Встанови таймер на 3 хвилини. Прочитай мовчки текст до звукового сигналу таймера. Запам'ятай місце, де ти зупинився. Дочитай текст до кінця.
Читай уважно!
ЛЬОНОК
Росла в саду дуже красива яблунька. Весною вона вкривалась рожевим цвітом, а влітку - наливалися червонобокі яблука.
Але цієї весни яблунька ні листя, ні квітів не випустила. Стояла якась сумна, невесела, аж похилилася.
- Ось я її поправлю, - сказала Катруся. - Нехай вона не хилиться, а стоїть рівненько.
Дівчинка підійшла до яблуньки, почала вирівнювати. Але деревце замість того, щоб стояти прямо, зовсім вилізло із землі. Катруся від несподіванки аж скрикнула. Тато і мама теж злякались, бо такого в них ще не траплялося. Оглянули вони деревце, побачили, що всі корені в нього погризені, сліди, як від мишачих зубів.
Потім з’ясували, шкоди наробили не миші, а водяний щур. Тоді вони втрьох почали шукати нору того щура. Де тільки її не шукали, та не знайшли. Пожурилися за яблунькою, але що вдієш, жалем біді не зарадиш. Довелося миритися з утратою.
Невдовзі Катруся з татом ішли садком, раптом побачили, як маленький кошлатий звірок шмигнув біля сарайчика та зник під колодками, що лежали вздовж стіни.
- Це ж, мабуть, отой щур сховався, - зашепотіла Катруся. - Татусю, давай спіймаємо його!
Він узяв під кущем винограду палицю, навшпиньки підійшов до колодок. Заглянув туди, бачить: сидить звірок, голову сховав, а спину свою кошлату назовні виставив.
«Ну, не будемо ловити ґав», - подумав тато, підняв догори палицю.
Замахнувся, а рука чомусь не опускається, ніби щось стримує, підказує: не поспішай, краще роздивися, що воно таке!
Колодок під стіною було три. Скинув тато верхню - звірок поворухнувся, але не втік, тільки щільніше припав до землі. Тоді він почав відсувати другу колодку. Лиш відсунув трохи — звірок повернув голову, глянув на нього, що тато аж одхилився - такий несподіваний був погляд. Очі у звірка, виявилось, зовсім голубі, великі, чисті.
Катруся теж побачила його очі, скам’яніла на мить, потім як закричить:
Та це ж кошеня!
Вона не помилилася. Це було кошеня. Дощ намочив його, розкошлав, ото воно й здалося їм водяним щуром.
Кошеня вони забрали собі й назвали його Льонком - за чисті голубі очі.
Іван Сенченко
Текст прочитаний повністю.
Прочитано більше половини тексту.
Прочитано половину тексту.
Прочитано менше половини тексту
Зареєструватись за допомогою Google