2 клас. Діагностувальнана робота. Робота з літературним твором. А. Григорук " Чий песик?"

Визнач, який за жанром текст?

Оберіть героїв оповідання.( декілька варіантів)

Хто з героїв мав такий опис: " Кумедний, капловухий, окатенький".

Яке улюблене заняття Олешка?

Ким мріяв стати Олелько?

Кому належать слова: " А я і рушницю, і шаблюку й барабан - усі віддав"

Що стало причиною сварок?

Що пообіцяли хлопці, якщо повернеться песик?

Що означає " позирнув"?

Які почуття переживали хлопчики, коли загубився песик?( Декілька варіантів)

Уважно прочитай текст.

Чий песик?

Ох же й поталанило Олешкові з Олельком! Вертався їхній тато з косовиці й коло млина, на греблі, приблудного песика знайшов. Кумедного такого. Капловухого, окатенького.

Напоїли хлопці знайду молоком. Відігріли. Викупали. Став песик у них жити.

І добре йому було б у братів. Тільки ж ніяк вони не поділять його між собою.

Почне збиратись Олешко на полювання. Закине за плече пластмасову рушницю, почепить песикові на шию мотузяного повідка, хоче на двір іти. А Олелько вже й тут.

— Ану, — кричить, — не руш собаку! Я зараз прикордонником буду. Ми з ним у засідку підемо.

І починають чубитись...

Аж якось надвечір зник песик. От щойно під ногами вештався — і як у воду впав.

Хлоп’ята туди, хлоп’ята сюди. Оббігали все подвір’я. Зазирнули до хлівця, в комору, хату. Ніде нема.

Посідали вони на приступцях ґанку й мало не плачуть.

— Бідний, бідний наш песик, — каже Олелько. — Тепер без нас пропаде вже...

— Якби хто знайшов його, я б тому й свого улюбленого ліхтарика не пошкодував.

— А я і рушницю, і шаблюку, й барабана — усе віддав би, — аж звівся Олелько. — А з тобою й разу вже не сварився б. Хай би тепер песик назавше твій був.

— Ні, нехай би твій, — великодушно сказав Олешко. — Я й не торкався б до нього..

Аж тут десь із-за спини у хлопців вигулькнув їхній песик. Маленький, окатенький, позирнув на Олелька з Олешком, лизнув кожного своїм вогким теплим язичком, ніби хотів сказати: «Не хвилюйтеся. Я вернувся».

— О! — зрадів Олелько. — Знайшовся мій песик.

— Ні, мій! — схопився Олешко.

І почалося знову...

А. Григорук

Цей текст є