Читання мовчки тексту «Я ж морозу не боюся»

            «Я ж морозу не боюся»

Ці слова з народної української пісні може проспівати про себе один красивий химерний птах. Він трохи більший за горобця, але майже весь червоний. Принаймі груди в нього червоні, а спинка й голова з червонястим відтінком на сірувато-коричневому тлі. Але найцікавіший у цієї пташки дзьоб. Нижня половина його загнута вгору, а верхня – вниз. І не думайте, що пташині незручно з таким дзьобом! Навпаки – таким приладом легше виколупувати з ялинових шишок насіння. Бо саме насінням ялини годується ця весела, рухлива, голосиста пташка.

Зветься вона шишкар, а частіше – кривоніс. Живе кривоніс там, де багато ялинових лісів.

І яка ж це химерна пташина! Подумайте тільки – усі птахи мостять гнізда і виводять діток навесні, а кривоніс узимку!

Надворі лютує зима. Мороз двадцять – двадцять п’ять градусів. А на високій ялині дуже тепле гніздечко,  і в ньому троє або четверо пташенят. Доки самичка сидить на гнізді, самець її годує і розважає піснями.

Чому ж саме взимку виводить своїх пташенят кривоніс? А тому, що тоді для нього є скільки завгодно їжі. Вистачає й дітей вигодувати. Дорослий птах вилущує з шишки насіння. Це насіння потрапляє у воло, там розм’якає – ним і годує кривоніс своїх діток. А холоду ні він, ні його малята не бояться.

До речі, коли кривоніс вмирає або гине, мертве тільце його не гине, не розкладається десятки років, бо в ялиновому насінні багато смоли. Тіло пташечки так просмолюється, що не піддається розкладу. Засихає і лежить собі.

Отака чудернацька ця пташка – кривоніс.

                                                           За О.Копиленком, 244 сл.