Сучасні прийоми роботи з агресивними учнями і батьками.

Сучасні прийоми роботи з агресивними учнями і батьками.

                               В.А.Сухомлинський писав:

                                                                  «Тільки разом з батьками, спільними зусиллями

                                                                     вчителі можуть дати дітям велике людське щастя»

Є два основні шляхи успішної співпраці школи та батьків для розвитку партнерства:

1. Постійне, чітке, двостороннє спілкування.

2. Різні способи залучення батьків до освітнього процесу.

 Зазвичай виділяють такі канали спілкування: формальне і неформальне, спілкування з окремими батьками і з групою батьків.

 Неформальне спілкування відбувається здебільшого у випадках, коли вчитель зайнятий іншими справами. Важливим для усіх форм спілкування є активне слухання. Оскільки під час неформального спілкування вчитель не завжди має час і можливість приділити цьому належну увагу , він може запропонувати окрему зустріч, і тоді спілкування набуває формального (професійного щодо проблем дитини) характеру: «Я бачу, що у вас є багато запитань щодо навчання Олексія, однак зараз я дуже зайнята. Пропоную домовитися про зустріч в інший зручний для вас час».

                 Чому деякі учні влаштовують на уроках дебош?

Що молодшою є дитина, то частіше вона виступає носієм конфліктної напруги, яка є в родині. І коли вчитель робить «хронічному» порушнику поведінки зауваження — це все одно, що попросити його: «Негайно позбався симптомів родинної напруги!» Зауваження вчителів не допоможуть дитині змінити поведінку.

У таких випадках бажано залучати психологів — сімейних чи шкільних, щоб поговорити про конфліктну ситуацію. Адже вчитель має справу вже з наслідками проблеми, і якщо причина зухвалої дитячої поведінки саме в сімейних негараздах, психолог дасть корисний зворотний зв’язок.

Часто бешкетування та намагання зірвати уроки — це прояв сильної жаги зайняти певний статус у соціальній групі. У цьому разі — у класі. Інших способів привернути увагу ця дитина ще не знайшла. Як і в попередньому випадку, вчитель навряд чи зможе домовитися з дитиною про припинення «незручних» для вчителя дій. Дитина повною мірою не розуміє власних мотивів, але її поведінка спрямована на задоволення важливих для неї потреб. Тож запропонувати їй припинити певні дії в такій ситуації — це як запропонувати дуже голодній людині взяти себе в руки і не їсти, коли їжа перед нею. Навіть дорослий (а дитина — тим більше) не може керувати власною поведінкою, коли не розуміє своїх мотивів.

У будь-якому разі, конфлікти «вчитель-учень» слід вирішувати у двосторонньому режимі. Цивілізоване врегулювання конфлікту передбачає узгодження інтересів сторін, а не спробу примусити іншу сторону підкоритися.

Переважно в таких ситуаціях від дитини очікують, що вона відмовиться від певного типу поведінки, буде поводитися в інший спосіб, а вчитель не змінить анічогісінько. Дивна «домовленість», чи не так?

Як зрозуміти «зарозумілого» порушника спокою

та яку стратегію обрати вчителю

Якщо педагог хоче «докопатися» до суті проблем із зухвалою учнівською поведінкою, треба запастися терпінням і спробувати зрозуміти, які саме потреби в такий спосіб задовольняє дитина (підліток). Якщо є учень (група учнів), який регулярно зриває урок, це означає, що вчитель втрачає контроль — адже не знає, як впоратись із ситуацією. При цьому вчитель буває впевнений у тому, що школяр робить це навмисно, цілеспрямовано.

Дуже часто дитина може так чинити не для «того, щоб» (для досягнення мети), а «тому що» — через якусь причину. Дорослі ж можуть одразу засуджувати це як цілеспрямовану поведінку, а діти просто не можуть себе контролювати. 

Висновок — маємо відшукати, ЧОМУ дитина так поводиться, а не ДЛЯ ЧОГО, та зрозуміти, які потреби учень таким чином намагається задовольнити.

До того ж психологи розрізняють спонтанну та імпульсивну поведінку людей. У побуті це звучить як синоніми, але з психологічної точки зору це зовсім різні речі. Спонтанна поведінка — спрямована на задоволення потреб, які усвідомлюються.

А коли поведінка людини імпульсивна (людина поводиться під впливом емоцій та почуттів, які вона повною мірою не усвідомлює), то така поведінка спрямована на потреби, які цілком не усвідомлюються. Тому повністю контролювати таку поведінку неможливо.

Досвід роботи з конфліктами свідчить, що поведінка «складних» учнів найчастіше — імпульсивна. Дитина навіть може хотіти її контролювати, але не може.

                                 Сідаємо за стіл переговорів

Є одна важлива якість, без якої вчитель не зможе провести перемовини з учнем, — емпатійність. Адже бажано, щоб педагог перед розмовою вже розумів чи прагнув зрозуміти, який емоційний стан передує імпульсивній поведінці школяра. Якщо вчитель навчиться помічати такий стан, то подальша поведінка учня стане для нього прогнозованою, і він зможе своєчасно реагувати ще до того, як дитина увійде в надмірно емоційний та неконтрольований стан.

Другий важливий крок — допомогти опоненту зрозуміти його стан. Це допоможе йому в саморегуляції. Наприклад, дитина може бути розчарованою або пригніченою через якісь події в класі або через поведінку інших учнів стосовно неї. Якщо вчитель помітить це заздалегідь, то може запобігти «катастрофі» й сказати дитині, яка перебуває ще в стані пригніченості: «Здається, ви сьогодні чимось засмучені чи розчаровані? Напевно, щось відбулося?» Щира спроба зрозуміти та безоціночне проговорення стану опонента допомагає емоційно заспокоїти опонента/учасників конфлікту.

Ні, це не означає, що треба лізти дитині в душу та розпитувати про деталі, а проговорити те, що помічаєте.

Особливо в підлітковому віці (11–13 років) у дітей змінюється функціонування ендокринної системи, відбувається потужний гормональний сплеск і внутрішній світ теж може стрімко змінюватися. У дитини з’являється одночасно дуже багато сильних емоцій і почуттів, а як дати їм раду, вона ще не знає. Підліток значною мірою не розуміє власних почуттів, що проявляється в напруженості та імпульсивності.

Агресія у школах: що робити і як протидіяти?

Підліток значно швидше прогресує, ніж доросла людина. Дуже значне полегшення приносить розуміння своїх почуттів, на що, власне, і потрібно спрямовувати терапію. А що краще людина — незалежно від віку — розуміє свої почуття, то менш вона імпульсивна і краще керує своєю поведінкою.

Отож, починайте перемовини, будучи в спокійному емоційному стані. Проговорюйте разом з учнем його можливий стан — це допоможе дитині краще його усвідомити, зрозуміти себе. А чим краще учень усвідомлює свій емоційний стан, тим менш імпульсивною стає поведінка.

Можете звертатися до дитини навіть під час уроку — у той самий момент, коли бачите, що вона роздратована, розгнівана: «Я бачу, щось тебе зараз сердить, але не розумію, що саме». Важливо проговорювати такі фрази в безоціночній манері. На жаль, часто проговорення відбувається вже в ствердному ключі як констатація факту та звинувачення: «Ти роздратований!» Це як докір дитині, від такої манери спілкування варто відмовитись.

•     
•    Методи врегулювання конфлікту,
•    які можуть використати вчителі та батьки

Завжди легше не допускати розгоряння конфлікту, для цього тренуйтесь розпізнавати емоції інших людей. Агресія доволі часто починається з легкого роздратування. Роздратування, у свою чергу, виникає внаслідок того, що поведінка іншої людини «не відповідає моїм очікуванням, про які я її не проінформував».

Перш ніж входити в конфліктну взаємодію та щось вимагати від співрозмовника, переконайтесь, що ви правильно зрозуміли іншу сторону та перебуваєте в безоцінковому стані сприйняття. Саме цього навчають переговірників, яких залучають до врегулювання навіть озброєних конфліктів. До школи це теж можна застосувати. Конфлікт може бути не таким гострим, якщо сторони озвучать свої очікування одна від одної та бачення ситуації.

Проговоріть, як певні дії впливають на ваші емоції. Наприклад, замість фрази, яку деякі вчителі часом озвучують учням, — «Ти мене дратуєш!», слід сказати: «Коли ти чиниш ось так…, я відчуваю…»

Спокійним тоном озвучте своє прохання та в який саме спосіб ви хотіли б, щоб людина змінила поведінку: «Мені хотілося б, щоб ти робив / поводив себе таким чином…»

Останній крок — поясніть, чому це важливо для вас.

                                Коли батьки одразу рвуться в бій

Якщо вчитель ризикує опинитися в потенційно небезпечній ситуації, зоставшись один-на-один із роздратованим батьком чи матір’ю, варто одразу запитати: «Мені здається, ви чимось дуже засмучені/роздратовані/обурені/розгнівані (залежно від стану). Чим саме?» Навіть саме запитання і спроба зрозуміти вже може трохи знизити градус напруги, адже з вашої сторони це спроба зрозуміти, які саме потреби опонента не задовольняються, щоби знайти рішення.

Коли ситуація от-от вийде з-під контролю, може допомогти повідомлення про свій стан «Я зараз переляканий(-а). Мені з вами страшно розмовляти». Проговорюйте свої емоції під час перемовин з агресивною людиною — це певний зворотний зв’язок, який допоможе співрозмовнику повернутися до самоконтролю, якщо він його вже майже втратив. Потім проговоріть власну потребу: «Для мене важливо врегулювати цю ситуацію. Давайте подумаємо, як це зробити в нашому випадку».

                                     Хто має розсудити конфлікт?

Якщо в школі виник серйозний конфлікт, який порушує права людини (учня або педагога), справою має зайнятися юрист після звернення потерпілої сторони до суду. У решті випадків треба не влаштовувати «самосуд» чи «суд», а намагатися розв’язати цей конкретний випадок, урахувавши інтереси всіх сторін. Краще, щоб це робила незацікавлена сторона — наприклад, психолог або директор.

Так звані «розборки» між учнем та вчителем у присутності класу — неприпустимі, адже принижують гідність особистості. Дорослі, навіть якщо вони дуже засмучені поведінкою учнів, мають пам’ятати один з основних принципів Конвенції про права дитини: «У всіх діях стосовно дітей першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини».

Поради для вчителів щодо спілкування з батьками

1. Слухайте уважно. Дайте це зрозуміти, зосередивши свою увагу на іншій людині  й дивлячись на неї. Будьте уважні, намагайтесь не відволікатися, зокрема на власні думки.

2. Підтримуйте бесіду, вживаючи короткі репліки («Так?», «А потім?» тощо), переконайтеся, що ваш співрозмовник бачить, що ви слухаєте його уважно й готові продовжити спілкування з ним. Не переривайте співрозмовника – дайте йому можливість закінчити речення.

3. Ставте відкриті питання, які дадуть співрозмовнику змогу глибше зрозуміти суть проблеми. Наприклад: «Що ви маєте на увазі?», «Не могли б ви навести приклад?» або « Чи не хочете ви розповісти про це більше?»

4. Не нав’язуйте їм свої думки, відчуття, поради. Не забувай те, що інша людина має свої почуття і думки.

5. Намагайтеся зрозуміти почуття і думки співрозмовника. Звертайте увагу на міміку під час розмови, на манеру розмовляти – інтонацію, силу голосу тощо.

6. Слухайте не лише слова, а й почуття, які ховаються за ними.

7. Наприкінці розмови підсумуйте своїми словами те, що інші хотіли донести до них.

8. Активне слухання потребує достатньо часу, тому сплануйте цю зустріч заздалегідь.