Тематична лінійка "І нині живе під сонцем України Кобзареве слово."

Тематична лінійка

Тема. І нині живе під сонцем України Кобзареве слово.

Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка;

сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей,  формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твориТ.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями;

виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса  Григоровича Шевченка.

 (На мультимедійній дошці записано епіграф уроку.).

                       Є люди як свічки –

     Згоряють, відходять в небуття.

     Є люди як зірки –

     Горять і світять усе життя.

     Та ні, це не зірки, холодні, мертві,

     Вони – сонця, засвічені у небі,

     Які горять, обігрівають все й не гаснуть.

     І не загинуть….

        В. Сухомлинський

 

  І. Вступ  

    Генії належать людству. Наш національний геній Т. Шевченко також належить усьому людству. А наша сьогоднішня лінійка – іще одна спроба поновити і поповнити відомості про великого співця України. Разом ми полинемо у спогади про важкі роки славетного Кобзаря, прислухаємося до шевченківської думки,  вклонімося світлій пам’яті поета. А чому саме сьогодні? Бо день народження і день смерті його стоять поряд – 9 і 10 березня. А між цими двома березневими днями – 47 років нелегкого життя, яке стало славою і гордістю українського народу.

      (Запис на екрані:) 

   І мене в сім'ї великій,

   В сім'ї вольній, новій

   Не забудьте пом'янути…

 

1.      Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

 

Ведучий:  Саме в такий березневий час засяяла над Україною немеркнуча зоря Тараса   Шевченка – відомого всьому світу Кобзаря – співця знедоленого українського народу .

    Він побачив світ 9 березня 1914 року в селі Моринцях на Київщині в родині кріпака.

 

 

2.      В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

 

Ведучий: Того дня народилася панові ще одна кріпацька душа, а Україні – її гордість і слава, її великий народний співець.

 

Ведуча: Будучи дитиною Тарас мріяв побачити залізні стовпи, що підпирають небо.

На сцені стоїть лавка. На ній сидить дідусь. Звучить музика «Од Києва до Ольстера»

                  

  Сценка № 1

Дід:   О, з’явилась приблуда! Катруся вже очі вигляділа, зорячи за тобою.

Тарас:  Діду, а чому це з Микитою усі прощаються?

Дід:   Виміняв його пан на хорта. Продав.

Тарас:  Як це на хорта?

Дід:   Така кріпацька доля, синку.

Тарас:  Ну чому, чому я вранці не взяв його із собою подивитися на стовпи, що підпирають небо? Він вищий, то, певне, з могили побачив би ті стовпи. Якби Микити не було вдома, то пан не продав би його.

Дід:  Значить, ти ходив аж до могили.

Тарас:  Ходив, а стовпів так і не побачив.

Дід:   Тебе хоч прив’язуй удома із твоїми вигадками. Добре твій батько каже, що з тебе вийде або щось велике, або ледащо. А якби ти заблудився?

Тарас:  Та я й заблудився… Йшов до Моринець, а думав, що іду в Кирилівку .  Проте з чумаками приїхав. Як справжній чумак. Діду, а я вже знаю, чому шлях називається Чорним.

Дід:   Чумаки розказали?

Тарас: Еге ж.

Дід: Важка чумацька доля.

 

Звучить музика «Од Києва до Ольстера».

 

3.     Ти не лукавила зо мною

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, малого, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

 

4.    «Учися, серденько, колись

З нас будуть люди», - ти сказала,

 А я послухав, і учивсь

 І вивчився. А ти збрехала.

 

5.     Які з нас люди? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, у нас нема

Зерна неправди за собою.

 

6. Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

  

Ведуча:  Читати Тарас навчився дуже рано. Одного дня дід сказав, що час уже Тараса до дяка в науку віддати. У цій науці дяк особливо «відзначав» березовими різками Тараса, що був непосидючий і невгамовний.

 

Коли Тарасові минуло 9 років, померла його мати, а в хату прийшла зла мачуха.  Знущалася вона над бідними сиротами, а особливо не любила Тараса. Цілими днями доводилось ховатися від неї в бур’янах. Вмивався гіркими сльозами,  шукав захисту у своєї сестри Катерини.

 

Учень   Згодом Тарас Шевченко напише про це у своїх віршах.

 

Учень (під супровід пісні «Така її доля»)  

Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду

Нема куди прихилиться -

Хоч з гори та в воду…

В того доля ходить полем,

Колоски збирає,

А моя десь ледащиця,

За морем блукає…

 

Учень  Коли Тарасові минуло 11 років, він втратив останню опору – батька, який, помираючи, сказав пророчі слова: «З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

 

Учень  І тільки поховали батька, зібрав Тарас у свою торбинку каламар, перо й крейду і пішов шукати собі долі.             

 

Учень  Пішов до маляра. Але все було марно. Вже змалку став сам заробляти на кусок хліба, носив воду, пас ягнята.

 

Учень  Він був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого тільки не робив! Але йому ж  хотілося бути малярем! Все, що бачив, хотілося змалювати.

 

Учень Тарас наймитує, а випаде вільна хвилина – читає й малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя.

 

Учень Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.

 

Учень  Так минають літа,  Шевченкові вже 15 років. Ось так і відплив якось непомітно Тарас від берега дитинства. Він стає козачком пана Енгельгардта. Багато мандрує зі своїм паном.

Учень  Коли Тарасові виповнюється 17 років, пан  дає йому  дозвіл    вчитися у Петербурзі. Тут Шевченко знайомиться із земляком-художником Іваном Сошенком. Сошенко зі своїми товаришами викупляє Шевченка з кріпацтва за 2500 карбованців.

 

Учень Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.                 

 

Учень  Викупили друзі,    

Вільним став Тарас,

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

 

Учень  Мріє про свободу              

Молодий Тарас,

Щоб дала народу

Щастя світлий час.

 

Учень  Та малює й пише

Він таємно там,

Гнівні його вірші

Страх несуть панам!   

             

Учень ( декламує вірш  Т. Г.  Шевченка )         

                  Схаменіться…

  Подивіться на рай тихий,

  На свою країну,

  Полюбіте  щирим серцем

  Велику руїну,

  Розкуйтеся, братайтеся!

  У чужому краю

  Не шукайте, не питайте

  Того, що немає.

  І на небі, а не тілько

  На чужому полі

  В своїй хаті своя й правда,

  І сила, і воля.

     

Учень Недовго судилося поетові бути вільним. За те, що писав про волю, цар Микола І наказав заарештувати Тараса і заслати в Киргизькі степи, де він був солдатом царської армії. Довелося йому зазнати   багато страждань. Але ще важчою була заборона писати і малювати.

 

Учень Десять довгих років карався Тарас Шевченко солдатом на засланні без права писати й малювати, без книжок, серед дикого степу, між чужими людьми.

 

Учень Злякавсь, що пісня голосна,

Московський цар поганий,

Тараса в чужину погнав,

Закув його в кайдани.

 

Учень  Та ще й писати заказав

Ворожий цар  лукавий,

А все ж таки Тарас писав,

Ховав вірші в халяві.

 

Учень І так в пустелі, в чужині,

У самоті томився.

Писав про рідний край вірші

І Богу все молився.

 

Учень Незважаючи на заборону, Шевченко пише вірші і ховає їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною.         

 

Учень (під мелодію пісні «Думи мої …»)

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі  -

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть,

Ніяково, однаково,

Чи жив, чи загинув!

 

9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжкохворий, прийшли друзі. А 10 березня серце великого українського Кобзаря перестало битися.

 

Із 47 прожитих років Т. Г. Шевченку довелось бути  24 роки кріпаком, 10 років у неволі, три з половиною роки  під наглядом поліції. І тільки 9 років – вільною людиною.

У 80 роках відкрили нову планету,яку назвали “ Кобзар ”.

 

На Марсі є кратер ім. Т. Г. Шевченка.

 

Вчені знайшли мінерал, який назвали Тарасовіт.

 

В горах Кавказу є пік Шевченка.

 

ВЕРБОВА ПАЛИЦЯ

Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка.

 Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.

 

Іменем Т. Г. Шевченка названо міста і села, вулиці і площі, а пам’ятники побудовані не лише в Україні, а й далеко за її межами: в Росії, Молдові, Казахстані, Канаді, Франції, Америці. Його твори видані на 33 мовах світу

 

    Літературна спадщина Шевченка:

      240 поезій, з них - понад 20 поем; драма "Назар Стодоля";   20 повістей (до нас дійшло 9); щоденник; автобіографії; фрагменти двох незакінчених драм.

 

       Мистецька спадщина Шевченка - художника:

210 акварелей, передусім пейзажів; 150 портретів, з яких 43 автопортрети; 27 офортів, з яких - 6 серій "Живописна Україна"; понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України; ескізи, етюди, начерки - на 360 сторінках рукописів та альбомів.

 

В цілому життя та творчість Т. Г. Шевченка мали величезний вплив на формування світогляду  українців як того часу, так і сьогодні.

 

Його твори є пророчими…сьогодні мають своє продовження

        (Перегляд  відео)

Хто зневажає рідний край,

Той серцем немощний каліка.

 «Куди ти йдеш, не спитавшись?

 На кого покинув

 Батька, неньку старенькую,

 Молоду дівчину?

 На чужині не ті люди,

 Тяжко з ними жити!

 Ні з ким буде поплакати,

 Ні поговорити».

 Сидить козак на тім боці, –

 Грає синє море.

 Думав, доля зустрінеться, –

 Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак – шляхи биті

Заросли тернами.

(1838, С.-Петербург)

 

Коли землі не було свої,

 Коли ми були батраки,

 Шукати долю в чужім полі,

 Прийшлося, сестри і брати.

 Тепер чому? – не розумію,

 Покинувши своїх дітей,

 Ви рветесь правдою й неправдой,

 Світ за очі – дітей очей.

 Та копійчинка не вартує,

 Каліцтва серця і душі,

 Дитинки вашої. О люди!

 Хто змусив вас? Де палачі?

 Де ті керманичі пузаті?

 Невже не жаль їм цих дітей?

Що при живих батьках зростають

Сирітками серед людей.

Подумай, братчику й сестричко!

Вертайтесь до своїх дітей,

До матінки, землі своєї,

Бо втратиш їх, її й себе.

(2014, Київ)

 

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, –

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я – тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу…

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

(1839, С.-Петербург)

 

Думи мої, думи мої,

Ви не одинокі,

Таких, як ви, вже мільйони,

Вода камінь точить.

Тепер вас уже мільйони –

То велика сила,

Ви здобули Незалежність –

Радіють могили.

Ви здобули волю й славу –

То велика справа,

Тільки ви не зупиняйтесь,

Гуртуйтесь, так треба.

Прошу вас не зупинятись,

Почивать на лаврах

Не прийдеться, мої діти,

Нажаль, така правда.

Не прийдеться вам, рідненькі,

Лягти, віддихнути,

Бо утримать Незалежність,

Важче, чим здобути.

Утримати і зміцнювать –

Святеє веління,

Ради предків, ради себе

І свого насіння.

Не спав воріг, не спить й зараз,

Та й не буде спати,

Мало все, йому нейметься,

Ще хоче зиск мати.

Хоче він нас розсварити,

Й володарювати,

Не так сталось, як гадалось,

Не йде брат на брата.

Не так сталось, як гадалось,

Прокинулись гени,

Ми згадали буття своє,

Велесову, Веди.

Ми згадали й не забудем,

Ось, для чого думи,

Не пропала, не пропаде

Правда і так буде.

(2014, Київ)

 

- Тож нехай вогонь  душі великого поета запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі,  українського слова!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОВИЙ ЖУПАН

 

Шевченко, перебуваючи в 1845-1846 роках у Переяславі, жив, як відомо, у свого приятеля М. Козачковського. Він часто бував задуманий, недбалий до себе, часом нікого не помічав довкола. Нового одягу шити не любив, ходив у старому.

 Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської Археографічної комісії, де служив, Козачковський за тиждень до того покликав кравця і, поки поет спав, дав йому зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало.

 — Як? Який жупан?

 — Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас.

 — Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався?

 — Аякже.

 Шевченко віддав гроші і заспокоївся.

 

ПІЗНАЄШ

 

Раз до Козачковського прийшов кріпак і сильно жалівся, що у нього украдено пару волів. Козачковський поспівчував кріпакові і одіслав його. Цю розмову почув Шевченко, вийшов услід за селянином і, розпитавши його, дав, щоб ніхто не бачив, 50 карбованців.

 — В позику! — сказав поет. — Оддаси колись, як розбагатієш!

 — Як же я оддам вам, коли я вас не знаю? — відказав здивований селянин.

 — Все одно! Пізнаєш! — відповів поет.

 

ВЕРБОВА ПАЛИЦЯ

Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка.

 Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.