Свято"Любов і шана вічна – Кобзареві!"

Вед.1 Гомін лине по країні

          Сонячно , крилато.

           Гомонить Дніпро із степом

           Про велике свято.

Вед . 2. В мальовничім краї нашім,

           Де цвіте калина,

           Народився найкращий

           Син твій, Україно.

                 ( Діти з запаленими свічками)

1. Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

2. Сьогодні день народження Тараса,

Великого святого Кобзаря,

Його слова і досі світ хвилюють

І всіх нас зігріва його зоря.

 3. Сьогодні ми його отут згадаєм,

     Хай прозвучать його палкі слова,

     Нехай  на світі тут із нами разом

     Він в нашій школі справді побува.

4. Благословен той день прекрасний,

     Коли з’явився ти на білий світ

     Ти будеш жити доки Україна ,

     Ти будеш з нами ще багато літ.

5. Благословен той день і час ,

    Коли прослалась килимами,

    Земля, яку сходив Тарас

    Малими босими ногами.

    Земля , яку скропив Тарас

    Дрібними росами – сльозами.

6. В похилій хаті , край села,

    Над ставом чистим і прозорим

    Життя Тарасику дала

    Кріпачка- мати, вбита горем.

Пісня «Не на шовкових пелюшках»

(Із – за ширми виходить мати Тарасика в українському одязі з лялькою на руках.

Сідає на стільчик, колише дитину і наспівує

  пісню.)

 Мама . Даю тобі , мій синочку ,

           Тарасику любий : щире серце,

            Карі очі і чорнії брови

            Дай же йому, Божа Матір

            Тії благодати,

           Всього того, чого матір

           Не зуміє дати .

( Звертається до дітей)

 Ідіть до мене , діти. Ми разом заспіваємо колискову нашому Тарасику, щоб  він міцно спав і швидко підростав.

   Колискова

Вед. 1. Т.Г.Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині .

Вед 2. Батько Григорій Іванович родом із Кирилівки,  мати Катерина Якимівна Бойко з Моринців. Обоє були кріпаками пана Енгельгардта.

Вед. 1. Перші роки після одруження молоді Шевченки жили в Кирилівці в хаті діда Івана, де жило 13 душ.

Вед 2.Згодом вони оселилися в своїй хаті , яку купили в селянина Тетерюка.

Вед. 1. В сім’ї  було 6 дітей: найстарша сестра Тараса – його ніжна нянька – Катерина, Микита, Ярина, Йосип, Марія.

Вед.2. Швидко промайнув час , підріс наш Тарас.

 Сценка.   «У бур’янах»

 (Заходить мати з батьком .Мати накриває на стіл . Батько щось майструє.)

 Мати . Світ не родив такого волоцюги! Ото небо йому, як рідна хата, а сонце , як мати . коли б не їсти , то до хати так і не заглянув би цілий день. А вскочив у хату , за шматок хліба і  знову на двір.

 (Заходить дідусь – сусід)

Дідусь. Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

Мати. Та коли оце такий клопіт, то й вечеря не в вечерю: хлопець десь дівся. Зранку як пішло , то оце й досі нема : бігали і до ставка, і до греблі, всі бур’яни обшукали – як у воду упав.

Батько. Нічого, знайдеться! Може заснув десь у бур’яні. Прокинеться – прийде.

  (З’являється Тарасик)

Мати. А ось і наш волоцюга. Де це ти був?

Тарас . Був у полі і заблукав.

Мати. Бачили таке ?

Дідусь . Хто ж тебе привів додому?

Тарас . Чумаки.

Мати. Хто?

Тарас. Стрінувся з чумаками . Питають: «Куди йдеш?». А я кажу :  «В Кирилівку». А вони кажуть: « В Кирилівку треба назад. Сідай, ми довезем.» тай посадили мене на віз . І дали мені батіг в руки поганяти. 

Мати. Бачили такого? Чумакувати надумав уже.

Батько. Я ж казав що знайдеться. Такий головатий не пропаде.

Мати . Ну , почумакував, тепер бери ложку і сідай вечеряти.

Дідусь. Як мотає! Наче 3 дні не їв.

 Пісня

Вед .1. Читати Тарас вчився справді дуже рано.

 Про школу вперше завів розмову дід.

Дід. Що в голові є – те до віку твоє. Вже час Тараса до дяка в науку віддати.

Мати. Та чи не мале ще?

Дід. Нічого , хай змалку вчиться , що вмітиме . того за плечима не носитиме.

Вед.2. Тарасові було і цікаво, і трохи боязко йти до школи. Він не раз бігав під її вікнами і чув, як учитель - дяк гучним голосом проказує: « Аз – буки, аз – буки!» а за ним хлопці всі хором.

Вед.1.Ось у тій отарі , де було 10 – 12 босоногих хлоп’ят , опинився і малий Тарас і разом почав повторювати за дяком  « аз – буки, аз – буки». А вибігши з школи співав з усіма хлопцями:

   Аз – били мене раз !

   Буки – не потрапляй дякові в руки!

Вед. 2. Та потрапляти доводилось Тарасові частенько.

Вірш

Вед. 1. Знесилені тяжкою працею на панщині кріпаки вмирали рано. 20 серпня 1823року, коли Тарасові було 9 років, помела його мати.

Вед 2. Лишившись з малими дітьми( Катерина вже вийшла заміж) батько змушений був одружитися вдруге. Він взяв удову – Оксану Терещенко, в якої було своїх 3 дітей.

Вед 1. Незабаром , коли Тарасові ледве сповнилося 11 років, 21 березня 1825 року помер батько, який помираючи , сказав пророчі слова:

« З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо.»

Вед 2. І тільки ж поховали батька , зібрав Тарас у свою торбинку каламар, перо, та крейду і пішов по шляхах шукати собі долі. І почала його доля гнати , як мачуха.

Пісня

Сценка.

Тарас. Невже мені тут бути ? Вік наймитом у дяка Богорського? Ні, я хочу так малювати , як лисянський дяк. Якби вмів я так малювати – нічого більше б і не хотів.

Вед1. Та на 4 день Тарас не витерпів знущань, захопив свою торбу і подався геть. І пішов він у село Тарасівку.

Тарас. А що, як і цей знущатиметься? Ні, терпітиму все, хай тільки навчить.

Дяк. Так ти малярем хочеш бути?

Тарас. Еге, малярем.

Дяк. Ану дай ліву руку ! Нічого з тебе не вийде, хлопче, ні швець, ні кравець, ні на дуду грець.

Іди собі з Богом.

Вед.2.З важким серцем , понуривши голову, повертав Тарас у рідне село.

Вед 1. Отара ягнят , як біла хмарка, що впала на зелені луки . Хай собі пасуться! І по небу пропливають  ясні , легенькі хмарки. Куди вони пливуть? Мабуть далеко – далеко звідси… Як колись хотілося дізнатися Тарасові, що за тими стовпами, які землю підпирають , так тепер хочеться за тими хмарками полинути, на світ подивитися.

 Вірш 

Оксана. Чом же ти плачеш?  Ох , дурненький Тарасе, бач малий плаче. Давай я сльози витру

   ( витирає рукавом). Не сумуй Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, ще й кажуть, малюєш ти . От виростеш і будеш малярем, еге ж ?

Тарас. Еге ж , малярем.

Оксана. І ти розмалюєш Тарасе, нашу хату, еге ж ?

Тарас. Еге ж . а всі кажуть, що я ледащо і на ніщо не здібний… Ні, я не ледащо, я буду таки малярем!

Оксана. Авжеж , будеш. А  що ти ледащо і на ніщо не здібний, то правда. Дивись. Де твої ягняточка! Ой , бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони питочки хочуть.

 Вірш «Мені 13 минало»

Вед. 2. він був і пастухом , і погоничем, і ким він тільки не був , і чого тільки не робив! Але йому хотілося бути малярем! Все, що бачив хотілося змалювати .

Вед. 1. Та минали літа, і було йому вже15 років ось так і відплив якось непомітно Тарас від берега Дитинства.

Вед 2. Ще в дитинстві Тарас почав писати вірші. Перша його збірка називалася «Кобзар»

   Всі його ми батьком звемо,

   Так від роду і до роду.

   Кожен вірш свій і поему

   Він присвячував народу.

Вед 1. Шевченків « Кобзар» - це біблія українського народу; це книга , якій судилося стати безсмертною.

Вед 2. народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як « Кобзар» - безсмертний!

Вед 1. Справжній співець України прожив тільки 47 років. 10 березня 1861 року Т.Г.Шевченко помер. Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати ще одного заповіту!

      Як умру, то поховайте 

      Мене на могилі ,

     Серед степу широкого ,

      На Вкраїні милій,

      Щоб лани широкополі ,

      І Дніпро, і кручі

     Було видно, було чути,

     Як реве ревучий.

Вед 2. У травні , того самого року його прах перевезли до України. Поховали його на Чернечій горі , поблизу Канева. Саме тут знайшов вічний спочинок  геній поетичного слова, великий художник, патріот і борець за свободу   Т.Г.Шевченко.

     На Вкраїні милій  Канів на Дніпрі,

     Тут його могила на крутій горі.

      І дорослі, й діти все сюди ідуть,

     І барвисті квіти Кобзарю несуть.

     Тож, як будеш часом в Каневі колись

      Дідусю Тарасу низько поклонись.

Вед 1. Сьогодні ми виконуємо ще один заповіт Шевченка.

     І мене в сім’ї великій ,

     В сім’ї вольній , новій,

     Не забудьте пом’янути 

     Незлим  тихим словом.

Вед 2. 10 березня – День пам’яті Шевченка. Не забудьте завтра згадати про цю велику людину.

 Сценка « Мільйон кобзарів»

Читець . Було це дуже давно. 5- ро дівчаток , прочитавши «Кобзар» , витерли білими хусточками сльози і замислилися .

1 д. Як я виросту , то витчу з чистого золота і срібла великий килим і накрию ним могилу Шевченка.

2д. Як я виросту, то я усю Чернечу гору , де могила Шевченка, засаджу тополями і калиною червоною.

3д. А я, як виросту , то накруг могили посію чудові квіти.

4д. Як я виросту, то куплю мільйон «Кобзарів» і в кожну хату дам.

5д. А я , як виросту, відкрию туристичне агентство і даватиму безкоштовні путівки на екскурсію до могили Шевченка.

Вед.1. Український народ свято шанує пам'ять Шевченка . Його твори , його думи в Україні повік не забудуть. Його іменем названо вулиці, парки, проспекти, площі, театри.

Вед 2. Дорогі  друзі, дорожіть Шевченком!

Любіть Україну, як любив її поет. Бережіть її, як берегли ваші діди і прадіди.

 Вед 1. Учітеся, шануйте батьків, живіть дружно, - учив Шевченко! І це сьогодні – наше головне завдання .

    Любов і шана вічна – Кобзареві.

    Завжди він в серці нашому живе.

    Його слова , як зорі променеві, -

   Дороговказ нам у життя нове.

 

   З колін вже піднялася Україна :

   До волі прагне , щоб там не було!

   Лунає рідна мова солов’їна:

   Для спраглого – цілюще джерело.

 

   Пророчі думи в Кобзаревім слові

   Сплелись навіки в лавровім вінку

   І плине повінь щирої любові ,

   Щоб в пісню перелитися дзвінку.

Пісня

Вед.2. Шевченко – це наша мудрість , наша душа, наша сила. Нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для всіх вас :берегти мову , його звичаї, його пісні й пронести все це через віки.

Вед.1. Нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі свого народу.