Давня весна. Леся Українка

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила.

Була весна весела,щедра, мила,

Промінням грала,сипала квітки.

Все ожило, усе загомоніло-

Зелений шум,веселая луна!

Довгу зиму дихав снігом тихий ліс і сонний сад.

Заглянули від яблуні гілки,Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Від імені третьої особи.

Від імені весни.

Від імені автора.

Веселий.

Задумливий.

Тривожний.

Сумний.

Вона летіла хутко,мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Весни такої не було й не буде,

Як та була,що за вікном цвіла.

Ні,не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки.

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку,що весна дала.

Вміння бачити красу природи, радіти природі, незважаючи на труднощі.

Краса весняної природи.

Вдячність поетеси весні за її дарунок.