуація, як основне джерело морально-духовного розвитку особистості, надзвичайно дисгармонійна і суперечлива в організації системи виховних впливів.