Стаття"Здоров'язберігаючі технології - могутній засіб формування ціннісного ставлення учнів до власного здоров'я"

Здоров'язберігаючі технології - могутній засіб формування ціннісного ставлення учнів до власного здоров'я.

Здоров’я коли немає,
Мудрість мовчить і
Мистецтво не народжується,
Сила спить,
Багатство не потрібне і
Розум безсилий…

Ці слова дійшли до нас із Стародавньої Греції. Вони були сказані 2300 років тому, проте і досі не втратили своєї актуальності. Здоров’я– це неоціненний дар, за який ми несемо відповідальність перед собою, суспільством, нащадками. Без нього вона не може бути щасливою, його не можуть замінити ніякі цінності, його не можна придбати, його можна здобути лише шляхом цілеспрямованої напруженої праці над собою і набуттям знань про здоровий спосіб життя.

У системі цінностей, якими дорожить будь-яка цивілізована нація особливе місце відводиться здоров'ю людей. Протягом багатовікової історії людства, на різних етапах розвитку суспільства вивченню проблем здоров'я завжди приділялася велика увага.

Проблема  навчання  і  виховання  здорової  людини,  створення здорових  умов  навчання  розглядалися  багатьма  представниками педагогічної науки. Відповідні аспекти можна знайти в працях К.А.Гельвеція,  Я.А.Коменського,  Ж.-Ж.Руссо  та  інших.  Серед  класиків вітчизняної  педагогіки,  які  приділяли  увагу  проблемі  здоров’я,  можна відзначити  К.Д.Ушинського,  JI.C.Виготського,  В.О.Сухомлинського.

Аналіз становища здоров'я дітей в нашій країні підтверджує, що пошуки інноваційних методів освіти і виховання, форм організації щодо збереження та зміцнення здоров'я молодого покоління держави набувають особливого значення.

В Національній доктрині розвитку освіти України в ХХI ст. сказано: «Державна політика у галузі освіти спрямована на забезпечення здоров'я людини в усіх її складових: духовній, соціальній, психічній, фізичній. Пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідальному ставленню до власного здоров'я і здоров'я оточуючих як до найвищих індивідуальних і суспільних цінностей».

Успішне вирішення проблем щодо збереження та зміцнення здоров'я молодого покоління можливе тільки при методичній, комплексній і узгодженій роботі батьків, педагогів, лікарів, юристів, соціологів.

Поняття «здоров’язберігаючі технології» та їх класифікація.

Сьогодні  в  школі  гостро  стоїть  проблема  збереження  здоров’я  учнів, і  тому  в  традиційній  системі  освіти  виділяють  здоров’язберігаючі технології,  які  належать  до  групи  педагогічних.

Щоб перейти до вивчення питання про застосування здоров’язберігаючих освітніх технологій у навчально-виховному процесі необхідним є з’ясування значення даного поняття.

З'ясувати поняття «здоров'язберігаючі освітні технології» можна, виходячи з «родового» поняття «освітні технології». Якщо останні відповідають на питання «як вчити?», то логічною буде відповідь: так, щоб не принести шкоду здоров'ю суб'єктів освітнього процесу - учнів та педагогів.

Бойченко Т.Є. вказує на те, що сутність здоров’язберігаючих технологій полягає у проведенні відповідних коригуючих, психолого-педагогічних, реабілітаційних заходів з метою поліпшення якості життя особистості: формування більш високого рівня її здоров’я, навичок здорового способу життя, забезпечення професійної діяльності та її мінімальної фізіологічної “вартості” .

На думку С.Свириденко, здоров’язберігаюча технологія – це сприятливі умови навчання дітей у школі, до яких відноситься сприятливий мікроклімат у класі, адекватність вимог та методик, що використовуються у навчально-виховному процесі; раціонально організоване навчання відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей учня, збалансованість навчального і фізичного навантаження .

На підставі аналізу праць науковців , можна констатувати, що сутність здоров’язберігаючих  та здоров’яформуючих технологій полягає у системному підході до вивчення умов навчання і виховання, за допомогою яких можна сформувати у школярів навички здорового способу життя, здійснювати моніторинг індивідуального розвитку та здоров’я кожної дитини, прогнозувати можливі зміни здоров’я та, відповідно, вживати необхідні заходи для покращення якості життя учнів під час перебування у школі.

Таким чином поняття "здоров’язберігаючі технології" – це єдина система, що об’єднує в собі усі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів:

• сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
• оптимальна організація навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
• повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Мета усіх здоров'язберігаючих технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити використовувати отримані знання в повсякденному житті.

Ми повинні довести до свідомості кожної дитини той факт, що здоров’я є життєвою основою та стан здоров’я і творчих можливостей людини майже на 70% залежить від неї самої, від рівня і стилю її життя, від чинників зовнішнього середовища.

Аналіз класифікацій існуючих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи:

              здоров’язберігаючі – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;
             оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загальнонавчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;

виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Слід зазначити, що поняття «здоров’язберігаюча» можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. І саме головне, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоров’язберігаючою.

        Характеристика здоров’язберігаючих технологій як системи дозволяє виявити їхні основні  компоненти, які сприяють формуванню культури здоров’я учасників навчально-виховного процесу. До таких відносяться:

– аксіологічний, що проявляється у розумінні школярами цінності власного здоров’я та бажанні вести здоровий спосіб життя, застосовуючи при цьому усі свої фізичні й розумові можливості. Реалізація даного компонента проходить на основі формування світогляду учня, його внутрішніх переконань з урахуванням вікових, психічних та фізіологічних особливостей дитини. В умовах навчально-виховного процесу, цей компонент є важливою складовою у формуванні ціннісно-орієнтаційних установок на збереження власного здоров’я як невід’ємної частини життєвих цінностей;

– гносеологічний, нерозривно пов’язаний з набуттям дитиною необхідних знань та умінь стосовно збереження та зміцнення здоров’я, можливістю здійснення самостійних спроб удосконалити себе, своє тіло, психіку, емоції, інтересом до питань здоров’язбереження тощо. Під час навчання цей процес реалізується у формуванні системи наукових і практичних знань, умінь та навичок учнів, а також орієнтує їх на дбайливе ставлення до свого здоров’я та здоров’я оточуючих;

– здоров’язберігаючий компонент включає у себе формування гігієнічних навичок, які необхідні для нормального функціонування організму. Важлива роль у цьому компоненті відводиться раціонально організованому робочому режиму, дотриманню правил здорового харчування, попередженню шкідливих звичок, різним оздоровчим заходам
та ін.;

– емоційно-вольовий, до якого належать прояви психологічних механізмів – необхідних для збереження здоров’я. За допомогою даного компонента створюються умови для відчуття позитивних емоцій від здорового способу життя та бажання зміцнювати власне здоров’я;

– екологічний – формування умінь та навичок адаптації до екологічних факторів (уміння гуманно вести себе на природі, дотримуватися порядку і чистоти у школі та дома, берегти шкільне приладдя тощо);

– фізкультурно-оздоровчий компонент, в основі якого закладено володіння засобами діяльності, що сприяють руховій активності. До нього також належать загартовування, масаж, фізіотерапія, аромотерапія, лікувальна фізкультура та ін. Метою цього компоненту є формування важливих особистісних якостей, що сприятимуть підвищенню працездатності, кращому самопочуттю, позитивним емоціям, а також розвитку навичок особистої гігієни.

Необхідно  зауважити, що відмінними особливостями реалізації  здоров’язберігаючих технологій під час навчально-виховного процесу є:

– співпраця з учнями у противагу авторитаризму;

– антропоцентрична (Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови) орієнтація навчально-виховного процесу на відміну від дидактоцентричної (панує суб’єкт-об’єктні відносини між педагогом і учнем, при цьому чільним виступає навчання перед вихованням);

– індивідуалізація виховного впливу на школярів;

– творчий підхід до навчання;

– активні методи і форми навчання;

– скерованість на попередження стомлюваності;

– гнучке та узгоджене використання учителем візуального та слухового контактів донесення інформації до учня;

– організація оздоровчих п’ятихвилинок

З позиції сьогодення застосування здоров’язберігаючих технологій в школі сприяє підвищенню якості навчально-виховного процесу, розвитку оздоровчих систем, формуванню у школярів стійкої мотивації на здоровий спосіб життя. Слід наголосити, що одним із основних факторів адаптації організму школярів до навчальної діяльності та  успішного засвоєння знань є фізіологічна й гігієнічна складова навчального процесу. У цьому контексті важливим є раціональний розподіл навчального навантаження. Зокрема для його нормування необхідно враховувати ступінь труднощів предметів, чергувати у розкладі важкі й легші дисципліни, чергувати предмети з різними видами діяльності, залежно від рівня працездатності та ступеня підготовленості учнів учителями повинен проводитися комплекс заходів для подолання прогалин шляхом створення малих груп змінного складу тощо.

Окрім того здоров’язберігаючі технології реалізуються через такі напрями освітньо - виховної діяльності, як:

• організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного й фізіологічного впливу на організм учня;
• розробка навчальних програм із здоров’язбереження учнів та профілактики шкідливих звичок;
• використання комплексу оздоровчих заходів з метою покращення здоров’я школярів;
• медичний, психологічний моніторинг стану їхнього фізичного й психічного здоров’я;
• створення служби психологічної допомоги усім суб’єктам освітньої галузі щодо подолання стресів, тривожності, агресивності, озлобленості;
• формування доброзичливих і справедливих взаємин у колективі; контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу.

Враховуючи вищенаведе, можна констатувати, що знання, володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога.

Розглянемо деякі з психолого-педагогічних тематик для  збереження здоров'я.

Психогімнастика. Знімає емоційне напруження, відновлює потік енергії, передає емоційний стан, формує уявлення дітей. Відображення дітьми перед дзеркалом: різних станів, настроїв, різних якостей, параметрів (гарний, злий, веселий, вихований...), героїв казок, чарівних перетворень (медитація).

Казкотерапія (ляльки, ширми, різні види театрів). Вплив на дитину: живе життям героїв; у ролях підвищує самооцінку; вивчає норми моралі.

Кольоротерапія. Вплив певного кольору на психіку, активізація та розслаблення, концентрація та пом 'якшення стану.

Бібліотерапія. Читання книжок для того, щоб дитина зрозуміла свої реакції, збагатила знання , налагодила спілкування з дорослими, однолітками, обговорювала свої проблеми.

Естетотерапія. Колекціонування , вирощування квітів, ознайомлення з творами живопису і скульптури, емоційно насичені прогулянки.

Ланшафтотерапія. Вплив пейзажів, окремих дерев, птахів на внутрішній стан дитини.

Фітотерапія. Вплив спеціально дібраними запахами рослин та квітів. Арттерапія - допомагає активізувати всі сенсорні системи: візуальну, аудіальну, кінестетичну, що особливо важливо для гіперактивних дітей. Основна ідея — виготовлення й маніпулювання паперовими «пальчиковими ляльками».

Релаксаційний масаж. Знімає стрес, емоційне напруження, активізує розумову діяльність ,врівноважує психіку, підбадьорює. Масаж підвищує бар'єр чутливості

Дихальна гімнастика.

Технологія дихальної гімнастики така: під час видиху учні мають промовляти різні словосполучення; артикуляційні органи під час утворення звуків чинять опір повітрю, яке учні видихують.

Особливо важливо під час дихальної гімнастики фіксувати увагу на паузі після видиху, яка потрібна для того, щоб наступний вдих відбувався швидко та природно. Таки чином учні засвоюють методику правильного трифазного дихання (видих – пауза – вдих) і тренують дихальну мускулатуру.

   Під час дихальної гімнастики учні можуть виконувати вправи для:

• тренування рівномірного видиху;

• глибокого резонування приголосних звуків (видих з утворенням довгих звуків, наприклад: [с:], [з:], [ж:]);

• глибокого резонування голосних звуків (видих з утворенням звуків, які поступово змінюють один одного, приміром: [ми^е-: і^и-: и: о:], [і^и-: о: м^еи-: н]);

• тренування дихання під час руху.

Дихальна гімнастика не лише має оздоровчий ефект, а й дає учням змогу формувати гарну дикцію.

Сміхотерапія

Проведені  дослідження показали, що сміх здатний стимулювати роботу серцевого м’яза, так само як фізичні навантаження і вправи, тому й загальний оздоровчий ефект однаковий. Приблизно 1 хвилина сміху на добу прирівнюється до 15 хвилин занять на велотренажері або 25 хвилинам катання на роликах. Доведено, що похмурі і сердиті люди страждають від інфарктів на 35% більше, ніж ті, хто багато сміється і життєрадісний. Тому подібну профілактику слід робити систематично  вже в дитячому віці. В цьому віці «сміхові» вправи для дітей є більш природними, ніж для дорослих людей, адже діти безпосередні і не соромляться сміятися над тим, що їм здається кумедним.

Корисний сміх і для легенів. Під час сміху людина робить більш глибокий і тривалий за часом, ніж видих, вдих. Тому «сміхові» вправи найкраще здатні збагатити організм киснем, очищають верхні дихальні шляхи від слизу, що скупчився. А кисень, необхідний дітям для кращого засвоєння навчального матеріалу. Сміх також прийде на допомогу тим, хто прагне дізнатися, як знайти упевненість в собі. Адже відомо, що страх і боязкість виникають тоді, коли людина дихає неглибоко і поверхово.  Позитивно вплив надає сміх на стан нашого імунітету. Під час сміху організм викидає на слизову дихальних шляхів антитіла, що захищають від різних інфекцій. Також сміх сприяє появі в організмі у великій кількості Т-лімфоцитів, які необхідні для боротьби з різними хворобами.

Крім усього іншого, сміх робить дитину щасливою. У дитини, що сміється, в організмі починають вироблятися ендорфіни, які називаються також гормонами щастя. Вони можуть дещо притупити душевну або фізичну біль. Тому сміх можна вважати і своєрідним ліками від стресу, болю та заподіяних кривд. В дитячому віці дуже важливо, щоб стреси та кривди не мали довгострокового впливу на організм. Інакше в дитини буде занижена самооцінка, вона стане замкненою.

Варто зазначити, що ефективним вважається далеко не всякий сміх. Він повинен бути щирим і йти від душі. Як правило, здоровий сміх звучить як «ха-ха», а інші варіації реготу («хі-хі», «хо-хо» і т.п.) не роблять настільки позитивного впливу на організм.

Звичайно, впроваджувати «сміхові» вправи на уроках слід з урахуванням особливостей  предмету. Наприклад, на позакласному читанні можна  запропонувати дітям уривок розповіді із кумедними пригодами, або гумореску. На уроці математики –  задачу із смішним текстом. Загальною «сміховою вправою» для будь-якого уроку може стати кумедна фізкультхвилинка.

         Танцювальна терапія.   Дає змогу знайти способи самовираження, розширює діапазон реакцій, здійснює психофізіологічний вплив; виконує терапевтичну, профілактичну, діагностичну функції; допомагає з’ясувати, які якості засвоєно, а які – ні. Порухи душі можна пізнати через рухи тіла.

        Щоб підвищити активність учнів або навпаки створити атмосферу релаксації на уроці, можна використати таку здоров’язбережувальну технологію, як музикотерапія.

         Музикотерапія – це психотерапевтичний метод, що використовує музику як лікувальний засіб.

Музикотерапія існує в двох основних формах: активній та рецептивній.

Активна музикотерапія – це гра на музичних інструментах чи відтворення музики голосом, спів. Така форма музикотерапії передбачає фантазування, імпровізацію, а отже – розвиває природні здібності учнів.

Рецептивна музикотерапія – це сприйняття музики з терапевтичною метою.

У свою чергу рецептивна музикотерапія існує у трьох формах:

• комунікативна (спільне прослухування музики, направлене на підтримку взаємних контактів взаєморозуміння і довіри);

• реактивна (направлена на досягнення катарсису);

• регулятивна (сприяє зниженню нервово-психічної напруги).

Рецептивну музикотерапію використовують частіше. Учні прослухують спеціально підібрані музичні твори, а потім обговорюють власні переживання, спогади, думки, асоціації, фантазії, що виникають у них під час прослухування. На одному занятті прослуховують, як правило, декілька музичних творів чи їх уривків (по 10-15 хв. кожен).

Музичні твори обирають відповідно до емоційного стану учнів. Перший твір має створювати атмосферу для всього уроку або заняття, відображати настрій учнів, готувати їх до подальшого прослухування. Зазвичай це спокійний музичний твір, що дає змогу учням розслабитися.

Другий твір несе основне навантаження. Він динамічний, драматичний, напружений; його функція – інтенсивно стимулювати емоції, спогади, асоціації.

Третій музичний твір має зняти напругу. Він може бути спокійним, розслаблюючим або навпаки – пробуджувати енергію, бадьорість, оптимізм.

Зазвичай рецептивну музикотерапію поєднують з іншими видами здоров’язбережувальних технологій, зокрема з фітотерапією чи аромотерапією.

Досвід впровадження здоров'язберігаючих технологій підтверджує думку про те , що процес формування здорового спосо­бу життя дітей потрібно розпочинати вже з дошкільного та молодшого шкільного віку. Застосування здоров'язберігаючих і здоров'яформуючих інноваційних техно­логій сприяє гармонійному розвитку дітей.

Питання реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному процесі є пріоритетним завданням сучасної школи. Оскільки у сучасному розумінні метою навчання є всебічний розвиток дитини з урахуванням її вікових та індивідуальних  особливостей разом із збереженням та зміцненням здоров’я, то й, відповідно, здоров’язберігаючі технології постають як єдина система організаційних форм та технологічних одиниць, головною метою яких є збереження та зміцнення здоров’я особистості.

Література

1.Байбара Т. Компетентнісний підхід у початковій ланці освіти / Байбара Т. // Початкова школа. - 2010.-№ 8.-с.46-50.

2. Бойченко Т. Валеологія – мистецтво бути здоровим // Здоров’я та фізична культура. – 2005. – №2. – С. 1-4.

3. Ващенко О.М. Виховання у школярів здорового способу життя // Психолого- педагогічні основи гуманізації виховання і навчання: Зб. наук. праць. — Рівне: Тетіс, 2000. — С. 340—341.

4. Ващенко О.М. та ін. Фізкультурно- оздоровчі заходи в режимі навчального дня молодшого школяра: Навч.-метод. посіб. — Кам’янець-Подільский: Абетка, 2004.

5. Пометун О.І. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібник.//, А.С.К., 2004.

6. Здоров’язберігаючі технології в навчальному закладі /упоряд. О.Колонькова,  О.Литовченко- К. ; Шк.. світ, 2009.