Читання мовчки «ПРОГАЯНИЙ ДЕНЬ» В. Сухомлинський

«ПРОГАЯНИЙ ДЕНЬ»

В. Сухомлинський

Мама йшла на роботу рано, до сходу сонця. Вона розбудила

Петрика й сказала:

— Сьогодні в тебе почалися канікули. Але гаяти часу не можна.

Ось тобі робота на сьогодні: посади біля хати дерево й прочитай

книгу про Далекі Сині Гори.

Мама показала, де посадити дерево, поклала на стіл книжку

про Далекі Сині Гори й пішла на роботу.

Петрик подумав: «Посплю ще трохи». Ліг, задрімав, потім заснув міцно-міцно і

снилося йому: біля хати виросло дерево, яке він посадив, а Далекі Сині Гори стали зовсім

недалекі й стоять над самісіньким ставком.

Прокинувся Петрик — ой, лишенько! Сонце вже серед неба. Хотів зараз же до

роботи взятися, та подумав: «Ще встигну...». Сів під грушею. Думає: «Ось посиджу трохи

та й почну». Потім пішов у садок, ягоди їв, за метеликом ганявся, потім знову під грушею

сидів.

Прийшла мати ввечері й каже:

— Показуй, що зробив, сину.

А Петрикові нічого показати. Соромно йому й матері у вічі дивитися.

— Ходімо, сину, покажу тобі, що люди зробили за той день, що ти прогаяв.

Узяла мама сина за руку й повела. Підводить до одного поля й показує:

— Учора тут була стерня, а сьогодні рілля. Тут працював тракторист. А ти байдики

бив.

Підвела до колгоспного двору, показує багато-багато ящиків із помідорами й каже:

— Ці помідори вранці були на полі, а тепер у ящиках. Завтра їх повезуть у місто. Це

робила я з жінками. А ти байдики бив.

Підвела до великої-великої купи зерна.

— Це зерно вранці було в колосках. Хліб скосили й змолотили, зерно привезли на

тік. А ти байдики бив.

Підвела до стінки, вимуруваної із цегли.

— Тут вранці був тільки гранітний фундамент, а тепер мур стоїть. Це муляри

працювали. А ти байдики бив.

Підвела до великого кам'яного будинку, зайшла із сином. На полицях — паляниці,

калачі. Усе пахло хлібом.

— Це пекарня,— сказала мама,— Ці хлібини вранці були ще борошном, а тепер

сам бачиш. Цілий день трудилися пекарі. А ти байдики бив.

От що таке прогаяний день.