Свято "Хліб на вишитому рушнику"

                  Хліб  на  вишитому  рушнику. 

 

МЕТА: розширювати знання про історію хліба та ставлення до нього наших предків;

        виховувати бережливе ставлення до хліба – найціннішого продукта     харчування; повагу до людей праці.

 

Добрий день дорогі діти, шановні гості ! Щиро вітаємо вас на нашому святі. Сьогодні ми поговоримо про те, що завжди було турботою і радістю людини, про корінь нашого життя – хліб. Хто б ти не був, ким би ти не став, ти ніколи не зможеш обійтись без хліба. У ньому – душа твоєї рідної землі, доля багатьох людей і їхня невтомна праця.

                     Візьму я в руки хліб духмяний,

                     Він незвичайний, він - святий,

                     Ввібрав і пісню й працю в себе,

                     Цей хліб рум’яний на столі.

                     Йому до ніг вклонитись треба,

                     Він скарб найбільший на землі!

                             Так хай же щедро наливається соком

                             І колоситься золотистий сніп!

                             І хай же родить більше з кожним роком

                             Його величність годувальник – хліб.

                     Що для мене Україна моя!

                     То висока блакить і засіяне золотом поле.

                     Синьоокі ставки і шовковий ковил у степу.

                     А ще – житній хліб на долонях,

                     З дрібкою солі на маминому рушнику.

                             Дивлюся мовчки на рушник, що мати вишивала,

                             І чую. Як зозуля закувала.

                             Десь тихо бджоли загули,

                             Всміхнулась люба мати.

                             І біль у серці раптом зник,

                             Так тепло – тепло стало.

                             Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала.

                     Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

                     Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

                     Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

                     Щоб жилось по правді, щоб жилося в мирі.

Прийміть, шановні гості, хліб – сіль за давньою традицією українського народу.

                                      П І С Н Я  « Н А    Д О Б  РО »

- Хліб! Ось він – гарний, запашний лежить на вишитих рушниках. Чому саме на рушниках? Тому, що рушник – один із наших національних  обрядів, символ України. Хліб і рушник нерозривно пов’язані в українській культурі. Український рушник пройшов крізь віки і сьогодні символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до людей. Його стелять рідним, близьким, друзям, гостям. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили хліб – сіль на вишитому рушнику. Це висока ознака гостинності  народу. Ця чудова традиція дійшла до нас з давніх давен.

Жодне родинне свято в українському селі не обходилося без рушника. Ним накривають хліб на столі, діжу з тістом, кошики з яблуками чи з паскою, коли ідуть до церкви святити.

Рушник – оберіг давала мати синові в далеку дорогу. А весільний стіл прикрашає коровай на рушникові – символ достатку.

Чи знаєте ви, як пахне коровай, як пахне хліб?

Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах. Неповторний запах робить хліб живим, частиною душі кожного з нас. Вийдіть вранці на вулицю любого села, і якщо подує вітерець, ви почуєте, як пахне свіжим хлібом, як пахне життя.

 

         Пахне хліб, як тепло пахне хліб,                    

                     Любов’ю трударів і радістю земною,

                     І сонцем, що всміхається весною,

                     І щастям наших неповторних діб -

                     Духмяно пахне хліб.

                             В амбарах збіжжя не вмістити.

                             Яке то щастя хліб ростити.

                             В село везуть останній сніп.

                             Медово пахне свіжий хліб.

                      Пахне хлібом трава,                           

                      Пісня батьківської стодоли.

                      Пахне хлібом рука,

                      Що водила мене до школи.  

Здавна хлібу надавали круглої форми, ототожнюючи його із сонцем. Рум’яна та кругла паляниця дійсно чимось подібна до сонечка.

• Хліб, як сонце, - каже мати
• Хліб, як сонце, - каже тато.

А сестра й собі до слова

- Хліба й сонця в нас багато.

- Хліб, як сонце,- кажуть люди.

- Хліб, як сонце, - з нами всюди.

- Хліб, як сонце. – завжди буде.

Хліб – одна з найважливіших святинь нашого народу.

        Без хліба немає життя. Недаремно у слів «жито» і «життя» - один корінь. Не  можна уявити життя без хліба. Якщо у домі пахне хлібом – тут злагода і щастя. Якщо в державі колосяться хлібні поля – тут мир і достаток.

         Хліб – це честь, хліб-це рука допомоги, хліб – це сила, мужність держави. Хліб – це святість. Хай завжди ці два поняття – жито і життя – пов’язує живим символом святий хліб. Наші предки  не могли уявити життя без житнього хліба. Тому давні люди називали його святим.

 

         Звідки бере хліб свій початок?

   ДОВІДКОВЕ  БЮРО.

1. Вчені різних країн світу підтвердили, що першою «хлібною рослиною» треба рахувати не жито, пшеницю, а дуб. Жолуді використовували для виготовлення хліба.
2. Існує й інше сказання про перший хліб. Горіхи, каштани також як і жолуді, були першим хлібом. Їх шкарлупа була знайдена в печерах первісних людей.
3. Найпершим знаряддям хлібороба був кам’яний серп.

                      Хліб – єдиний продукт, який не втрачає своїх корисних якостей, навіть коли черствіє.             

4. Слово «хліб» походить від грецького «хлебанос». Так у давній Греції називались глиняні горщики, в яких пекли хліб.
5.  В українській родині, перш ніж приступати до випікання хліба, хазяйка нарядно вдягалась, пов’язувалась яскравою хусткою.

П о с л у х а й т е   л е г е н д у   п р о   п е р ш и й   х л і б.

    З глибини віків, коли люди жили в печерах, чоловіки полювали на звірів та ловили рибу. Одного разу на пошуки їжі пішла жінка. Уже сонце заходило, але їстівного нічого не знайшла. І раптом вона побачила незнайомі рослини, на їх стеблах були колоски. З колоска на долоню впали зерна. Це порятунок! Певно, так колись, багато тисяч років тому, людина відкрила хлібні рослини, навчилась їх вирощувати. Це був перший хліб. Він пройшов довгий шлях, поки став ось таким короваєм, який ви бачите на столі.

             1.Пшениці шумлять довкола –

                Колос колосу співає,

                На просторім нашім полі

                Почалися вже жнива.

            2.Ой, сонечко вже височенько.

               А жнивний час близенько.

               Треба женчиків будити

               Та в поле їх проводити.

3. Ой, женчики молоді,

Та серпики свої загостряйте!

Час у поле час, вже нивонька кличе вас!

4. Будуть всі вони при ділі,

Не змарнують жодну мить.

Пшениці рясні доспіли,

Треба встигнути скосить.

5. Він вічний і святий – цей житній хліб.

Чи в паляниці на столі у хаті, чи зв’язані у сніп.

Де колоски шепочуться вусаті.

Він виріс для пісень і добрих слів,

Тому, що народився під піснями.

Він вічний і святий цей житній хліб.

  П І С Н Я « П А Л Я Н И Ц Я»

     Не дивно, що про хліб складено стільки пісень, віршів, легенд. Ви бачили пшеничний колос. Зернятка на ньому тільки зверху. Кажуть, що колись пшеничне стебло, знизу до вершечка було усіяне зернятками.

Одного разу глянув Бог на землю, і побачив, що скрізь на полях і дорогах розсипане зерно. Зійшов він до людей, щоб побачити чому вони хліб не поважають? А хліба було всім вдосталь і не було потреби його берегти. Розсердився Бог і вирішив провчити людей. Схопив рукою колосок і потягнув до верху. Так усе і стягнув би, не залишивши людям нічого, але в цей час підбігли Собака Кіт і почали благати, щоб залишив їм хоч пригорщу хліба. Пожалів їх Бог і залишив на стеблі ті зернята, що не встиг стягнути. З тих пір хліба стало менше і люди стали берегти і поважати його. Бо хліб – найважливіший продукт харчування. Цю їжу, що існує вже тисячі років замінити нічим іншим не можна. Будь – який продукт може набриднути, хліб – ніколи. Недарма кажуть: «Хліб – усьому голова!»

                   Даємо слово старшим – я і ти

                   Про хліборобський рід не забувати.

                   І кожну хлібну крихту берегти,

                   І кожну  скибку хлібну шанувати.

                                       Хліб чесно вчіться здобувати,

                                       Умійте й крихту шанувати.

                                       З маленства мати науча…

                Крізь все життя нам дзвонить колос,

                Крізь всі літа нам чути голос

                І матері ісівача.

                І чесний хліб і рідна мати…

                Хіба їх можна роз’єднати?

                                       Вартий осуду той, хто досі не знає

                                       Скибку хліба пшеничного справжню ціну,

                                       Хто її надкусивши, недбало шпурляє:

                                       Несмачним і черствим здається хліб йому.

    Щоб рум’яна, запашна паляниця потрапила на стіл, господарям слід було важко працювати: ретельно обробити ниву, посіяти зерно, виходити молоді сходи, вчасно зібрати урожай, обмолотити зерно, змолотити на борошно і лише тоді спекти хліб. Це робота трудівників – хліборобів.

                          СЦЕНКА «ТРУДІВНИК  І   ЛЕДАР»

Ледар. – Нащо тримаєш хліб у руках? Дай його мені.

Трудівник. – Я б тобі його дав, але він дуже дорогий для мене. Щоб його дістати        

                треба  раніше виорати землю.

Ледар. – Тоді вже можна їсти?

Трудівник .- Ні, треба ниву як слід заволочити

Ледар. – Після цього можна їсти?

Трудівник. – Ні, треба дочекатися доки виросте колос.

Ледар. – І їсти?

Трудівник. –Ні, треба його скосити.

Ледар. – А тоді вже їсти?

Трудівник. – Ні, необхідно його змолотити.

Ледар. – Тоді можна їсти?

Трудівник. – Ні, треба зерно змолотити на борошно, а потім випекти хліб.

Ледар. – І вже їсти?

Трудівник. – Так. Але такому ледачому не дадуть.

 Праця хлібороба не знала жодного вільного дня. Важко діставався людям хліб, тому й шана була йому великою. Навіть у своїх іграх діти виявляли шану хлібові.

                           1уч. – Чим хата багата?

                           2уч. – Хлібом і родиною!

                           1уч. – Звідки сходить сонце?

                           3уч. – З хати!

                           1уч. – А хліб?

                           4уч. – З пічної діжі.

Ведучий. – А що це за діжу ви згадали, діти?

1уч. – Та пічна діжа – це дуже важлива річ у господарстві, бо в ній учиняли           тісто. За цим дерев’яним посудом господарка доглядала як за дитиною.

2уч. – У народному прислів’ї мовиться: «Без столу, печі та діжі немає тепла та їжі»

3уч. – А ще казали: «Без господаря двір плаче, а без господині – хата»

Ведучий. – А у святкові дні виходили парубки та дівчата на вулицю і співали жартівливі пісні.

                  ПІСНЯ «А  МИ  ПРОСО  СІЯЛИ»

      Великою майстерністю вважалося вміння пекти хліб. Добрі господині славилися на все село.

Часто ми купуємо хліб у магазині. Але більше любимо домашній, бо в ньому відчувається тепло маминих чи бабусиних рук.

- Діти, а хто з вас їв хліб від зайчика?

В давні часи хлібороб залишав від сніданку, що брав із собою в поле, шматок житнього хліба на гостинець дітям. І говорив дітворі: «Це хліб від зайчика».

                           Їздив заєць до млина.

                           П’ять пудів змолов зерна.

                           Цілу ніч у хаті тихо

                           Випікала хліб зайчиха.

                           Рано вранці у хустинці

                           Понесли зайці гостинці:

                           Пташенятам і звірятам.

                           Аж хрумтять окрайчики

                           Добрий хліб од зайчика.

    Змалку батьки привчали дітей поважати і берегти хліб. Паляниця  мала лежати обов’язково на рушнику. А якщо зі столу падала скибка хліба, її піднімали, і поцілувавши, клали на стіл. Берегли кожну крихту хліба, який так тяжко діставався. Наші пращури знали ціну хлібові, бо змалечку залучались до хліборобської праці.

                   Дасть мені матуся скибку:

• Хлопчику, гляди,

Ти ж на вулицю гуляти

З хлібом не іди!

Бо упустиш ненароком,

Стопчеш чобітьми.

В буханець отой пахучий душу вклали ми.

Не спочили, не доспали влітку й восени.

Тож не кривди хліба,синку, крихти не зрони.

                Не кидайся хлібом, він святий! –

                В суровості ласкавій,

                Бувало каже дід старий

                Малечі кучерявій.

Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –

Іде до немовляти, щаслива стримуючи сміх,

Бувало, каже мати.

Хто зерно сіє золоте,

В землі палку невтому.

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.

Тому треба берегти хліб – кожен шматочок, кожну крихту! Здається, чого вона варта? Але в ньому основа нашого життя. Він запорука усіх наших радощів і надій. Як говорили в давнину: «Земля на зерняті стоїть».Хліб і нині дістається не легко. Хоч і оремо тракторами, жнивуємо комбайнами, та скільки сили затратить хлібороб, скільки ночей не доспить, поки на наш стіл потрапить пухка паляниця! В гарнім шматочку нашого хліба – і праця, і наука, і мрія, і щастя людське, і пісня.

                                         П І С Н Я « В І Н О Ч О К»

        Не тільки в піснях прославляється хліб. Про нього пишуть поети у віршах з проханням – наказом до вас, діти, щоб ви любили і берегли хліб і іншим не давали глумитися над ним, поважати людей праці.

                     Слава миру на землі!

                     Слава хлібу на столі!

                     В кожний дім він шлях знайшов,

                     На обідній стіл прийшов.

                     Він здоров’я наше й сила.

                     Життєдайність і тепло.

                     Скільки рук його ростило,

                     Доглядало, берегло!

                     Слава тим, хто сіяв, жав,

                     Хто невтомно працював!

                     Коровай, калач і здоба –

                     Наш достаток на столі.

                     Спасибі працьовитим хліборобам

                     За їхній труд нелегкий на землі!

    Діти, у майбутньому ви станете лікарями, вчителями, трактористами, шахтарями, але ким би ви не стали, ви ніколи не зможете обійтися без хліба.

     Запам’ятайте: у хлібі душа твоєї землі, доля багатьох людей,їхня невтомна праця. Ставтеся до нього як до прекрасного дива, витвору рук людських.

Здоров’я і щастя вам, добрі люди, хай завжди у вашій оселі будуть рушники, а на рушнику – біла паляниця як символ нашого достатку, добробуту і родинного щастя.

      А зараз запрошуємо всіх за столи. Вас чекають печиво, пиріжки, тістечка, паляниці, коровай випечені з борошна нового врожаю.