Аудіювання "Жінка милосердя"

ЖІНКА МИЛОСЕРДЯ

        Безперечно, Мати Тереза – одна з найвідоміших і найулюбленіших особистостей ХХ століття. Матір’ю і жінкою милосердя її називають мільйони людей.

        У жовтні 1979 року їй, скромній, проте могутній силою духу індійській черниці, було присуджено Нобелівську премію миру. Один з її американських послідовників зазначив: «Ясна річ, їй особисто ця нагорода непотрібна. Але, можливо, завдяки цій премії люди, безнадійно зголоднілі за милосердям, усвідомлять, що таки можна служити Богові самозречено й добровільно, допомагаючи всім, хто допомоги потребує».

  Папа римський Павло VІ на знак вдячності матері Терезі «за її всесвітню місію любові» подарував їй власний розкішний білий «лінкольн». Жодного разу не скориставшись автомобілем, мати Тереза влаштувала лотерею і на виручені кошти заснувала лепрозорій – лікувальний заклад для хворих на проказу.

        Агнес Гонкса Бояксіу народилася 1910 року в Македонії (в місті Скоп’є) у заможній албанській родині. Батьки назавжди залишились для неї зразком подружньої вірності та взаємної любові.        

- Моя мама, залишившись у тридцять років удовою з трьома кришенятами, робила все можливе, щоб ми виростали, сповнені любові до Бога й одне до одного, - розповідала Агнес. – Передовсім вона навчила нас уникати будь-якої брехні й лукавства.

        Старший брат Агнес додавав:

       - Насамперед мама вимагала від нас чесності. Жінка крицевої вдачі, вона вирізнялась винятковою скромністю, чуйністю, співчутливістю й глибокою вірою. Виховувала нас не словами, а особистим прикладом.

        Непереборне бажання служити Богові Агнес відчула зовсім юною, років дванадцяти. Мати сказала їй: «Ну що ж, йди. Віддай свою руку руці Вседержителя і ніколи не відпускай її під час небезпечної подорожі земного життя». Брат, навпаки, намагався відмовити Агнес. «У світі є ліпші речі для такої гарненької, сміхотливої юної леді, як ти, - писав він сестрі. – Чи усвідомлюєш ти, що хочеш заживо себе похоронити?».

        Продовжуючи Агнес до Калькутти, охоплена змішаними почуттями радості й печалі, мати не могла знати, що побачити ще колись дочку їй не судилося

        У Калькутті, місті небачених розкошів і страхітливих злиднів, сестра Тереза майже двадцять років викладала в монастирському коледжі географію й історію. 1948 року вона, непримітна черничка, покинула коледж і, маючи лише невеличку валізку та п’ять рупій готівкою, вирушила допомагати скривдженим долею й суспільством бідолахам.

        Щоранку ця невтомна тендітна жінка вирушала в найнебезпечніші, глухі й брудні завулки Калькутти, щоб надати медичну допомогу хворим, нагодувати голодних, втішити стражденних. Так розпочалася ця безприкладна місія.

        Одного дня у двері скромного помешкання матері Терези постукала її колишня студентка. «Матінко, - мовила дівчина, - якщо ви приймете мене, я хотіла б приєднатися до вас і працювати для бідарів». «Я не маю права відмовити тобі, - відповідала мати Тереза, - проте нелегкий цей шлях. Щоб служити Богові через допомогу найнещаснішим, тобі доведеться зректися всього і себе самої».

        Помолившись, дівчина вбралась у простий біло-блакитний одяг, як і в матері Терези, і приєдналась до своєї наставниці, щоб лікувати хворих. Як і мати Тереза, вона перейняла строгий аскетичний триб життя, що засвідчував солідарність із покривдженими. Так

почала свою діяльність майбутня релігійна конгрегація Посланниць Милосердя.

        Сотні зневажених, покинутих, осиротілих і злиденних чули лагідний голос і відчували теплі доторки матері Терези. Самотні, нужденні й умираючі отримували від неї справжню поміч, засновану на її глибокій шані до людей і непохитній вірі в неоціненність кожного людського життя.

        Хоч мати Тереза любила увесь світ і почувалася щасливою будь-де, наймилішою її серцю залишалася все ж Калькутта в Західній Бенгалії. Англія, Італія і США (країни, що їх вона відвідувала найчастіше) мали значний вплив на місію подвижниці. Ніколи вона не приїздила туди туристкою, завжди – посланницею від бідарів, виявляючи вдячність за щедрі благодіяння громадян на користь знедолених. Ні за яких обставин не просила

        Мати Тереза грошей, а просто подавала переконливий приклад людяності й християнської віри, сіючи повними пригорщами.

        Її скромна присутність повсякчас підтверджувала незаперечну істину, якою вона керувалась у житті: «Найбільше щастя – це віддавати себе іншим».

        Мати Тереза часто підкреслювала, що вона не шукає людей, котрі жертвували б тільки гроші чи матеріальні блага. Скоріше вона шукала таких, хто дарував би найдорогоцінніше – самих себе. І відтручувала осіб, що обмежувалися пожертвуваннями своїх надлишків, рам’я чи зужитого непотребу. Для улюблених своїх бідаків вона потребувала того, що є найбільш значущим у житті кожної людини, - часу. Часу, щоб запропонувати дар дружби самотнім, розраду – згорьованим, визнання – знехтуваним.        

Життя матері Терези (жінки милосердя), цього мужнього борця за гідність людського життя, цілком може бути однією з найвидатніших історій усіх часів і народів.

                                                                                                                 (З газети)