Аудіювання 3 клас НУШ І семестр за твором В. Сухомлинського «Як Федько відчув у собі людину»

Пішов раз малий Федько з матір’ю на поле картоплю копати.

— Вісім років тобі, — каже мати, — працювати часпосправжньому.

Викопує мати кущ, а Федько вибирає з ямки картоплю й у відро кидає.

Не хочеться Федькові працювати. Визбирує картоплю, що зверху, а в землі не хоче копирсатися. Залишив картоплю в одному кущі, у другому. Мати помітила таку роботу та й каже:

— Хіба тобі не соромно? Людина ж дивиться і все бачить!

Оглядається Федько довкола і дивується:

— Де ж та Людина? Що вона бачить? — У тобі, Федьку, Людина. Усе вона бачить, усе помічає, та тільки ти не завжди дослухаєшся до того, що вона тобі говорить. Ось прислухайся до її голосу, вона тобі й скаже, як ти працюєш.

— А де ж вона в мені — Людина? — дивується Федько.

— У голові твоїй, у грудях, у серці, — підказує мати.

Перейшов Федько до іншого куща, позбирав картоплю, що зверху лежала. Хотів було вже залишити його, аж тут мов і справді хтось докоряє:

Що ж ти, Федьку, робиш? Порийся, там ще є картопля у землі.

Здивувався Федько, оглянувся. Нікого немає, а мов хтось дивиться на його роботу й соромить.

«І справді, мабуть-таки, Людина бачить мою роботу», — подумав Федько, зітхнув, розгріб землю біля викопаного куща й знайшов ще кілька картоплин. Легше стало на душі Федькові. Аж пісеньки веселої заспівав!