Класифікація матеріалів

До в’яжучих матеріалів належать: вапно, гіпс і гіпсові в’яжучі, цементи, рідке скло, магнезіальні в’яжучі, полівінілацетатні дисперсії.

Заповнювачі можуть бути природними (пісок, гравій, кам’яна крихта) і штучними (паливний шлак, тирса, керамзитовий пісок).

Наповнювачі поділяють на природні, отримані з гірських порід (вапняк, вивержені гірські породи, пісок, глина) і штучні, виготовлені з промислових відходів (доменний шлак, паливні золи і шлаки).  

Класифікація матеріалів

Добавки до в’яжучих матеріалів і розчинних сумішей – це матеріали, здатні надавати в’яжучим матеріалам додаткових, необхідних для виконання робіт технічних властивостей, наприклад уповільнюють чи пришвидшують процес тверднення розчину або надають йому кислото-, луго- й жаростійкості.

Пігменти застосовують як фарбувальні добавки в розчини на основі вапна, портландцементу або гіпсу. Пігменти можуть бути природними й штучними.

Гіпсокартонні листи, деревоволокнисті плити, декоративні та акустичні плити використовують для личкування внутрішніх поверхонь у будинках із сухим експлуатаційним режимом.

В’яжучі матеріали

В’яжучі матеріали в залежності від умов тверднення поділяються на гідравлічні і повітряні.

Гідравлічні в’яжучі матеріали здатні тверднути, тобто набувати міцності, збільшувати або зберігати її як на повітрі, так і у воді.

До гідравлічних в’яжучих матеріалів належать усі різновиди

портландцементів: шлакопортландцемент, пуцолановий, вапноглиноземистий розширюваний, цемент для будівельних розчинів, белітошламовий цемент, вапняно-шлакові, вапняно-пуцоланові, вапняно-зольні, вапноцементнопуцоланові в’яжучі матеріали й гідравлічне вапно.

Портландцемент отримують шляхом тонкого подрібнення клінкеру й гіпсу, які додаються для регулювання термінів тужавіння, і випускають без добавок або з активними мінеральними добавками в кількості до 15 % від маси цементу. Клінкер отримують шляхом випалу до спікання сировинної суміші потрібного складу (приблизно 75 % вапна та 25 % глини), що забезпечує переважання в клінкері силікатів кальцію.

Марки портландцементу й портландцементу з мінеральними добавками – 400, 500, 550 і 600. Виготовляють декілька видів портландцементу.

Залежно від властивостей добавок їх можна поділити на такі групи:

•         активні мінеральні добавки;

•         добавки-наповнювачі;

•         поверхнево-активні добавки;

•         добавки для пришвидшення тверднення й уповільнення тужавіння в’яжучих матеріалів,

•         спеціальні добавки.

Активними мінеральними добавками називають речовини, які в разі змішування в тонкоподрібненому стані з гідратним вапном і замішуванні з водою утворюють тісто, здатне після тверднення на повітрі продовжувати тверднути й під водою. Ці добавки застосовують під час виготовлення цементу з підвищеною водостійкістю, а також портландцементів для поліпшення їхніх технічних властивостей.

Активні мінеральні добавки поділяють на природні та штучні

Добавки-наповнювачі не мають в’яжучих властивостей. Невелика кількість наповнювача (до 10 %), не погіршуючи якості в’яжучого матеріалу, збільшує вихід. Ці добавки застосовують для зменшення витрат цементу й додавання розчину необхідної зручнооброблюваності та щільності.

Поверхнево-активні добавки – це здебільшого органічні речовини. Вони здатні змінювати зв’язки між водою і поверхнею частинок в’яжучого матеріалу.

Розрізняють гідрофобно-пластифікуючі (які відштовхують воду) і мікропіноутворювальні поверхнево-активні добавки. Поверхнево-активні добавки вводять у розчини для зменшення водопотреби й витрати в’яжучих матеріалів у разі необхідності одночасного збереження або збільшення їхньої пластичності, а також для підвищення морозостійкості.

Для пришвидшення тверднення в’яжучих матеріалів добавки застосовують для їхнього підсилення за мінусової температури. До них належать хлористий кальцій, хлористий натрій, вуглекислий калій (поташ) і азотний натрій (нітрит натрію). Найбільш поширені з них поташ і нітрит натрію. Вони не спричиняють корозії металу під час тинькування сітчастоармованих конструкцій, а також появи сольових плям (висолів) на поверхні затверділого розчину. Поява корозії і висолів виникає в разі використання розчинів із хлоридними добавками. 37

До добавок для уповільнення тужавіння гіпсу належать водний розчин тваринного клею (міздровий, кістковий) 10 %-ної концентрації, гашене вапно, галун, бура, кератиновий сповільнювач.

Спеціальні добавки застосовують для виконання гідроізоляційних тинькувань. До таких добавок належать натрієве і калієве рідке скло. Для тинькування застосовують рідке калієве скло, як засіб підвищення водонепроникності тинькування в сирих приміщеннях і для кислототривких розчинів.

Пігменти (сухі фарби) застосовують як фарбувальні добавки для декоративних розчинів. Вони вирізняються світло-, луго- й кислотостійкістю і забезпечують необхідне забарвлення розчину.

Заповнювачі для розчинів

Заповнювачі для розчинів слугують для зменшення просідання розчину й витрат в’яжучого.

Розрізняють важкі заповнювачі (природний пісок, кам’яна крихта) – зі щільністю понад 1 200 кг/м3 і поруваті (шлак, пемза, тирса, керамзит, деревне вугілля, туф, трепел) – зі щільністю до 1 200 кг/м3

Поруваті заповнювачі поділяють на природні та штучні. Природні – це пісок із пемзи, вулканічного шлаку й туфу, трепелу.

Штучні наповнювачі отримують із паливного шлаку, керамзиту, шлакової пемзи.

Пісок поділяють на природний і подрібнений зі щільністю понад 1,8 г/см3

Пісок залежно від зернового складу поділяють на великий, середній, дрібний і дуже дрібний.

Сухі розчинні суміші для тинькування

Розчини на основі сухих гіпсових сумішей мають здатність більш рівномірно розподілятися щодо поверхні внаслідок значної плинності.

Сухі гіпсові суміші під час проведення опоряджувальних робіт можуть бути використані для приготування шпаклівок, клеїв, замазок, складів для вирівнювання поверхонь, закладення швів і для різних декоративних розчинів.

Суміші зручні для застосування, як у заводських умовах, так і на будівельному майданчику.

Термін їхнього зберігання в упакованому вигляді в сухих опалюваних приміщеннях – понад 6 місяців, до того ж основні технічні характеристики під час зберігання не змінюються. Використання сухих гіпсових сумішей уможливлює зниження трудомісткості й зменшення термінів тинькування на 20…25 %.

Сухі розчинні суміші для тинькування

Сухі гіпсові суміші становлять однорідний порошкоподібний матеріал, який отримують шляхом сухого перемішування гіпсового в’яжучого з багатофункціональними добавками, які регулюють терміни тужавіння, водоутримувальну здатність розчинів, що підвищує їхню адгезію, а також поліпшує характеристики розчинів на основі таких сумішей.

Гіпсокартонний лист становить матеріал, виготовлений із будівельного гіпсу, армований скловолокном і обклеєний з двох боків спеціальним картоном.

Під час виготовлення гіпсокартону застосовують низку спеціальних добавок – регуляторів тужавіння, піноутворювачі (речовини, що сприяють зменшенню маси листів), клейкі речовини тощо.

Картон виконує дві функції. Він є частиною армувального каркасу й одночасно чудовою основою для нанесення фінішних оздоблювальних матеріалів (декоративного тинькування, шпалер, фарби).

Поширення набули листи завдовжки 2 500 мм, завширшки 1 200 мм і завтовшки 12,5 мм (випускаються і інших розмірів).

Залежно від призначення гіпсокартон випускають із повздовжніми окрайками трьох типів.

Вологостійкі – для приміщень з підвищеною вологістю. Їхнє картонне личкування спеціально обробляють, що унеможливлює утворення цвілі, грибків і підвищує вологостійкість.

Вогнестійкі – для конструкцій і приміщень, до яких висуваються підвищені вимоги щодо вогнестійкості. У такі листи під час виготовлення додають скляне волокно. Воно армує гіпсове осердя й уповільнює процес руйнування листа у разі вогневого впливу.

Ефективними як перешкоди для вогню гіпсокартонні листи робить хімічно зв’язана кристалізована вода в гіпсовому осерді

Застосовують два способи личкування стін гіпсокартонними листами – безкаркасний і каркасний.

Дякую за увагу!