Діагностувальна робота № 8

Краю героїчний, пісне соколина, ми розбили бурі вільними грудьми, підняли ми в лузі журну ту калину, Україну славну звеселили ми (В. Сосюра).

Південний краю, як тепер далеко лежиш від мене ти (Леся Українка).

Гірке, Тарасе, твоє панування, краще б до людей ішов у най­ми (С. Васильченко).

Запалай, мій вогнику крилатий, полум'ям привітним і незлим

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов (М. Рильський).

Гей рицарю жадібний, стережись

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю (Т. Шевченко).

Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої, то при­наймні в тому самому поштовому відділенні, що значилося під цифрою сім (П. Загребельний).

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки ор­кестру (Ю. Смолич).

Тепер, щоправда, довкола було досить голо і сумно (І. Франко).

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було (Т. Шев­ченко).

Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

Липневий день мандрує пішки, казки нашіптує малечі.

На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч.

Пішла дорога то маленькими сосновими лісками, то болотами, то полями.

Залитий сонцем степ одразу принишк.

Перед самою хатою росли червоні, рожеві, білі маки.

Вірний приятель – то найбільший скарб.

Зоря на небі рожева уже почала займатись.