Теоретико-методичні засади дослідження статево-вікової структури населеня та статево-вікові піраміди як метод дослідження стукткри населення

Міністерство освіти і науки України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАТЕВО-ВІКОВОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕНЯ

ТА

СТАТЕВО-ВІКОВІ ПІРАМІДИ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ

 

 

 

 

Підготувала вчитель Кропивненського НВК

Малецька Оксана Василівна

 

 

 

 

 

 

 

1.            Поняття про статеву структуру населення

 

Останнім часом виникла тенденція розрізняти біологічну і соціальну стать. При цьому останню часто називають словом «гендер» (від англійського Gender - рід), розуміючи під цим сукупність соціальних ролей, що чоловік або жінка відіграють у суспільстві. На противагу цьому «біологічну» стать називають просто «статтю». На підставі ознаки статі будується найважливіша демографічна структура — статева структура (склад) населення.

Статева структура (склад) населення — це розподіл населення на чоловіків і жінок. У демографії використовують наступні характеристики статевої структури:

1. визначення абсолютних кількостей чоловіків і жінок;

2. розподіл чоловіків і жінок за віком;

3. співвідношення статей у всьому населенні та в окремих вікових групах. Наприклад, співвідношення чисельності населення за статтю, або коефіцієнти маскулінізації та фемінізації (відповідно це кількість чоловіків, яка припадає на 100 або 1000 жінок, і навпаки, число жінок — на 100 (1000) чоловіків).

Статева структура населення залежить від спільної дії трьох факторів: від вторинного співвідношення статей (від співвідношення чисельностей хлопчиків і дівчат серед народжених живими), від диференційної смертності, тобто від розходжень смертності чоловіків і жінок у різному віці, і від статевих (гендерних) розходжень в інтенсивності міграції.

Перший фактор (вторинне співвідношення статей) є практично незмінним і однаковим для всієї людності, отже, вирішальна роль належить диференціальній смертності і тендерним розходженням в інтенсивності міграції, які залежать від дії соціально-економічних умов.

У демографії й статистиці населення розрізняють первинне, вторинне і третинне співвідношення статей.

Під первинним співвідношенням статей розуміють співвідношення числа чоловічих гамет (зародків) до числа жіночих при заплідненні. Раніше вважалося, що це співвідношення дорівнює приблизно 125-130 чоловічих зародків на 100 жіночих. Максимальні оцінки первинного співвідношення статей сягають 170 на 100, але звичайно вони нижчі. У будь-якому випадку прямі виміри первинного співвідношення статей нині неможливі. Безсумнівним залишається лише той факт, що на другому місяці вагітності число чоловічих ембріонів перевищує число жіночих. У будь-якому випадку дія цих факторів формує вторинне співвідношення статей.

Вторинне співвідношення статей — це співвідношення хлопчиків і дівчат серед народжених живими. Воно є фундаментальною біологічною константою і дорівнює приблизно 105-106 народжень хлопчиків на 100 народжень дівчат, або, іншими словами, на кожну 1000 немовлят завжди припадає приблизно 512 хлопчиків і 488 дівчат. Одним з перших це явище описав Дж. Граунт. Він установив, що співвідношення між числами хлопчиків і дівчат серед немовлят дорівнює приблизно 14 до 13, або 108 до 100. У XVIII-XIX ст. вторинне співвідношення статей аналізували такі вчені, як І. Зюсмільх, П. Лаплас, Данило і Христофор Бернуллі й ін. [5, с. 62].

Хоча вторинне співвідношення статей є постійною величиною, але все-таки існують певні відхилення, пов'язані з дією окремих факторів. Зокрема, хлопчиків більше серед народжених у шлюбі, ніж серед позашлюбних дітей. Частка хлопчиків серед народжених зменшується разом зі зростанням віку матері і порядкового номера народження. Наприклад, у матерів у віці до 20 років на кожні 100 дівчат припадає 130 хлопчиків, а в матерів у віці 38-42 року — всього 90.

Третинне співвідношення статей — це пропорція чоловіків і жінок у репродуктивному віці або в інших вікових групах. На відміну від первинного і вторинного, третинне співвідношення статей сильно коливається залежно від особливостей повікової диференціальної смертності та міграцій.

Третинне співвідношення статей разом із вторинним належать до сфери інтересів демографії, оскільки від них залежать характеристики відтворення населення й окремих демографічних процесів. Вони впливають на рівень актуальної і майбутньої шлюбності, на показники народжуваності і смертності.

Чоловіків у світі на 38,2 млн. чол. більше, ніж жінок. З одного боку, це пов'язано з тим, що на 100 дівчаток народжується 105 хлопчиків (а якщо в країні більше половини населення - діти, то це одразу забезпечить переважання чоловічої статі). Але з іншого боку, треба визнати, що це самою природою закладений механізм регуляції чисельності чоловіків і жінок, їх збалансування, адже чоловіча смертність внаслідок військових дій, зайнятості у небезпечних виробництвах, більшого поширення шкідливих звичок - набагато більша, ніж жіноча. В результаті в шлюбному (фертильному) віці співвідношення між чоловіками та жінками вирівнюється, що дуже важливо для природного відтворення населення. Надалі, по мірі збільшення віку, у розвинених країнах відзначається переважання жінок, яке особливо помітним стає у похилих віках.

 

1.2. Поняття про вікову структуру населення

 

Вік — це період від народження людини до того або іншого моменту її життя. Вимірюють вік у роках, місяцях (на першому році життя), тижнях (на першому місяці життя), днях і годинах. Це друга найважливіша демографічна характеристика.

Інформація про вік окремих людей на момент спостереження дозволяє будувати вікову структуру населення, а знання про вік настання тих або інших демографічних подій дають можливість аналізувати як ці процеси, так і відтворення населення в цілому, з'ясовувати їх особливості і закономірності на різних стадіях життєвого циклу людини.

Віковою структурою населення називають розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами. Знаючи особливості вікової структури населення в той або інший період часу, можна будувати досить обґрунтовані припущення про майбутні тенденції народжуваності і смертності, інших демографічних процесів, відтворення населення в цілому тощо.

Для побудови вікової структури населення звичайно використовують однорічні і п'ятирічні вікові інтервали. Набагато рідше, вікову структуру будують на десятилітніх вікових інтервалах. Однорічна вікова структура — це розподіл населення за наступними віковими групами: 0 років, 1, 2, ..., 34, 35, …, 89...w років. W— це якийсь граничний вік, яким закінчується розподіл населення по однорічних вікових групах. П'ятирічна вікова структура будується за наступними віковими групами: 0 років, 1-4 років, 5-9 років, 10-14 років,..., 35-39 років, ..., 80-84 роки, ..., 100 років і більше [5, ст. 66].

Десятирічна вікова структура будується за віковими інтервалами: 0 років, 1-9 років, 10-19 років, 20-29 років ..., 60-69 років, ..., 100 років і більше. Для оцінки загальних структурних зрушень у віковій структурі застосовують також інше групування: 0-14 років, 15-49 років, 50 років і більше, що показує співвідношення в населенні чисельностей і часток дітей, дорослих і старих. Очевидно, що найкращі можливості для демографічного аналізу надає однорічна вікова структура, яка дозволяє групувати вік відповідно до конкретних наукових або практичних цілей і завдань.

Крім вікових груп при аналізі вікової структури залежно від конкретних цілей виділяють також так звані вікові контингенти. Віковий контингент — це група осіб, об'єднаних як загальним для них віком, так і певною соціально-економічною або іншою ознакою. Вітчизняна статистика виділяє цілий ряд груп, склад яких визначається як фізіологічними так і соціально-економічними особливостями людей. У числі таких вікових контингентів можна назвати: ясельний (діти у віці 0- 2 роки), дошкільний (діти у віці 3-6 років), шкільний (діти і підлітки у віці 7-15 років), працездатний (чоловіки у віці 16-59 років і жінки у віці 16-54 року), репродуктивний (дітородний, фертильний) (жінки у віці 15-49 років), призовний (чоловіки у віці 18-50 років), електоральний (виборчий) (чоловіки і жінки старші 18 років) і тощо.

Однією з узагальнюючих характеристик вікової структури населення є середній вік населення. Середній вік населення визначають як середню арифметичну зважену шляхом ділення загального числа людино-років (сума добутків значень віку на чисельність населення в даному віці) на загальну чисельність населення. Розрахунок можна проводити також виходячи із даних про чисельність населення за віковими групами; тоді значенням віку вважають середину інтервалу.

Крім середнього віку, розраховують медіальний вік населення, який розділяє все населення на дві однакові частини: одна молодша медіального віку; друга - старша його.

Вікова структура впливає майже на всі демографічні показники, особливо на загальні коефіцієнти народжуваності та смертності, на частку економічного населення тощо. За економічною ознакою населення поділяють на періоди: допрацездатний (або його ще називають дитячий, доробочий) період, коли людина тільки споживає, не витрачаючи ще ніяких матеріальних цінностей; працездатний (робочий) період, коли людина виробляє матеріальних і духовних благ більше, ніж споживає;  післяпрацездатний (післяробочий, пенсійний), коли людина споживає більше, ніж виробляє.

Межі вікових груп встановлюються на основі трудового законодавства, місцевих традицій тієї чи іншої країни. За біологічною ознакою виділяють такі вікові групи: до 15, 15-49, 50 і більше років. Особливо виділяється вікова група жінок у фертильному віці (15-49 рр.), коли жінка може народжувати дітей.

На базі співвідношення різних вікових груп визначають три типи вікових структур населення: прогресивний (що розвивається), характеризується високою часткою дітей через велику народжуваність, надміру зниженою питомою вагою працездатного населення, незначною - похилого віку (через порівняно високу смертність та велику тривалість життя); стаціонарний (стабілізований), частка дітей скорочується, а частка пенсіонерів ще велика, значна частка працездатного населення; регресивний (що деградує), характеризується низькою часткою дітей, підвищеною часткою працездатного населення, значною - похилого віку (внаслідок великої тривалості життя. Вважається, що прогресивним є такий тип популяції населення, коли його чисельність у віці до 15 р. становить понад 25%, а 50 років і більше — менше 25% (табл. 1) [8, с.24].

Таблиця 1.

Типи вікової структури населення

Вік, років	Питома вага, %
Прогресивний
0-4	40
15-49	50
50 і більше	10
Стаціонарний
0-14	27
15-49	50
50 і більше	23
Регресивний
0-14	20
15-49	50
50 і більше	30

Цим типам вікової структури відповідають типи вікових пірамід, запропоновані у 30-ті рр. ХХ ст. німецьким статистиком Ф. Бургдерфером. Прогресивній віковій структурі (молоде населення) відповідає правильна піраміда; діаграма, що зображує стаціонарну вікову структуру, нагадує дзвін; регресивній віковій структурі відповідає фігура названа урною (мал. 1).

А – прогресивний тип; Б – стаціонарний тип;

В – регресивний тип

 

Мал. 1. Статево-вікові піраміди різних типів вікової структури населення

 

Вікова структура населення відповідає його розподілу за віковими групами. Зазвичай в демографії використовуються однорічні, п’ятирічні або десятирічні вікові групи. З урахуванням репродуктивних здібностей людей виділяються вікові контингенти: до 15 років - покоління дітей (доробочий вік), 15 - 49 років - покоління батьків (робочий або працездатний вік), 50 років і старше - покоління прабатьків (післяпрацездатний вік).

 

1.3. Поняття про статево-вікову піраміду

 

Звичайно вікову структуру будують і розглядають одночасно зі статевою структурою населення. У цьому випадку її називають статево-віковою структурою населення. Вона демонструє розподіл чисельностей кожної статі за віком і співвідношення статей у кожнім віці або в кожній віковій групі.

Для наочного і загального представлення вікової і статевої структур населення будують так звані статево-вікові піраміди. Це наслідок використання методу структурних діаграм. Вона являє собою двобічну гістограму розподілу населення за віком, причому з одного боку (праворуч) графіка зображують жіноче населення, а з іншого  боку (ліворуч) — чоловіче. Вертикальна вісь гістограми являє собою шкалу віку, виражену в одно- або п'ятирічних інтервалах, починаючи від 0 років і закінчуючи граничним віком або відкритим віковим інтервалом. Загальна чисельність населення відповідної статі і віку або його частка в усьому населенні або в населенні конкретної статі, зображується у вигляді горизонтальних смуг, площа яких (або довжина у випадку рівних інтервалів) пропорційна названим показникам. З метою порівняння різних населень і одержання порівняльної інформації про їх вікову структуру піраміди будують не лише за абсолютними даними, а й користуючись частками чисельності певної статево-вікової групи у всьому населенні,   беручи    загальну      чисельність    населення за 100, 1000 або 10 000 [5, с. 67].

Піраміди традиційно розглядають знизу вгору. У країнах з другим типом відтворення, основа піраміди (кількість дітей) є дуже широкою, а у країнах з першим типом відтворення вона звужена порівняно до старших поколінь. Тобто ця та середня частини пірамід чітко відображають тенденції у народжуваності: в одному випадку збільшення числа народжених, в іншому — зменшення.

Статево-вікова піраміда зображує стан населення на певний момент часу (на момент перепису або на 1 січня), тобто по суті є ніби зупинкою в безперервному процесі відтворення населення. Тому за порівняльною довжиною смуг можна судити про вплив процесів народжуваності і смертності на вікову структуру населення (причому протягом багатьох десятиліть), а також про майбутні тенденції відтворення населення і про можливі перспективи зміни його чисельності в майбутньому. Якщо, наприклад, за якийсь рік і період часу число народжених помітно відрізнятиметься в той або інший бік від сусідніх, то на статево-віковій піраміді це відіб'ється у вигляді виступу (якщо число народжених більше, ніж у сусідні роки), або прогалини (якщо це число відповідно менше). І ця деформація, відбиваючи показники щодо осіб старшого віку, збережеться протягом практично цілого сторіччя, поки не вимре зазначена сукупність народжених.

Піраміди можна будувати на основі як абсолютних (чисельність у           тис. чол.), так відносних даних (частка від загальної кількості населення у %). Зовнішній вигляд статево-вікової піраміди (закономірність співвідношення) від цього не зміниться. Інколи, щоб підкреслити переважання якоїсь статі, частину заштриховують [8, с.25].

 

1.4. Вплив кількісних і якісних параметрів відтворення населення на статево-вікові структури

 

Рух населення буває природний та механічний. Відтворення населення (у вузькому розумінні) – це процес зміни поколінь у результаті природного руху. Основні показники природного руху населення - це народжуваність, смертність і природний приріст. Народжуваність указує на кількість народжених дітей на 1000 жителів за рік, смертність - на кількість померлих на 1000 жителів за рік. Різниця між кількістю народжених і кількістю померлих протягом цього періоду називається природним приростом, що служить характеристикою зміни чисельності населення. Усі ці показники вимірюються в проміле (‰) – відносний порівняльний показник, який показує кількість явищ на тисячу об’єктів дослідження. 1‰ становить тисячну частку досліджуваної сукупності. Якщо народжуваність перевищує смертність, то мова йдеться про додатний природний приріст; якщо народжуваність менша за смертність, то природний приріст від'ємний (відбувається не приріст, а зменшення населення) [7, с. 13].

Загалом фактори, що впливають на народжуваність, можна об'єднати в кілька груп. По-перше, це природно-біологічні фактори. Наприклад, різний час досягнення статевої зрілості в країнах зі спекотним і холодним кліматом, що збільшує або скорочує тривалість фертильного циклу жінок.

По-друге, це демографічні фактори. Наприклад, статева структура населення, що може бути або пропорційною, або дуже деформованою - з більшим переважанням однієї зі статей. Значний вплив на коефіцієнти народжуваності має вікова структура населення: чим більша в ньому частка осіб молодого віку, тим вищим є демографічний потенціал суспільства. І навпаки, чим більше виражене "старіння" населення, тим нижчий демографічний потенціал. Коефіцієнт народжуваності перебуває в прямій залежності від показника дитячої смертності.

По-третє, це соціально-економічні, культурні та психологічні фактори, що відіграють вирішальну роль у відтворенні населення. До соціально-економічних факторів, що впливають на динаміку народжуваності, прийнято відносити також рівень урбанізації. Уже давно помічено, що в міського населення народжуваність нижча, ніж у сільських жителів. Коефіцієнт народжуваності знижується в тих випадках, коли жінка має можливість одержати освіту, а найголовніше, набуває рівних прав із чоловіком і може самостійно планувати кількість народжень.

Смертність, як і народжуваність, у своїй основі - явище біологічне, однак вона зазнає впливу низки небіологічних причин. Тому фактори, що впливають на коефіцієнт смертності, зазвичай поділяють на природно-кліматичні, генетичні, соціально-економічні, культурні й політичні.

Сьогодні виділяють два основні типи відтворення населення. Перший характеризується низькими показниками народжуваності, смертності та природного приросту (або його відсутністю). Цей тип називають іноді простим відтворенням, коли в ході зміни поколінь кількість населення майже не збільшується, а іноді - звуженим, за якого коефіцієнт смертності перевищує коефіцієнт народжуваності й дітей, які народжуються, не вистачає для кількісного заміщення покоління батьків. Для другого типу відтворення характерна висока народжуваність,

зниження смертності та як наслідок високий природний приріст. Цей тип називають розширеним, тут чисельність наступного покоління більша за чисельність попереднього [7, ст. 21].

Механічний рух населення представлений міграцією - переміщення населення між населеними пунктами, пов’язане зі зміною постійного місця проживання. Для окремої людини міграція - це одинична подія. Зазвичай вважається, що термін "мігрант" охоплює всі випадки, коли рішення про міграцію людина приймає добровільно і без втручання зовнішнього примусового чинника. Як масовий процес міграція складається з потоків, що відносяться до певного часу та терито­рії. Під міграційними потоками розуміють сукупності одиничних міграційних переміщень, об'єднуваних спільністю напрямку, який визнача­ється районами вибуття (прибуття) мігрантів упродовж  певного календарного проміжку часу.

Уніфікуючи погляди дослідників на класифікацію міграцій, можна визначити їх певну структуру (дод. А).

Особливості перебігу міграції населення відобра­жаються у міграційному процесі. Міграційний процес - це сукупність подій, пов'язаних з терито­ріальним переміщенням, тобто сукупність фактів ви­буття, прибуття чи переселення. Зазвичай дослід­ники виділяють початкову, основну та завершальну стадії міграційного процесу.

Початкова стадія (підготовча) міграційного процесу є формуванням міграційної рухливості населення, готовності до зміни місця проживання.

Основна стадія міграційного процесу є реалізацією міграційної рухливості, тобто власне переселенням. На стадії переїзду вирішальною є привабливість місця, обраного мігрантом для проживання.

Завершальною стадією міграцій­ного процесу є приживаність мігранта. Вона означає перехід новоселів до складу постійних жителів і включає адаптацію (пристосування людини до нових умов життя) та облаштування (перетворення нових умов життя відповідно до потреб людини).

Нині існує значна кількість класифікацій факто­рів міграції населення. З огляду на умовність будь-якої класифікації останні можна поділити на суб'єк­тивні (психологічні) та об'єктивні (природні та су­спільні); фактори, які: не піддаються управлінню (географічне положення та природні умови); підлягають лише опосередкованому управлінню (рівень економічного розвитку території, наявність соціальної інфраструктури, склад населення; безпо­середньо можуть моделюватися державою). Також виділяють фактори, що відносяться до розвитку людини (її соціальний розвиток і природний рух населення), і фактори, що відносяться до розвитку умов її життя (природно-географічні, науково-технічні, економічні; характер суспільних відносин, рівень розвитку культури та охорони здоров'я). Крім того, виокремлюють постійно діючі (природні умови, транспортно-географічне положення), тим­часові (генетичний, етнічний та демографічний склад населення) і змінні (економічні) фактори [2, ст. 35].

Всі фактори міграції тісно взаємопов'язані та взаємодіють між собою. Головні ж причини міграції - бідність, війни, голод, репресії, демографічні проблеми, обмежені ресурси, нерівність в заробіт­ній платні і доходах у різних державах, зростаюча урбанізація, відсутність перспектив зайнятості, борги країн.

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Барановський М.О. народонаселення світу: динаміка, регіональні відмінності, прогнози / М.О. Барановський //Географія та екноміка в сучасній школі. – 2012. - №5. – С. 42-47.
2. Западнюк С.О. Аналіз науково-методичних підходів до суспільно-географічного дослідження міграцій населення [Текст] //Український географічний журнал – 2007. – №1. -  С. 34-38
3. Капица С. Глобальная демографическая революция / С. Капица // Международная жизнь. – 2005. - №11. – С. 91-105
4. Курило І. Старіння населення, його особливості та соціально-економічні наслідки в Україні / І. Курило // Україна: аспекти праці. – 2012. - №6. – С. 30-36
5. Муромцева Ю.І. Демографія: Навчальний посібник / Ю.І. Муромцева – К.: Кондор, 2006. – 300 с.
6. Население мира: демографический справочник / Сост. В.А. Борисов. – М.: Мысль, 1989. – 477 с.
7. Стадник О.Г. Географія населення з основами демографії /О.Г. Стадник – Х.: Вид. група «Основа», 2009 – 112 с.
8. Сюткін С.І. Георафія населення: Курс лекцій для студентів природничо-географічних факультетів педагогічних інститутів та університетів /     С.І. Сюткін – Суми.: СУМДПУ ім. А.С. Макаренка, 2002 – 80 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

Класифікація міграцій населення (за С.О. Западнюком)