Світова спадщина ЮНЕСКО Північної Америки

Світова спадщина юнеско північної Америки

Державний історичний пам'ятник Л'Анс-о-Медоуз. Л'Анс-о-Медоуз — історико-археологічний пам'ятник на території провінції Ньюфаундленд і Лабрадор (Канада), де за даними розкопок існувало перше виявлене в Північній Америці і Західній півкулі поселення європейців кінця XI століття. У листопаді 1968 р. Уряд Канади визнав археологічні розкопки національним історичним пам'ятником Канади . Це місце також було віднесене до Всесвітньої спадщини в 1978 році ЮНЕСКО . Після того, як L'Anse aux Meadows був названий національним історичним місцем, територією та пов'язаними з нею туристичними програмами керували парки Канади . Після завершення перших розкопок парки Канади замовили ще дві розкопки. Розкопки проведені під керівництвом Бенгта Шонбаха від 1973 до 1975 року та Біргітти Воллес у 1976 році. Після кожного періоду розкопок місця були повторно покриті ґрунтом для захисту та збереження культурних ресурсів. Доступні для огляду національні історичні пам'ятки семи будівель вікінгів. На північ від скандинавських решток є реконструйовані будівлі, побудовані в кінці 20 століття, як частина інтерпретаційної експозиції національного історичного місця. Залишки мисливського табору аборигенів також розташовані на цьому місці, на південний захід від слідів поселень вікінгів. На цьому майданчику окремо обладнані місця для пікніків та інформаційний центр для відвідувачів .

Наганні - національний парк. Національний парк Наганні — національний парк Канади, заснований у 1976 році в Горах Макені, у провінції Північно-західні території. Парк площею 4 766 км² розташований 500 км на захід від міста Єллоунайф. У перекладі з Денне, Наганні означає «душа». Над річкою Саут-Наганні є 4 каньйони – Фірст Каньйон «Перший», Секонд Каньйон «Другий», Сьорд Каньйон «Третій», i Форс Каньйон «Четвертий». Водоспад Вірджинія. На річці Саут-Наганні розташовується водоспад Вірджинія, висота якого становить 90 метрів, що у 2 рази перевищує Ніагарський водоспад. В парку знаходяться сірчані термальні води, тундра, ліси ялини, тополі, а також незначні Туфи (англ. tufa) (відкладення карбонату кальцію). У 1978 році парк став частиною Світової спадщини ЮНЕСКО.

Провінційний парк Динозавр. Провінційний парк «Диноза́вр» (англ. Dinosaur Provincial Park) належить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та розміщений приблизно за 200 км від міста Калгарі (провінція Альберта, Канада), або за 48 км від містечка Брукс. Парк лежить в долині річки Ред Дір, яка відома своєю незвичною змінною топографією. Парк знаменитий тим, що це одне з найбільших сховищ скам'янілостей динозаврів у світі. Знайдено 40 видів скам'янілостей та виставлено понад 500 екземплярів у багатьох музеях світу. Знаменита збірка викопних решток, що налічує близько 500 різних скам'янілих живих організмів, від мікроскопічних спор папороті до величезних м'ясоїдних динозаврів, справедливо віднесена до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1979 році.

Парки і резервати Клуоні, Врангеля — св. Іллі, Глейшер-Бей, Татшеншини — Алсек. Парки і резервати Клуоні, Врангеля-св. Іллі, Глейшер-Бей, Татшеншіні-Алсек — міжнародна система парків, що знаходиться в Британській Колумбії Канади і штаті Аляска США.истема занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО в 1979 році через вражаючі льодовики і ландшафт крижаних полів, а також через важливість як місцеперебування ведмедів грізлі, північних оленів, баранів Далля[2]. Загальна площа парків і резерватів більше 32 000 000 акрів.

Клуейн (фнаціональний парк)Національний парк Клувані— національний парк Канади, заснований 1976 року в Горах Святого Іллі — провінції Юкон. Парк площею 22 013 км² розташований за 160 км на захід від міста Вайтхорс. У парку розташована найвища гора Канади — гора Логан, 82 % території парку вкриті горами і льодовиками. У парку багата фауна. Тут водяться тундрові куріпки, беркути, білоголові орлани, ведмеді, вовки, росомахи і 105 родів птахів. У перекладі з мови Південний Тутчонь, Клу-ва-ні означає «Озеро, де багато риби».

Глейшер-Бей (національний парк)Глейшер-Бей — національний парк на південно-східному узбережжі Аляски, західніше міста Джуно. Парк займає площу 13 287 км², велика частина якої — заповідні місця. Природа узбережжя Глейшер-Бей — це льодовики, вкрита лісами гірська гряда зі сніговими вершинами, глибокі фіорди, річки й озера. У парку дуже мало доріг, тому круїзи та екскурсії вертольотом або літаком — найкращий спосіб його дослідити. Сто років тому найвідомішим льодовиком був льодовик Мьюїр 3 км у ширину і 80 м у висоту. Але клімат постійно міняється, і в 1990 році льодовик відступив. На сьогоднішній день туристи мають можливість спостерігати льодовики Марджері (англ. Margerie), Ламплаф (англ. Lamplugh) і Брейді. Льодовики, що спускаються зі засніжених гір, утворюють айсберги. Всього на території парку 9 льодовиків і 4 айсберги. У лісах і на узбережжі водяться ведмеді, олені, біля берега можна побачити китів. З видів відпочинку в парку пропонуються: риболовля, гайкінг, скелелазіння, рафтинг, прогулянки на морі на катамаранах і човнах.

Національний парк і резерват Врангеля – св. Іллі

Провінційний парк Татшеншіні-Алсек

Гед-Смешт-Ін-Баффало-Джамп. Гед-Смешт-Ін-Баффало-Джамп— обрив в передгір'ях Скелястих гір приблизно за 18 км на північний захід від Форт-Маклеода, Альберта, Канада, неподалік від шосе 785. Рівнинні індіанці використовували цей обрив протягом більш ніж 5500 років, щоб добувати за його допомогою бізонів. Обрив в 1981 році був оголошений ЮНЕСКО об'єктом Світової спадщини. Також поруч розташований музей культури індіанців народу чорноногих. Обрив був покинутий індіанцями в XIX столітті — після освоєння цієї території європейцями. Це місце було вперше описано європейцями в 1880 році, перші розкопки були проведені експедицією Американського музею природної історії в 1938 році. Обрив був оголошений канадським Національним історичним музеєм в 1968 році, провінційним історичним музеєм в 1979 році, а в 1981 році був внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.[3] У цьому ж році в цьому місці був створений парк. Відкритий тут в 1987 році культурний центр побудований на давніх пісковикових скелях у натуралістичному стилі. Він містить п'ять різних рівнів, що зображують екологію, міфологію, спосіб життя та технології народу чорноногих в контексті наявних археологічних доказів, представлених з погляду як індіанців, так і європейської археологічної науки. Центр також пропонує кемпінг у традиційних індіанських оселях — тіпі та практичні освітні семінари на теми життя індіанців: виготовлення мокасинів, барабанів тощо. Щороку тут проходить ряд спеціальних заходів та фестивалів індіанців, відомих у всьому світі через їхню барвистість, енергію та справжність, в тому числі фестивалі під символічною назвою «Дні заготівлі бізонів», що об'єднують індіанських художників і ремісників, які представляють широкий вибір ювелірних виробів, одягу, предметів мистецтва та ремесел. Відвідувачі можуть стати свідками традиційних танців і гри на барабані. В даний час на обриві також існує постійна виставка — свого роду музей фотографій. Вона вперше з'явилася тут в 1999 році, але тепер проходить на постійній основі. Виставка є результатом співпраці багатьох історичних товариств і музеїв, які віддали голоси проти замовчування низки пов'язаних з цим місцем фотографій, оскільки ці фотографії були невідомими широкій громадськості протягом довгого часу.

Гваї Гаанас (національний парк)Національний парк-заповідник «Гваї Гаанас» — національний парк Канади, заснований у 1988 році в провінції Британська Колумбія. У перекладі з мови гайда, Гваї Гаанас означає «острови людей». Парк площею 1 470 км² розташований на Хайда-Гваї 120 км на захід від міста Принс-Руперт та 770 км на північ від міста Ванкувер. Найбільший острів у парку — Острів Морсбі. У 1981 місцевість навколо села гайда «С'Ґанґ Ґваай» у парку стала частиною Світової спадщини ЮНЕСКО. У 2004 році урядова агенція Парків Канади подала документи до ЮНЕСКО на включення всієї території національного парку до об'єктів світової спадщини. Ця заявка перебуває на розгляді в ЮНЕСКО.

Вуд-Баффало (національний парк)Націон́альний парк «Вуд-Баффало» — найбільший національний парк Канади, заснований в 1922 у провінції Альберта та Північно-західних територіях. Парк розташований на північ від нафтоносних пісків Атабаски, між Невільничою річкою на сході та горами Карібу (3 101 м) на заході. Велика частина парку — дельта річок Піс, Атабаска та Слейв. Головна природоохоронна пам'ятка парку — стадо атабаських бізонів. У 2007 році чисельність атабаських бізонів становила 5 000 особин. Також в цьому районі гніздяться американські журавлі. Тваринний світ парку включає лосів, вовків, американських чорних ведмедів, бобрів, американських бабаків, американських зайців та рисей. У 1983 році парк було віднесено до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Парки Канадських Скелястих гір. До їх складу включені чотири національні парки Канади: Банф (національний парк)Джаспер (національний парк)Кутені (національний парк)Йохо (національний парк)Три провінційних парки Британської Колумбії: Hamber Provincial Park. Mount Assiniboine Provincial Park. Mount Robson Provincial Park. Парки включають гори, льодовики та гарячі джерела, а також витоки основних річкових систем Північної Америки, наприклад: Північний Саскачеван (річка)Атабаска (річка)Колумбія (річка)Фрейзер (річка)

Старий Квебек. Старий Квебек — історичний центр міста Квебек (Канада). Старий Квебек має у своєму складі Верхнє і Нижнє місто та входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Деякий час історичний центр називали Латинським кварталом (Quartier latin), але ця назва більш відноситься до місцевості поблизу університету Лаваля.

Національний парк Ґрос-Морн Національний парк Ґрос-Морн — це канадський національний парк та об'єкт світової спадщини, розташований на західному узбережжі Ньюфаундленду. Парк площею 1 805 км², це другий за величиною національний парк в Атлантичній Канаді після Національного парку гір Торнгат, площа якого 9700 км². Розташований за 87 км на північ від містечка Корнер-Брук, за 37 км на захід від містечка Дір-Лейк. Свою назву парк отримав від другої за висотою гірської вершини Ньюфаундленду, розташованої в межах парку — гори Ґрос-Морн, 806 м над рівнем моря. Парк Ґрос-Морн відомий своїми різноманітними ландшафтами, поєднанням льодовикових долин, скель, високогірних плато, водоспадів, фіордів і озер. У парку можна спостерігати явище дрейфу континентів: унаслідок руху континентів на поверхню вийшли породи мантії Землі. Примітні тварини парку: канадська рись, барибал, північний олень, заєць білий, лось i крехові.Ґрос Морн є частиною гірської системи Лонґ-Рендж, віддаленого хребта Аппалачів, що тягнеться вздовж західного узбережжя острова. Це еродовані залишки гірського хребта, утвореного 1,2 мільярда років тому. Національний заповідник «Ґрос-Морн» був створений в 1973 році, а отримав статус національного парку 1 жовтня 2005 року. У 1987 році ЮНЕСКО присвоїло парк статусу Всесвітньої спадщини, оскільки "Парк є рідкісним прикладом процесу дрейфу континенту, де глибока океанічна кора та скелі земної мантії оголені.

Міжнародний парк миру Вотертон-Ґлейшер. Міжнародний парк миру Вотертон-Глейшер — комплекс у складі національного парку Вотертон-Лейкс у Канаді та Льодовикового національного парку Глейшер у США. Обидва парки були оголошені біосферними заповідниками під егідою ЮНЕСКО, а сукупність обох парків — об'єктом Світової спадщини. Два парки управляються окремо і мають окрему платню за вхід. У 2007 році Міжнародна асоціація Темного Неба назвала Міжнародний парк миру Вотертон-Глейшер «Міжнародним парком темного неба». за можливість спостерігати небесні явища без перешкод світлового забруднення.

Національний парк Мігуаша. Національний парк Мігуаша (англ. Miguasha National Park) — розташований на південному узбережжі півострова Гаспе, на території провінції Квебек, Канада. Дата заснування парку — 6 лютого 1985 року. З 1999 року заповідна територія входить до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО

Канал Рідо. Канал Рідо — канал, що сполучає Оттаву і Кінгстон. Це не тільки найстаріший постійно діючий канал в Північній Америці (відкритий в 1832 році), але й один з перших каналів світу, збудованих з розрахунку на парові судна. Канал був збудований на випадок війни з США і продовжує функціювати до наших днів з використанням багатьох початкових споруд. Довжина каналу — 202 км. За нормального режиму роботи, канал може обслуговувати судна довжиною до 27,4 м, шириною до 7,9 м, висотою до 6,7 м. При проходженні суден глибиною занурення більше 1,2 м, потрібно попередньо звернутися в бюро каналу Рідо. Влітку використовується в туристичних цілях. Шлюзи на каналі відкриті з середини травня по середину жовтня. Зимою на каналі Рідо в рамках щорічного фестивалю Вінтерлюд облаштовується гігантська ковзанка довжиною 7,8 км. Його площа дорівнює 900 хокейним полям. Протягом багатьох років ця ковзанка була найдовшою у світі і лише недавно поступилась ковзанці в Вінніпезі (Форкс). У 2007 році канал включений до Список світової спадщини ЮНЕСКО. При цьому особливо звернено увагу на добре збереження первинних шлюзів та інших каналоутворюючих споруд. А ще набагато раніше, у 1925 році канал віднесений до національних історичних місць Канади, причому він став першим місцем з цим статусом в Оттаві.

Скелі зі скам'янілостями в ДжоггінсіЗ початку 19 ст. Джоггінс став відомий своїми скам'янілостями. Їх знаходять у вугільних пластах Пенсильванію , які оголюються на берегових скелях під дією ерозії. Скам'янілості переважно складаються з папоротеподібних, доісторичних дерев та ранніх морських організмів. Щоденний високий приплив руйнує скелі, скам'янілості випадають з вугілля та лишаються на березі при відпливі. Їх також знаходять у глибоких стволах шахт та при буріння для зразків на сотні метрів вглиб. Джоггінс є одним з найдоступніших місць у світі, де можна знайти скам'янілості раннього пенсильванію. У 2008 році скелі були включені до Світової спадщини ЮНЕСКО. Вперше геологи почали досліджувати скелі наприкінці 1820х років; тут працювали Абрахам Геснер (винахідник керосину), Річард Браун, Томас Джексона та Франсіс Алгер. У 1835 році бригада студентів Коледжу Вільямса, Массачусетс, стали першими студентами, які досліджували скелі Джоггінса з освітньою метою. Однак справжня відомість до скель Джоггінса прийшла у середині 19-го ст., коли їх у 1842 та 1852 роках відвідав Чарльз Лаєлл, засновник сучасної геології та автор «Принципів геології». У своїй книзі «Елементи геології» (1871), Лаєлл назвав вихід породи та скам'янілостей кам'яновугільного періоду у Джоггінсі «найкращим прикладом у світі».

У 1852 році Лаєлл та Доусон важливе відкриття скам'янілостей чотириногих у скам'янілому вертикально стоячому дереві на Коал Майн Пойнт. У наступних дослідженнях Доусон відкрив одну з найбільш важливих скам'янілостей в історії науки, Hylonomus lyelli, які лишаються найраннішими відомими завропсидами (рептиліями) в історії життя, але не найстарішими відомими амніотами (групою, яка включає всіх хребетних, що можуть розмножуватись поза водою). У 2002 році Hylonomus lyelli були визначені скам'янілістю провінції Нова Шотландія. Тут також була знайдена інша важлива скам'янілість, найранніший синапсид, Protoclepsydrops, яка є більш давньою, ніж Hylonomus.Інші викопні організми, знайдені у Джоггінсі, включають членів родини Calamitaceae, лепідодендрон, сигілярії, папоротеподібні, ранні види земноводних, численні види риб (включно з залишками целакантоподібних) та різні види членистоногих. У скелях також знаходили сліди руху гігантського вимерлого членистоногого артроплеври, а такою знамениту сигілярію, збережену in situ. Крім окремих скам'янілостей, скелі Джоггінса цікаві тим, що свідчать про часи, коли Нова Шотландія була вкрита тропічними дощовими лісами. Трохи пізніші скам'янілості вказують, що ці дощові ліси зникли швидко, спричинивши подію масового вимирання, так звану Кризу карбонових лісів. Для демонстрації скам'янілостей, на скелях побудований музей «Joggins Fossil Centre»[10], експонати якого охоплюють геологічну історію скель Джоггінса, історію наукових відриттів на цих скелях та вплив видобутку вугілля на спільноту. У 2008 році 14,7-кілометровий відрізок берегу і скель біля Джоггінса під назвою "Joggins Fossil Cliffs" був доданий до Світової спадщини ЮНЕСКО

Ландшафт Ґран-Пре. Національний історичний об'єкт Ґран-Пре, також ландшафт Гран-Пре — об'єкт національної спадщини Канади та світової спадщини ЮНЕСКО, присвячений вшануванню специфічної матеріальної культури та історії довкола місцевості Ґран-Пре в Новій Шотландії як центру поселення акадської франкофонної меншини від 1682 до 1755 рік, та британської депортації акадійців, яка сталася під час так званої Франко-індіанської війни. Оригінальне поселення Ґран-Пре пролягало на чотирикілометровому відтинку вздовж горба поміж сучасними Вулфвіллом і Гортонвіллом. Ландшафт Ґран-Пре був внесений до списку світової спадщини у 2012 на 36 сесії ЮНЕСКО та є головним компонентом двох національних історичних пам'яток Канади[

Національний парк Меса-Верде. Національний парк Меса-Верде (англ. Mesa Verde National Park) — національний парк на південному заході штату Колорадо, США. Площа — 211 км². Парк створений у 1906 році для охорони численних руїн поселень індіанців анасазі (предків сучасних пуебло). Поселення існували протягом VI—XIII століть. Парк отримав своє ім'я від однойменного плато, що підноситься на 600 м над навколишньою місцевістю. Назва плато перекладається з іспанської як «Зелений стіл», оскільки воно покрито хвойним лісом: Сосна колорадська (Pinus edulis) та Ялівець твердонасінний (Juniperus osteosperma). В 1978 році національний парк був внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Щорічно парк відвідують понад 700 тисяч туристів.

Єллоустонський національний паркЄллоустонський національний парк, Національний парк «Єллоусто́н» (англ. Yellowstone National Park) — перший у світі національний парк (заснований 1 березня 1872), міжнародний біосферний заповідник, об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО.Єллоустоунський національний парк знаходиться в США, на території штатів Вайомінг, Монтана та Айдахо. Відомий численними гейзерами та іншими геотермічними об'єктами, багатою живою природою, мальовничими ландшафтами. Площа парку — 898,3 тис. га. Згідно з археологічними даними люди почали жити на території, яку займає парк, 11 000 років тому. Сучасні дослідники вперше з'явилися в регіоні в 1805 році (учасники експедиції Льюїса і Кларка), але до 1860-х років тут не проводилося жодної господарської або наукової діяльності. У перші роки після заснування парку він перебував під управлінням армії США, а в 1917 році його було передано в управління створеної за два роки до цього Служби національних парків. На величезній території парку знаходяться озера, річки, каньйони і печери. Озеро Єллоустон, одне з найбільших високогірних озер в Північній Америці, розташоване в центрі Єллоустонської кальдери, найбільшого супервулкана на континенті. Кальдера вважається дрімаючим супервулканом. Вулкан вивергався з величезною силою кілька разів за останні два мільйони років. Велика частина території парку вкрита застиглою лавою. В парку знаходиться одне з п'яти існуючих у світі гейзерних полів. У парку росте близько двох тисяч видів рослин, зустрічаються кілька сотень видів ссавців, птахів, плазунів і риб, в тому числі ті, що знаходяться під загрозою знищення. Велика частина території покрита лісом, менша — степом. Кожен рік трапляються лісові пожежі; внаслідок катастрофічних пожеж 1988 року вигоріло близько третини всіх лісів. У парку прокладено кілька сотень кілометрів асфальтованих доріг, по яких здійснюється доступ відвідувачів. Є численні можливості для активного відпочинку.

Національний парк Ґранд-Каньйон. На території парку розташований Великий каньйон річки Колорадо, одне з визнаних природних чудес світу. Площа парку — 4927 км². Південний край каньйону є найвідвідуванішим, тут же знаходяться популярні оглядові точки. Північний край каньйону набагато менш відвідуваний. Інші частини каньйону віддалені й важкодоступні, хоча багато з них є досяжними по пішохідних маршрутах і путівцях. Територія навколо Гранд-Каньйону стала національним пам'ятником 11 січня 1908 і оголошена національним парком 19 лютого 1919. Створення парку стало одним з перших успіхів природоохоронного руху. Статус національного парку допоміг перешкодити виконанню планів з будівництва греблі на річці Колорадо всередині меж парку (можливо, що відсутність такого статусу у каньйону Глен і було причиною дозволу будівництва греблі вище за течією річки і його затоплення, після чого утворилося озеро Пауел). ЮНЕСКО оголосив парк об'єктом Світової спадщини. Гранд-Каньйон, включаючи його велику систему суміжних каньйонів, не є ні найбільшим, ні найглибшим у світі, проте він цінується перш за все за своє гармонійне поєднання розміру, глибини і багатобарвних шарів оголених гірських порід, які датуються аж до докембрійського періоду.

Національний парк Еверглейдс. Національний парк «Еверглейдс» (англ. Everglades National Park) — найбільша природоохоронна територія в субтропічній зоні США, що займає південну чверть болотистої території Еверглейдс. Територія парку становить 6104 км², щорічно його відвідує біля мільйона туристів. З 1979 року парк внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Індепенденс-холлІндепенденс-голл (англ. Independence Hall) — будівля на площі Незалежності в Філадельфії, штат Пенсільванія, США, відома як місце, в якому обговорювали, погоджували і підписали в 1776 році Декларацію незалежності; місце підписання Конституції США. З 1775 по 1783 року будівля використовувалася як місце Другого Континентального конгресу. Від 1948 року будівля є частиною історичного парку США, в 1979 занесена ЮНЕСКО до списку об'єктів Світової спадщини.

Секвоєві національні парки та парки штату. Секвоєві національні парки та парки штату (English. Redwood National and State Parks, RNSP) — кілька національних парків і парків штату, розташованих у США, уздовж тихоокеанського узбережжя північної Каліфорнії, разом вкриваючи територію 5 341,3 км2. Парки захищають 45 % всіх прибережних лісів секвой (Sequoia sempervirens), відомих в США як редвуд (Redwood), що залишилися нині. Ці дерева є одними з найвишіх та найбільших за масою дерев на Землі. На додаток до лісів секвой, парки зберігають іншу місцеву флору і фауну, у тому числі степову, культурні ресурси, і 60 км недоторканої берегової лінії.

Національний парк Мамонтова печера. Національний парк «Мамонтова печера» (або Мамонтова печера) (англ. Mammoth Cave National Park) — національний парк у США в центральній частині штату Кентуккі, в західних передгір'ях Аппалач недалеко від міста Луїсвілл. Містить частину Мамонтової печери — найдовшої відомої системи печер у світі. Протяжність розвіданих ходів печери в межах парку становить понад 458 км, а поза парком — не менше 128 км. Назва печери й парку походить від назви гірського хребта, під яким сформувалася печера. За походженням Мамонтова печера є карстовою. Досліджена частина має 225 проходів, 47 великих куполів, понад 20 глибоких шахт. Загальна довжина порожнин сягає 74 км. У печері є річки й озера, якими можна плавати у човні; живуть у ній сліпі павуки й цвіркуни, в річках і озерах — сліпі риби й раки. Відкрита у 1809 р. Є об'єктом туризму.1 липня 1941 року Парк отримав статус національного. 27 жовтня 1981 р. його включили до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, а 26 вересня 1990 — до списку біосферних заповідників міжнародного значення.

Морська національна пам'ятка «Папаханаумокуакеа»Морська національна пам'ятка «Папаханаумокуакеа» (англ. Papahānaumokuākea Marine National Monument) є об'єктом Світової спадщини, національною пам'яткою США, що охоплює 1 510 000 км² океанських вод, у тому числі десять островів і атолів Північно-західних Гавайських островів. В 2016 році він був розширений водами біля берегів Гаваїв, що зробило його найбільшою у світі морською охоронюваною територією. За означенням ЮНЕСКО

Національний парк Карлсбадські печери. Карлсбадські печери — національний парк в горах Гуадалупе на південному сході штату Нью-Мексико, США. Головна визначна пам'ятка парку — ланцюг з 80 карстових Карлсбадських печер, для яких характерна різноманітність і високий естетичний вигляд мінеральних утворень. Вік печер складає 250 мільйонів років, глибина — до 339 м, сумарна довжина всіх проходів і залів — близько 12 км. Найбільший зал має форму літери Т з розмірами в двох напрямках 610 і 335 м, висотою до 87 м і площею 5,7 га. У парку мешкає 16 видів кажанів загальною кількістю до 1 млн особин. Національний парк відкритий цілий рік, але більшість туристів відвідують його переважно влітку по вихідних і святах. Місяць з найменшою кількістю відвідувачів — січень, парк є відкритим 24 години на добу без вихідних, крім Різдва. Відвідувачі можуть самостійно спуститися в печеру на глибину 230 метрів або скористатися спеціально встановленими ліфтами.

Статуя Свободи. Статуя Свободи — національний пам'ятник США, символ свободи, демократії та справедливості. Це одна з найзнаменитіших скульптур у США та у світі, часто звана «символом Нью-Йорка і США», «символом свободи і демократії», «Леді Свобода». Це подарунок французьких громадян до сторіччя американської революції. В ЮНЕСКО з 1984 р.