"Світ ловив мене, та не впіймав" (мандрівний філософ Григорій Сковорода)"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тарас Шевченко про Григорія Сковороду

Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п'ятака —
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге — та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду...

 

Іван Франко про Григорія Сковороду

Григорій Сковорода був "цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок"

 

Павло Тичина про Григорія Сковороду

Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого - чисту та моральну... Великий наш філософ, який був у конфлікті з царями, царедворцями й панами, багато від цих останніх у житті зазнав переслідувань, заборон і обмежень... Але ж потоки творчого мислення Сковороди такі були потужні, що вони, спадаючи із верховин у долину, ламали на своїй путі усі колючки і бур'ян, перестрибуючи через каміння гостре, і розливались широко по всім роздоллі.

 

Максим Рильський про Григорія Сковороду

Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми.

М. Рильський, "Слово про рідну матір"

 

Лев Толстой про Григорія Сковороду

Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно іще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори!

 

Ось уже майже три століття відділяють нас від того дня, коли в селі Чорнухи на Полтавщині народився Григорій Сковорода, щоб почати своє дивовижне життя: довгу подорож по дорогах України, по дорогах розуму і добра.

«Те, що сказав Пліній про природу, я повторюю про Сковороду, тому що життя і вчення кожного філософа у своєму формуванні так само цілісні, як і природа», – писав один з перших дослідників Сковороди, румунська вчений Олександр Хиждеу .

Ідея «природної людини» у Сковороди поглиблюється ідеєю спорідненої праці. Людина, мовляв, тоді принесе найбільше користі людям, суспільству, коли повністю розкриє свої можливості за покликанням у своєму природному званні і стані. Людина, як твердить Сковорода, не тремтячий раб, а «коваль свого щастя», «шумливий бурхливий дух». Сам залізної, монолітної натури, він готовий був платити життям за ідею і вважав, що шлях до щастя – «наслідування блаженній натурі» : «Бажаєш бути щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати».

Про це йдеться в філософському творі «Вхідні двері до християнської доброчинності». У «Розмові п'яти подорожніх про істинне щастя в житті» філософ утверджує високу мораль народу, заперечує міщанську суєту і панське неробство. Осмислюючи, в чому суть щастя, Сковорода переповідає народні притчі, байки, легенди і в цей спосіб близько стає до народного розуміння таких понять, як «премудрість», «добродійність» і «доброчесність», «щастя. Його ідеал найвищих якостей - людина з високою гідністю, яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде завжди дбати «про тіло і душу» і буде щасливою.

Український філософ був на рівні свого часу і кращих його мислителів. В оді «De Libertate» він привітав збройну національно-визвольну боротьбу рідного народу на чолі з Хмельницьким. Його суспільний ідеал - республіка, країна і царство любові, де нема ворогування і розбрату, а закони «зовсім противні тиранським».

Коли Григорій Савич відчув, що вже годі топтати ряст, востаннє пішов він у далеку мандрівку до свого друга і учня М. І. Ковалинського в село Хотетове поблизу Орла. Йому заповів усі свої рукописи. Останню зупинку зробив у селі Іванівка (нині Сковородинівка), в маєтку дідича А. І. Ковалівського. 72-річний філософ помер тут 29 жовтня 1794 року.

Через 20 років прах його було перенесено в сад, до пам'ятника господарям маєтку. Там і нині зберігається його могила з написом на камені: «Світ ловив мене, та не спіймав».

 

 

 

 

 

 

          Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

***

Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.

***

Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

***

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

***

Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?

***

Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.

***

Не все те отрута, що неприємне на смак.

***

Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.

***

Бери вершину і матимеш середину.

***

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

***

Більше думай і тоді вирішуй.

***

 

Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись..

***

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.