Частка як частина мови

Минають століття, змінюється життя, та незмінна невмируща краса Софії

Київської.

Коли лунає слово „Київ”, я спочатку бачу Дніпро.

Софія Київська – джерело для пізнання історії нашої культури.

Коли ж знову прийшли сюди люди і розбудували нову оселю на Терновому полі.

Той, хто в давнину вправно володів булавою, був справді могутньою людиною,

а тому мав право керувати іншими.

Собор – не тільки неперевершена пам’ятка старовинної архітектури, а й меморіал.

Коли ж вогнепальна зброя витіснила булаву, люди перетворили її на символ

влади.

Давнішої та поширенішої зброї не знає історія.

Я втік в темний гай, щоб слухать, як шепоче до листу лист і до квіток трава.

Недавно я поза Уралом блукав і Господа благав, щоб наша правда не пропала, щоб наше слово не вмирало.

Ой зійди, зійди, ясен місяцю, як млиновеє коло.

Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина.

Працює, як мокре горить.

Щоб не робив, роби добре.

Хотів би зробити, та не можу.

Тісно, зате не холодно.

ходи-но сюди швидко

ще й не таке

та хай собі каже

 ото ж тая дівчинонька

не, хай, невже

над, оце, за, би

хіба, від, ось

лише, по, при, саме

саме, лише, бодай

отак, ні, хіба

нехай, би, не

ось, осьде, онде.

-аби-, ось, це

ну, давай, годі

годі, -бо, ані, ні

 невже, хіба, справді

самостійних

службових

є окремою частиною мови

не належить до частин мови

не

ні

би

мов