СВЯТО «МОВО МОЯ УКРАЇНСЬКА, МОВО МОЯ МАТЕРИНСЬКА»

      СВЯТО   «МОВО МОЯ УКРАЇНСЬКА,

                        МОВО МОЯ МАТЕРИНСЬКА» 

                                                                                для учнів четвертого класу та їх батьків.

Святково прибраний навчальний кабінет. На фронтальній стіні вислів «Мужай, прекрасна наша мово!» На стінах вишиті рушники. В куточку оформлена виставка : зразки українського національного одягу, старовинні ужиткові речі, вишивки, кераміка.

  Звучить у грамзапису   « Київський вальс « (музика П.Майбороди,

                                                                              слова   А.Малишка)                                    

Україна – рідний край.

Поле. Річка. Синій гай.

Любо стежкою іти.

Тут живемо я і ти.

                                      Україна! Соборна державо!

                                      Сонценосна колиска моя!

                                      Ще не вмерла й не вмре твоя слава,

                                      Завойована в чесних боях.

Живи та міцній, Українська державо!

Вмирали у битвах мільйони борців.

Щоб стяг синьожовтий піднявсь

І над Києвом стольним віки майорів!

Будь, Україно, сильна, могуча,

Будь нам на вічні часи.

В мирі ласкава, в бою , як туча,

Всім нам добро принеси.

Благослови наші води,

Гори, ліси і поля.

Хай серед вільних народів

Слава заблисне твоя!

              Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі- в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчувається поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, почувши рідне слово.

                             Шановні наші гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру- на свято наше родинне- торжество рідної мови. ( Пісня «Зеленіє жито зелене».

                Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця- українська. Вона нічим не гірша від італійської – така ж співуча, від російської – така ж багата.

                               Ой яка ж чудова українська мова!

                               Де береться все це, звідкіля і як?

                               Є в ній ліс – лісочок,пуща, гай, діброва,

                               Бір, перелісок,чорноліс. Є іще й байрак!

                              І така ж розкішна і гнучка,як мрія.

    Є в ній хурделиця, віхола, завія,

   Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль…

   Та не в тому справа, що така богата.

    Помагало б слово нам у боротьбі.

   Кликало б на битву проти супостатства,

  Та звучало сміхом на полях плаката,

  І за все це, мово, дякуєм тобі.

                                    Мова! А що таке мова? Народ говорить, що «від слова до слова- зложиться мова».А Тарас Григорович Шевченко ось як про неї каже:

«Ну що б , здавалось, слово…

 Слово та голос – більш нічого.

 А серце б’ється, ожива, як її почує.

                                    «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід,почуття» - писав Панас Мирний.

                                               Як гул століть, як шум віків,

                                               Як бурі подих, - рідна мова.

                                               Вишневих ніжність пелюстків,

                                                Сурма походу світанкова,

                                               Неволі стогін, волі спів,

                                                 Життя духовного основа.          

 Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може викликати повагу до себе. Українські народні колискові пісні, зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою. У них материнська любов та ласка, світ добра, красит і справедливості, щира віра в магічну силу слова.

                    Звучить колискова пісня «Ходить сон коло вікон».

 Немає в світі людини, яка не чула казок і не любила їх. Особливо полюбляють казки діти. Сьогодні я запрошую вас на виставу української народної казки «Коза – Дереза»  на новий лад.

         Коза. Я –Коза – Дереза,

                   За три копи куплена,

                  Півбока луплено.

                  Як залізе в мене біс –

                 Розжену увесь я ліс!

 ( Зайцева хатка. Коза зупиняється, заглядає у вікно.)

        Коза. Ось і хатка є для мене.

                  В хаті печене й варене,

                  Стіл накритий, ти дивись!

                  Гей, хазяїне, озвись!

                 Утомились мої ноги,

                Та й голодна я з дороги,

                Ще й не спала цілу ніч.

                А пускай мене на піч!( Знову зазирає у вікно.)

                А хазяїна немає…

                Ну, пока він десь гуляє,

               Я наїмся і нап’юсь,

               І в цій хатці поселюсь.  

( З’являється заєць).

                              Заєць. Іменинник я сьогодні!

                                          Тож іще напередодні

                                          Всім запрошення послав

                                           І обід приготував.

                                         Банка меду є ведмедю,    

                                          Для лисиці буде птиця,

                                          Вовку м’яса кілограм

                                          З холодильника подам…  ( заглядає у хатину)

                                         О! То хто в мою хатину

                                         Сам прийшов на іменини?

                                         Бачу цей незваний гість

                                        Всі харчі мої поїсть!

                                         А хто – хто в моїй хатці? 

Коза. Я Коза – Дереза,

          За три копи куплена,

          Півбока луплено.

          Тупу- тупу ногами,

         Заколю тебе рогами,

        Ніжками затопчу,

        Хвостиком замету,

       Тут тобі й смерть.

                                      Заєць. Ой, не хочу я вмирати.

                                                  Але як зайти до хати? (До Кози )

                                                  Іменинник я!

Коза.  МЕ-Е!

                                     Заєць. Пропав! Нащо хоч гостей гукав!?

Заєць сідає край дороги і плаче. Біжить Лисичка.

Лисичка. Гей, сусіде! Чом ти плачеш?

                В гості кликав же неначе?

                В шлунку пусто, в роті сухо.

          Дай – но підтягну за вуха,

         Та пішли мерщій до хати!

                Заєць. Там у хаті звір рогатий.

                            Проганяє він мене.

Лисичка. А мене не прожене.(Заглядає до хати).

                А хто – хто в зайчиковій хаті сидить?

Коза. Я Коза – Дереза,

          За три копи куплена,

          Півбока луплено.

          Тупу- тупу ногами,

         Заколю тебе рогами,

        Ніжками затопчу,

        Хвостиком замету,

       Тут тобі й смерть.   

                    Лисичка. Е, хоч пахне з хати смачно,

                                    Та зайти у хату лячно. (До Зайця)

                                    Жаль, пропав такий обід!

                                   Ну, побігла я , привіт!

(Лисичка біжить далі. Заєць сидить плаче. З’являється Вовк.)

Вовк. Я такого ще не бачив:

           Іменинник гірко плаче,

           Що там сталось, розкажи!

 Заєць. Вовче – брате, поможи!

             Там якась лиха тварина

             Не пуска на іменини.

Вовк. Що таке? Та хто посмів?

           Найсильнішого з вовків

           Не пускать? Клянусь богами-

        З’їм з рогами і ногами.

        Хто - хто   в зайчиковій хатці сидить?                  

       Коза. Я Коза – Дереза,

          За три копи куплена,

          Півбока луплено.

          Тупу- тупу ногами,

         Заколю тебе рогами,

        Ніжками затопчу,

        Хвостиком замету,

       Тут тобі й смерть.

Вовк. (До Зайця.)  Я б її. Та неохота.

                               Спішна в мене є робота…

                                Краще я оцю біду

                               Стороною обійду…

Вовк тікає. Зайчик плаче. З’являється Ведмідь.

Ведмідь. В хаті мед є – нюхом чую.

                Мабуть тут я й заночую.

                Ти дивися – зайча

                 У дворі  - мене стріча.

Заєць . (крізь сльози) Видно Дядечку Ведмедю,

                                    Не скуштуєте ви меду.

                                    Бо у хаті звір сидить,

                                    Нахваляється убить

                                    Кожного, кого побаче.

Ведмідь. То піду назад я , значить.

Заєць. Підождіть – но, ви ж Ведмідь!

           То візьміть і проженіть

           Це страховище рогате!

Ведмідь. Чи зайти і справді в хату?

                 Сил мені не позичать…

                Чи спочатку закричать?

                Закричу я страшно й дико,

               Звір умре від того крику. (кричить)

               Досить в хаті цій сидіть!

               Гей, вилазь, бо я ведмідь!   

       Коза. Я Коза – Дереза,

          За три копи куплена,

          Півбока луплено.

          Тупу- тупу ногами,

         Заколю тебе рогами,

        Ніжками затопчу,

        Хвостиком замету,

       Тут тобі й смерть.

Ведмідь. Ні, Зайчисько, я боюся.

               Видно, звір цей щось не в дусі,

              Ще рогами штреконе,

             Й поминай , як звать мене.

Ведмідь тікає. Заєць плаче. З’являється  Рак.

Рак.  Що ти плачеш, Зайцю сірий?

 Заєць. Бо ніхто не може звіра

             З хати вигнать.

Рак.     Що за звір?

Заєць. Ти не виженеш, повір.

           Тут були уже й сильніші.

            Та розбіглися, як миші.

            Звір той дуже – дуже злий.

Рак. Не дивись, що я малий.

       Бо не сила і не роги-

      Запорука перемоги,

      А хоробрий, вірний друг

      Та твердий, незламний дух.

      Чи готовий ти до бою?

Заєць. Так.

Рак. Тоді іди за мною.

        І не бійся, знає всяк,

        Що в бою не видасть рак.

        Хто –хто в зайчиковій хатці сидить? 

Коза. Я Коза – Дереза,

          За три копи куплена,

          Півбока луплено.

          Тупу- тупу ногами,

         Заколю тебе рогами,

        Ніжками затопчу,

        Хвостиком замету,

       Тут тобі й смерть.

Рак. А я Рак – неборак,

        Як ущипну – буде знак.

Заєць і Рак заходять до хати. Коза, мекаючи, тікає.

Заєць. Утекла рогата з хати!

           Будеш знати!  Будеш знати!

Рак. Що на всяку задираку

       Є клешня кусюча в рака.

Заєць. (До Рака.) Сто приятелів навкруг,

                              Але ти  - найкращий друг!

                              Допомога знадобиться ,

                             Я піду за тебе биться.

                            І ніякій злий тварині

                           Не здолати нас віднині. 

Чи сподобалася вам казка? Діти, ви знаєте багато казок різних народів світу. Відгадайте, з яких казок я взяла такі рядки?

Я по засіках метений,

Я на яйцях спечений,

Я від баби втік, я від діда втік,

Та   й  від тебе, зайчику , втечу.  (Колобок)

                              Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка. Та й загубив дід …(рукавичку)

Гуси –  гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька. (Івасик – Телесик)

                               -Пустіть переночувати!

                                - Ой, лисичка – сестричка, у нас хатка маленька – ніде буде тобі лягти.

                                 -Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнусь  і переночую.

                               - Добре, ночуй.

                               - А де ж я курочку подіну?

                              - Пусти її під піч.  (Лисичка – сестричка)

Котику –братику,

Несе мене лиска

За кленові ліси,

За круті гори,

За бистриї води,-

Порятуй мене. (Котик і Півник)      

                       Колись був у Києві князь, лицар. І був коло Києва змій. І щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчинку. Ото   прийшла черга вже й до дочки самого князя… (Кирило Кожем’яка)

Група дівчат виконує пісню «Зелен клен».

                   Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиційні звичаї допомоги, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник, - це родовідна пам’ять, наші символи. А скільки цікавих речей ми можемо знайти у бабусиній скриньці! Ось тут лежить український рушник. Оздоблений квітами, зірками, птахами. Тарас Григорович Шевченко писав:  А колись… давно колись – то

                                                               Рушники вже ткались

                                                              І хустина мережилась.

                           Від сивої давнини і до наших днів, у радості і у горі рушник не тільки частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, неможливо народження, одруження, зустріч гостей. Після закінчення жнив, хліборобів зустрічають з хлібом та сіллю. Рушником накривають хліб на столі. Коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха.

                             Пісня про рушник.

                 Наша мова багата і різноманітна. Коли говорять про мову, мають на увазі перш за все слова. Без знання слів, при тому великої їх кількості, не можна знати мову, користуватися нею. Зараз ми подивимося, чи знаєте ви слова нашої мови.

В нас однакове ім’я.

Відгадай, хто брат, хто я?

Я кажу :»З дерев лечу»,

Каже брат «По почті мчу». (Лист)

                    Я живу у морі синім,

                     Брат мій в колесі машини.

                     Спільне в нас лише  ім’я.

                     Ти ж скажи: хто брат, хто я? (Скат)

Ми – брати, брати –близнята.

Ти ж учись нас розрізняти:

Я – оцінка у змаганні,

Брат мій – вечір танцювальний. (Бал)

                        Схочу – пісню дзвінку заведу,

                        Схочу – квітну весною в саду. (Півник)                                   

 

          Без мене не   буває ялинки,

          Без мене і сосни не буває,

           Не шиє без мене машинка.

         Скажи, як мене називають? (Голка)

• А зараз я хочу побачити, чи вмієте ви розгадувати загадки.
• Розстелений кожушок, на нім посіяний горошок.( Небо і зорі)
• Хоч сам не біжить, а стоять не велить. (Мороз)
• Що росте до гори коренем? (Бурулька)
• Біла, як сорочка, пухнаста, як квочка,

Крил не має, а гарно літає.

Що це за птиця, що сонця боїться? (Сніг)

• Вийшла звідкись гарна дівка, на ній стрічка – семицвітка,

А як з річки воду брала, там коромисло зламала. (Веселка)

• Двічі родиться, а раз умирає. (Птах)
•  У вінку зеленолистім, у червоному намисті

Видивляється у воду на свою хорошу вроду. (Калина)

Конкурс юних поетів. Скласти за поданими словами вірш.

         Погоду , воду, світлиця, в світлиці, чотири, на п’ять, погулять, вечорниці, в цій світлиці.

          Пошли, Боже, погоду-                                              Дуже гарна тут світлиця,

          Хоч днів на чотири,                                                   Чиста, як вода в криниці.

          Хоч днів на  п’ять,                                                      Чи не можна вечорниці            

          Щоб нам погулять.          .                                          Провести у цій світлиці?                                                                                                                    

             Український народ любить жартувати. Якою б змореною не була людина, але почувши дотепний жарт, посміхнеться. І миттєво сум проходить. А замість нього панує веселий сміх. Пожартуємо і ми.

                                    Дотепний хлопчик.

        Василько отримав від тітки, що була у них у гостях кілька пиріжків. Його мама засоромилася, що син не подякував і нагадала йому: - Василько, що треба говорити , коли тебе пригостили?

• Дайте ще, - відповів хлопчик.

 

                  Догадлива дитина.

• Мама, чи ви знаєте, яка у нас оказія була?У діжку з квасом миша впала.
• Ох, боже мій! Чи ти ж її витяг?
• Еге, буду я витягать! Щоб вона мене вкусила? Я впіймав кота і вкинув в діжку, щоб він мишу з’їв.

                                        Сценка  « Домашній  твір»

      Автор. Вітько – бідак страждає так, аж здригує ногами! 

                  Він за столом, він пише твір «Я помагаю мамі».

                 Старанно олівець гризе та супить брови грізно.

                 Але нічого – хоч умри – до голови не лізе.

               Та ось тихесенько зайшла в його кімнату мама.

Мама. Вітюнь, будь ласка, в магазин сходи за сірниками.

Син. Ідея!

Автор. Вигукнув синок, а мамі –

Син. Ну й морока! Сама іди. Я твір пишу, роблю важкі уроки.

Автор. І мама вийшла.. А Вітько швиденько пишить в зошит:

Син. Я в магазин завжди ходжу, коли мене попросять.

Автор. Хвилин за десять мама знов з’являється в дверях.

Мама. Вітюнь, Картопельки начисть, а я зварю вечерю.

Син. Сама начисть.

Автор. Кричить Вітько: та так, що ледь не лопне.

Син. Я твір пишу. Я - зайнятий. Сама вари картоплю!

Автор. Виходить мама, а синок писати знов сідає.

Син. Я мамі сам варю обід, вечерю та сніданок.

Автор . Радіє син. Не твір, а люкс! Оцінка буде гарна!

                          Ми з вами живемо в Україні. В нашому краю багато народних танців. Серед них відомий вам український народний танець «Гопак». В ньому показана сила і спритність казацького роду. Ой, заграйте, музики, в мене нові черевики.

                                                 Танцювати я мастак український наш гопак.                                                      

           Виконується танець «Гопак».          

Любіть Україну

У сні й наяву,

 Вишневу свою Україну.

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов’їну.